Навальна Юлія Борисівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Навальна Юлія Борисівна
рос. Юлия Борисовна Навальная[1]
Ім'я при народженні рос. Юлия Борисовна Абросимова[2]
Народилася 24 липня 1976(1976-07-24)[3] (47 років)
Москва, СРСР[3][4][5]
Країна  Росія[5]
Діяльність економістка, політична діячка, активістка
Alma mater Російський економічний університет імені Плеханова[6]
Знання мов російська
Партія Яблуко[7][3] і Росія майбутнього
У шлюбі з Олексій Навальний[3]
Діти (2[4]) Дарина Навальнаd і Захар Навальнийd
IMDb ID 6764494

Юлія Борисівна Навальна (уроджена Абросимова; нар. 24 липня 1976, Москва, РРФСР, СРСР) — російська громадська діячка та політик. Дружина Олексія Навального (1976—2024).

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Юлія Абросимова народилася 24 липня 1976 року в Москві, в сім'ї науковця Бориса Олександровича Абросимова (1952—1996). Її мати працювала в міністерстві легкої промисловості; батьки розлучилися, коли Юлія вчилася в п'ятому класі, мати вийшла заміж вдруге, за співробітника Держплану СРСР. У 2020 році журналіст Олег Кашин заявив, що батько Юлії — нині живий Борис Борисович Абросимов, секретар російського посольства у Великій Британії, пов'язаний зі спецслужбами, а тітка Олена Борисівна Абросимова, один з авторів конституції Росії. Чоловік Юлії у відповідь на це опублікував свідоцтво про смерть тестя, датоване 1996 роком[8].

Юлія закінчила факультет міжнародних економічних відносин Російської економічної академії імені Плеханова (дата невідома[9]), пізніше проходила стажування за кордоном, навчалася в аспірантурі[10], деякий час працювала в одному з московських банків.

Влітку 1998 року на відпочинку в Туреччині Юлія познайомилася зі своїм однолітком Олексієм Навальним — юристом, теж жителем Москви. У 2000 році вона стала дружиною Навального, пізніше народила двох дітей — доньку Дарину (2001) і сина Захара (2008). За словами самої Юлії, вона допомагала батькам чоловіка в їх бізнесі, пов'язаному з лозоплетінням[10]. В цілому про її трудову діяльність майже нічого не відомо; після 2007 року Юлія ніде не працювала офіційно, називаючи себе «головною з питань побуту і виховання дітей»[9]. За деякими даними, у 2000 році Навальна разом з чоловіком вступила в партію «Яблуко», з якої вийшла у 2011 році[11].

Поруч з чоловіком[ред. | ред. код]

Олексій Навальний з дружиною Юлією на ході 12 червня 2013 року у Москві

З певного часу (після 2007 року) Олексій Навальний отримав всеросійську популярність як блогер і опозиційний політик. Юлія стала першим секретарем і помічником чоловіка. Життя сім'ї стало помітно більш публічним, так що Навальна опинилася в центрі уваги як «перша леді російської опозиції»[9]. Спостерігачі відзначають, що вона ніколи не намагалася позиціювати себе як самостійну фігуру: Юлія завжди поводиться як віддана дружина і соратниця («дружина декабриста»), готова до різких висловлювань і рішучих дій, якщо це необхідно її чоловікові[12], але не пов'язана з політикою безпосередньо. Вона виступала на ряді мітингів; главу Росгвардії Віктора Золотова, який у вересні 2018 року викликав Олексія Навального на «дуель», вона назвала «злодієм, боягузом і нахабним бандитом»[13][14], лікаря Леоніда Рошаля, що висловився за співпрацю з німцями в лікуванні Олексія у вересні 2020 року, звинуватила в тому, що він виступає «не як лікар, а як голос держави»[15][16][17].

Великий суспільний резонанс викликала поведінка Юлії восени 2020 року, коли її чоловіка екстрено госпіталізували в Омську з підозрою на отруєння. Навальна зажадала, щоб Олексія випустили в Німеччину для лікування, і навіть звернулася безпосередньо до президента Росії Володимира Путіна[18][19][20]. Вона пішла за чоловіком у Берлін, була поруч з ним в клініці Шаріте, і той пізніше написав про це пост в Instagram[21]. «Юля, ти мене врятувала», — написав Навальний на закінчення своєї розповіді. За версією «Нової газети», Навальна стала «Героєм року»-2020[22]. Всі ключові ЗМІ Європи уважно стежили за її активністю і цитували її пости в соціальних мережах[9].

У січні 2021 року Юлія разом з чоловіком повернулася в Росію. Після затримання Олексія на кордоні вона виступила із заявою про те, що цей арешт і закриття аеропорту Внуково — прояв страху російської влади перед Навальним. «Олексій сказав, що він не боїться, — заявила вона. — І я теж не боюся. І вас всіх закликаю не боятися»[23]. Пізніше Навальна звинуватила силовиків у тому, що її «переслідують як дружину ворога народу». Вона написала в Instagram: «Настав 37-й рік, а ми й не помітили»[24].

Думки про політичне майбутнє Навальної[ред. | ред. код]

Подружжя Навальних після звільнення Олексія з-під варти завдяки апеляції прокуратури 19 липня 2013 року
Джо Байден (2024)

Завдяки діяльності чоловіка Юлія ще у 2015 році увійшла в сотню найвпливовіших жінок Росії (за версією «Ехо Москви»). Після того, як Навальний отримав умовний термін, звучала думка про те, що дружина може висунути свою кандидатуру в президенти замість нього. Ксенія Собчак, за її словами, у 2018 році пропонувала цей варіант Олексію, але той його відкинув зі словами «Голоси не передаються»[25]. У вересні 2020 року, після отруєння Навального, почали з'являтися думки про те, що Юлія тепер починає відігравати самостійну політичну роль і може стати «російською Тихановською» — лідером всієї опозиції[26][27][28]. Її плюсами називають гарну зовнішність, незаплямовану біографію, вміння говорити, образ «дружини революціонера»[12]. Юлію ставлять в один ряд з Індірою Ганді, Беназір Бхутто, Віолеттою Чаморро[29]. Існують і думки про те, що такий поворот подій малоймовірний[30].

