Перейти до вмісту

Навальна Юлія Борисівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Навальна Юлія Борисівна
рос. Юлия Борисовна Навальная[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Юлія Навальна у 2024 році
Ім'я при народженнірос. Юлия Борисовна Абросимова[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася24 липня 1976(1976-07-24)[3] (49 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Москва, СРСР[3][4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Росія[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьекономістка, політична діячка, активістка Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materРосійський економічний університет імені Плеханова[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська і англійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадаголова[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяЯблуко (2011)[8][3] і Росія майбутнього Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зОлексій Навальний[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти (2[4] Редагувати інформацію у Вікіданих)Дарина Навальнаd і Захар Навальнийd Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
IMDbID 6764494 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтyulianavalnaya.com Редагувати інформацію у Вікіданих

Ю́лія Бори́сівна Нава́льна (до шлюбу Абро́симова; нар. 24 липня 1976, Москва, РРФСР, СРСР) — російська громадська діячка та політикиня. Вдова Олексія Навального (1976—2024). Регулярно згадується в ЗМІ як «перша леді російської опозиції».[9][10][11][12]

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Юлія Абросимова народилася 24 липня 1976 року в Москві, в сім'ї науковця Бориса Олександровича Абросимова (1952—1996). Її мати працювала в міністерстві легкої промисловості; батьки розлучилися, коли Юлія вчилася в п'ятому класі, мати одружилася зі співробітником Держплану СРСР. У 2020 році журналіст Олег Кашин заявив, що батько Юлії — нині живий Борис Борисович Абросимов, секретар російського посольства у Великій Британії, пов'язаний зі спецслужбами, а тітка Олена Борисівна Абросимова, одна з авторів конституції Росії. Чоловік Юлії у відповідь на це опублікував свідоцтво про смерть тестя, датоване 1996 роком[13].

Юлія закінчила факультет міжнародних економічних відносин Російської економічної академії імені Плеханова (дата невідома[14]), пізніше проходила стажування за кордоном, навчалася в аспірантурі[15], деякий час працювала в одному з московських банків.

Влітку 1998 року на відпочинку в Туреччині Юлія Абросимова познайомилася зі своїм однолітком Олексієм Навальним — юристом, теж жителем Москви. У 2000 році вона одружилася з ним, народила доньку Дарину (2001) і сина Захара (2008). За власними словами, вона допомагала батькам чоловіка в їх бізнесі, пов'язаному з лозоплетінням[15]. В цілому про її трудову діяльність майже нічого не відомо; після 2007 року Навальна ніде не працювала офіційно, називаючи себе «головною з питань побуту і виховання дітей»[14]. За деякими даними, у 2000 році Навальна разом з чоловіком вступила в партію «Яблуко», з якої вийшла у 2011 році[16].

Поруч з чоловіком

[ред. | ред. код]
З чоловіком на ході 12 червня 2013 року у Москві

З певного часу (після 2007 року) чоловік Навальної отримав всеросійську популярність як блогер і опозиційний політик. Юлія стала його першою секретаркою і помічницею. Життя сім'ї стало помітно більш публічним, тому Навальна опинилася в центрі уваги як «перша леді російської опозиції»[14]. Спостерігачі відзначають, що вона ніколи не намагалася позиціювати себе як самостійну фігуру: Юлія завжди поводиться як віддана дружина і соратниця («дружина декабриста»), готова до різких висловлювань і рішучих дій, якщо це необхідно її чоловікові[17], але не пов'язана з політикою безпосередньо. Вона виступала на ряді мітингів; главу Росгвардії Віктора Золотова, який у вересні 2018 року викликав Олексія Навального на «дуель», вона назвала «злодієм, боягузом і нахабним бандитом»[18][19], лікаря Леоніда Рошаля, що висловився за співпрацю з німцями в лікуванні Олексія у вересні 2020 року, звинуватила в тому, що він виступає «не як лікар, а як голос держави»[20][21][22].

