Народно-трудовий союз російських солідаристів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Naval Ensign of Russia.svg Російський колабораціонізм Flag of Russia.svg
Друга світова війна
Основні поняття

Колабораціонізм у Другій світовій війні Російський визвольний рух

Ідеологія

Непримиримість Антикомунізм Пораженство

Історія

Громадянська війна в Росії Біла еміграція Колективізація в СРСР Червоний терор Сталінські репресії Друга світова війна Операція «Барбаросса» Смоленська декларація Празький маніфест Комітет визволення народів Росії «Квітневий вітер» Празьке повстання Репатріація (Видача козаків у Лієнці Операція «Кілгол»)

Персоналії

А.Власов В.Малишкін К.Воскобойник Б.Камінський П.Краснов А.Шкуро К.Кроміаді С.Буняченко Г.Звєрєв М.Шаповалов В. Мальцев Б.Штейфон А.Туркул Т.Доманов Ф.Трухін М.Меандров В.Штрик-Штрікфельдт С.Клич Ґерай В.Гіль С.Павлов В.Баєрський М. Козін

Збройні формування

РОА 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) Козачий Стан Окремий козачий корпус Російська допоміжна поліція ВПС КОНР 15-й козачий кавалерійський корпус СС 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська) 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська) Дивізія «Руссланд» Російський корпус Гіві Бойовий союз російських націоналістів 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» Російська національна народна армія Російський Добровольчий Полк «Варяг» Російський загін 9-ї армії вермахту Організація «Цепелін» Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії Загін Миколи Козина Політичний Центр боротьби з більшовизмом

Колабораційні утворення

Локотська республіка Республіка Зуєва

Організації

Національно-трудовий союз Всеросійська національна нартія Всеросійська фашистська організація Російська національно-трудова партія Російська фашистська партія Російська загально-військова спілка Народна соціалістична партія Росії Національна Організація Російської Молоді Народно-трудовий союз російських солідаристів Союз російської молоді Союз боротьби проти більшовизму Комітет визволення народів Росії


Народно-трудовий союз російських солідаристів (НТС) — політична націоналістична організація російської еміграції. Видає журнали «Посев» та «Грані», а також газету «За Россию». Знак НТС — «родовий знак Великого князя Володимира Святого, засновника Російського держави, зображений у вигляді золотого тризуба на білому, синьому і червоному тлі або в чорно-білому виконанні, без фону» (Статут НТС).

До Другої світової війни[ред. | ред. код]

Емблема НТС

Попередником НТС був Союз російської національної молоді (СРНМ). До 1929 року СРНМ об'єднався з декількома аналогічними молодіжними організаціями і був перейменований в Національний союз російської молоді за кордоном (НСРМ). 1 червня 1930 р. на Першому з'їзді представників груп і союзів російської національної молоді в Белграді було проголошено створення єдиної Спілки(Союзу), до якого увійшли молодіжні групи в Югославії, Франції, Болгарії, Нідерландах, а також дев'ять представників югославських відділень Російського союзу національної молоді. На цьому ж з'їзді було обрано керівний склад НСРМ, сформульовані ідеологічні положення нової організації, прийнятий її тимчасовий статут.

Через 17 місяців після 1-го з'їзду в Белграді відбувся 2-й з'їзд НСРМ. На ньому було змінено і назву Союзу. З цього моменту він став іменуватися Національним союзом нового покоління (НСНП). У Статут Союзу був введений і новий пункт — віковий ценз. Тепер в Союз могли надходити тільки народжені після 1895 року. Віковий ценз, на думку членів Союзу, повинен був захистити організацію від «гріхів і забобонів минулого», тобто від впливу діячів білої еміграції та дореволюційних політиків, на яких частково покладалася вина за розпад Російської імперії та поразку антикомуністичних сил у громадянській війні.

НСНП орієнтувався на концепцію так званої «корпоративної держави». Пізніше, в роки Другої світової війни, непопулярний термін «корпоративна держава» (який використовували режими Муссоліні, Дольфуса та Франко) перестає вживатися і замінюється на термін «солідаризм».

