Нагірний Василь Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Степанович Нагірний
Vasyl Nagirnyj portret.jpg
Народження 11 січня 1848(1848-01-11)
Гірне, Стрийський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Смерть 25 лютого 1921(1921-02-25) (73 роки)
Львів, Польська республіка
Поховання Личаківський цвинтар

Васи́ль Степа́нович Нагі́рний (11 січня 1848, Гірне — 25 лютого 1921, Львів) — український галицький архітектор та громадський діяч кінця XIX — початку XX століть. Засновник товариств «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря», «Дністер», «Народна Гостиниця», «Товариство для розвою руської штуки». Архітектурна спадщина В. Нагірного налічує кілька сотень об'єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіальні будинки, громадські та приватні будівлі.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 11 січня 1848 року у селі Гірному (тепер Стрийського району, Львівської області) в сім'ї середньо-заможних господарів Степана і Анни Гриньовських. Мати померла, коли Василю було півтора року. Після другого одруження батька його опікуном стала баба (батькова мати), була не тільки годувальницею, а й життєвим наставником та порадником, прищепила хлопцеві любов до своєї віри та народу.

Шкільні роки[ред.ред. код]

Після чотирьох років сільської школи-дяківки взимку 1859 р., батько відвіз Нагірного до Стрия, де записав на другий курс першого класу народної школи.

Будучи у першому класі реальної школи — втратив батька і мусив сам заробляти собі на життя приватними лекціями.
Після закінчення трьох класів реальної школи, у 1866 р., Василь Нагірний поїхав до Львова з метою продовжити навчання у четвертому класі. Приїхавши до Львова, не маючи ні знайомих, ні достатньо грошей на прожиття він був прийнятий до новоствореної бурси при «Народнім Домі». Проте, провчившись один чи півтора місяці в бурсі, покидає її і, не маючи можливості записатись до четвертого класу реальної школи, вступає на дворічні педагогічні курси, де навчається один рік. З початком нового шкільного року Василь Нагірний вступив до четвертого і п'ятого класу реальної школи і утримуючись з приватних лекцій закінчив її у 1870 р. У своїх спогадах Нагірний писав, що навчання у вищих класах реальної школи належать до найприкріших у його житті. Йому бракувало всього, що було необхідне не тільки для навчання але й для життя. Він не мав ані однієї книжки, ані що їсти. Не раз жив кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів. Під час тріскучої зими ходив у легкій, майже літній, одежині. Була крайня біда, однак охота до науки поборювала все лихо.

Студентські роки[ред.ред. код]

У 1870 році Василь Нагірний вступив як слухач до «Технічної академії», де став членом товариств «Академічний кружок» і «Дружний Лихвар», поставивши собі за мету злучити їх в один. Але його бажання не здійснилося, бо провчився в академії лише рік. Протягом того року йому вдалося дістати лекцію в приватній гімназії проф. Тшашковського, де викладав рахунки і руську мову. Заощадивши трохи грошей зі заробітків у цій гімназії, після закінчення першого року, у вересні 1871 р. поїхав до Цюриха, де вписався на підготовчий курс до політехніки, а у 1872 р. перейшов на відділ будівництва.

Професійна діяльність[ред.ред. код]

Після закінчення навчання в політехніці, у 1875 р., Василь Нагірний працював довший час у бюро свого професора Штадлєра в Цюриху при укладанні різних конкурсних проектів, пізніше в будівельному уряді у Вінтертурі при будові кантональної техніки, у приватного архітектора Шефера в Арав, а останні чотири роки перебування в Швейцарії (до 22 серпня 1882 р.) — у будівельному уряді в Цюриху.

Одразу після приїзду до Львова восени 1882 р. Нагірний взявся до проектування церков. Перша церква, взірцем для якої послужив Софійський Собор у Царгороді, була побудована в Яричеві Малому. Пізніше з його бюро вийшли проекти для будівництва церков у Перегинську, Луці, Ракові, Черневі, Вороблику, Острові біля Кристинополя, Олеську, Мостах Великих, Завалові та інші дрібні роботи, як проекти іконостасів та парохіальних будиночків. Можна тільки дивуватись неймовірній енергійності і працьовитості цієї людини, адже на 1898 р. припадає закладення вже 54-ї його церкви (в Яворові), до 1902 р. Василь Нагірний виготовив проекти для сотні церков, вісімдесят три з яких муровані, а всього за його проектами побудовано більш як 200 церков.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

У 1883 році, разом з Євгеном Дудикевичем, Северином Держком, Левом Павенцьким, Корнилом Устияновичем, Іваном Костецьким заснував Товариство «Народна Торгівля». Будучи директором цього товариства, намагається усіляко підтримати і утвердити економічний статус українців. У 1886 р. вийшов з друку його «Порадник для крамниць», де Нагірний докладно описує, як відкрити власну крамницю, які кошти для цього потрібні, а також подає зразки необхідних документів. Відомий львівський міщанин Михайло Галібей в одній зі своїх публікацій навіть назвав Нагірного «батьком галицької кооперації».