Великий суспільний резонанс викликала поведінка Навальної восени 2020 року, коли її чоловіка екстрено госпіталізували в Омську з підозрою на отруєння. Вона зажадала, щоб його випустили в Німеччину для лікування, і навіть звернулася безпосередньо до президента Росії Володимира Путіна[23][24][25]. Вона поїхала за чоловіком у Берлін, була поруч з ним в клініці Шаріте, і той пізніше написав про це в Instagram[26]. «Юля, ти мене врятувала». За версією «Нової газети», Навальна стала «Героєм року»-2020[27]. Всі ключові ЗМІ Європи уважно стежили за її активністю і цитували її дописи в соціальних мережах[14].

У січні 2021 року Навальна разом з чоловіком повернулася в Росію. Після його затримання на кордоні вона виступила із заявою про те, що цей арешт і закриття аеропорту Внуково — прояв страху російської влади перед Навальним. «Олексій сказав, що він не боїться, — заявила вона. — І я теж не боюся. І вас всіх закликаю не боятися»[28]. Пізніше Навальна звинуватила силовиків у тому, що її «переслідують як дружину ворога народу». Вона написала в Instagram: «Настав 37-й рік, а ми й не помітили»[29].

Думки про політичне майбутнє Навальної

[ред. | ред. код]
З Джо Байденом (2024)

Завдяки діяльності чоловіка Юлія Навальна ще у 2015 році увійшла в сотню найвпливовіших жінок Росії (за версією «Ехо Москви»). Після того, як Навальний отримав умовний термін, звучала думка про те, що вона може висунути свою кандидатуру в президенти замість нього. Ксенія Собчак, за її словами, у 2018 році пропонувала цей варіант Олексію, але той його відкинув зі словами «Голоси не передаються»[30]. У вересні 2020 року, після отруєння Навального, почали з'являтися думки про те, що Навальна тепер починає відігравати самостійну політичну роль і може стати «російською Тихановською» — лідеркою всієї опозиції[31][32][33]. Її плюсами називають зовнішність, незаплямовану біографію, вміння говорити, образ «дружини революціонера»[17]. Юлію Навальну ставлять в один ряд з Індірою Ганді, Беназір Бхутто, Віолеттою Чаморро[34]. Існують і думки про те, що такий поворот подій малоймовірний[35].

Марат Гельман передрік долю Навальної-політика: він зазначив, що Навальна «врятувала чоловіка від смерті, стала сильною політичною фігурою» і тепер може виграти вільні вибори в Росії у будь-кого, крім Путіна[36]. В одному з німецьких ЗМІ прозвучало припущення, що Навальна висуне свою кандидатуру в депутати Державної думи на найближчих виборах[37][38].

18 січня 2021 року, відразу після арешту Навального, політолог Андрій Манойло припустив, що тепер Навальна може очолити всю російську опозицію[39].

