Нагірний Карабах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Див. також: Нагірний

Нагі́рний Караба́х (азерб. Dağlıq Qarabağ), або Арцах (вірм. Լեռնային Ղարաբաղ) — регіон на Південному Кавказі. Донедавна більша його частина контролювалася невизнаною Нагірно-Карабахською Республікою, але після Другої Карабаської війни території знову контролює влада Азербайджану. Займає східні та південно-східні гірські та передгірські райони Малого Кавказу, разом з Рівнинним Карабахом складає географічну область Карабах.

Географія[ред. | ред. код]

Загальна площа регіону (мається на увазі площа автономної області Азербайджанської РСР) становить 4 400 км². У 1989 році його населення становило 189 тис., переважно вірмен (77 %) та азербайджанців (21,5 %), а також росіян[1].

Нерідко термін «Нагірний Карабах» вживають щодо Нагірно-Карабахської Республіки, але це неправильно, ще більш неправильно зіставляти її з територією Нагірно-Карабаської автономної області, оскільки ані заявлена, ані фактично контрольовані площі не збігаються.

Історія[ред. | ред. код]

Рішенням Кавбюро ЦК РКП (б) територія Нагірного Карабаху з 94 % вірменського населення[2][3][4][5] була включена у склад Азербайджанської РСР як автономія. Впродовж радянських часів відносна кількість вірмен знизилася з 94 % до 76 %, а азербайджанців збільшилася з 5 % до 23 %. У 1988 році почався конфлікт між Азербайджаном і Вірменією через Нагірний Карабах, коли населена переважно вірменами Нагірно-Карабаська автономна область заявила про свій вихід з Азербайджанської РСР. Регіональний парламент прийняв рішення про входження до складу Вірменської РСР, напруга в регіоні призвела до сплеску насильства[6]. Під час референдуму у 1991 році 99,89 % виборців проголосували за незалежність Нагірного Карабаху, після чого розпочався відкритий етап війни 1987—1994 рр., наслідком якої є перемога вірмен, утворення невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки та підписання в Бішкеку Угоди «Про незастосування зброї», яка діє з 12 травня 1994 року.

У вересні 2020 року у Карабасі відновилися бойові дії, в тому числі з використанням важкого озброєння[7]. Війна закінчилася поразкою Вірменії. Та за угодою передала територію Азербайджану, повинна визнати територію Азербайджанською і дати дозвіл на побудову дороги з Азербайджана до ексклавного Нахічеваню без блокпостів та перешкод для пересування нею азербайджанцям.

Населення[ред. | ред. код]

Зараз у регіоні проживають переважно вірмени. Етнічні азербайджанці, які до війни становили близько чверті населення регіону, втекли з Карабаху (як і з Вірменії), а з решти території Азербайджану були змушені втікати етнічні вірмени[6]. Після війни вірмени втікали з регіону до Вірменії, по собі залишаючи спалені будинки.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Human Rights Watch. Seven Years of Conflict in Nagorno-Karabakh. December 1994, p. xiii, ISBN 1-56432-142-8, citing: Natsional'nyi Sostav Naseleniya SSSR, po dannym Vsesoyuznyi Perepisi Naseleniya 1989 g., Moskva, «Finansy i Statistika»
  2. Итоги сельскохозяйственной переписи в Азербайджане, издание Центрального статистического управления Азербайджана, Баку, 1924 г. (рос.)
  3. Авдеев М. Н. Численность и национально-племенной состав сельского населения Азербайджана. По данным сельскохозяйственной переписи 1921, Известия ЦСУ Азербайджана, № 2 (4), Баку, 1922 (рос.)
  4. «Бакинский рабочий», 26. 11. 1924 г (рос.)
  5. В. Худадова, «Новый Восток», М., 1923, кн. 3. с, 525—527 (рос.)
  6. а б Бої у Нагірному Карабасі: десятки загиблих ВВС, 02.04.2016.
  7. Танки, артилерія, авіація: конфлікт у Карабаху розгорається. BBC. 1 жовтня 2020.