М'ясоєдов Іван Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Григорович М'ясоєдов
Иван Григорьевич Мясоедов
Ivan Myasoedov.jpg
Автопортрет І. М'ясоєдова
(19301940 роки, Ліхтенштейн)
Дата народження 30 вересня (12 жовтня) 1881(1881-10-12)
Місце народження Російська імперія, Харків
Дата смерті 27 липня 1953(1953-07-27) (71 рік)
Місце смерті Аргентина, Буенос-Айрес
Жанр живопис, графіка
Навчання Московське училище живопису, ліплення й зодчества,
Імператорська Академія мистецтв, Ф. О. Рубо
Напрямок символізм і модерн
Роки творчості 1909-1953
Твори «Похід мінійців» (1909, повторно 1910), портрет Беніто Муссоліні, поштові марки Ліхтенштейну
Премії Поїздка за кордон для вдосконалення від Академії мистецтв
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Меморіальна дошка на честь художника у Полтаві

Іва́н Григо́рович М'ясоє́дов (30 вересня (12 жовтня) 1881(18811012), Харків, Україна — 27 липня 1953, Буенос-Айрес, Аргентина) — український художник, майстер живопису й графіки, представник символізму й модерну, творець поштових марок.

Життєпис[ред.ред. код]

Іван М'ясоєдов народився в 1881 році в родині відомого художника-передвижника Г. Г. М'ясоєдова і його другої дружини К. В. Іванової, теж художниці. Григорій Григорович не дозволяв дружині проявляти материнські почуття, а хлопцю вселяв, що його мати — це не мати, а всього лише годувальниця. Зрештою Г. Г. М'ясоєдов, безжалісно відірвавши дитину від матері, довірив його турботам родини свого друга — пейзажиста О. О. Кисельова. З 1889 року Іван жив з матір'ю в родовій садибі Павленки під Полтавою. З 1884 по 1895 роки він відвідував часткову художню школу, організовану в Полтаві його батьком.

З 1896 по 1901 роки Іван успішно навчався в Московському училищі живопису, ліплення й зодчества, брав активну участь в учнівських художніх виставках і, закінчивши училище, здобув звання «некласного художника». Це дало йому можливість, минаючи попередні загальні класи, зробити в 1907 році в батальну майстерню Імператорської Академії мистецтв, яку він закінчив в 1909 році. У це ж час або трохи пізніше І. Г. М'ясоєдов відвідував майстерню по гравюрі, керовану відомим російським гравером професором В. В. Мате.

Ще студентом училища Іван М'ясоєдов захопився силовим спортом, тому навчання в академії він поєднував із заняттями в Санкт-Петербурзькому атлетичному товаристві графа Г. І. Рібоп'єра. На Всеросійському чемпіонаті з важкої атлетики, проведеному 1909 року, Іван виграв II приз у середній вагової категорії.

В 1911 році, після смерті батька, Іван Григорович повертається в Полтаву. Тут в 19121913 роках організує посмертні виставки батькових творів і зібраних ним колекцій, продовжує працювати художником і водночас виступає в цирку як професійний борець і гирьовик. Не втратив М'ясоєдов і зв'язків з художнім світом Санкт-Петербурга, зазвичай виставляючи свої нові твори на «весняних» виставках у залах Академії мистецтв. Він підтримував стосунки з різними художніми колами столиці, займався оформленням низки видань, брав участь у випуску присвяченого спорту петербурзького журналу «Геркулес». Небагато пізніше І. М'ясоєдов став ректором одного з київських художніх навчальних закладів.