Письменнику Дмитру Бикову, за його словами, Навальна нагадує героїню Людмили Петрушевської: вона «стикається з обставинами сильнішими за неї, але якесь диво допомагає їй перемогти світове зло»[40].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://12-kanal.ru/news/68716/
  2. ↑ https://www.novochag.ru/stars/zvezdnye-istorii/ya-ochen-tebya-lyublyu-istoriya-yulii-navalnoy-zheny-kotoraya-ne-boitsya-i-verit/
  3. ↑ а б в г Залесская А. «Я очень тебя люблю». История Юлии Навальной — жены, которая не боится и верит — 2020.
  4. ↑ а б Nast C. “These Bastards Will Never See Our Tears”: How Yulia Navalnaya Became Russia’s Real First Lady — 2021.
  5. ↑ а б Catalog of the German National Library
  6. ↑ Ilyushina M. Yulia Navalnaya's husband was poisoned and detained. Now she is piling pressure on Vladimir Putin — 2021.
  7. ↑ https://www.adressa.no/nyheter/innenriks/i/Oo8k4k/julia-navalnaja-er-ny-styreleder-for-human-rights-foundation
  8. ↑ Соколов Д. От курортного романа к спасительной любви: что связало Юлию и Алексея Навальных — 2020.
  9. ↑ https://www.woman.ru/relations/pervaya-ledi-oppozicii-chto-my-znaem-o-yulii-navalnoi-id563268/
  10. ↑ https://web.archive.org/web/20240223211133/https://meduza.io/feature/2021/07/09/yuliya-navalnaya-pervaya-ledi-rossiyskoy-politiki
  11. ↑ https://web.archive.org/web/20230913204512/https://sobesednik.ru/politika/20201130-lyubov-vyvela-navalnogo-iz-kom
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 лютого 2024. Процитовано 20 червня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. ↑ Девочки-убийцы, или предъявите своё свидетельство о смерти [Архівовано 19 січня 2021 у Wayback Machine.]. Документы и описание на сайте navalny.com, от 24 ноября 2020.
  14. ↑ а б в г Первая леди оппозиции: что мы знаем о Юлии Навальной. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  15. ↑ а б От курортного романа к спасительной любви: что связало Юлию и Алексея Навальных. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  16. ↑ Юлия Навальная: первая леди России-2018, которую мы потеряли из-за махинаций её мужа. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  17. ↑ а б Станет ли Юлия Навальная мадам Тихановской. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  18. ↑ «Вор и трус, наглый бандит». Юлия Навальная ответила главе Росгвардии. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  19. ↑ Юлия Навальная считает обращение главы Росгвардии угрозой всей семье. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  20. ↑ «Мой муж — не ваша собственность». Юлия Навальная ответила на инициативу доктора Рошаля по лечению ее супруга. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  21. ↑ «Все понимают Ваше состояние». Леонид Рошаль ответил на критику со стороны Юлии Навальной. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  22. ↑ Юлия Навальная отвергла инициативу доктора Рошаля создать совместную российско-немецкую экспертную группу. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  23. ↑ Юлия Навальная потребовала у Путина разрешение вывезти мужа в Германию. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  24. ↑ Юлия Навальная официально требует от президента Путина разрешить транспортировку ее мужа в Германию. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  25. ↑ Алексей и Юлия Навальные дали огромное интервью Юрию Дудю. Мы выбрали главное из разговора, который длится 2,5 часа. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 21 січня 2021.
  26. ↑ Being Navalny: Russian activist, wife explain his brush with death after poisoning, escaping for treatment. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  27. ↑ «Юля, ты меня спасла». Герой года — Юлия Навальная. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  28. ↑ Жена Навального прокомментировала его задержание. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  29. ↑ «Наступил 37-й год». Юлия Навальная уверена, что её «караулят» полицейские. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  30. ↑ Собчак: Навальный отказался выдвинуть жену Юлию в президенты. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  31. ↑ «Российская Тихановская»: Потапенко рассказал, кто может стать лидером оппозиции вместо Навального. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  32. ↑ «Навальный может погибнуть в тюрьме». Прокремлевский политолог Сергей Марков о сценариях будущего для «берлинского пациента». Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  33. ↑ «Навальный — это бренд, и он будет работать»: сможет ли Юлия Навальная повторить путь Светланы Тихановской. e1.ru. 20 січня 2021. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  34. ↑ Берлин-Химки-нары: «внесистемный» Навальный покидает Германию и политическую повестку. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  35. ↑ Максим Шевченко. «Эффекта Хомейни» не получится. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 21 січня 2021.
  36. ↑ Иван Акимов (16 січня 2021). Гельман предрек Юлии Навальной политическую карьеру и участие в выборах. Газета.ру. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  37. ↑ Немецкие СМИ: Запад поменяет Алексея Навального на его жену. Комсомольская правда. 24 листопада 2020. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  38. ↑ В ФРГ заблокировали сайт, написавший о выдвижении Юлии Навальной в Госдуму. EurAsia Daily. 26 листопада 2020. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  39. ↑ Олег Исайченко (18 січня 2021). Политолог: Западные спецслужбы заменят Навального женой Юлией. Взгляд. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
  40. ↑ Дмитрий Быков (18 грудня 2020). Я бы дорого дал, чтобы из Навального не получился авторитарный руководитель. Эхо Москвы. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 20 січня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Навальна_Юлія_Борисівна&oldid=47599684