Народні оповідання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Народні оповідання»
Narodni opovidannia Marka Vovchka (1857; Vydavnytstvo Panka Kulisha).jpg
Палітурка першого тому збірки оповідань Марка Вовчка «Народні оповідання» (1857)
Автор Марко Вовчок
Країна Російська імперія
Мова українська
Місце СПб
Видавництво Типографія П.А. Куліша
Видано 1857-1865[1]
Томів 3

«Народні оповідання» — збірка оповідань, написаних Марком Вовчком (псевдонім Марії Вілінської) та відредагованих Паньком Кулішем.

Всього Вовчок створила 22[2] оповідання в серії «Народні оповідання»[3]: 20 оповідань, надрукованих трьома томами у 1857-1865 роках, одне оповідання «Від себе не втечеш» (пізніша назва «Павло Чорнокрил»), надруковане у 1862 році в українському діаспорному часописі Санкт-Петербургу «Основа», та оповідання-казка «Чортова пригода» (початкова назва «Чортище»), написане ще в 1860-ті роки, однак вперше надруковане лише 1902 року в газеті «Кіевская старина».

Видання першого тому збірки «Народні оповідання» побачило світ у 1857 році, й до першого тому увійшли 11 оповідань: «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одаpка», «Сон», «Панська Воля» (пізніша назва «Горпина»), «Викуп», «Свекруха», «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), «Максим Гримач» та «Данило Гурч» (пізніша назва «Козацька кров»). Це видання пізніше було передруковано у 1861 році; декілька назв оповідань змінили для оновленого видання 1861 року, зокрема оповідання «Панська Воля» у цьому виданні вийшло з назвою «Горпина», оповідання «Знай, Ляше!» — з назвою «Отець Андрій», а оповідання «Данило Гурч» — з назвою «Козацька кров». У 1862 році з'явився другий том збірки «Народні оповідання», до якого увійшли 5 оповідань: «Три долі», «Ледащиця», «Два сини», «Не до пари», та «Чари». У 1865 році з'явився другий том збірки «Народні оповідання», до якого увійшли 4 дитячих оповідань та повістей: «Девять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Кармелюк», та «Невільничка».

З середини XIX століття тривають дискусії, чи була Марія Вілінська єдиною авторкою «Народних оповідань»: значна частина літературознавців (зокрема, й редактор збірки Пантелеймон Куліш) вважає, що цю збірку написали в співавторстві Марія Вілінська та її перший чоловік етнограф Опанас Маркович[4][5].

Видання-першодруки[ред. | ред. код]

Три томи «Народних оповідань»:[6][7]

  • Перше видання I тому «„Народні оповідання“ Марка Вовчка» видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Издавъ П.А. Кулішъ [Типографія П.А. Куліша], кінець 1857[8]) До збірки увійшли 11 творів: «Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одаpка», «Сон», «Панська Воля» (пізніша назва «Горпина»), «Викуп», «Свекруха», «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), «Максим Гримач», «Данило Гурч» (пізніша назва «Козацька кров»).[9] (pdf (Ukrainica)) (pdf (Chtyvo))
    (2-га редакція першого видання, видана Миколою Тібленом зі словником українсько-російсько-польським): «Повістки (народні оповідання) Марка Вовчка» (Спб: Типографія Николая Тиблена и Комп., 1861). До збірки увійшли 11 творів: Сестра», «Козачка», «Чумак», «Одаpка», «Сон», «Панська Воля» (пізніша назва «Горпина»), «Викуп», «Свекруха», «Знай, Ляше!» (пізніша назва «Отець Андрій»), «Максим Гримач», «Данило Гурч» (пізніша назва «Козацька кров»)[10] (pdf (Ukrainica)) (pdf (Google Books)) (pdf (Chtyvo))
  • Перше видання II тому «„Народні оповідання“ Марка Вовчка», видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Издавъ П.А. Кулішъ [коштомъ П.А. Лобка], 1862). До збірки увійшли: «Два сини»[11], «Не до пари»[12], «Ледащиця»[13], «Чари»[14] «Три долі»[15][16] (pdf (Chtyvo)) (pdf (Google Books))
  • Перше видання III тому «„Оповідання“ Марка Вовчка» видане Пантелеймоном Кулішем (Спб: Изд. Яковлева; [Дpук. П.А. Куліша], 1865). До збірки увійшли: «Кармелюк», «Невільничка», «Дев'ять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь» (пізніша назва «Сестричка Мелася»).[17] (pdf (Ukrainica)) (pdf (Google Books)) (pdf (Chtyvo))

