Нандор Хідегкуті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Нандор Хідегкуті
Nandor Hidegkuti.jpg
Особові дані
Повне ім'я Нандор Кальтенбруннер
Народження 3 березня 1922(1922-03-03)
  Будапешт, Угорщина
Смерть 14 лютого 2002(2002-02-14) (79 років)
  Будапешт
Зріст 176 см
Вага 73 кг
Громадянство Flag of Hungary.svg Угорщина
Позиція центральний нападник
Юнацькі клуби
1934-1940
«Уйлакі»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1940–1943 Угорщина «Газмювек» ? (?)
1943–1945 Угорщина «Електромош» 53 (27)
1945 Угорщина «Хермінамецеї» 26 (16)
1945–1958 Угорщина МТК (Будапешт) 328 (238)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1945–1958 Угорщина Угорщина 69 (39)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1959–1960 Угорщина МТК (Будапешт)
1960–1962 Італія «Фіорентіна»
1962–1963 Італія «Мантова»
1963–1965 Угорщина «Дьйор»
1966 Угорщина «Татабанья»
1967–1968 Угорщина МТК (Будапешт)
1968–1971 Угорщина «Спартакус» (Будапешт)
1972 Польща «Сталь» (Ряшів)
1973 Угорщина «Егрі»
1973–1980 Єгипет «Аль-Аглі» (Каїр)
1983–1985 ОАЕ «Аль-Аглі» (Дубай)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Нандор Хідегкуті (угор. Hidegkuti Nándor, нар. 3 березня 1922, Будапешт — пом. 14 лютого 2002, Будапешт) — угорський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Відомий виступами, зокрема, за клуб МТК (Будапешт), а також національну збірну Угорщини. За свою новаторську гру відтягнутого центрального нападника отримав прізвисько «блукаючий форвард»[1]. Був важливою складовою золотої угорської команди, що у 50-х роках майже не знала поразок. Зокрема, зробив хет-трик у знаменитому матчі Англія — Угорщина, що відбувся у 1953 році і завершився поразкою англійців 3:6. У складі збірної олімпійський чемпіон і срібний призер чемпіонату світу.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 3 березня 1922 року в місті Будапешт у регіоні Обудан в сім'ї середнього класу. Виступав у юному віці в місцевій команді «Уйлакі», що представляла цегельний завод.

У дорослому футболі дебютував 1940 року виступами за заводську команду «Газмювек», в якій провів три сезони, а сам клуб виступав у нижчих дивізіонах угорського чемпіонату[2]. З 1943 року виступав у вищоліговому клубі «Електромош». Перший післявоєнний чемпіонат 1945/46 Хідегкуті провів у клубі «Хермінамецеї», у складі якого був головним бомбардиром, відзначившись 16 разів у воротах суперників[3].


1946 року у 24-річному віці Хідегкуті перейшов до клубу МТК (Будапешт), що представляв організацію фізкультурників Будапешта. У довоєнні часи команда була багаторазовим чемпіоном країни, але у 40-х роках відійшла на другі ролі. Саме з появою у команді лідера і забивного нападника Хідегкуті найбільше пов'язують відродження успіхів клубу на початку 50-х років. Команда у цей час змінював назву з МТК на «Текстиль», «Баштя», «Вереш Любого», що не заважало клубові успішно виступати. МТК став єдиним, хто реально конкурував за перше місце у чемпіонаті з командою «Гонвед», що був базовим для збірної і де грали найбільші угорські зірки того часу Ференц Пушкаш, Йожеф Божик, Шандор Кочиш, Золтан Цибор, Дьюла Грошич. Зі складу МТК у збірну, крім Хідегкуті, регулярно викликались нападник Петер Палоташ і гравці захисної ланки Міхай Лантош і Йожеф Закаріаш, що також вважаються повноправними учасниками «золотої команди».

Під керівництвом наставника Мартона Букові клуб ставав чемпіоном країни у 1951 і 1953 роках, а також володарем Кубку у 1952 році. Хідегкуті був головним бомбардиром команди, регулярно забиваючи за сезон по двадцять голів. Саме в клубі він відточував манеру гри, незвичну для центральних нападників того часу. Нандор не обмежувався виконанням своїх безпосередніх обов'язків, а грав по усьому фронту атаки, нерідко опускаючись аж на позицію півзахисника, чим вносив безлад у захисні порядки суперника і звільняв зони для інсайдів своєї команди[4].

