Наголос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Початковий наголос
ˈ◌
Номер МФА 501
Кодування
HTML (decimal) ˈ
Юнікод (hex) U+02C8
Другий наголос
ˌ◌
Номер МФА 502
Кодування
HTML (decimal) ​ˌ
Юнікод (hex)  U+02CC

На́голос або акце́нт (лат. Accentus, нім. Akzent, англ. stress, грец. τόνος)  — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Його також можна визначити як якісну характеристику (коли якість голосного є засобом вираження наголошення) і, також, як кількісну характеристику (відносно збільшена тривалість наголошеного голосного).

У Міжнародному фонетичному алфавіті наголос позначається символом ⟨ˈ⟩, що ставиться перед наголошеним голосним — /ˈa, ˈe, ˈo/. В українському мовознавстві наголос позначається діакритичним знаком ⟨ ́⟩ (акут), що ставиться над наголошеним голосним — /а́, е́, о́/.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Варто пам'ятати, що про наголошені склади часто говорять як про найбільш виділені в слові. Однак Г. В. Торсуєв вважає, що поняття «наголошений» та «виділений» не можуть вживатися як синоніми [6: 53-57]. Ефект виділення досягається за допомогою деяких фонетичних характеристик звуків. Загальновідомо, що звуки мови мають різний ступінь сонорності. Сонорність являє собою внутрішню характеристику голосних, яка напряму пов'язана не з акцентною структурою слова, а з іншими артикуляційними характеристиками; і разом з ними робить свій внесок у створення ефекту виділення. Таким чином, термін «виділення в потоці мовлення» має ширше значення ніж «наголос». Це досягається за допомогою компонентів словесного наголосу, таких як голосність, довгота, якість голосного. У дискурсі ефект виділення може підсилитися завдяки мелодії, яка в свою чергу є компонентом інтонації.

Залежно від того, який акустичний параметр визначає наголос, відповідно виділяють:

  • силовий (динамічний, експіраторний) наголос
  • музичний (тоновий, мелодичний) наголос
  • кількісний (квантитативний) наголос

Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх слов'янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силі видиху, м'язової напруги. Про це говорить і М.Наконечний у «Курсі СУЛМ. Фонетика» за ред. Білодіда (1969). При цьому зазначаючи, що український наголос, бувши в своїй основі силовим, має ознаки часокількісного і тонічного.

Однак Н.Тоцька, характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначається тривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:

  • словесний (тактовий) наголос.
    • вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова)
      • рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)
      • нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)
    • постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова)
  • синтагматичний наголос
  • фразовий наголос

В українській мові наголос вільний, рухомий. Для української мови характерним є і побічний наголос в багатоскладових словах. За словами М. Наконечного, це пов'язано з відносною слабкістю основного наголосу.

Залежно від семантики розрізняють:

  • логічний наголос — особливе виділення якогось слова чи кількох у реченні.
  • емфатичний наголос — емоційне виділення сегменту мовлення.

Функції наголосу[ред.ред. код]

  • Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.
  • Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.
  • Змісто- й форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова:
    за́пал-запа́л, ша́баш-шаба́ш, веро́ніка-Вероні́ка, ви́рок-виро́к, на́голос-наго́лос

Аналогічні явища[ред.ред. код]

Словесний наголос є засобом просодичної організації слова у флективних мовах, зокрема в індоєвропейських. Аналогічним засобом у таї-китайських мовах є тон, у тюркських — сингармонізм.[1]

Технічні особливості[ред.ред. код]

Позначення наголосу в Unicode[ред.ред. код]

Стандарт Unicode містить комбінувальний символ наголосу «Combining acute accent» («  ́» U+0301, в десятковій системі кодується 769), який можна вживати з українськими літерами. Для того, щоб поставити наголос на голосній літері, потрібно розташувати U+0301 після неї.

Для того, щоб комбінувальні символи правильно відтворювались, вони мають підтримуватися шрифтом, що вживається, і рушієм відтворення шрифтів. Якщо шрифт або рушій не підтримують (або неправильно підтримують) комбінувальні шрифти, відображення таких символів, як знак наголосу буде спотворено (знак наголосу стоятиме після літери, показаний як порожній квадрат тощо).

Введення з клавіатури[ред.ред. код]

  • Розкладка клавіатури «Ukrainian Unicode» (використовується як українська розкладка за замовчуванням в більшості сучасних дистрибутивів Linux і також може бути встановлена власноруч в Windows чи macOS) містить знак наголосу (  ́ U+02BC combining acute accent) на третьому рівні кнопки ~ (що зазвичай знаходиться зліва від 1). Перехід на третій рівень в більшості випадків виконується кнопкою правий Alt (іноді Ctrl+Alt), тому для того, щоб ввести, наприклад, а́ (а під наголосом), потрібно спочатку ввести а і потім натиснути правий Alt+~ (в деяких випадках Ctrl+Alt+~).
  • В операційній системі Microsoft Windows знак наголосу (  ́ U+02BC combining acute accent) можна ввести, набравши його десятичний код на цифровій клавіатурі при затисненому Alt. Тобто щоб ввести, наприклад, а́ (а під наголосом), потрібно спочатку ввести а і потім натиснути Alt+7 6 9 — цифри слід набирати з NumLock-клавіатури (en) при увімкненому NumLock (en).
  • Деякі текстові редактори/процесори (наприклад, Microsoft Word) дозволяють привʼязувати до обраних користувачем символів обрані користувачем комбінації клавіш. Також, користувачі, що не мають потреби вводити знак наголосу часто, можуть просто скопіювати його з таблиці символів, або з будь-якої веб-сторінки, що містить його (наприклад, поле «input test» на цій сторінці).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (рос.) Даркулова К.Н., Аульбекова Ж.С., Кемелова Ж.Б. Сингармонизм как средство просодической организации синтагмы // Современные проблемы науки и образования - 2013.-№6. (приложение "Филологические науки"). - C. 6.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Punctuation." Wikipedia, The Free Encyclopedia
  • «Characters and Combining Marks.» Unicode.org
  • Торсуев Г. П. Проблемы теоретической фонетики и фонологии / Г. П. Торсуев — М.: ЛКИ, 2008. — 104 с.

Посилання[ред.ред. код]