Марат Гельман передрік долю Юлії політика: він зазначив, що Навальна, «врятувала чоловіка від смерті, стала сильною політичною фігурою» і тепер може виграти вільні вибори в Росії у будь-кого, крім Путіна[31]. В одному з німецьких ЗМІ прозвучало припущення, що Навальна висуне свою кандидатуру в депутати Державної думи на найближчих виборах[32][33].

18 січня 2021 року, відразу після арешту Навального, політолог Андрій Манойло припустив, що тепер Юлія може очолити всю російську опозицію[34].

Письменнику Дмитру Бикову, за його словами, Навальна нагадує героїню Людмили Петрушевської: вона «стикається з обставинами сильнішими за неї, але якесь диво допомагає їй перемогти світове зло»[35].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://12-kanal.ru/news/68716/
  2. ↑ https://www.novochag.ru/stars/zvezdnye-istorii/ya-ochen-tebya-lyublyu-istoriya-yulii-navalnoy-zheny-kotoraya-ne-boitsya-i-verit/
  3. ↑ а б в г Залесская А. «Я очень тебя люблю». История Юлии Навальной — жены, которая не боится и верит — 2020.
  4. ↑ а б Nast C. “These Bastards Will Never See Our Tears”: How Yulia Navalnaya Became Russia’s Real First Lady — 2021.
  5. ↑ а б Catalog of the German National Library
  6. ↑ Ilyushina M. Yulia Navalnaya's husband was poisoned and detained. Now she is piling pressure on Vladimir Putin — 2021.
  7. ↑ Соколов Д. От курортного романа к спасительной любви: что связало Юлию и Алексея Навальных — 2020.
  8. ↑ Девочки-убийцы, или предъявите своё свидетельство о смерти [Архівовано 19 січня 2021 у Wayback Machine.]. Документы и описание на сайте navalny.com, от 24 ноября 2020.
  9. ↑ а б в г Первая леди оппозиции: что мы знаем о Юлии Навальной. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  10. ↑ а б От курортного романа к спасительной любви: что связало Юлию и Алексея Навальных. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  11. ↑ Юлия Навальная: первая леди России-2018, которую мы потеряли из-за махинаций её мужа. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  12. ↑ а б Станет ли Юлия Навальная мадам Тихановской. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  13. ↑ «Вор и трус, наглый бандит». Юлия Навальная ответила главе Росгвардии. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  14. ↑ Юлия Навальная считает обращение главы Росгвардии угрозой всей семье. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  15. ↑ «Мой муж — не ваша собственность». Юлия Навальная ответила на инициативу доктора Рошаля по лечению ее супруга. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  16. ↑ «Все понимают Ваше состояние». Леонид Рошаль ответил на критику со стороны Юлии Навальной. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  17. ↑ Юлия Навальная отвергла инициативу доктора Рошаля создать совместную российско-немецкую экспертную группу. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  18. ↑ Юлия Навальная потребовала у Путина разрешение вывезти мужа в Германию. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  19. ↑ Юлия Навальная официально требует от президента Путина разрешить транспортировку ее мужа в Германию. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  20. ↑ Алексей и Юлия Навальные дали огромное интервью Юрию Дудю. Мы выбрали главное из разговора, который длится 2,5 часа. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 21 січня 2021.
  21. ↑ Being Navalny: Russian activist, wife explain his brush with death after poisoning, escaping for treatment. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  22. ↑ «Юля, ты меня спасла». Герой года — Юлия Навальная. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  23. ↑ Жена Навального прокомментировала его задержание. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  24. ↑ «Наступил 37-й год». Юлия Навальная уверена, что её «караулят» полицейские. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  25. ↑ Собчак: Навальный отказался выдвинуть жену Юлию в президенты. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  26. ↑ «Российская Тихановская»: Потапенко рассказал, кто может стать лидером оппозиции вместо Навального. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  27. ↑ «Навальный может погибнуть в тюрьме». Прокремлевский политолог Сергей Марков о сценариях будущего для «берлинского пациента». Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  28. ↑ «Навальный — это бренд, и он будет работать»: сможет ли Юлия Навальная повторить путь Светланы Тихановской. e1.ru. 20 січня 2021. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  29. ↑ Берлин-Химки-нары: «внесистемный» Навальный покидает Германию и политическую повестку. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  30. ↑ Максим Шевченко. «Эффекта Хомейни» не получится. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  31. ↑ Иван Акимов (16 січня 2021). Гельман предрек Юлии Навальной политическую карьеру и участие в выборах. Газета.ру. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  32. ↑ Немецкие СМИ: Запад поменяет Алексея Навального на его жену. Комсомольская правда. 24 листопада 2020. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  33. ↑ В ФРГ заблокировали сайт, написавший о выдвижении Юлии Навальной в Госдуму. EurAsia Daily. 26 листопада 2020. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  34. ↑ Олег Исайченко (18 січня 2021). Политолог: Западные спецслужбы заменят Навального женой Юлией. Взгляд. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  35. ↑ Дмитрий Быков (18 грудня 2020). Я бы дорого дал, чтобы из Навального не получился авторитарный руководитель. Эхо Москвы. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Instagram · Facebook · Twitter (рос.)
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Навальна_Юлія_Борисівна&oldid=41939908