В 1953 році футболіст за свою гру у клубі і збірній був визнаний футболістом року в Угорщині. В 1955 році «Вереш Любого» став переможцем міжнародного трофею — Кубку Мітропи, якраз у тому році відновленого після значної перерви. На шляху до фіналу команда перемогла австрійський «Ваккер» (3:3, 2:2, 5:1), югославський «Хайдук» (6:0, 2:3) і співвітчизників з клубу «Гонвед» (2:5, 5:1). У цих матчах на рахунку Нандора п'ять голів. Відзначався він і в обох фінальних матчах змагань проти чехословацького клубу УДА — тричі у першій домашній грі, що завершилась перемогою 6:0[5], і одного разу у матчі-відповіді, що також приніс перемогу угорцям з рахунком 2:1[6].

Ще один титул чемпіона Угорщини Хідегкуті здобув у сезоні 1957/58, у якому 36-річний нападник забив 8 голів у 20 матчах. По завершені сезону футболіст ще виступив у складі збірної на чемпіонаті світу 1958 року, після чого завершив ігрову кар'єру. У складі МТК Хідегкуті лише у чемпіонаті відіграв 328 матчів у яких забив 238 голів.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

1945 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Угорщини ще будучи гравцем «Хермінамецеї». Відкрив рахунок у товариській грі проти Румунії уже на 8-й хвилині, а також забив останній гол у матчі, що завершився перемогою угорців з рахунком 7:2[7].

Знову був викликаний у команду в 1947 році, коли відіграв у 3 матчах (і забив три голи збірній Болгарії) Балканського кубку, упевнено виграного збірною Угорщини[8]. З цього часу Хідегкуті регулярно грав за збірну, але переважно не на улюбленій позиції центрального нападника, а на флангах нападу. Зокрема, під час Олімпійських ігор 1952 року у Гельсінкі Нандор зіграв в усіх матчах турніру (і забив 1 гол), але лише у першому з них проти Румунії центрального нападника, а у наступних на флангах нападу, а в центрі грав партнер по клубу Петер Палоташ. Угорщина стала переможцем турніру.

«Золота команда» у 1953 році. Стоять зліва направо: Лорант, Бузанскі, Хідегкуті, Кочиш, Закаріаш, Цибор, Божик, Будаї. присіли: Лантош, Пушкаш, Грошич

Але уже після Олімпіади тренер збірної Густав Шебеш почав остаточно награвати Хідегкуті у центрі нападу. Мало того, тренер дав гравцеві більше свободи дій на полі, як Нандор звик це робити у клубі. На той час уже майже 30-річний нападник вийшов на свій ігровий пік і став дуже визначальною фігурою не лише в клубі, але й у збірній. Він чудово зігрався з нападниками «Гонведа» Пушкашем, Кочишем і Циборем, таким чином остаточно сформувавши ударну силу «золотої команди». З травня 1949 року і по липень 1954 року збірна не зазнала жодної поразки, вигравши за цей період не тільки Олімпійські ігри, але й Кубок Центральної Європи.


У 1953 році відбувся матч Англія — Угорщина, названий англійськими журналістами «Матчем століття»[9]. Англійці, які продовжували вважати себе найсильнішою збірною світу, зустрічались з чинними олімпійськими чемпіонами, що на той момент не програвали 33 матчі поспіль. Інтриги у матчі не вийшло, бо сильніші індивідуально і краще підготовлені тактично угорці здобули впевнену перемогу з рахунком 6:3. Для Англії ця поразка стала першою домашньою в історії від збірних, що не представляли Велику Британію. Головним героєм матчу став Нандор Хідегкуті, що забив перший матч у грі уже на 2-й хвилині, загалом відзначився хет-триком і повністю переграв свого опонента Гаррі Джонстона, котрий зовсім не встигав за переміщеннями «Блукаючого форварда». Через півроку між командами відбувся матч-відповіді, що приніс Угорщині розгромну перемогу з рахунком 7:1, що є найбільш великою поразкою збірної Англії в історії[10]. Хідегкуті в цій грі відзначився одним голом, а також успішно підігравав партнерам.

Хідегкуті і Пушкаш у матчі збірної в 1954 році

На чемпіонат світу 1954 року збірна Угорщини їхала за перемогою. Команда впевнено дісталась фіналу, перемігши на шляху головних конкурентів Бразилію й Уругвай з однаковим рахунком 4:2 (в обох матчах Нандор забивав). У фіналі угорці сенсаційно поступились збірній ФРН 2:3, виграючи за ходом гри 2:0. Цей фінал, через його неочікуваний результат і загальний хід подій, отримав назву «Чудо в Берні»[11]. Хідегкуті загалом зіграв на чемпіонаті 4 матчі, у яких забив 4 голи, потрапив до символічної збірної турніру разом з п'ятьма іншими партнерами по команді[12].