Окремо надруковані оповідання

  • Оповідання «Від себе не втечеш» (пізніша назва «Павло Чорнокрил»; Спб: журнал «Основа», No.1, 1862).[18]
  • Оповідання-казка «Чортова пригода» (початкова назва «Чортище»; написана ще в 1860-ті роки, вперше надрукована 1902 року у газеті «Кіевская старина»)[19].

Переклади іншими мовами[ред. | ред. код]

Переклади російською

З 22[2] «Народних оповідань» Марка Вовчка російською перекладено всі 22 оповідання; переклад зроблено/підписано або самим Марком Вовчком або Іваном Тургенєвим (переклади, підписані Тургенєвим, найімовірніше були зроблені Пантелеймоном Кулішем)[20].

  • Переклад російською 9 з 11 оповідань з першого тому «Народних оповідань» вперше надруковано у московському часописі «Російський вісник» (рос. Русский вестник) у липні-серпні 1858 та у лютому 1859 років[21][22][23][24]. Переклад підписаний як автопереклад самого Марка Вочка[25].
  • Переклад російською всіх 11 оповідань із першого тому «Народних оповідань» під назвою Українські народні оповідання Марка Вовчка (рос. Украинские народные рассказы Марка Вовчка) вперше надруковано окремою книжкою у 1859 році (СПб.: Изд. Д. Е. Кожанчикова, 1859)[26] Переклад підписаний Іваном Тургенєвим, хоча справжнім перекладачем цього видання найімовірніше був Пантелеймон Куліш.[20].
  • Переклад російською 2 з 5 оповідань з другого тому «Народних оповідань» («Ледащиця», «Три долі») вперше надруковано окремою книжкою у збірці під назвою «Нові повісті та оповідання Марка Вовчка» (рос. Новыя повѣсти и рассказы Марка Вовчка у 1861 році (СПб: Д. Е. Кожанчиков, 1861)[27]. Переклад не підписаний, але найімовірніше це автопереклад самого Марка Вовчка[25].
  • Переклад російською всіх 4 оповідань з третього тому «Народних оповідань» («Дев'ять братів та десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Кармелюк», та «Невільничка») вперше надруковано окремою книжкою у збірці під назвою «Казки Марка Вовчка» (рос. Сказки Марка Вовчка у 1864 році (СПб: Изд. В. Яковлева, 1864)[28].
  • Переклад російською решти 3 з 5 оповідань з другого тому «Народних оповідань» («Два сини», «Не до пари», «Чари») та оповідання з журналу «Основа» «Від себе не втечеш» (пізніша назва «Павло Чорнокрил») вперше надруковано у першому томі 4-томної збірки під назвою «Твори Марка Вовчка» (рос. Сочинения Марка Вовчка у 1867 році (СПб: Изд. И. Папина, 1867)[29]. Переклад підписаний як автопереклад самого Марка Вовчка[25].
  • Переклад російською оповідання-казки «Чортова пригода» (початкова назва «Чортище»; оповідання написаного ще в 1860-ті роки, але вперше надрукованого лише 1902 році у газеті «Кіевская старина») вперше надруковано у 1902 році у московському тижневику «Народное благо» (NoNo 47, 48) під назвою «Чертова напасть». Переклад підписаний як автопереклад самого Марка Вовчка[25].
Переклади хорватською

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та примітки[ред. | ред. код]

