Найсвятіше Серце Ісуса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Найсвятіше Серце Ісуса Христа
S CORDIS IESU SEVEREN-ENTE.jpg
Гаптована ікона Пресвятого Серця Ісуса Христа в Храмі святого Миколая[en], Гент, Бельгія.
Народився
Помер
Шанується Римо-католицька церква, Англіканська церква, Лютеранська церква
Прославлений Папа Пій IV, Папа Лев XIII
День пам'яті 19 днів після П'ятдесятниці (п'ятниця)
Атрибути Палаюче закривавлене серце, увінчане хрестом і терням.

Найсвяті́ше Се́рце Ісу́са Христа́ або Пресвяте́ Се́рце Ісу́са Христа́ (лат. Sacratissimum Cor Jesu) — у Католицькій церкві особливий культ, що появився в Середні Віки. Свято Найсвятішого Серця Ісуса відзначається в першу п'ятницю після свята Тіла і Крові Христових.

Передісторія[ред.ред. код]

Перші свідчення вшановування Серця Ісуса, як символу любові до людей, виявляються не раніше XI століття, зокрема, згадування про нього є в працях Ансельма Кентерберійського і Бернарда Клервоського[1]. Шанування Серця Ісуса стало одним з аспектів уваги, що підсилювалася в Середні Віки, до Страстей Христових. У XIII–XIV століттях Пресвяте Серце згадується в черниць із містичним досвідом Гертруди Хельфтської і Мехтільди Магдебурзької[1]. Наприкінці XVI століття традицію шанування Серця Ісуса прийняв Франциск Салезький, заснований ним орден візитанток згодом став центром культу Святого Серця.

Хоча шанування Серця Ісуса було поширено в Середні Віки, воно залишалося приватною традицією й не було ні офіційно схвалене Церквою, ні введене в літургічний календар.

Розвиток культу[ред.ред. код]

У XVII столітті головна роль у розвитку й поступовому визнанні культу Святого Серця належить Іоаннові Еду і Маргариті Марії Алякок[1]. Святий Іоанн Ед розібрав витоки цього культу у своїх роботах і написав наслідування меси зі спогадом Святого Серця, що було схвалене декількома французькими єпископами, але не отримало широкого розповсюдження. В одкровеннях черниці Марії Алякок (1647–1690), за її словами, Ісус забажав, щоб Його Серце вшановувалося. Наприкінці XVII — на початку XVIII століття поширенням культу Святого Серця займалися переважно єзуїти. Уже при житті Марії Алякок єзуїти оцінили значення культу Серця Ісуса як засобу до зміцнення й поширення свого впливу й виступили його ревними поборниками, використовуючи різні поняття, що з'єднуються зі словом «серце». Наприклад, єзуїт Галліфе повідомляв майже одночасно в різних містах: у Римі — що йдеться про небесну любов, у Парижу — що предмет обожнювання становить саме Серце Христове, без усяких метафор[2].

Якщо в рік знищення Нантського едикту (1685) Марія Алякок присвятила перший вівтар пресвятому Серцю Христа, то вже через 40 років Франція нараховувала 248 присвячених йому братств (confréries du Sacré-Cœur). Для підтримки культу єзуїти поширювали різні брошури, символічні картини тощо.[2].

У 1794 році, коли єзуїтський орден офіційно вважався скасованим, було засновано «Товариство Пресвятого Серця Ісуса» (Société du Sacré-Cœur), під іменем якого діяли єзуїти; згодом товариство йменувалося орденом пакканаристів (по імені італійця Нікколо Пакканарі, італ. Niccolo Paccanari, лат. Nicolas Paccanari; 1786–1811).[2].

Ствердження[ред.ред. код]

Свято Святого Серця було затверджено папою Климентом XIII в 1765 році, але дозвіл був даний для окремих братств, загальноцерковне свято було встановлено тільки в 1856 році папою Пієм IX[1]. Пій VI висловився проти рішення церковного собору в Пістої (1786), що намагався розрізняти символічне серце від дійсного. Деякі єпископи XVIII століття бачили в останньому головне значення культу[2]

Під час Вандейської війни роялісти носили зображення Пресвятого Серця на грудях, як амулет. У 1873 році в каплиці, спорудженій на честь Алякок в Паре-ле-Моньяль, Франція була врочисто присвячена Найсвятішому Серцю Ісуса Христа[2]. В 1899 році папа Лев XIII присвятив Найсвятішому Серцю Ісуса весь Всесвіт[1].

Після реформи Другого Ватиканського собору свято Святого Серця отримало найвищий ранг свят — Торжества.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д «Серце Ісуса» // Католицька енциклопедія. Т. 4. М.: 2012, с. 719–722.
  2. а б в г д Серце Пресвяте Ісуса Христа // ЭСБЕ (рос.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]