Після чемпіонату збірна Угорщини продовжила перемагати, видавши дворічну серію без поразок, зокрема двічі перемогла збірну Шотландії — 4:2 і 3:1, а Хідегкуті відзначився голом у кожному з матчів. Спад збірної настав після Угорської революції 1956 року, коли ряд гравців «Гонведа», зокрема лідери Ференц Пушкаш, Шандор Кочиш і Золтан Цибор, не повернулися на батьківщину після закордонного матчу. На чемпіонаті світу 1958 року у Швеції «знекровлена» збірна Угорщини не зуміла вийти з групи, поступившись у додатковому матчі збірній Уельсу з рахунком 1:2. Після чемпіонату Нандор Хідегкуті завершив кар'єру гравця, зупинившись на позначці у 39 голів у 69 матчах на національну команду.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1959 року, очоливши тренерський штаб клубу МТК (Будапешт). Після чого перебрався в Італію, очоливши клуб «Фіорентіна». Здобув з командою Кубок Італії і Кубок Кубків.

Сезон пропрацював у італійській «Мантові», після чого повернувся на батьківщину. У перший ж рік привів скромний клуб «Дьйор» до перемоги у чемпіонаті Угорщини 1963 року. Цей турнір був коротко-тривалим в одне коло через черговий перхід змагань на систему «весна-осінь». «Дьйор» випередив «Уйпешт Дожу» лише за додатковим показниками. У наступних чемпіонатах «Дьйор» займав 4 і 5 місця, проте двічі діставався фіналу кубка Угорщини, один з яких у 1965 році виграв. У наступні роки тренував столичні команди «Татабанья», вдруге МТК, «Спартакус». У вищому дивізіоні чемпіонату Угорщини у ролі тренера загалом провів 176 матчів[13]. Пізніше по року працював з польським клубом «Сталь» (Ряшів) і угорським «Егрі».

З 1973 року очолював єгипетський клуб «Аль-Аглі». Шість років поспіль приводив команду до перемоги у чемпіонаті Єгипту і одного разу вигравав кубок країни. У Єгипті Хідегкуті періодично виходив на поле[4].

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Аль-Аглі» (Дубай), головним тренером команди якого Нандор Хідегкуті був до 1985 року.

Згодом повернувся до Угорщини, де за свої футбольні заслуги отримав досить високу пенсію[4]. У 1993 році отримав нагороду «Фейр-плей» від ФІФА.

Помер 14 лютого 2002 року на 80-му році життя в Будапешті після тривалої хвороби. Іменем Нандора Хідегкуті названий стадіон у Будапешті[14].

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Статистика клубних виступів[ред. | ред. код]

Сезон Клуб Ліга Матчі Голи
1940/41 Газмювек Друга ліга ? ?
1941/42 Газмювек Друга ліга ? ?
1942/43 Газмювек Друга ліга ? ?
1942/43 Електромош Перша ліга 15 4
1943/44 Електромош Перша ліга 27 14
1944 Електромош Перша ліга 11 8
1945 Електромош Друга ліга ? ?
1945/46 Хермінамецеї Перша ліга 26 16
1946/47 МТК Перша ліга 27 10
1947/48 МТК Перша ліга 29 21
1948/49 МТК Перша ліга 28 26
1949/50 Текстиль[15] Перша ліга 30 23
1950 Баштя[15] Перша ліга 14 12
1951 Баштя Перша ліга 25 21
1952 Баштя Перша ліга 26 28
1953 Вереш Лобого[15] Перша ліга 26 23
1954 Вереш Лобого Перша ліга 25 18
1955 Вереш Лобого Перша ліга 25 16
1956 Вереш Лобого Перша ліга 16 8
1957 МТК Перша ліга 11 10
1957/58 МТК Перша ліга 20 6

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

Угорщина: 1952
Угорщина: 1954
Угорщина: 1947
Угорщина: 1948–1953
МТК: 1951, 1953, 1958
МТК: 1952
МТК: 1955

Як тренера[ред. | ред. код]

«Фіорентіна»: 1960–1961
«Фіорентіна»: 1960–1961
«Дьйор»: 1963
«Дьйор»: 1965
«Аль-Аглі» (Каїр): 1975, 1976, 1977, 1978, 1979, 1980
«Аль-Аглі» (Каїр): 1978

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]