Надиби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Надиби
Горішня частина с. Надиби
Горішня частина с. Надиби
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Старосамбірський район
Рада/громада Сусідовицька сільська рада
Код КОАТУУ 4625185102
Основні дані
Засноване 1125 (?)
Населення 1197
Площа 1,959 км²
Густота населення 623,28 осіб/км²
Поштовий індекс 82054
Телефонний код +380 3238
Географічні дані
Географічні координати 49°33′04″ пн. ш. 23°04′02″ сх. д. / 49.55111° пн. ш. 23.06722° сх. д. / 49.55111; 23.06722Координати: 49°33′04″ пн. ш. 23°04′02″ сх. д. / 49.55111° пн. ш. 23.06722° сх. д. / 49.55111; 23.06722
Середня висота
над рівнем моря
306 м
Водойми Стривігор
Місцева влада
Адреса ради 82053, Львівська обл., Старосамбірський р-н, с. Сусідовичі, тел. 62-1-33
Карта
Надиби. Карта розташування: Україна
Надиби
Надиби
Надиби. Карта розташування: Львівська область
Надиби
Надиби

Надиби у Вікісховищі?

Нади́би — село в Україні, у Старосамбірському районі Львівської області. Населення становить 1197 осіб. Орган місцевого самоврядування — Сусідовицька сільська рада.

Історія[ред.ред. код]

Село Надиби засноване, ймовірно, близько 1125 року. Перша документальна згадка про нього датована 1446 роком. У шостому томі «Словника географічного Королівства Польського і інших країв слов'янських» (1885), у статті про Надиби зазначено: «У 1446 році єпископ перемишльський Петро надав канонікам перемишльської капітули десятини в Надибах».

До середини ХІХ ст. Надиби перебували у власності польських магнатів, спочатку Стадницьких, а потім Тхорницьких.

Згідно з матеріалами ревізії 1692 року в с. Надиби було 54 двори, серед яких 2 млини, корчма, ґуральня (спиртзавод) та церква. У XVIII ст. для селян була встановлена 2-денна панщина. Однак окрім неї мешканці села відбували: зажин-обжин, закос-обкос, заграб-обграб, молотили 60 снопів озимини, 70 снопів ярини, пряли по одній штуці, ходили з панськими листами тощо До того ж у цей час спостерігалася заміна відробітків на грошову ренту, яку селяни не завжди могли сплачувати. Так відомо, що в селах Воютичі та Надиби заборгованості селян за несплачені в 17121713 рр. чинші та данини складали 1402 зл. 1 ґр. Власне так мешканці села працювали у фільварку магнатів Стадницьких. Є відомості, що в цьому фільварку було 8 голів робочої худоби (4 воли і 4 коні). Займалося місцеве населення і рибальством. В Надибах у 1715 році зазначається 3 ставки й одна саджавка (водойма для розведення малька). Тоді одним із власників села був Леон Стадницький, який заснував тут хорошу хмелярню (броварню), на зразок чеських.

У ХІХ ст. село належало магнатам Тхорницьким. Практично в самому центрі села, у 1891 році Тхорницькі збудували палац і заклали парк, в якому було чимало рідкісних у цій місцевості дерев, зокрема до сьогодні вцілілій частині парку, де росте плакучий клен та тюльпанове дерево. Також уціліли деякі господарські будівлі, що належали до палацу. Після Другої світової війни у палаці була початкова школа. З 1998 року тут діє Спасо-Преображенський жіночий монастир сестер Студиток. Окрім цього, до 2008 року у приміщенні палацу проводилися богослужіння для надибської громади УГКЦ.

У 1872 р. біля села Надиби було прокладено колію Дністрянської залізниці, яка з'єднювала Хирів, Самбір, Дрогобич, Борислав та Стрий і була відгалуженням Першої угорсько-галицької залізниці. Тоді ж було облаштовано залізничну станцію.

В Надибах у ХІХ ст. існувала єврейська громада. До сьогодні збереглася неподалік від панського палацу мурована синагога, щоправда вона зазнала деяких реконструкцій, оскільки тепер тут функціонує млин.

У 20-их роках ХХ ст. в селі ще функціонувала ґуральня. Відомий письменник із Самбірщини Андрій Чайковський у книзі спогадів «Чорні рядки» зазначив, що це була єдина ґуральня в регіоні, яка вціліла після Першої світової війни.

З часів Другої світової війни в Надибах збереглася братська могила, у якій поховано понад триста солдатів (з України, Росії, Білорусі, Литви та інших держав), які загинули під час воєнних дій в околиці Надиб та сусідніх сіл. У 1965 році на могилі створено меморіальний комплекс.

