Міядзакі Хаяо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Міязакі Хаяо)
Перейти до: навігація, пошук
Міядзакі Хаяо
宮崎 駿
Фото
Дата народження: 5 січня 1941(1941-01-05) (76 років)
Місце народження: Токіо, Японія
Професія: манґака, режисер, сценарист, дизайнер
Напрямок: аніме, манґа
Нагороди: Оскар (2002, 2014)
Премія Берлінського кінофестивалю (2002)[1]
IMDb: ID 0594503
Commons-logo.svg Міядзакі Хаяо у Вікісховищі

Міядза́кі Ха́яо (яп. 宮崎 駿, みやざき はやお; нар. 5 січня 1941, Токіо) — японський режисер анімаційних фільмів, автор численної манґи. Випускник політико-економічного факультету університету Ґакусюін. Співзасновник анімаційної студії Ghibli, з квітня 2005 року по 2014 — її директор. Власник Музею Ghibli. Відомий також під псевдонімами Акіцу Сабуро (秋津 三朗) і Терукі Цутому (照樹 務).

Міядзакі Хаяо — один з найвідоміших у світі японських мультиплікаторів і анімаційних режисерів. Його часто називають азійським Уолтом Діснеєм, хоча сам аніматор не любить цього порівняння. В Японії Міядзакі прославився завдяки повнометражним мультиплікаційним шедеврам «Навсікая з Долини Вітрів» (1984), «Небесний замок Лапута» (1986), «Мій сусід Тоторо» (1988). На Заході він став широко відомим після випуску у 1997 році його мультфільму «Принцеса Мононоке». У 2003 році твір Міядзакі «Віднесені привидами» отримав премію Оскар за найкращий анімаційний фільм року. Останньою повнометражною роботою режисера був фільм «Вітер дужчає» (2013)[2].

Біографія[ред.ред. код]

Народився в місті Акебоно-те, розташованому в одному з 23 спеціальних районів префектури Токіо — Бунке-ку. Батько, Кацудзі Міядзакі, під час Другої світової війни був директором сімейної компанії Miyazaki Airplane, що виготовляла деталі до військових літаків A6m Zero. Родина жила заможно, проте під час війни часто мусила переїжджати з місця на місце, оскільки виробництво переносилося у різні місця, визнані безпечними. Коли Хаяо було 3 роки, родина опинилася під час бомбардування в місті Уцуномія. Хоча ніхто з Міядзакі не постраждав, ця подія залишила відбиток у пам'яті Хаяо на все життя, що потім відобразилося в антивоєнній тематиці багатьох його творів. Мав трьох братів: Арату, Ютаку та Шіро.

Після війни мати, в 1947, у матері було діагностовано спинний туберкульоз. У період з 1947 по 1955 вона часто лежала в різних лікарнях, через що сім'ї надалі доводилося багато переїздити. Брати Хаяо і Арато доглядали за нею, а Кацудзі шукав найкращих лікарів, які однак не могли вилікувати хворобу. В 1956 вона видужала.

Через часті переїзди Хаяо змінив багато шкіл: в Уцуномії, Токіо, Тойоямі. Будучи в останньому класі старшої школи, Хаяо побачив у кіно анімаційний фільм «Легенда про білу змію». За його власними словами, саме з цієї миті він твердо вирішив стати аніматором. В цей час він читав багато манґи і вирішив створити власну, але визнав, що не вміє малювати людей і наслідує стиль манґаки Тедзуки Осами, творця персонажа Астробоя.

У 1963 закінчив престижний Університет Ґакусюін, факультет політики і економіки. В університеті відвідував клуб з вивчення дитячої літератури. У цьому клубі вивчалися, в основному, західні дитячі книги.