Організація ставила собі за мету боротьбу за повалення комуністичного ладу на історичній Батьківщині (під якою розуміла всю територію історично Російської імперії). У зв'язку з тим, що наявність розгалуженої агентури ОГПУ в середовищі білої еміграції призводила до арештів агентів, яких засилали в СРСР по лінії РОВС, керівництво НТС вирішило використовувати іншу тактику (після війни це лягло в основу «молекулярної теорії» Володимира Поремского) — засилати по одному агентів, не знайомих один з одним, щоб їх не могли вирахувати через їхні зв'язки, після цього агентам ставилося завдання самостійно шукати однодумців в СРСР.

У 1932 році в СРСР через Прибалтику по каналах «Братства російської правди» були спрямовані шість членів НСНП, проте всі вони загинули. Після цього керівництво Союзу домовилося про використання каналів переправлення нелегалів з РОВС. Більшість нелегалів, засланих до СРСР як до війни, так і після війни, були схоплені органами НКВС та страчені.

У 1936 році Рада Союзу встановлює емблему руху — «тризуб», знак великого князя Володимира Святославича, на триколірних біло-синьо-червоному тлі (нахил триколора повторює нахил на шевроні Добровольчої армії)[1][2]. Форма тризубу відрізняється від тієї, що на українському державному гербі.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

З початком у вересні 1939 року Другої світової війни нелегальні переходи кордону в Польщі припинилися, зате відкрилися нові можливості в Румунії, де в прикордонній області проводився обмін населення. Тут перейшло кордон ще десять чоловік з НСНП. З них Дмитро Лукницький загинув під час переправи через Прут, а Василь Леушин і Володимир Чеботаєв були незабаром захоплені в Галичині і Буковині. Машута Дурново і Георгій Казнаков теж були захоплені через 4 місяці після переходу. Але п'ятьом нелегалам вдалося влаштуватися в СРСР. В результаті операції, мабуть, десять осіб загинуло при переході або незабаром після переходу кордону. Дев'ять почали друге життя, поклавши початок організації НСНП всередині СРСР.

З осені 1941 року стали утворюватися групи НСНП в окупованих німецькими військами Мінську і Вітебську, був створений центр в Смоленську, де роботі Союзу протегував міський голова Борис Меньшагін і де помер від тифу В. В. Бранд, який керував цією роботою. Далі діяльність НСНП поширилася на район Пскова аж до Гатчини, на Вязьму, Брянськ, Орел. До літа 1942 року діяльність Союзу охопила й Україну. У Києві було кілька груп (під протекцією К. Штепи), значні групи були в Вінниці, Дніпропетровську, Одесі, велася робота в Кіровограді, Полтаві, в Криму і короткий час навіть в Грозному. До 1943 року було охоплено 54 населених пункти, в яких діяло до 120 груп. Багато складалися з 2-3 чоловік, але в деяких було до 15 членів. Подекуди знаходилися можливості доступу до друкарень, друкувалися і поширювалися листівки і брошури.

У березні 1942 року німцями було створено навчальні табори в Ціттенгорсті, а потім в Вустрау під Берліном, куди відбиралися кваліфіковані особи з військовополонених для підготовки до адміністративної роботі «на Сході». Викладання в них взяли в свої руки керівники НСНП / НТС. З більш ніж 500 російських курсантів в НТС було прийнято близько 30 осіб, в тому числі майбутні видатні його діячі. Там видавалися необхідні Союзу друковані матеріали — як підпільно, так і відкрито, під виглядом навчальних посібників.

НСНП / НТС співпрацював з керівником РОА генералом А. А. Власовим. У березні 1943 року була створена школа пропагандистів РОА в Дабендорфі під Берліном. Власов запросив з Вустрау керувати школою в Дабендорфі генерала Ф. І. Трухіна, колишнього викладача Академії генерального штабу, на той час члена Ради НСНП / НТС, і 10 осіб за його вибором. Серед них були А. Н. Зайцев (Артемов), А. А. Кандауров, Н. Г. Штифанов, генерал Меандров. Через курси в Дабендорфі пройшли в цілому 4500 курсантів; від 40 до 50 з них були прийняті в НТС.[3][4]

НТС вів також пропагандистську роботу серед радянських громадян — біженців, полонених і «остарбайтерів» в районах Берліна, Відня, Гамбурга, Дрездена, Людвігсхафена, Штутгарта та інших міст. Багато членів НТС складалися в редакціях або співпрацювали з колабораціоністськими ЗМІ, наприклад, з газетою «Новий шлях».