У 18841900 р. За ініціативи і активної участі Василя Нагірного були засновані товариства руських ремісників «Зоря», «Дністер», «Сокіл», «Народна Гостиниця».

У 1885—1890 рр. Василь Нагірний обіймає посаду головного редактора газети «Батьківщина», де як фахівець вміщує кілька статей, що стосуються будівництва: «Як класти помости, аби охоронити їх від гриба», «Коли рубати будівельний матеріал?», «Дещо про будову церков», «Дім громадський».

У 1898 році, разом з Іваном Трушем, Михайлом Грушевським та Юліаном Панькевичем засновує «Товариство для розвою руської штуки», на перших зборах якого Василя Нагірного одноголосно вибрано головою. Це товариство мало великий вплив на подальшу долю галицької архітектури та мистецтва в цілому.

1907 року з його ініціативи у Львові постало товариство українських робітників «Сила»; став першим його головою.

Родина[ред.ред. код]

25 листопада 1884 року одружився з донькою пароха, дідича селища Рудно Євгена Дудикевича — Марією. Мали четверо дітей:

  • Євген, після закінчення політехніки став відомим архітектором і гідно продовжував справу церковного будівництва в Галичині, так вдало розпочату батьком;
  • Євстахій, закінчивши Торговельну академію, був інспектором «Народної Торгівлі»;
  • Анна вийшла заміж за суддю Сафата Рабиновича;
  • Софія, закінчила факультет філософії в університеті. Правнука (онука Софії) - видатна американська співачка українського походження Квітка Цісик[1].

Спадщина[ред.ред. код]

Помер 25 лютого 1921 року та був похований на Личаківському цвинтарі у Львові (поле №5).[2]

Його архітектурна спадщина налічує кілька сотень об'єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіальні будинки, громадські та приватні будівлі. Найціннішими є сільські церкви, що становлять більшість серед його творів, в основі у яких покладений візантійський стиль.

Творчість[ред.ред. код]

Оглядаючи доробок Василя Нагірного, особливий акцент необхідно зробити на проектах українських церков. Адже, за період творчості архітектора (1882—1918) — кожна четверта церква у Галичині, була побудована за його проектом.

Повернення Нагірного до Львова збіглося з періодом національно-суспільного піднесення на галицьких землях, де він, як фахівець, знайшов ділянку для втілення таланту.

Фактично він перший зробив спробу на професійному рівні створити оригінальну форму української сакральної споруди. Прагнучи творити новий напрямок В. Нагірний пробує поєднати в одному різні стилі, беручи за основу візантійський, дбаючи про збереження традицій обряду. Працюючи одночасно як з деревом так і каменем, намагається виявити найхарактерніші форми, що відповідають даному матеріалу, створити самобутню та оригінальну пластику. Проте, найбільший пласт його творчості складають муровані церкви.

Однобанні церкви[ред.ред. код]

Взявши за основу хрещато-банну конструкцію, архітектор максимально спрощує структуру храму і надає їй візантійського характеру з елементами класицизму. Врахувавши скромні економічні можливості українського населення, запропонував просту, компактну, бездоганну з інженерно-технічного боку сакральну споруду, яка вимагала відносно малих коштів та кількості будівельних матеріалів. Тим не менш, кожна церква вирізняється своєю вишуканістю та неповторністю форм.
До них можна віднести муровану церква Св. Дмитра в с. Дмитре біля Щирця, побудовану 1898 р., хрещату в плані. Споруда має вісім гранчастих пілонів на кутах рамен, головна нава перекрита восьмибічною банею на четверику, бічні рамена прямокутної форми з вікнами по боках. За своїм планувальним вирішенням подібні: церква Св. Дмитра, в селі Мальчиці, побудована 1908 р., церква Воздвиження Чесного Хреста в Підгородищі з 1908 р., церква Св. Миколи в Лучинцях 1903 р. і церква Преображення Господнього в Сасові 1898 р. Остання відрізняється лише восьмибічною апсидою.
Величава церква Св. Івана Богослова в селі Суховоля, побудована 1912 р. Споруда хрещата в плані, з північного та південного боків до півкруглої апсиди прилягають захристя та ризниця, головна нава перекрита хрестовим склепінням з круглою банею, бічні рамена прямокутної форми з вікнами по боках. Церкви з аналогічним об'ємно-просторовим вирішенням побудовано також в Гнилиці, Гологорах та Лисичинцях.
Дуже своєрідна за планувальним вирішенням, церква Покрови Пресвятої Богородиці, розміщена на краю містечка Бібрка, побудована 1906 р. Будівля симетрична відносно повздовжньої осі, з великою банею над головною навою, в основі якої лежить квадрат, бічні рамена мають півкруглу форму, головна та бічні апсиди мають вигляд стиснутих циліндрів. Не менш оригінальні однобанні церкви за проектами Василя Нагірного побудовано в Надітичах, Жовчеві та Білому Камені.