У квітні 1963 отримав роботу художника-фазувальника в Toei Animation. Вперше як аніматор Хаоя Міядзакі проявиви себе, малюючи проміжні кадри для мультфільму «Марш собак» і "Хлопчик-вовк Кен" того ж року. До 1964 року став головою профспілки, оскільки був невдоволений умовами роботи. У жовтні 1965 одружився з колегою, художницею Акемі Ота. У 1965 році, під час роботи над фільмом «Подорож Гуллівера по той бік Місяця», Міядзакі висловив незгоду зі слідування оригінальному сценарію. Він домігся дозволу переписати фінал і молодому аніматору почали довіряти більш значущу роботу. Його взяв в учні художник Ясудзі Морі. У січні 1967 у Хаяо та Акемі народився перший син Ґоро.

Познайомившись у 1968 з режисером і аніматором Такахато Ісао, Хаяо влаштувався до нього на роботу розкадрувальником, концептуальним художником і дизайнером мультфільму «Гор: принц сонця». Хоча фільм виявився не вельми успішним, Хаяо продовжив роботу і брав участь в анімації стрічок «Кіт у чоботях», «Літаючий корабель-привид» і «Острів скарбів звірів». У 1969 він видав першу власну манґу «Пустельне плем'я». Того ж року народився його другий син Кейсуке.

Покинувши Toei в 1971, Хаяо спільно з Такахатою і Йоіті Отабе створив студію A Pro. Вже за кілька місяців вони перейшли в TMS Entertainment, де створили шість епізодів серіалу «Люпен III». Того ж року Хаяо звернувся до президента Tokyo Movie в Швеції, щоб отримати права на екранізацію «Пеппі Довгоїпанчохи». Автор книги Астрід Ліндгрен відхилила пропозицію. Хаяо став головним аніматором серіалу «Панда велика і маленька», поставленого Такахатою. У 1973 році Міядзакі, Такахата й Отабе перейшла працювати на анімаційну студію Zuiyo Enterprises (майбутню Nippon Animation), де Хаяо зрежесував аніме «Хлопчик майбутнього Конан». У 1979 році він повернувся на студію TMS, де став режисером повнометражного аніме «Люпен III: Замок Каліостро». Потім, у 1982 році, видав манґу «Навсікая з Долини вітрів». Від видавництва Tokuma Shoten, що друкувало її в журналі «Animage», він отримав пропозицію екранізувати твір. Хаяо погодився, став продюсеро фільму, а як режисера залучив Такахату. Натхненний успіхом фільму, він спільно з редактором «Animage» Тосію Судзукою заснував у 1985 студію Ghibli. За наступні роки було створено анімаційні фільми, що принесли студії славу: «Небесний замок Лапута», «Мій сусід Тоторо», «Відьмина служба доставки», «Порко Россо» і «Якщо прислухатись».

У 1995 році Хаяо Міядзакі взявся за створення «Принцеси Мононоке». Фільм став найкасовішим за всю історію кінопрокату Японії та в 1998 отримав премію Японської кіноакадемії в номінації «Найращий фільм року». Після цього Міядзакі на кілька років припинив активну творчу діяльність.

Повернення до анімації відбулося 2001 року з виходом «Віднесені привидами: Сен і Тіхіро у полоні духів», який отримав численні нагороди, серед яких «Оскар» 2002 в номінації «Найкращий анімаційний фільм». Однак, творець фільму відмовився приїхати на церемонію нагородження через неприязнь до США за війну в Іраці. У 2004 році Міядзакі екранізував роман Діани Вінн Джонс «Мандрівний замок», що був згодом номінований на «Золотого лева» Венеціанського кінофестивалю. У 2005 році Хаяо Міядзакі удостоївся спеціального призу Венеціанського кінофестивалю за сукупний внесок в кіномистецтво. У 2008 вийшов анімаційний фільм «Рибка Поньо на кручі», який отримав дві нагороди Венеціанського кінофестивалю, дві премії Японської академії і приз Asian Film Awards в категорії «Найкращий композитор». Останнім повнометражним фільмом Міядзакі став «Вітер дужчає» на основі його ж манґи. Його було номіновано на «Золотий глобус» як найкращий фільм іноземною мовою та «Оскар» як найкращий анімаційний повнометражний фільм. У листопаді 2014 року Хаяо здобув «Оскар» за видатні заслуги в кінематографі[3][4][5]. Після випуску останнього фільму він покинув студію Ghibli. Його колеги і послідовники продовжили створювати анімацію, в тому числі виконану в стилі Хаяо[6].