В 1912 році Іван Григорович взяв шлюб з італійською танцівницею й артисткою цирку Мальвіною Вернічи. Якийсь час подружжя жило в Павленках, де побудували новий двоповерховий будинок в італійському стилі.[1]

Під час громадянської війни М'ясоєдов виїхав у Крим. Тут у 1919 році служив художнім кореспондентом в армії А. І. Денікіна. Після її розгрому художника ледь не розстріляли червоні. В 1921 році через Севастополь на німецькому кораблі «Вигберт» Іван Григорович евакуювався із Криму в Константинополь, звідти в Трієст, потім у Баварію й, нарешті, улаштувався в Берліні. Володіючи неабиякою майстерністю малювальника й гравера, І. М. М'ясоєдов успішно підробляв паперові грошові купюри, зокрема, англійські фунти й американські долари, а його дружина Мальвіна Вернічи їх збувала. В 1923 році їх заарештували. Іван М'ясоєдов провів три роки в Моабитській в'язниці. В 1933 році М'ясоєдова знову заарештували за фальшивомонетництво. Другий термін з 1933 до 1934 року відбував у німецькому місті Лукау. Після визволення М'ясоєдов разом з дружиною й донькою їде в Ригу (Латвія). Звідти, за фальшивими паспортами на ім'я чехословацьких громадян Євгенія й Мальвіни Зотових, родина М'ясоєдових перебирається в Бельгію.

В 1938 році родина Зотових-М'ясоєдових поселилася в столиці князівства Ліхтенштейн Вадуці. Тут Іван Григорович вів життя придворного художника, створюючи портрети членів місцевого князівського будинку й ескізи поштових марок. В 1946 році Чехословацьке генеральне консульство виявило місцезнаходження проживаючих у Ліхтенштейні з фальшивими паспортами Євгенія й Мальвіни Зотових, про що сповістило уряд країни. Зотових позбавили громадянства. В 1948 році Іван Григорович знову потрапив під арешт «за спробу підробки державних кредитних паперів». Ліхтенштейнський суд присудив йому два роки ув'язнення.[2]

В 1953 році родина М'ясоєдових переїжджає в Аргентину. Під час поїздки Іван Григорович важко занедужав і 27 липня 1953 року, через три місяці після прибуття в Буенос-Айрес помер від раку печінки.

Творча діяльність[ред.ред. код]

І. Мясоєдов у групі російських художників у Берліні, 1928 рік

Для раннього живопису М'ясоєдова характерні антично-міфологічні полотнa, близькі за манерою виконання до німецького модерну. У жовтні 1909 року на конкурсній виставці в Академії мистецтв він представив велику картину на античний сюжет «Похід мінійців (Аргонавти, що відпливають від берегів Греції за золотим руном у Колхіду[3], за яку він здобув не тільки звання художника, але й вищу нагороду Академії — поїздку за кордон для вдосконалення. Під керівництвом Ф. О. Рубо М'ясоєдов брав участь у написанні панорами «Бородінська битва» (1910).

Іван будучи прихильником культу античності, що домінував на початку XX століття в Академії мистецтв, усіляко пропагував красу голого тіла. В 1911 році в збірнику «Нагота на сцені» за редакцією М. М. Евреінова М'ясоєдов опублікував на цю тему маніфест. Він професійно захоплювався фотографією. Створив серію фотокомпозицій на історичні та міфологічні теми, де знімався в оголеному виді, зображаючи Бахуса, Меркурія й античних героїв. У своєму маєтку в Павленках Іван створив щось типу художньо-філософського об'єднання однодумців, яке назвав «Садом богів».

У Берліні І. М'ясоєдов мав більший успіх як портретист. Йому замовляли свої портрети російські дворяни-емігранти, представники буржуазії й дипломатичного корпусу, актори й оперні співаки. До берлінського періоду належить цикл картин на теми народного життя України й Росії, в яких відчуваються ностальгічні мотиви: «Прощання з Павленками», «Татарський цвинтар у Криму», «Російський великодній стіл». Окремі його твори видаються на листівках берлінського видавництва «Ольга Дьякова і К°».

