Народна національна партія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Народна національна партія

Народная национальная партия
Країна Росія Росія
Голова партії Іванов-Сухаревський Олександр Кузьмич
Дата заснування 12 грудня 1994
Дата розпуску 19 жовтня 2006
Штаб-квартира Москва
Ідеологія російський націоналізм, неофашизм

Народна Національна Партія (ННП) - ультраправа політична партія Росії, що існувала у 1994-2009 роках під головуванням Олександра Сухаревського, основним інформаційним рупором була газета "Я-Руський". 19 жовтня 2006 року юридична особа за рішенням суду ліквідована[1], по 2009 рік діяла без офіційної реєстрації[2].

Коротко про «Народну національну партію»[ред. | ред. код]

«Народна національна партія» Росії (ННП), заснована 1994 року Олександром Івановим-Сухаревським (режисером за освітою) і Олексієм Широпаєвим, натхненна фашизмом італійського типу, удавала з себе захисницю російського православ'я та козацьких рухів і поширювала ідеологію, яку називала «росіянізм». Ця ідеологія була комбінацією популізму, расового й антисемітського містицизму, національного екологізму, православ'я та ностальгії за царем. Партія налічувала лише кілька тисяч членів, однак історично впливала на позапарламентську сцену в Росії через відомі газети «Я русский», «Наследие предков» та «Эра России». Партія незабаром зазнала проблем із законом за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Газета «Я русский» була зрештою заборонена 1999 року, а Іванов-Сухаревський засуджений до кількох місяців тюремного ув'язнення, однак після звільнення він тривалий час залишався важливою фігурою в колах, близьких до Спілки письменників Росії, і проводив далі свою діяльність[3].

Історія[ред. | ред. код]

Народна Національна партія (ННП) створена 12 грудня 1994 року та офіційно зареєстрована 24 травня 1995 року. Була утворена на основі Руху народних націоналістів (ДНН), зі злиття двох радикальних націонал-патріотичних груп: Ініціативної групи Православної партії та редакції газети "Ера Росії", що називалася також Національно-соціалістичним рухом (НСД)[4].

15 жовтня 1994 року на Всеросійській конференції Руху народних націоналістів (ДНН) було обрано Центральну Раду ДНН та голову ДНН – Іванов-Сухаревський. У лютому 1995 року рух було реорганізовано в Народну Національну Партію (ННП) до центральної ради якої увійшли лідери Союзу "Християнське Відродження" (СХВ) В'ячеслав Дьомін та Володимир Осипов, головний редактор газети "Ера Росії" Володимир Попов та інші[4].

У 1995 році ННП на своєму з'їзді в Москві оголосила про збір підписів для участі у виборах до Державної думи, проте виборчком забракував зібрані підписи, відмовивши партії та її кандидатам у реєстрації[5].

У грудні 1999 року в редакції газети «Завтра» пройшов круглий стіл по об'єднанню лідерів російських національних рухів організованим Олександром Прохановим за участю лідера ННП Олександра Сухаревського, генерала Альберта Макашова, Олександр Стерлігов – РНС, Олександр Корчагін – Російська партія партія, Борис Миронов - Російська Патріотична партія, Ігор Кузнєцов - Союз Російського народу, Олександр Штильмарк - "Чорна Сотня", Дмитро Васильєв - НВФ "Пам'ять", Юрій Макунін - Всеслов'янський Собор, Андрій Гусєв - Великий Російський Земський Собор, Володимир Гусєв - РК, Олександр Севастьянов - "Національна Газета"[4].

Наприкінці 1997 року виходить партійна газета ННП. У 2002 році Міндруку на адресу газети оголосив офіційне попередження за публікацію матеріалів, що розпалюють національний розбрат. З 1995 року друкованим органом ННП була газета «Ера Росії» Володимира Попова та газета «Земщина» В'ячеслава Дьоміна[6].

У 2002 році Міндруку на адресу партійної газети «Я-Русский» винесло офіційне попередження за публікацію матеріалів, що розпалюють національний розбрат[6].

4 жовтня 2003 року в штаб-квартирі партії ННП, в якій знаходилася редакція газети «Я-русский», спрацював вибуховий пристрій, люди, які знаходили в приміщенні, були поранені[7].

У 2006 році юридична особа ННП за рішенням суду була ліквідована[1] але продовжуючи діяти без офіційної реєстрації по 2009 рік[2].

Ідеологія[ред. | ред. код]

ННП виробила власну політичну доктрину, викладену в брошурі «Основи русизму», — русизм, заснований на чотирьох основних принципах:

Народное Национальное Государство будет построено по принципу Аристократического сословного социализма[8]

"Одна кров - одна держава". Принцип етатизму.

"Віра розділяє - кров об'єднає". Релігійна політика русизму який завжди послідовна. З одного боку, він дистанціюється як від язичництва, так і від християнства, вважаючи, що релігія не повинна розділяти єдності нації[9]. Таким чином, утверджується секуляризм. Проте іслам[10] та юдаїзм як породження расово чужого духу відкидаються.

"Світ єдиний, питання лише в тому яка раса буде їм правити". На відміну від класичного ізоляціоністського націоналізму, доктрина русизму відкидає етноцентризм в ім'я расової консолідації білих народів у рамках «білого інтернаціоналу» з метою побудови «єдиного державного простору Білої Людства»[11]. Таким чином, расизм переважає над націоналізмом.

Відомі члени ННП[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ЕГРЮЛ: Народная национальная партия. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 18 грудня 2020.
  2. а б Архивная версия сайта Народной национальной партии
  3. Marlène Laruelle «In the Name of the Nation» [Архівовано 10 березня 2022 у Wayback Machine.], Palgrave Macmillan, 2009, ISBN 978-0-230-10123-4, 272 стор.(англ.), с. 53
  4. а б в Народная национальная партия. Лидер - Александр Иванов-Сухаревский [Архівовано 26 листопада 2010 у Wayback Machine.]//panorama.ru
  5. Народная партия России тоже хочет участвовать в парламентских выборах. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 18 грудня 2020.
  6. а б Газета "Я - Русский" получила предупреждение от Минпечати. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 18 грудня 2020.
  7. В московской квартире лидера Народной национальной партии прогремел взрыв. Архів оригіналу за 26 січня 2022. Процитовано 18 грудня 2020.
  8. ОСНОВЫ РУСИЗМА. Архів оригіналу за 12 вересня 2009. Процитовано 22 березня 2010.
  9. А. К. Иванов (Сухаревский). Три источника русизма. Архів оригіналу за 21 серпня 2012. Процитовано 22 березня 2010.
  10. Александр Язидов. Ислам! Как много в этом звуке. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 березня 2010.
  11. А. К. Иванов (Сухаревский). Новая геополитика. 1999. Архів оригіналу за 21 серпня 2012. Процитовано 22 березня 2010.
  12. В Подмосковье найден мертвым бывший соратник Тесака. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 18 грудня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]