Напівземлянка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Реконструкція напівземлянки періоду Дзьомон (стоянка Торо, префектура Сідзуока, Японія).
Напівземлянка менонітів в м. Ґнадену, Канзас, США 1875 р.

Напівземля́нка — будівля, нижня частина якої заглиблена в землю, а верхня міститься над землею[1]. Верхня частина стін та дах спираються, як правило, на центральний стовп. У наукових працях, присвячених Трипільській культурі напівземлянками називають заглиблення, відносно великі за площею і незначної глибини, які могли бути заглибленими в землю з елементами наземних споруд[2].

На теренах України в епоху мезоліту з'явилися житлові й господарчі споруди — землянки та напівземлянки (поселення Ігрень VIII у Дніпропетровської області), що як типи споруд залишилися в ужитку до XX ст.[3]

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Приблизний вигляд житла давньослов'янських племен

У XXVII—XXI ст. до н. е. (Катакомбна культурно-історична спільність) існували деякі напівземлянки з кам'яною основою[4]. У культурі Багатопружкової кераміки (XX—XVII ст. до н. е.) напівземлянки мали площу 12–45 м²[5]. Напівземлянки трапляються у Зимівниківської культурі в часи пізнього палеоліту (кінець IX—VII тис. до н. е.)[6].

Києво-черкаська культура (неоліт) — в основному підпрямокутні наземні житла, рідше напівземлянки каркасної конструкції з жердин[7].

За часів енеоліту на території Румунії, Молдови і Правобережної України сформувалася трипільська культура з постійними родовими поселеннями значних розмірів. Їх формували напівземлянки, овальні й підпрямокутні у плані, а також наземні прямокутні у плані житлові будівлі каркасно-стовпової конструктивної системи під двосхилими дахами, нерідко — двоповерхові[3].

У поселеннях трипільської культури, житла забудовувалися переважно наземними глинобитими з дерев'яним каркасом будинками та заглибленими землянками чи напівземлянками[8]. У XIII—XII ст. до н. е. (Мар'янівська культура) житла становили невеликі напівземлянки, але відомі й наземні конструкції[9]. Напівземлянки підпрямокутної форми існували в часи Білогрудівської культури пізньої бронзової доби (XI—IX ст. до н. е.)[10].

У добу енеоліту і бронзи (V—II тис. до н. е.), житла — землянки, напівземлянки, наземні одно- та двокамерні з каркасно-плотовими стінами[3].

Напівземлянки виявлені також у давньогрецькому місті Калос-Лімен, що входило до складу Херсонеської держави. Напівземлянки використовували там у 1-шій половині IV — середині II ст. до н. е.[11] У часи Пеньківської культури (середина IV—VII ст.), напівземлянки — чотирикутні, площею близько 16 м² із вогнищем або кам'яною піччю[12].

Житла Зубрицької культури I-го — II-го ст. н. е., пам'ятки якої поширені на теренах Волині та у Верхньому Придністров'ї — напівземлянки або наземні споруди каркасно-стовпової чи каркасно-плетеної конструкцій[13]. Напівземлянка з вогнищем була головним типом жител у часи Київської культури (II—III ст. до 2-ї половини V ст.)[14][15]. У VII—VIII ст. головним типом жител Волинцівської культури була квадратна (або прямокутна) напівземлянка каркасно-стовпової чи зрубної конструкції з піччю в одному з кутів[16].

Вивчення понад 400 пам'яток типу Луки-Райковецької (поселень, городищ, могильників, культових місць) на Канівщині, Волині, Буковинському Прикарпатті, а також на території Києва, на Південному Бузі, у верхів'ях Західного Бугу й Дністра, на Середньому Дністрі та на Закарпатті показало, що у VIII—IX ст., як і в VІ—VІІ століттях найпоширенішим типом житла була прямокутна або квадратна напівземлянка площею 6,5—30 м², заглиблена в землю в середньому на 1 м, стовпової або рубленої конструкції[17].

Зсередини, а нерідко і ззовні стіни обмазували глиною. Двосхилий дерев'яний дах житла присипався зверху глиною (для утеплення). Підлога була земляна або глиняна. Печі в хатах будували з каменю або глини, як правило, навпроти входу в правому віддаленому кутку. Деякі житла обігрівалися відкритими вогнищами, влаштованими посеред хати або ближче до стіни. Господарські будівлі, що за розмірами подібні до житла, були наземні й заглиблені в землю. Це — комори іноді з викладеними глиною і обпаленими ямами для зерна, погреби, млини і різноманітні ремісничі майстерні[17].