В 1929 році художник знявся в ролі боярина у фільмі В. Стрижевского «Ігри імператриці» (нім. Der Adjutant des Zaren). Участь Івана Григоровича у фільмі була пов'язана з необхідністю заробітку й пошуком нових форм самовираження. Роль М'ясоєдову вдалася, його боярин був величним і грандіозним. Пензлю майстра належить також рекламний плакат для фільму «Трейдер Хорн» (студія «Metro-goldwyn-mayer»), який він створив використовуючи натурні замальовки тварин, зроблені ним у Берлінському зоопарку

У Брюсселі в італійськім консульстві І. М'ясоєдов написав пишний портрет Беніто Муссоліні, яким той залишився дуже задоволений. Пізніше цей портрет був опублікований на обкладинці пропагандистського журналу «Нова Італія». Навіть перебуваючи у Моабитській в'язниці, Іван Григорович займався творчою діяльністю. Там він розписав фресками тюремну молитовню. Під час другого терміну в 1933–1934 роках з вікна тюремної камери він написав один із найкращих своїх творів.

Живучи в Ліхтенштейні, Іван Григорович здобув популярність як талановитий живописець, чудовий малювальник і гравер. Він написав численні пейзажі й натюрморти, виконані в імпресіоністичній манері, релігійні композиції, різноманітні портрети, багато графічних робіт олівцем, пером, різними техніками гравюри. М'ясоєдов працював над стінними розписами звукового кінотеатру у Вадуці, фресками особняків. Досить часто художник використовував свої роботи як грошовий еквівалент, розплачуючись ними за послуги з лікарем або адвокатом. Середня вартість його робіт у цей час становила приблизно 500 швейцарських франків.

В останні роки життя художник зазнавав частих депресій і меланхолії. Песимістичні настрої майстра знайшли відображення в полотнах на політичні теми, переважно сюжетно пов'язаних з Росією. До його колишніх модерністських міфологій і алегорій додався цикл «історичних жахів» — з революціями і війнами, втіленими в картинах «Революція» і «Юрба демонів» (1940-і роки).[4] М'ясоєдов працював також над філософським трактатом «Енциклопедія загальностверджуючих понять» (дотепер не опублікований), в якому він піддав усю сучасну цивілізацію нищівній критиці з позицій містичного анархізму.

Творча спадщина І. Г. М'ясоєдова становить приблизно 4000 творів (які виявили). Це картини, гуаші, пастелі, офорти, фотографічні й текстильні роботи, поштові марки, документальні матеріали. Значна частина — близько 3200 експонатів перебуває в колекції Фонду Є. Зотова — І. М'ясоєдова у Вадуці. Більше половини творів майстра придбано фондом на пожертвування, зокрема, в онуків художника Мішеля і Наніти Модлер. Колекція робіт, що належить до раннього періоду творчості І. М'ясоєдова, належить Полтавському художньому музею. Вона містить понад 20 мальованих і кілька графічних робіт, які потрапили в музей із садиби автора. До німецько-радянської війни в експозиції було 67 творів. Припускають, що багато робіт художника разом з іншими коштовними експонатами вивезли німці, коли окупували Полтаву. Вважається також, що до значних втрат призвела пожежа в полтавській галереї в 1943 році.

Створення поштових марок[ред.ред. код]

Особливе місце у творчості Івана М'ясоєдова займає його робота над малюнками для поштових марок Ліхтенштейну. Уперше його серія із трьох марок вартістю 20, 30 і 50 раппів з'явилася в Ліхтенштейні в 1938—1939 роках (Михель № 180—182). Ця серія називається «Huldigung» («Складання присяги на вірність») і випущена була на відзначення складання присяги його світлості князю Францу-Йосипу II 28 травня 1939 року, коли він почав правити Ліхтенштейном. Це були перші поштові марки в історії країни, які створив професійний художник найвищого рівня. У роботі над марками князівства виявилася неабияка композиційна майстерність М'ясоєдова, уміння виділити центральні персонажі.

Зразком роботи І. М'ясоєдова стала марка з зображенням трохи стилізованої «Мадонни-Утішительки» з капели Святої Марії в Дуксі вартістю 10 франків, яка вийшла у світ 7 липня 1941 року (Михель № 197). Ескіз марки створив художник Іоханнесім Троєр, а гравюру на сталі виконав І. Г. М'ясоєдов. Однак найефектнішою роботою І. М'ясоєдова вважають історичну серію з п'яти марок, присвячену 600-річчю територіального розмежування на землях нинішнього Ліхтенштейну й Швейцарії володінь нащадків графа Гуго Монфора (Михель № 202—206). Ці марки вийшли у світ 22 квітня 1942 року. Всі малюнки для цих марок були виконані в техніці гравюри на сталі.