Попри попереднє оголошення фільму «Вітер дужчає» останнім, у 2015 році Міядзакі заявив про роботу над новим фільмом «Гусениця Боро» для Ghibli [7][8]. За його словами, він планує продовжувати роботу в компанії невеликої групи аніматорів до самої смерті, створюючи короткометражні фільми[9].

Перший син, Ґоро Міядзакі, також став аніматором. Зняв анімаційний екранізацію «Оповідей Земномор'я» Урсули Ле Ґуїн, чого безуспішно домагався його батько. Проте сам Хаяо виступав проти цього, а фільм вийшов доволі неоднозначним[10]. Другий син, Кейсуке Міядзакі, — різьбяр по дереву[11].

Доробок[ред.ред. код]

Міядзакі на San Diego Comic-Con International у 2009 р.

Фільмографія[ред.ред. код]

Перераховано фільми, де Хаяо Міядзакі згадується в титрах.

Манґа[ред.ред. код]

  • Кіт у чоботях (1969, адаптація однойменного фільму)
  • Пустельне плем'я (1969—1970)
  • Острів скарбів звірів (1972)
  • Навсікая з Долини вітрів (1982—1994)
  • Моїй сестрі (1982)
  • Подорож Шуни (1984)
  • Епоха летючого корабля (1990)
  • Нотатки снів (1992)
  • Повернення Ганса (1994)
  • Повітряна їдальня (1994)
  • Тигри у багні (1998—1999)
  • Подорож до Тайнмуту (2006)
  • Вітер дужчає (2009)[13]

Нагороди[ред.ред. код]

  • Премія Майніті: 1980, 1985, 1987, 1989, 1990, 1993, 1998, 2002, 2005 роки;
  • Лауреат премії Оскар: 2002, 2014 роки;
  • Лауреат премії Берлінського кінофестивалю: 2002 рік;
  • Лауреат фестивалю Fantafestival: 1985 рік;
  • Лауреат премії Kinema Junpo Award: 1985, 1989, 1990, 1998, 2002 роки;
  • Лауреат премії «Блакитна стрічка»: 1989, 1998, 2002 роки;
  • Лауреат премії Hochi Film Award: 1997 рік;
  • Лауреат премії Nikkan Sports Film Award: 1997, 2002 роки;
  • Лауреат фестивалю Japan Media Arts Festival: 1997 рік;
  • Лауреат Гонконгської кінопремії: 2002 рік;
  • Лауреат Кембриджського фестивалю: 2002, 2003 роки;
  • Лауреат Дурбанського Міжнародного кінофестивалю: 2002 рік;
  • Лауреат Міжнародного кінофестивалю у Сан-Франциско: 2002 рік;
  • Лауреат Премії Неб'юла: 2007 рік;
  • Лауреат Венеційського кінофестивалю: 2008 рік;
  • Лауреат премії Japan Academy Prize: 1998, 2002, 2009 роки;
  • Лауреат премії Tokyo Anime Awards: 2002, 2005, 2009 роки;
  • Лауреат премії Супутник: 2003, 2013 роки
  • Лауреат премії EDA: 2013[14].

Стиль і тематика[ред.ред. код]

Більшість творів Міядзакі піднімають глобальні теми, такі як ставлення людини до природи і технологічного прогресу, або підтримування мирного співіснування людей. В багатьох його аніме й манзі зображаються наслідки відділення людини від природи, намагань силоміць підкорити її, та шляхи відновлення зв'язку людини з живим довкіллям. Він зображає природу, як типово для японського фольклору, населеною духами, які не завжди є добрими і володіють власною мораллю, тому його персонажі спершу пізнають довкілля.

