Наказний полковник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наказний полковник
Полкова старшина
пернач, корогва та печатка
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Військо Запорозьке
Член не є членом полкової ради
Підзвітний Полковник
Призначає Полковник
Створення 17 століття
Скасовано 18 століття

Наказний полковник — у козацьких полках Гетьманщини і Слобідської України в другій половині XVII—XVIII ст. особа, що тимчасово виконувала обов'язки полковника. Не був членом полкової ради.

Наказний полковник призначався полковником, або в разі відсутності полковника, полковою старшиною зі складу тієї ж полкової старшини, або зі знатних козаків. На відміну від козацького полковника, посада наказного полковника була виключно військовою. Наказний полковник мав право видавати укази за своїм підписом — універсали. Символом влади, як і у полковника, був: пернач, корогва та печатка.

Призначення наказного полковника відбувалося у випадках коли великий підрозділ полку вирушав у похід, але не був очолений полковником. Так у 1735 році козаки Харківського слобідського козацького полку вирушають у поход проти турків під керівництвом полкового обозного Івана Квітки, якому полковник Степан Тевяшов на час походу надав уряд наказного полковника.

Другою причиною призначення наказних полковників була у випадках коли полк виступав у похід очолюваний полковником, але залишалася загроза ворожого нападу на територію полку. В таких випадках наказний полковник повинен був керувати обороною та стеженням за кордонами. Так у 1682 році козаки Харківського слобідського козацького полку на чолі з полковником Григорієм Донцем (1668—1690) вирушають у Кримський похід, на час відсутності полковника було призначено два наказних полковника Івана Сербина, якому були підлеглі Новобереківські, Мерефянські, Валківські та Соколовські козаки.[1][2], а також Гаврила Могилку, якому були підлеглі Лиманські, Бишкинські, Андріївські, Савинецькі, Ізюмські та Цареборисівські козаки.[3]. Таким чином ці наказні полковники відповідали за оборону полку на півночі (Сербин), та півдні (Могилка).

Крім того, у Слобідських козацьких полках, де були сильні бажання зробити «полковництво» спадковим, уряд наказного полковника дозволяв дітям полковників отримати необхідний досвід керування для подальшого зайняття вже повноцінного полковницького уряду. Більшість слобідських полковників з родів Донців-Захаржевських, Квіток, Перекрестових, Кондратьєвих, Шидловських були наказними полковниками за часи полковництва батьків чи родичів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. / О. М. Апанович. — К., 1969. — С. 67— 68.
  • Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного Лівобережної України кінця XVII—початку XVIII ст. / В. А. Дядиченко. — К., 1959. — С. 216—220, 447, 506.
  • Плецький С. Ф. Полкова старшина / С. Ф. Плецький // Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. — С. 399. ISBN 966-752-949-5
  • Крип'якевич І. П., Гнатевич Б. П., Стефанів З. та інші Історія Українського війська. /Упорядник Якимович Б. З.—4-те вид., змін. І доп. —Львів: Світ, 1992. — 712 с. — ISBN 5-7773-0148-7 (Львів; 1936; Вінніпег, 1953; Львів, 1992)
  • Альбовський Є.Історія Харківського слобідського козацького полку (1651—1765). — Х., 1995. (рос.)
  • Альбовський Є. Історія Харківського слобідського козацького полку 1651—1765 роки — Харків: Типографія губернської управи, 1895. — 218 с. (рос.)
  • Багалій Д. І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта», 1993.— 256 с. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)