Остання здійснена І. М'ясоєдовим серія марок Ліхтенштейну — «Bennenkanal» («Внутрішній канал у Ліхтенштейні»), що складається із чотирьох марок вартістю 10, 30, 50 раппів і 1 франк. Марки випущено 6 вересня 1943 року (Михель № 218—221).

Пам'ять[ред.ред. код]

Конверт з поштовими марками Ліхтенштейну, присвячений І. М. М'ясоєдову і його творчості (1996) (Михель № 1138—1140)

У рік 100-річчя від дня народження художника, в 1981 році, художнє товариство князівства Ліхтенштейн створило комісію зі збирання й вивчення творчої спадщини Є. Зотова—І. М'ясоєдова — «Архів професора Є. Зотова», пізніше перетворену в постійний фонд «професора Євгенія Зотова—Івана М'ясоєдова». У картотеці фонду налічується біля чотирьох тисяч спеціальних анкет — карток про окремі твори художника. В архів попали не лише його роботи, що залишилися в приватних руках, але й твори, що належать родині художника. Велику допомогу в створенні фонду надала донька художника Ізабелла Вернічи фон Мигке-Колланде, танцівниця, хореограф і балетмейстер, що проживала в Мюнхені.

В 1996 році пошта Ліхтенштейну випустила три марки із серії «Художники Ліхтенштейну», на яких відтворені картини І. М. М'ясоєдова (Євгена Зотова) і конверт із портретом художника.

Цікаві факти з життя[ред.ред. код]

Під час закордонної поїздки Італією, яка в ту пору була стривожена мессінським землетрусом, Іван відвідав римський цирк. На манежі цирку виступали найкращі силачі світу. Під кінець програми шпрехшталмейстер оголосив, що якщо серед публіки знайдеться охочий спробувати силу й повторити хоча б один номер із програми, то цирк віддасть йому весь касовий збір. Зголосилося трохи глядачів, однак їхні спроби були невдалими. Тоді на манеж вийшов Іван. Він з легкістю жонглював гирями, перевершивши своєю силою циркових атлетів. Прийнявши від директора цирку піднос із грішми, М'ясоєдов заявив, що він жертвує «увесь касовий збір на користь бідних італійців, що постраждали від землетрусу в Мессіні». Вдячні італійці стоячи влаштували Іванові бурхливі овації.

Примітки[ред.ред. код]

  1. З 1926 року в садибі розташовується Полтавська гравіметрична обсерваторія.
  2. Щодо цього факту існують різночитання в різних джерелах:
    1. Колон Е. Художник — атлет из «Сада богов»: Через недолік доказів справа закрилася.
    2. Мясоедов Иван Григорьевич: Цього разу він відбувся лише умовним строком ув'язнення.
  3. Музей Російської Академії мистецтв, Санкт-Петербург
  4. Фонд Зотова-Мясоєдова, Вадуц

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Коваленко А. Иван Мясоедов — художник Серебряного века. — Севастополь: Мир, 1998. — 204 с.
  • Коваленко А. Творча спадщина Івана Мясоєдова (Дослідження методу стилетворення в українському образотворчому мистецтві початку XX століття) / Дисертація на здобуття наукового ступеня. — Львів, 2002.
  • Колон Е. Художник — атлет из «Сада богов» // Зеркало недели. — 1998. — № 20. — 16—22 мая.
  • Кончин Е. Моя биография мне не удалась. Путь скитаний Ивана Мясоедова // Культура. — 1998. — № 20. — 4—10 июня.
  • Шлеев В. Наш Иван Мясоедов в Лихтенштейне // Филателия. — 1992. — № 3. — С. 8—13.

Посилання[ред.ред. код]