Назалізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Назаліза́ція (від фр. nasal «носовий») — вимова звуків мови, що полягає у пониженні м'якого піднебіння та одночасному виході повітря через рот та ніс. Одночасна активація ротового та носового резонаторів надає звуку особливого тембру. Назалізовані (носові) голосні можуть виступати окремими фонемами у певних мовах, зокрема у французькій, польській, португальській, де вони складають пари до неназалізованих: a – ã, o – õ, i – ĩ, та інші. Порівняймо до прикладу французькі мінімальні пари: va [va] «іди!» - vent [vã] «вітер», barreau [baRo] «стрижень» - baron [baRõ] «барон».

Назалізація виникає також і в українській мові, зокрема коли голосний передує або наслідує носовим приголосним ([н] та [м]). Тобто у словах ну, мак голосний вимовляється з назалізацією порівняно зі словами ту, бак, де він звучить без назалізації. Але на відміну від вищенаведених мов, в українській мові назалізовані (носові) звуки не є фонемами, а є лише позиційними варіантами звуків, тому назалізація в українській мові не несе функцію розрізнення змісту слова.

З плином часу назалізація може втрачатися. Так, колись були назалізовані голосні і в спільнослов'янській мові, але давньоруська мова їх уже була втратила. У спільнослов'янській існувало два носових: [ẽ] і [õ]. Вони були збереглися ще у старослов'янській, де записувалися відповідними буквами - малим юсом (ѧ) та великим юсом (ѫ). Наприклад, старослов. пѧть [pẽtь] «5» або сѫдъ [sõdъ] «суд». У давньоруській, а за нею і українській, юси втратили назалізацію та перетворилися, відповідно, на ['а] та [у]: п'ять, суд. А от у польській мові носові збереглися: pięć [p'ẽć], sąd [sõt].