Нагорний Олександр Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нагорний Олександр Васильович
NagorniyOV18871953Нагорний Олександр Васильович.jpg
Народився 28 серпня (10 вересня) 1887(1887-09-10)
Харків
Помер 11 травня 1953(1953-05-11) (65 років)
Харків
Поховання Міське кладовище № 2 (Харків)
Громадянство УРСР
Діяльність педагог
Alma mater Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Галузь фізіологія
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Звання професор
Ступінь доктор біологічних наук
Відомі учні Буланкін Іван Миколайович, Нікітін Володимир Миколайович
Членство НАН України
Нагороди Орден Червоної Зірки Орден Трудового Червоного Прапора
Заслужений працівник освіти України

Олекса́ндр Васи́льович Наго́рний (28 серпня (10 вересня) 1887(18870910), Харків — 11 травня 1953, Харків) — український радянський фізіолог та геронтолог, професор Харківського університету, член-кореспондент АН УРСР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї писаря міської управи, родовід тягнеться до козаків Чернігівської землі.

Навчання[ред. | ред. код]

У 1906 р. закінчив навчання в Першій Харківській класичній гімназії із золотою медаллю.

У 1912 р. закінчив натуральне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету з дипломом 1-го ступеня. У студентські роки спеціалізувався в царині порівняльної фізіології (керівник — професор М. Ф. Бєлоусов). Цього ж року за студентську роботу по вивченню дихання у комах удостоєний університетської премії ім. професорів Степанових (робота видана у 1913 р. у вигляді монографії).

Робота[ред. | ред. код]

1912 року почав працювати в лабораторії порівняльної фізіології Харківського університету лаборантом, а з 1915 р — асистентом.

Під час Першої світової війни та після жовтневого перевороту викладав в земській фельдшерській школі, на курсах сестер Червоного Хреста і удосконалення ротних фельдшерів. У 1919—1924 рр. читав лекції при військово-санітарному підвідділі Губздрава, на робітничо-санітарних курсах.

У 1922 р. склав магістерські іспити та став приват-доцентом Харківського інституту народної освіти (з 1933 р — знову університет).

У 1921 р. через розформування університету і надання кафедрам лише навчально-методичних функцій, взяв участь в заснуванні науково-дослідницької кафедри зоології. З 1921 р. працював її науковим співробітником, з 1927 р. — дійсним членом її секції порівняльної фізіології.

У 1924 р. обраний професором.

У 1926 р. проходив стажування в колоїдно-хімічному інституті в Франкфурті-на-Майні.

З 1929 р. — завідувач кафедри порівняльної фізіології (надалі кафедра фізіології людини і тварин), керував нею до закінчення свого життя).

У 1930 р на базі кафедри зоології разом з Г. Ф. Арнольдом, І. М. Буланкіним та іншими вченими організував Харківську філію Українського зообіологіческого інституту (з 1933 р — науково-дослідний зоолого-біологічний інститут ХДУ). Очолював в ньому сектор загальної фізіології (до 1941 р.), а з 1935 р. (після смерті Г. Ф. Арнольда) — був також його директором.

Читав загальні курси фізіології, а до 1933 р також колоїдної та біологічної хімії, ряд курсів спеціалізації в ХДУ. Також читав курси лекцій в зоотехнічному, медичному, ветеринарному хіміко-фармацевтичному, Технологічному і сільськогосподарському інститутах, де викладав за сумісництвом. У Сільськогосподарському інституті також завідував кафедрою анатомії та фізіології домашніх тварин.

У 1933 р. за активного сприяння Нагорного на базі кафедри фізіології було створено кафедру біохімії, яку очолив його учень — видатний біохімік І. М. Буланкін.

У 1934 р. Нагорному присвоюється вчене звання професора, а в 1936 р. присуджується ступінь доктора біологічних наук без захисту дисертації.

Водночас із роботою в університеті, у 1935—1941 рр. очолював лабораторію фізіології Українського інституту експериментальної медицини, у 1936—1941 рр. завідував також кафедрою зоотехнічного інституту.

В роки німецько-радянської війни разом з універсітетом евакуювався в місто Кзилорда Казахської РСР. Керував кафедрою фізіології та біохімії Об'єднаного (Харківського і Київського) Українського університету. Одночасно з цим працював проректором з наукової роботи та завідувачем кафедри зоології Кзил-Ординського педагогічного інституту. У 1942—1944 рр. також обіймає посаду заступника голови науково-технічної ради при облвиконкомі.

Після повернення з евакуації до Харкова, з 1944 року поновив керівництво кафедрою фізіології людини і тварин та очолив науково-дослідний інститут біології Харківського університету.

У 1944—1948 рр. був проректором з наукової роботи університету.

У 1948 р. обраний членом-кореспондентом АН УРСР.

Помер після важкої тривалої хвороби.

Участь у наукових товариствах[ред. | ред. код]

  • 1914 — дійсний член, в 1919—1930 рр. — секретар Харківського товариства дослідників природи (прийнятий до Товариства без проходження обов'язкового кореспондентського стажу).
  • 1917 — почесний член Всеросійського товариства ротних фельдшерів.
  • 1918 — дійсний член Харківського медичного наукового товариства.
  • 1929  — разом з О. В. Палладіним створює Українське товариство фізіологів, біофізиків та фармакологів.
  • 1948 — дійсний член Харківського терапевтичного наукового товариства.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові інтереси формувалися спочатку в області порівняльної фізіології, поступово поширилися на вивчення колоїдно-хімічного стану організму в процесі його старіння. Пізніше Нагорний зосередився на проблемах вікового розвитку організму, старіння та продовження життя.

У 1940 р. разом з учнями сформулював теорію затухаючого самооновлення протоплазми як одного з чинників старіння.

Є автором більш ніж 20 монографій, збірників, 160 наукових праць з питань вікової фізіології та біохімії, 13 підручників та навчальних посібників, програм з анатомії, фізіології, біологічної та колоїдної хімії.

Засновник Харківської школи онтофізіологов.

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Нагороджений Грамотою Кзилординського облвиконкому (1943) та Почесною Грамотою Верховної Ради Казахстану (1944) за внесок у розвиток науково-продуктивних сил республіки.

З 1943 р. — Заслужений діяч науки УРСР.

У 1944 р. нагороджений орденом Червоної Зірки, 1948 — Трудового Червоного Прапора, З 1946 — відмінник народної освіти УРСР,. Нагороджений почесною грамотою ЦК ВЛКСМ.

Послідовники, школи, пам'ять[ред. | ред. код]

Багато учнів Нагорного стали докторами та кандидатами наук, а І. М. Буланкін та В. М. Нікітін — академіками АН УРСР.

В Харківському університеті його ім'я носить аудиторія, заснована стипендія імені Нагорного. Харківське відділення науково-медичного товариства присуджує премію імені Нагорного.

Похований на в Харкові на міському цвинтарі № 2.

Джерела[ред. | ред. код]