Напівземлянки мали переважно одну і тільки в рідкосних випадках дві кімнати, до деяких напівземлянок примикали прямокутні або півкруглі стіни. В XII до XIII ст. в Галичині напівземлянки поступово змінюються наземними житлами, хоч на селищах в цей час тут ще продовжували будувати півземлянки. Найбільш поширенною в них була стовпова конструкція стін. Довжина стін напівземлянок, як правило, складала 3 до 4 метрів. Глибина в основному не перевищувала 0,5 до 0,8 метра, іноді була всього 20 до 30 см. Дах давньоруських жител очевидно був двосхилим, накритий поверх дерев'яної конструкції землею[18].

Наприкінці XIX — у 1-й пол. XX ст. бідні люди чи заробітчани-переселенці, землянки, напівземлянки чи споруди наземного типу, стіни житла чи окремих його елементів, плели із товстої вербової лози. Нерідко відповідне житло було тимчасовим, і сім'я мешкала в ньому, поки не зведе дерев'яне. Застосовуючи техніку плетіння, із неокорованого верболозу робили також господарчі (нежилі) будівлі, які, на відміну від хат, могли й не обмазувати глиною зовні[19].

Іноді траплялися кузні-напівземлянки, хоча здебільшого були розповсюджені наземні кузні (кам'яні, цегляні, дерев'яні, глинобитні). Характерною особливістю лозоплетіння є те, що основний сировинний матеріал — верболіз, будучи порівняно легким у заготівлі й обробці, одночасно використовувався як для виготовлення невеликих господарсько-побутових речей, так і при будуванні окремих частин хат, хлівів, клунь, дровників[19].

Подібно, бордей — це помешкання молдовських і румунських селян XVII—XIX ст. у вигляді простої напівземлянки, що топилась по-чорному[20].

Румунський бордей, 1896 рік

До кінця XIX століття у приморських чукчів зберігалася напівземлянка, запозичена в ескімосів (валкаран — «будинок із щелеп кита») — на каркасі з китових кісток, вкритих дерниною і землею.

Поселенці з України і Росії будували тимчасові напівземлянки в Канаді[21] і США[22].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Напівземлянка // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2020.
  2. Бурдо Н. Б. Напівземлянка // Енциклопедія Трипільської цивілізації. — Т. 2. — С. 361.
  3. а б в Вечерський В. В. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: АРХІТЕКТУРА // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с.
  4. Братченко С. Н. Катакомбна культурно-історична спільність [Архівовано 16 січня 2022 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  5. Братченко С. Н. Багатоваликової (багатопружкової) кераміки культура [Архівовано 16 січня 2022 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  6. Залізняк Л. Л. Зимівниківська культура [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
  7. Котова Н. Києво-черкаська культура [Архівовано 16 січня 2022 у Wayback Machine.] // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К.: Либідь, 1997. — С. 189. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  8. Галушко К. Ю. Енеоліт // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2019. — 842 с.
  9. Гершкович Я. П. МАР'ЯНІВСЬКА КУЛЬТУРА // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  10. Лисенко С. Д. Білогрудівська культура [Архівовано 16 січня 2022 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  11. Буйських С. Б. Калос Лімен [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  12. Приходнюк О. М. ПЕНЬКІВСЬКА КУЛЬТУРА [Архівовано 21 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2019. — 842 с.
  13. Козак Д. Н. Зубрицька культура [Архівовано 16 січня 2022 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
  14. Терпиловський Р. В. Київська культура, київська археологічна культура [Архівовано 15 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  15. Терпиловський Р. Київська культура [Архівовано 16 січня 2022 у Wayback Machine.] // Малий словник історії України / Ред. кол.: В. Смолій, В. Верстюк, С. Віднянський та ін. — К.: Либідь, 1997. — С. 190. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  16. Абашина Н. С. ВОЛИНЦІВСЬКА КУЛЬТУРА [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  17. а б Півторак Г. П. Українці: звідки ми і наша мова. Дослідження, факти, документи / уклад. Г. П. Півторак; відп. ред В. Г. Скляренко; Академія наук України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. — К.: Наукова думка, 1993. — С. 67. — 280 с. — ISBN 5-12-003827-1.
  18. Кожолянко Г. Поселення та житло українців Івано-Франківщини та Буковини. — Едмонтон: Alberta Culture & Multiculturalism Historical Resources Division, 1992. — С. 19—20. — 99 c.
  19. а б Литвинчук Н. В. Україна, держава: ремесла та промисли // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с.
  20. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття. Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. Київ. 2002. ISBN 966-96284-0-7
  21. Lehr, John C., «Ukrainians in Western Canada» in To Build New Land (Baltimor and London: The Johns Hopkins University Press, 1992) pp 309—330. (англ.)
  22. «A Short History of the Mennonite Immigration to Kansas» [Архівовано 27 серпня 2011 у Wayback Machine.] на вебсайті музею Гілсборо (англ.)