Навантажена мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Навантажена мова (також відома як навантажені терміни, емоційна мова та техніки мовного переконання) може використовуватися риторикою для впливу на аудиторію, використовуючи слова та фрази з сильними конотаціями, цей тип мови називають нечітким, тобто невиразним, щоб викликати емоційну реакцію та/або експлуатувати стереотипи.[1][2][3] Навантажені слова та фрази мають значний емоційний підтекст і передбачають різко позитивні чи негативні реакції, які виходять за межі буквального значення.

Визначення[ред. | ред. код]

Навантажені терміни, які також називають емоційними або етичними словами, були чітко описані Чарльзом Стівенсоном[en].[4][5][6] Він помітив, що є слова, які не просто описують можливий стан речей. «Террорист» не використовується лише для позначення особи, яка вчиняє конкретні дії з певним наміром. Такі слова, як «тортури» або «свобода», несуть із собою щось більше, ніж простий опис концепції чи дії.[7] Вони мають «магнітний» ефект, імперативну силу, схильність впливати на рішення співрозмовника.[8] Вони суворо пов’язані з моральними цінностями, що призводить до оціночних суджень, і потенційно викликають конкретні емоції. З цієї причини вони мають емоційний вимір. У сучасній психологічній термінології можна сказати, що ці терміни несуть в собі «емоційну валентність»,[9] оскільки вони передбачають і генерують оціночне судження, яке може призвести до емоції.[10] Звернення до емоцій є відмінним від апеляції до логіки і розуму. Автори Р. Обговорюючи це, Малкольм Мюррей і Небойша Куюнджич розрізняють "prima facie[en] судження" від "вважених суджень". Емоція, викликана емотивною мовою, може сформувати «примітивне» судження для дії, але потрібна додаткова робота, перш ніж можна отримати «обдумане» судження.[2]

Емоційні аргументи та навантажена мова є особливо переконливими, оскільки вони використовують слабкість людини для негайної дії на основі емоційної реакції, «без» такого подальшого обдуманого судження. Через такий потенціал емоційних ускладнень, як правило, рекомендується уникати навантажених висловів у суперечках чи виступах, коли однією з цілей є справедливість та неупередженість. Ентоні Вестон[en], наприклад, закликає студентів і письменників: «Загалом уникайте мов, єдиною функцією яких є схилити до емоцій».[1][2]

Приклади[ред. | ред. код]

Політики використовують евфемізми,[11] і вивчають, як їх ефективно використовувати: які слова використовувати або уникати, щоб отримати політичну перевагу чи принизити опонента. Спічрайтер і журналіст Річард Хеллер наводить приклад того, що політик часто виступає за «інвестиції в державні послуги», оскільки це має більш сприятливий відтінок, ніж «державні витрати».[12]

Одним із аспектів навантаженої мови є те, що навантажені слова та фрази зустрічаються парами, іноді як прийоми політичного фреймінгу людьми з протилежними планами. Хеллер називає ці варіанти «Фу! версією та Ура! версією», щоб відрізнити ті, що мають негативний і позитивний емоційний підтекст. Приклади включають «бюрократ» і «державний службовець», «проти абортів» і «за життя», «режим» і «уряд».[12]

У есе 1946 року у творі «Політика та англійська мова[en]» Джордж Орвелл обговорював використання навантаженої мови в політичному дискурсі.

Слово «фашизм» тепер не має жодного значення, окрім як «щось небажане». Слова «демократія, соціалізм, свобода, патріотизм, реалізм, справедливість» мають кожне кілька різних значень, які не можуть бути узгоджені одне з одним. У випадку такого слова, як «демократія», не тільки немає узгодженого визначення, але й спробі його виробити опираються з усіх боків. Майже повсюдно вважається, що коли ми називаємо країну демократичною, ми її вихваляємо: отже, захисники будь-якого режиму стверджують, що це демократія, і бояться, що їм доведеться припинити вживати це слово, ніби воно було пов’язано з будь-яким одним значенням.[13]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Weston, Anthony (2000). A Rulebook for Arguments. Hackett Publishing. с. 6. ISBN 978-0-87220-552-9. 
  2. а б в Murray, Malcolm; Kujundzic, Nebojsa (2005). Critical Reflection. McGill Queen's University Press. с. 90. ISBN 978-0-7735-2880-2. 
  3. Lavender, Larry (1996). Dancers Human Kinetics. ISBN 978-0-87322-667-7. 
  4. Stevenson, Charles (1937). The Emotive Meaning of Ethical Terms.. Mind. 46: 14–31. doi:10.1093/mind/xlvi.181.14. 
  5. Stevenson, Charles (1944). Ethics and Language. Connecticut: Yale University Press. 
  6. Stevenson, Charles (July 1938). Persuasive Definitions. Mind. 47 (187): 331–350. doi:10.1093/mind/xlvii.187.331. 
  7. Stevenson, Charles (1944). Ethics and Language. Connecticut: Yale University Press. с. 210. 
  8. Stevenson, Charles (1937). The Emotive Meaning of Ethical Terms.. Mind. 46: 18–19. doi:10.1093/mind/xlvi.181.14. 
  9. Frijda, N.; Mesquita, B. (2000). Beliefs through emotions. In N. Frijda, A. Manstead, & S. Bem (Eds.), Emotions and beliefs: how feelings influence thoughts. Cambridge: Cambridge University Press. с. 45–77. 
  10. Macagno, Fabrizio; Walton, Douglas (2014). Emotive Language in Argumentation. New York: Cambdridge University Press. 
  11. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 21 січня 2022. 
  12. а б Heller, Richard (2002). High Impact Speeches. Pearson Education. с. 54. ISBN 978-0-273-66202-0. 
  13. Orwell, George (1946). Politics and the English Language. Horizon[en]. April. Архів оригіналу за 30 січня 2012. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Walton, Douglas; Macagno, Fabrizio (2015). The Importance and Trickiness of Definition Strategies in Legal and Political Argumentation.. Journal of Politics and Law. 8 (1): 137–148. doi:10.5539/jpl.v8n1p137.  {{cite journal}}: Проігноровано невідомий параметр |citeseerx= (довідка)