Також НТС вів пропагандистську роботу серед москвофілів з Галичини, яких було досить багато в Чехії та Словаччині, особливо після того, як угорці окупували Карпатську Україну і розгорнули репресії проти її діячів. Серед найбільш відомих агентів НТС карпатського походження був М. Мондич, якому вдалося у 1945—1946 рр. працювати в радянських органах СМЕРШ, про що він залишив спогади.

У 1943 під Полоцьком незадовго до німецького відступу члени НТС П. Д. Пономарьов і В. І. Алексєєв провели кілька відкритих мітингів під російським трибарвним прапором.

У 1943 членом НТС Ростиславом Полчаніновим в окупованому німцями Пскові був створений підпільний скаутський загін, який існував до 1944 року. У 1944 Полчанінов за антинімецьку діяльність був заарештований гестапо .

Багато з приблизно 150 членів НТС, заарештованих гестапо в 1943—1944 роках, загинули в Бухенвальді, Берген-Бельзені, Дахау, Гросс-Розені, Заксенгаузені та інших німецьких концтаборах.

4 квітня 1945 року генералу Власову вдалося домогтися звільнення керівних членів Союзу з в'язниці на Александерплац в Берліні.

Американський історик А. Даллін писав: «Значення НТС в контексті німецької східної політики в тому, що […] рішуча і добре організована група зуміла інфільтрувати майже всі німецькі відомства, зайняті російським питанням, і тиснути на них. Але в підсумку російські національні інтереси, як їх бачив НТС, взяли гору над цим тимчасовим пристосовництвом, призвели до конфлікту з гестапо і до арешту керівництва НТС влітку 1944 року»[5].

«Холодна війна»[ред. | ред. код]

Після війни центр НТС влаштувався в таборі переміщених осіб Менхегоф під Касселем в Західній Німеччині. НТС вів агітацію серед емігрантів «другої хвилі» і намагався вести пропаганду серед радянських окупаційних військ у Німеччині та Австрії.

Радянські органи держбезпеки викрадали керівників НТС за кордоном і намагалися розправитися з ними.

У червні 1953 р. вісім агентів НТС були скинуті з парашутами з американського літака в районі Майкопа. Кожен мав при собі рацію, шифрувальний блокнот і зброю. Всі вісім агентів були схоплені співробітниками радянської держбезпеки. Провал стався завдяки інформації, отриманої радянською розвідкою від Кіма Філбі.

У 1950-ті роки НТС опинився під повним контролем ЦРУ. Для підготовки кадрів в Німеччині був створений спеціальний Інститут з вивчення СРСР, також навчання проходило в спеціальних школах США і Великої Британії[6].

З 1951 року НТС став проводити так звані «кульові акції». Вони полягали в перекидання на територію СРСР агітаційної літератури за допомогою повітряних куль. Такі кулі запускалися з урахуванням напрямку вітру з країн, які мали спільний кордон з Радянським Союзом — наприклад, Фінляндії. У 1957 році «кульові акції» через їх малу ефективність були згорнуті.

З 1953 р члени НТС брали активну участь в роботі Радіо «Визволення» (з 1959 р. Радіо «Свобода»).

Починаючи з 1955 року значне число радянських громадян почало виїжджати за кордон на молодіжні фестивалі, виставки, міжнародні конференції і т. д. Члени НТС зав'язували з ними бесіди, передавали їм книги, журнали «Посев» і «Грані», брошури, газети. Спеціально для радянських моряків закордонного плавання НТС видавав газету «Вахта Свободи» (з 1956 року, в 1981—1987 рр. «Вахта»). НТС також використовував підроблені видання різних радянських газет — так, під виглядом радянського видання НТС, зокрема, вперше опублікував доповідь Хрущова на закритому засіданні XX з'їзду КПРС.

У виданнях НТС «Посів» і «Грані» публікувалися багато дисидентів з СРСР, зокрема, О. Солженіцин, О. Галич, Б. Окуджава, Г. Владимов і ін.

Характерним для видань НТС є висвітлення в позитивному сенсі діяльності генерала А. Власова і його послідовників. У повоєнні роки НТС, який був до того білоемігрантської організацією, поповнюють нові члени, серед яких чималу частку становлять колишні «власовці», а в 1970-ті — першій половині 1980-х і представники т. н. «третьої хвилі» еміграції — вихідці з СРСР.

