Нан-Мадол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нан-Мадол
Зображення
Країна  Федеративні Штати Мікронезії
Є столицею або адмінцентром для Saudeleur dynastyd
Адміністративна одиниця Madolenihmwd
Статус спадщини об'єкт Національного реєстру історичних місць СШАd, Національна історична пам'ятка і світова спадщина ЮНЕСКО[1]
Площа 76,7 га і 664 га
Позиційна карта
Критерій Світової спадщини (2005) (i)d, (iii)d, (iv)d і (vi)d
Мапа
Офіційний сайт(англ.)
CMNS: Нан-Мадол у Вікісховищі

Координати: 6°50′30″ пн. ш. 158°19′55″ сх. д. / 6.84194400002777758° пн. ш. 158.33222200002776958° сх. д. / 6.84194400002777758; 158.33222200002776958

Нан-Мадол

Нан-Мадо́л (англ. Nan Madol) — рукотворний архіпелаг з 92 острівців, загальною площею 79 гектарів. Острівці зв'язані між собою системою рукотворних каналів. Також відомий під назвою «Тихоокеанська Венеція». Розташований біля острова Темвен, на південний схід від острова Понпеї в однойменному штаті у Федеративних Штатах Мікронезії. До 1500 року н. е. Нан Мадол був столицею правлячої династії Сауделерів (Сауделєр). Назва «Нан-Мадол» означає «проміжки», тобто систему каналів, що його пронизують.

Нан Мадол 15 липня 2016 р. був внесений до об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО на 40-й сесії комітету ЮНЕСКО в Стамбулі, потрапивши до Списку Світової спадщини в Азії і Тихоокеанському регіоні.

Історія[ред. | ред. код]

Частина вертикального стосу стовпчакових базальтових шматків різних діаметрів, що утворюють товсту стіну
Прохід крізь стіну побудований зі стовпчакових шматків базальту

Нан-Мадол був церемоніальним і політичним центром династії Сауделерів, яка об'єднувала приблизно 25 000 населення Понпеї. Розташований між головним островом Понпеї та островом Темвен, він був у центрі людської діяльності ще в першому та другому столітті нашої ери. До VIII–IX століть уже відбувалося будівництво на острівцях, а спорудження характерної мегалітичної архітектури розпочалося приблизно в 1180–1200 роках нашої ери.

Близько 1500 року правителів із династії Сауделерів були звідси вигнано. Причина цього невідома й досі, та за легендою до цього доклався бог Грози. За іншою версією, Нан-Мадол завоювали мешканці сусіднього острова Косрае.

У XIX столітті дослідження островів почали європейці та американці, виявивши їх цілковито занедбаними. Проте чимало мешканців острова й досі вірять у те, що це місце населене духами.

Частина зруйнованих кам'яних колод містяться під водою, коло берега. Камені вкриті товстим шаром коралів. Будівлі коло берега розташовані на глибині близько 20 метрів. Як відомо, рівень океану в Середньовіччі був нижчим від сучасного усього на 1-1,5 метри. За цими ознаками можна припустити, що Сауделери ймовірно використали залишки давніших, поруйнованих споруд, форму й призначення яких нині важко визначити.

Технологія будівництва[ред. | ред. код]

Карта Нан-Мадола

Фундаментом для острівців став кораловий риф. А на нього встановлювали один на одного масивні базальтові колодоподібні брили. Брили мають природну призматичну форму - від п'яти до восьми граней.

Для будівництва Нан-Мадолу використано тисячі таких мегалітів, деякі з них сягають п'яти метрів завдовжки та важать більше п'яти тон. Один із кутових каменів фундаменту, за оцінками спеціалістів важить 50 тон. Якщо припустити, що зведення будівель здійснювалося методом «тягни-штовхай», то, за розрахунками дослідників, для будівництва Нан-Мадолу знадобилася значна кількість робітників. Та й саме будівництво мало тривати не одну сотню років. За однією з гіпотез, базальтові брили пересували, використовуючи як опору нахилені стовбури пальмових дерев.

Досі не знайдено відповідь на питання, яким саме чином величезні брили з'явилися на Нан Мадолі (ймовірно з території Сокегсу, що на Понпеї) та частиною яких споруд вони були тут раніше.[2]

Комплекс і його призначення[ред. | ред. код]

За деякими ознаками можна зробити висновок, що в часи Сауделерів комплекс Нан Мадол бул культовою спорудою й відігравав центральну роль в релігійному житті громади. Тут вдалося ідентифікувати храми, гробниці й громадські будівлі, в'язницю тощо. Імовірно, що головним божеством був бог Грози (що й не дивно, враховуючи те, що тут випадає до 4922 міліметрів опадів у рік), а у священних ставках розводили морських тварин. На спеціальній церемонії віддавали почесті священному вугру, годуючи його, за однією з версій, вареним м'ясом черепах, за іншою — людей. На території комплексу стоять чотири великі мавзолеї, які чудово збереглися донині.

Чимало споруд зруйновано настільки, що відновити первісну їх висоту неможливо.

Нан-Мадол у навколонауковій літературі[ред. | ред. код]

  • Джеймс Черчвард у своїй книзі «Загублений континент Му: прабатьківщина людства» (1926 р.) називає місто частиною загубленого континента «Му»[3]
  • У книзі "Втрачене місто каменів" (1978) автор Біл С. Балінджер викладає теорію про зведення міста грецькими моряками за 300 років до Різдва Христового.
  • Девід Гатчер Чілдрес, автор путівників, припускає зв'язок Нан Мадолу з гіпотетичним континентом Лемурія[4].
  • У книзі 1999 року "Найближчий глобальний супершторм", виданий Art Bell та Вітлі Стрібером, вказано, що глобальне потепління (похолодання) призведе до таких раптових і катастрофічних умов, що могло би призвести до зникнення високорозвинутої цивілізації у минулому. Як приклад високотехнологічної оснащеності древніх наводиться будівництво Нан Мадолу, яке потребує навичок роботи з таким міцним матеріалом як базальт.
  • У книзі Олександра Ніконова "Предсказание прошлого. Расцвет и гибель допотопной цивилизации" 2009 року, автор припускає, що тубільці не могли побудувати такі споруди з 5-50 тонних мегалітів. На його думку кам'яні будівлі були зведені давньою, розвиненішою цивілізацією, загибель якої спричинив "всесвітній потоп".
  • На думку шотландсько-новозеландськго вченого Джона Макміллана Брауна[en] колись острови Пасхи та Понапе були частиною великої суші, населеної багатотисячним народом, Пацифіди.[5]
Краєвиди
 
 
 

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання та примітки[ред. | ред. код]

  1. http://whc.unesco.org/fr/list/1503
  2. Відео
  3. Jospeh, Frank (2005) Nan Madol: The Lost Civilisation of the Pacific. In Underground!: the disinformation guide to ancient civilizations, astonishing archaeology and hidden history edited by Preston Peet, The Disinformation Company, page 169-176
  4. Lost Cities of Ancient Lemuria & the Pacific, 1991, ISBN 0-932813-04-6
  5. "Если бы Лондон затонул"... [1974 Кондратов А.М. - Загадки Великого океана]. historic.ru. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 24 травня 2021. 

Література[ред. | ред. код]

Координати: 6°50′41″ пн. ш. 158°20′06″ сх. д. / 6.84472° пн. ш. 158.33500° сх. д. / 6.84472; 158.33500{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний тег на сторінку