Надбрамна дзвіниця на Аскольдовій могилі
| Надбрамна дзвіниця на Аскольдовій могилі | |
|---|---|
 | |
| 50°26′36″ пн. ш. 30°33′07″ сх. д. / 50.44338320681951160° пн. ш. 30.552127650496501587° сх. д.Координати: 50°26′36″ пн. ш. 30°33′07″ сх. д. / 50.44338320681951160° пн. ш. 30.552127650496501587° сх. д. | |
| Тип споруди | дзвіниця |
| Розташування |
 Україна, Київ |
| Архітектор | Єрмаков Євген Федорович |
| Початок будівництва | 1861 (стара), 1899 (нова) |
| Кінець будівництва | 1901 |
| Зруйновано | 1935 |
| Відбудовано | не відновлювалася |
| Стиль | псевдоросійський стиль |
| Належність | РПЦ |
  Надбрамна дзвіниця на Аскольдовій могилі (Київ) | |
 | |
Надбрамна дзвіниця на Аскольдовій могилі — дзвіниця кладовища на Аскольдовій Могилі в Києві. Зведена на початку 1860-х років, перебудована у 1899—1901 роках і зруйнована більшовиками у 1935 році. Стояла на місці входу до парку Аскольдова могила з боку площі Андрія Первозваного, біля вигину Дніпровського узвозу[1].
Історія[ред. | ред. код]
З XVI століття на Аскольдовій Могилі при Микільському монастирі діяло кладовище для ченців. У 1786 році воно набуло загальноміського значення і невдовзі перетворилося на найпрестижніший цивільний некрополь Києва, де ховали представників київської аристократії та видатних громадських, культурних і військових діячів[2][3].
У 1861 році кладовище огородили новою кам'яною стіною, біля головного входу спорудили одноповерховий будинок причту Миколаївської церкви та аркову браму, що завершувалася трикутним фронтоном і невеликою дзвіницею[2][4]. Креслення брами із дзвіницею виконав службовець Фурін[1]. Дзвіниця була оформлена у російсько-візантійському стилі[1] та прикрашалася кілеподібними архівольтами та цибулястою банькою[5]. Однак з часом дзвіниця ставала все більш непомітною на фоні розкішних цвинтарних склепів[1], тому 1898 року єпархіальний архітектор Євген Єрмаков розробив проєкт нової, монументальнішої дзвіниці, яку звели у 1899—1901 роках[1][5]. Це була двоярусна дзвіниця з високим шатровим завершенням і цегляним декором у псевдоросійському стилі[5]. Перший ярус прикрашали дві декоративні, круглі у плані баньки, аркові дзвонові прорізи другого ярусу декорувалися гирками[5]. Обабіч дзвіниці розташовувалися приземкуваті декоративні пілони з наметами та хрестами[1][5].
23 грудня 1934 року президія Київської міської ради постановила ліквідувати кладовище на Аскольдовій Могилі та перетворити цю місцевість на парк[1][5]. Наступного, 1935 року разом із кладовищем зруйнували усі споруди на ньому, включно із брамою та надбрамною дзвіницею[5].
Наприкінці XX століття Музей історії Києва та інститут «Укрпроектреставрація» підготували проєкт відновлення комплексу Миколаївської церкви, в рамках якого мали відбудувати браму та дзвіницю, проте за браком коштів цей проєкт так і не реалізували[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж Кальницький, 2012, с. 107.
- ↑ а б Третяк, 2004, с. 9.
- ↑ Звід, 1999, с. 177.
- ↑ Звід, 1999, с. 178.
- ↑ а б в г д е ж Третяк, 2004, с. 10.
- ↑ Звід, 1999, с. 179.
Джерела[ред. | ред. код]
- Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
- Проценко Л. Аскольдова могила, 9—20 ст. // Київ: Кн. 1, ч. 1: А—Л Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — 608 с. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-1-4.
- Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
- Храми Києва. Мультимедійна енциклопедія. 3DMEDIA, 2000.
