Наземна міна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радянська протитанкова міна натискної дії TM-35 у військовому музеї Севастополя

Міна наземна також міна інженерна (від фр. mine — рудник, шахта, підкоп) — у військовій справі — вид інженерних боєприпасів, міна, що встановлюється під землею, на поверхні або поблизу неї, та призначених для влаштування наземних мінно-вибухових загороджень з метою ураження живої сили та військової техніки противника, руйнування доріг та різнорідних загороджень і споруд, ускладнення просування та маневру військ супротивника.

Пристрій та класифікація наземних мін[ред.ред. код]

Міни наземні складаються з заряду ВР, детонатора (замикача), датчика цілі детонатора і корпусуметалу, дерева, пластмас; відомі безкорпусні конструкції — з ВР підвищеної потужності). Деякі типи наземних мін мають пристрої (запобіжники), що забезпечують безпеку при установці, елементи недобуваності та незнешкоджуваності, що утрудняють зняття та знешкодження, а також самоліквідатори, що викликають вибух міни або призводять її в безпечний стан через заданий проміжок часу.

За способом приведення в дію наземні міни поділяють на некеровані і керовані. Некеровані міни вибухають від впливу заподіяного людиною, танком, бронетранспортером, автомашиною тощо на детонатор (датчик цілі детонатора), а також після закінчення заданого часу. Керовані міни переводяться в бойове положення або спрацьовують за командою, переданої по радіо або дротах.

За термінами спрацьовування наземні міни бувають миттєвої дії — вибухають при впливі об'єкту, що уражається та уповільненої дії (МУД) — автоматично спрацьовують або переходять в бойовий стан після закінчення заданого часу.

Залежно від конструкції детонатора розрізняють наземні міни контактні і неконтактні. Контактні спрацьовують при безпосередньому впливі людини, танка тощо на їх детонатор (датчик цілі детонатора), а неконтактні — від впливу фізичного поля цілі (магнітного, акустичного, вібраційного).

За способами установки розрізняють міни наземні: добувані, які можна витягти з місця установки, і недобувані — вибухають при спробі їх добути; знешкоджувані — дозволяють витягти детонатор і незнешкоджувані — при спробі знешкодити спрацьовують.

Різновиди мін за призначенням[ред.ред. код]

За призначенням наземні міни поділяються на протитанкові, протипіхотні, протитранспортні, протидесантні, об'єктні та спеціальні.

Протитанкові міни[ред.ред. код]

Протитанкові міни застосовуються для ураження танків, самохідних артилерійських установок, БМП, БТР, бронеавтомобілів та іншої броньованої техніки. Вони підрозділяються на протигусеничні, протиднищеві та протибортові; за типом заряду — на фугасні і кумулятивні. Найбільшого поширення набули протигусеничні фугасні інженерні міни, котрі спрацьовують при безпосередньому наїзді на них об'єкту. У середині 70-х рр. маса таких мін становила 9-13 кг, з них 5,5-10 кг — заряд ВР.

Протиднищеві міни вибухають під танком при його наїзді на штир або спрацьовуванні спеціального детонатора (замикача). Як правило, вони мають кумулятивний заряд, який пробиває броню днища танка або перебиває гусеницю. Маса таких мін 3,2-10 кг, маса ВР 1,5-6 кг.

Протибортова міна являє собою кумулятивну гранату протитанкового гранатомета, що встановлюється на місцевості (або спеціальний аналогічний пристрій), яка уражає борт танка при наїзді його гусениці на датчик детонатора.

Протипіхотні міни[ред.ред. код]

Протипіхотні міні уражають живу силу супротивника дією продуктів вибуху (фугасні) або осколками (осколкові/уламкові). Різновидом осколкових мін є міни, котрі вистрибують та вибухають у повітрі на висоті 0,5-1,5 м, і міни направленої дії, при вибуху яких осколки розлітаються у визначеному напрямку. Маса фугасних мін 85-450 г (заряду 30-200 г), осколкових, що вистрибують — 1,6-4,5 кг (заряду 75-500 г). В якості протипіхотних осколкових мін іноді використовуються артилерійські снаряди з різними детонаторами. У фугасних протипіхотних мінах застосовуються підривники натискної дії, в осколкових натяжного або комбінованого — натяжно-натискної дії.

Протитранспортні міни[ред.ред. код]

Протитранспортні міни служать для виведення з ладу автомобільного та залізничного транспорту противника. Деякі їх типи приводитися в бойове положення після закінчення визначного часу автоматично або за допомогою команд, поданих по радіо або дротах. Для мінування автомобільних доріг можуть застосовуватися звичайні протипіхотні і протитанкові міни.

Протидесантні міни[ред.ред. код]

Протидесантні міни призначаються для ураження живої сили, десантно-висадочних засобів та іншої військової техніки супротивника при висадці його десантів на морське узбережжя (встановлюються на глибину менше 5 м), на берегах озер і річок. Найбільш поширені донні протидесантні міни зі штирьовим механічним детонатором.

Об'єктні міни[ред.ред. код]

Об'єктні міни призначаються для руйнування важливих в тактичному та оперативному відношенні споруд (мостів, тунелів, будівель, портових і аеродромних споруд, дамб тощо). Вони завчасно розміщуються всередині об'єкта і вибухають після закінчення заданого терміну дії за допомогою часових або хімічних детонаторів (замикачів). Під час Другої світової війни війська протиборчих сторін успішно проводили підрив об'єктних мін по радіо. Маса заряду таких мін доходила до 10 т.

Спеціальні міни[ред.ред. код]

Спеціальні міни служать для виконання спеціальних завдань. До них відносяться міни-пастки, що вибухають при спробі зрушити їх з місця; диверсійні — спрацьовують через заданий проміжок часу; сигнальні — для попередження про появу противника; підлідні — для вибуху льоду на річках (озерах, морях) та інші.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Радянська військова енциклопедія «ЛИНИЯ—ОБЪЕКТОВАЯ» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза Н. В. ОГАРКОВ — председатель. — М.: Воениздат, 1978. — Т. 5. — С. 311-314. — ISBN 00101-134 (рос.)

Посилання[ред.ред. код]