Перебудова: поступова де-факто легалізація в СРСР[ред. | ред. код]

Після свого арешту улітку 1982 року радянські дисиденти Валерій Сендеров і Ростислав Євдокимов оголосили органам КДБ про те, що вони є членами НТС. Вийшовши на свободу в початку 1987 року, вони виявилися першими в Росії відкритими членами НТС.

Активісти НТС в Росії сприяли створенню перших опозиційних партій в СРСР, таких як Російський християнський демократичний рух, Демократичний союз. У створенні РХДД взяв діяльну участь Валерій Сендеров, Демократичного союзу — Андрій Дерев'янкин. Обидва увійшли до керівництва згаданих організацій.

Після розпаду СРСР переслідування НТС було повністю припинено. Представники НТС приїжджали в Росію з лекціями, поширювали літературу. Стала можливою підписка на журнали «Грані» і «Посев».

У 1996 НТС був зареєстрований в Міністерстві юстиції Росії як суспільно-політичний рух. Кандидати від НТС намагалися балотуватися в Держдуму і місцеві органи влади, проте майже завжди безуспішно.

Легалізація НТС в Росії сприяла майже повній втраті інтересу до цієї організації з боку населення. Лібералів, які раніше читали «Посев» і «Грані» через публікації в них радянських дисидентів, відштовхнула досить консервативна ідеологія цієї організації (НТС досі не засудив «корпоративну» ідеологію ранніх років свого існування), а плюралізм в сфері друку привів до того, що дані журнали стали друкувати роботи майже виключно активістів НТС, тоді як раніше в них широко була представлена палітра російської громадської думки. З точки зору партій національно-патріотичного спрямування, навпаки, програма НТС виглядала занадто млявою і нерішучою. І тим, і іншим шкодило відверто позитивне ставлення НТС до генерала Власова і його послідовників. Крім того, більшість представників націонал-патріотичної опозиції в 1990-і роки не поділяли позицію НТС по відношенню до президента Б. М. Єльцина, якого НТС однозначно підтримував в протиборстві з комуністичноюї опозицією.

В останні роки НТС припинив будь-яку діяльність як політична організація і тепер лише займається популяризацією ідей солідаризму.

Голови НТС[ред. | ред. код]

  • 1930—1933 — Сергій Миколайович Лейхтенбергський
  • 1934—1954 — Віктор Михайлович Байдалаков
  • 1955—1972 — Володимир Дмитрович Поремській
  • 1972—1984 — Олександр Миколайович Артемов
  • 1984—1995 — Євген Романович Островський (Романов)

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • А. П. Столыпин. На службе России. — Франкфурт: Посев, 1986. — ISBN 3-7912-2010-1
  • Е. Р. Романов. В борьбе за Россию. — М.: Голос, 1999. — ISBN 5-7117-0402-8
  • Л. А. Рар, В. А. Оболенский. Ранние годы. Очерк истории Народно-Трудового Союза 1924—1948. — М.: Посев, 2003. — ISBN 978-5-85824-147-8
  • НТС. Мысль и дело 1930—2000. — М.: Посев, 2000. — ISBN 5-85824-129-8
  • Портрет Солидаризма. — М.: Посев, 2007. — ISBN 978-5-85824-173-7
  • Г. А. Рар. …И будет наше поколенье давать истории отчёт. Воспоминания. — М.: Русский путь, 2011. — ISBN 978-5-85887-382-2
  • Жадан П. В. {{{Заголовок}}}. — 1-е. — Нью Йорк : Посев, 1989. — С. 86. — ISBN 911-97138-6.
  • В. М. Байдалаков. Да возвеличится Россия. Да гибнут наши имена… Воспоминания председателя НТС 1930—1960 гг. — М.: Авуар консалтинг, 2002. — ISBN 5-93347-080-5

В кіно[ред. | ред. код]

Документальні фільми[ред. | ред. код]

  • «Лист розстріляному батьку» 2004 р 52 хв. реж. Валерій Балаян
  • «Камені, що закривають вхід» 2007 р 39 хв. реж. Валерій Балаян
  • «Друга хвиля» 26 хв реж. Валерій Балаян
  • «Змова проти країни Рад»

Посилання[ред. | ред. код]