Війна та прагнення влади зображається головним суспільним злом у творчості Міядзакі. Проте більшість творів не мають однозначних антагоністів, на яких би цілковито покладалася вина за рушійні конфлікти. Багато головних героїв досягають перемоги через самопожертву заради інших, старанну працю і моральне зростання.

Чимало аніме й манґи Міядзакі мають жіночих протагоністів, скромних, проте сміливих дівчат і жінок. Нерідко провідною темою є дорослішання головного героя, його зіткнення зі світом дорослих та знаходження свого місця в ньому. Як зазначалося в журналі «Curator»: «Він боїться, японські діти затуманюються культурою споживацтва, надмірної захищеності, утилітарною освітою, кар'єризмом, техно-індустріалізмом і секуляризацією, що поглинають традиційний японський анімізм». У низці творів батьки протагоністів мають негативні якості, жадібні, байдужі до дітей, або головні герої взагалі позбавлені їх. Персонажі в ході різних пригод набувають самостійності та сприяють виправленню недоліків своїх рідних[15][16].

Хаяо є прихильником ручної анімації, проте вважає комп'ютерну тільки засобом розкриття таланту[9].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. 52 IFB Awards 2002
  2. Hayao Miyazaki. IMDb. Процитовано 2017-07-08. 
  3. Аніматор Хаяо Міядзакі: вигнання привидів, прощання з монстрами. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 2017-07-08. 
  4. Хаяо Миядзаки (Hayao Miyazaki), Люди за кадром: фото, биография, фильмография, новости - Вокруг ТВ.. Вокруг ТВ. Процитовано 2017-07-08. 
  5. JOLIN, DAN. Miyazaki On Miyazaki: The Animation Genius On His Movies. Empire (en). Процитовано 2017-07-08. 
  6. Bramesco, Charles (2017-02-01). The future of Studio Ghibli in a post-Miyazaki world. The Verge. Процитовано 2017-07-08. 
  7. Studio Ghibli founder Hayao Miyazaki comes out of retirement - BBC Newsbeat. BBC Newsbeat (en-GB). 2017-02-24. Процитовано 2017-07-08. 
  8. Alexander, Julia (2017-02-24). Hayao Miyazaki is officially moving forward with a new Studio Ghibli movie. Polygon. Процитовано 2017-07-08. 
  9. а б Что будет дальше со студией Ghibli? | Аниме | Мир фантастики. Мир фантастики (ru-RU). 2016-08-22. Процитовано 2017-07-08. 
  10. Goro Miyazaki's Blog (Prologue) // Tales from Earthsea // Nausicaa.net. www.nausicaa.net (en). Процитовано 2017-07-08. 
  11. Ghibli, Museo d'Arte. The official site of Ghibli Museum, Mitaka in Japan - WELCOME. www.ghibli-museum.jp (ja). Процитовано 2017-07-08. 
  12. Hayao Miyazaki Filmography. IMDb. Процитовано 2017-07-09. 
  13. Valiñani, Ryoko Toyama, Jorge Hernández. Manga // by Miyazaki - The Miyazaki Web // Nausicaa.net. www.nausicaa.net. Процитовано 2017-07-09. 
  14. Hayao Miyazaki Awards. IMDb. Процитовано 2017-07-09. 
  15. The Conservative Vision of Hayao Miyazaki - The Imaginative Conservative. The Imaginative Conservative (en-US). 2014-11-07. Процитовано 2017-07-08. 
  16. Michael, Chris (2016-06-06). 'Women are realistic, men idealistic': Studio Ghibli on why a director's gender matters. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Процитовано 2017-07-08. 
  17. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]