Перед Другою світовою війною надибські євреї виїхали із села. Після війни, у 19451947 рр, було виселено польське населення, замість якого із українських етнічних земель, що тепер належать Польщі, до Надиб було депортовано 106 українських родин.

У 1948 році Надиби були колективізовані — створено колгосп ім. Дзержинського; через деякий час його було об'єднано з колгоспом села Сусідовичі та перейменовано на колгосп ім. Шевченка. У радянські часи в центрі села, біля Народного Дому було встановлено пам'ятник Т. Шевченкові.

1949 рік ознаменувався відкриттям у прибудові Народного дому бібліотеки, фонд якої у 1951 році налічував 1106 книг. У 1957 році продовжилась депортація польського населення. Тоді з Надиб було виселено практично всіх поляків. В 1969 році у Надибській школі вчителем біології, географії та природи протягом трьох місяців працював відомий український правозахисник, дисидент, політик, публіцист, релігійний діяч, один із засновників Української Гельсінської спілки — Іван Гель (19372011).

У 1989 році було відкрито Успенську церкву — пам'ятку архітектури національного значення. Зважаючи на крихітні розміри та своєрідний ритм горизонтальних членувань, святиню можна віднести до рідкісних творів народної архітектури галицької школи. Шематизми 1930-их рр. датують її 1538 або 1564 роком. Але, згідно з дослідженнями Михайла Драґана, дерев'яна тризрубна триверха церква була збудована у 1732 р. (інвентар 1830 року подає дату — 1747 рік). На одвірку була зазначена дата 1791 р. (мабуть дата направи). В шостому томі «Словника географічного Королівства Польського і інших країв слов'янських» (1885), у статті про Надиби згадується, що в церкві зберігалося багато візитаторських записок з 1732 р., а також старочитне рукописне Євангеліє та Мінея. Окрім цього зазначено, що церкві з давніх-давен належала чверть землі, надана ще руськими князями. Буря 1869 року завалила верхи, і відремонтована будівля отримала високі двосхилі дахи. По Другій світовій війні Успенська церква стояла зачиненою. В 1982 р. її було відремонтовано.

Церква Св. Дмитрія Солунського

Після відкриття, у 1989 році, громада спершу відновила, а пізніше, у 1991 році, заклала ззовні церкви фундамент, розібравши унікальну пам'ятку. Насправді, Успенську церкву було розібрано з метою перевезення до Львова, до Музею народної архітектури та побуту, де її мали відбудувати і відреставрувати. Однак чи втрапила церква туди, досі невідомо.

8 листопада 1997 року на місті Успенської церкви було урочисто відкрито й освячено нову святиню — церкву Св. Дмитрія Солунського (УПЦ КП). Будуючи цю церкву, селяни зберегли архітектурні форми її попередниці. До середини 2000-их років височіли на церковному подвір'ї столітні липи, які колись посадили селяни довкола Успенської церкви. Однак їх було зрізано.

У 20052008 роках в Надибах було збудовано ще одну святиню — церкву Успіння (УГКЦ).

Уродженці[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Дашо С. Ідіть — виконайте свій обов'язок! / Станислав Дашо // Вісті комбатанта. — 1973. — № 2.
  • Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Львівська область: Т. 14 / АН УРСР. Ін-т історії; Голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — 980 с.
  • Кріль М. Старосамбірщина: історія і культура / Михайло Кріль. — Львів: Піраміда, 2009. — 600 с. + 24 іл.
  • Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: иллюстрированный справочник-каталог: в четырех томах / главная редакционная коллегия: Н. Л. Жариков [та ін.] ; [Государственный комитет Украинской ССР по делам строительства (Госстрой УССР), Украинский специальный научно-реставрационный проектный институт (Укрпроектреставрация), Научно-исследовательский институт теории, истории и перспективных проблем советской архитектуры в г. Киеве (КиевНИИТИ)]. — Киев: Будівельник, 1983–1986.
  • Пірко В. О. Галицьке село наприкінці XVII — в першій половині XVIII ст. (історико-економічний нарис за матеріалами Перемишльської землі) / Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ. — Донецьк, 2006. — 192 с.
  • Слободян В. Церкви України. Перемиська єпархія / Василь Слободян. — Львів: [б.в.], 1998. — 865 с.
  • Чайковський А. Чорні рядки / Андрій Чайковський. — Львів: Червона калина, 1930. — 116 с.
  • Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich: T. VI / pod red. Filipa Sulimierskiego, Bronisława Chlebowskiego, Władysława Walewskiego. — Warszawa: Druk «WIEKU» Nowy-Świat, 1885. — C. 868–869.

Посилання[ред.ред. код]