Був автором проекту Церкви Преображення Господнього в с. Новий Люблинець (Закерзоння).[3]

Церква у с. Черниця
Церква у с. Вербляни, 1907 р.
Церква у с. Ришкова Воля, 1896 р.
Церква у с. Лівчичі, 1906 р.
Церква у с. Надітичі, 1914 р.
Церква у с. Суховоля, 1912 р.
Церква у м. Бібрка, 1906 р.

Трибанні церкви[ред.ред. код]

Церква у с. Миколаїв, 1903 р.

Трибанні церкви Василя Нагірного відрізняються вираженою чотирикутною в плані навою, до якої примикають з північної та південної сторін бічні рамена, а зі східної та західної — вівтар і бабинець, масивними восьми або чоритибічними підбанниками та своєю насиченістю бань, по периметру яких врізані арчасті вікна. Вони в свою чергу підкреслені вигнутим карнизом, на зразок Володимирського собору в Києві. Як приклад, можна назвати церкви Собору Пресвятої Богородиці в Утішкові (1908), Покрови Пресвятої Богородиці в Миколаєві, що біля Винників (1903), Введення в Храм Пресвятої Богородиці в Перегноєві (1907).

Церква у с. Червоне, 1886 р.

На особливе місце слід також поставити церкви Різдва Пресвятої Богородиці (1891) в Балучині Буського району та св. Кузьми і Дем'яна (1886) в Червоному Золочівського району. Маючи ідентичне об'ємно-планувальне вирішення, вони різняться лише архітектурними деталями.

Церква у с. Перегноїв, 1907 р.

Автор неодноразово у своїх публікаціях звертав увагу на властивості матеріалу, «бо те що виконується наприклад з дерева, не конче дасться виконати з каменя і навпаки.» (Нагірний В. Кілька слів в справі будівель церковних // Діло.— Львів, 1905.— Ч. 225.— С.1) На відміну від попередніх, в цих спорудах застосовується прийом, властивий винятково мурованим об'єктам — коло, яке неможливо застосувати в дереві. Півкуляста баня спирається на округлий підбанник, який в свою чергу врізається в дах. Округлу форму має також і вівтарна частина, до якої приєднані захристя з північного і південного боку. Споруди оздоблені пілястрами, колонами та розкішним карнизом. Бічні рамена завершуються подвійними арчастими вікнами. Внаслідок поєднання тридільного простору та хрещатого плану, була утворена об'ємно-просторова композиція, що як ніяка інша, гармонійно поєднує основні традиції галицької архітектури та модерного трактування щодо відповідності форми і матеріалу.

П'ятибанні церкви[ред.ред. код]

Поява мурованих церков з банями, уложеними на кутах центрального квадрата, в Галичині належить В. Нагірному, який виходив з того, що цей тип має візуальну перевагу над першим, в якому бані ставились над вівтарем, навою, бабинцем і бічними раменами — крайні бані не заступають центральну. Одна з його найгарніших мурованих п'ятибанних церков побудована в Тухлі. Також церкви на п'ять бань побудовані вБерездівцях, Вороблику Королівському, Долині, Калуші, Копичинцях (св. Миколая на Горі,[4] 1900[5]/1905[6]), Олеську, Стоянові, Східниці, Мостах Великих, Токах, Судовій Вишні, Черневі (за зразком Софійської церкви в Царгороді) та інших місцевостях. Найбільша — у Яворові.

Церква у с. Тухля, 1904 р.
Церква у с. Стоянів, 1913 р.
Церква у м. Олесько, 1891 р.
Каплиця біля церкви у м. Олесько, 1891 р.
Дерев'яна церква Усікновення Глави св. Івана Хрестителя в Сільці

Примітки[ред.ред. код]

  1. У Львові експонують архів архітектора Євгена Нагірного
  2. Відомі поховання / Личаківський некрополь
  3. Кущак Д. Історія села Люблинець Новий. — Львів : Свічадо, 2010. — C. 17. — ISBN 978-966-395-408-0.
  4. Копичинці. Історична довідка
  5. Пам'ятки Копичинців / Замки та храми України[неавторитетне джерело]
  6. І. Куцинда, Б. Савка. Копичинці / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — 706 с. — ISBN 966-528-199-2.— С. 168

Джерела[ред.ред. код]

  • Бобош Г. Стежками життя та творчості Василя Нагірного (1848 — 1921) // Народознавчі Зошити.— Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000.— № 2.— С. 347—355.
  • Жадько В. Український некрополь. — К. — 2005. — С. 243.
  • Нагірний В. З моїх споминів. — Львів, 1935 р.
  • Христина Лев, Наталка Філевич (упорядники). Нагірні, Леви: Історія родини. — Львів, 2000 р.
  • Христина Лев, Василь Слободян, Наталка Філевич (упорядники та автори проекту). 100 церков Нагірних. Частина Перша, Церкви Василя Нагірного.— Львів, 2013.— 132 с.: іл.
  • Ігор Дуда, Б. Пиндус. Нагірний Василь Степанович / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — 706 с. — ISBN 966-528-199-2.— С. 588-589.