Нагірне (Мостиський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Нагірне
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Мостиський район
Рада/громада Крисовицька сільська рада
Код КОАТУУ 4622483904
Основні дані
Засноване 1945
Населення 291
Площа 0,592 км²
Густота населення 491,55 осіб/км²
Поштовий індекс 81360[1]
Телефонний код +380 3234
Географічні дані
Географічні координати 49°44′37″ пн. ш. 23°07′08″ сх. д. / 49.74361° пн. ш. 23.11889° сх. д. / 49.74361; 23.11889Координати: 49°44′37″ пн. ш. 23°07′08″ сх. д. / 49.74361° пн. ш. 23.11889° сх. д. / 49.74361; 23.11889
Середня висота
над рівнем моря
219 м
Місцева влада
Адреса ради 81360, Львівська обл., Мостиський р-н, с.Крисовичі , тел. 6-62-35
Карта
Нагірне. Карта розташування: Україна
Нагірне
Нагірне
Нагірне. Карта розташування: Львівська область
Нагірне
Нагірне
Мапа

Нагі́рне — село в Україні, в Мостиському районі Львівської області. Населення - 291 особа. Орган місцевого самоврядування - Крисовицька сільська рада.

Село було засноване в середині IX століття. До 1945 року село носило назву Пакість. В 1944 році було спалено польськими бандитами.

У 1913 році в селі було збудовано церкву Архистратига Михаїла парафії ПЦУ[2], але 1915 року церква була зруйнована і відбудована аж 1928-го.

Також в с. Нагірному діє народний дім «Просвіта» і магазин.

Історія[ред. | ред. код]

Село було засноване в середині XIX століття. До 1945 року село носило назву Пакість.

У 1944 році було спалено польськими бандитами. Увечері 24 липня 1944 року великий загін бандитів, в який входили представники з польської так званої АК, груп «партизанкі польскєй» та місцевих польських мешканців з Пнікута і Крукенич під очільництвом поручника «Лєха» (справжнє ім'я Zenon Kubski) виступили для проведення наперед спланованої великої акції залякування українського населення в околицях Мостиськ. Українські повстанці не встигли згрупувати достатньо сил для стримування цієї каральної акції. Але невеликий загін бійців УПА, що власне перебував неподалік сіл Пнікут та Буховичі, вирішив вступити в бій із значно чисельнішою групою польських бойовиків. Після запеклого бою і втрати кількох вояків українцям вдалося на деякий час спинити пересування противника у напрямку Мостиськ і відійти до недалекого лісу.

Поляки послали за підмогою до Пнікута і Крукенич і після поповнення рядів вирішили відразу ж відімстити непокірним українцям. Спаливши дощенту більшість нечисленних українських обійсть у Пнікуті та на західному передмісті Крукенич бандити рушили через поле до великого переважно заселеного українцями села Пакість, у якому ще з 1920-х років дислокувався місцевий територіальний відділ Українського Червоного Хреста.

Акт помсти з ознаками геноциду розпочався далеко за північ, коли практично всі мешканці села спали. Оточивши село з усіх боків, щоб ніхто не зміг втекти і покликати когось на допомогу, польські банди почали методично, хата-за-хатою палити всі українські оселі. Палили в першу чергу саме житлові будівлі. У зв'язку з тим, що переважна більшість нападників походила з інших населених пунктів, вони визначили серед себе мешканців самої Пакості та Бухович і Крукенич, які добре знали село, або ж мали в ньому родичів. Ці бойовики ходили вулицями і застерігали від знищення осель, що належали полякам, або ж змішаним українсько-польським сім'ям. До світанку 25 липня заможне й давнє українське село Пакість було практично повністю спалене.

Усі мешканці, включаючи старших людей і немовлят, виявилися просто неба, зберігши тільки дещо з одежі, що її встигли вдягнути в час нападу. Світанок 25 липня, як на те, видався досить вітряним, тому вогонь швидко перекидався з хати на хату: від великої пожежі постраждали навіть ті споруди, які спеціально підпаленими не були — оселі змішаних українсько-польських сімей та адміністративні будівлі. Поляки, здійснивши цей акт розбою і геноциду, перегрупувалися, ображаючи зрозпачених українців, що втратили усе своє нажите гіркою працею майно та багатьох членів родин брудною лайкою, і рушили далі. Одна частина банди продовжила свій шлях у напрямку Мостиськ, інша частина повернулася до своїх домів у Пнікуті, Буховичах та Крукеничах.

Нині ці звірства з ознаками геноциду, вчинені під проводом банд АК поляками щодо місцевого українського населення, кваліфікуються у численних публікаціях, друкованих у Польській Республіці, як доблесна воєнна перемога, якою повинні гордитися поляки. Але тверезо мислячі люди повинні дати об'єктивну оцінку таким акціям нацистського характеру, що можуть бути порівняні тільки з «подвигами» німецьких зондеркоманд СС… У 1913 році в селі було збудовано церкву Архистратига Михаїла, але в 1915 році церква була зруйнована і відбудована аж у 1928 р. Зараз церква своєю красою радує око не тільки односельчан, а й прихожан із інших сіл. Також в с. Нагірному діє народний дім «Просвіта» і магазин.

Відомі мешканці[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]