  1. 20 оповідань трьома томами: 1857, 1862 та 1865. Ще 2 оповідання виходили лише у журнальному вигляді: оповідання «Від себе не втечеш» (пізніша назва «Павло Чорнокрил») надруковане у 1862 році в українському діаспорному часописі Санкт-Петербургу «Основа» та оповідання-казка «Чортова пригода» (початкова назва «Чортище») написане ще в 1860-ті роки, однак вперше надрукована лише у 1902 році в газеті «Кіевская старина»
  2. а б деякі збірки «Народних оповідань Марка Вовчка» іноді помилково додають до Вовчкових «Народних оповідань» ще 4 оповідання, «Пройдисвіт» (рос. Пройди-свѣтъ), «Лимерівна» (рос. Лемеривна), «Тюлева баба» (рос. Тюлевая баба), та «Глухе містечко»/«Глухий городок» (рос. Глухой городок; насправді ці оповідання є частиною серії російських оповідань Марії Вілінської й українською з'явилися вперше лише 1904 року у Львові в українському перекладі Василя Доманицького у III томі збірки «Народні оповідання» (Белєтристична бібліотека. Ч. 66)
  3. у російськомовних перекладах збірки часто вживали назву «Українські народні оповідання», «Українські оповідання з народного побуту», «Малоросійські народні оповідання» тощо, можливо, для розрізнення з російськими оповіданнями Марко Вовчок, які друкували під назвою «Російські оповідання з народного побуту»
  4. Василь Бойко. Біоґрафичні відомости про Марка Вовчка і питання про авторство // Василь Бойко. Марко Вовчок: історично-літературинй начерк (з біографією письменниці і покажчиком літератури). Київ: «Друкарь». 1918. 240 стор.: с. 10-81 (Згодом у 1923 році передруковано в лейпціґському виданні «Українська накладня»)
  5. Юрій Бойко. Хто написав «Народні оповідання» Марка Вовчка? // Юрій Бойко. Вибране у 4 томах ((Ausgewählte Schriften) im 4 Bänden): T. IV. Heidelberg: Carl Winter — Universitatsverlag. 1990. 328 стор.: C. 229—255.
  6. Феномен Марка Вовчка Євгенія Сохацька. Київ: часопис «Дивослово». 2013. №12. стор. 45-51.
  7. Марко Вовчок: Статті і дослідження: збірник наукових праць. Відповідальний ред.: Р. Міщук. Київ: Наукова думка, 1985. 311 стор.
  8. але на титульній сторінці помилково вказано 1858 рік
  9. Вовчок, Марко. Народні оповідання Марка Вовчка Т.1. СПб: Въ Типографіи П.А. Куліша, 1858. 189 cтор.
  10. Вовчок, Марко. Повістки (народні оповідання) Марка Вовчка. Т.1. СПб.: [Тип. H. Тиблена и Комп.], 1861. 158 cтор. (2-е вид.)
  11. вперше надруковано у журналі «Основа» за квітень 1861
  12. вперше надруковано у журналі «Основа» за березень 1861
  13. вперше надруковано українською у журналі «Основа» за липень 1861, згодом вийшло окремою книжкою у 1862 році у серії «Сільська бібліотека», Спб: Типографія департамента удьловь
  14. вперше надруковано окремою книжкою у 1860 році у серії «Сільська бібліотека», Спб: Типографія департамента удьловь,
  15. вперше надруковано у журналі «Основа» за січень 1861
  16. Вовчок, Марко. Народні оповідання. Т. 2. Спб: Издавъ П.А. Кулішъ [коштомъ П.А. Лобка], 1862. 206 стор.
  17. Вовчок, Марко. Оповідання Марка Вовчка. Т. 3. СПб.: Изд. Яковлева [Дpук. П.А. Куліша], 1865. 145 cтор.
  18. Марко Вовчок. Відъ себе не втечешъ // Основа. No 1 (січень 1862 року). С. 71-106
  19. Марко Вовчок. Чортова пригода // Кіевская старина. Кн. 10 (за 1902 рік). С. 141-156. Архів оригіналу за 31 грудня 2016. 
  20. а б Переклад з української на російську Вовчкових «Народних оповідань» та «Інститутки» Тургенєву точно не належав, оскільки Тургенєв не володів українською. Найімовірніше російськомовним перекладачем творів Марка Вовчка, підписаних Іваном Тургенєвим, був Пантелеймон Куліш, а Тургенєв лише відредагував Кулішевий переклад. Авторство Куліша підтверджується в листах Тургенєва за 1859 рік, де згадується що Тургннєв отримав оригінали творів Вовчка, разом з російськомовним підрядковим перекладом Панька Куліша та, частково, завідувача петербурзької друкарні Куліша Данила Каменецького. Зокрема, Тургенєв у листі з села Спаського до В. Карташевської від 31 березня 1859 року незадоволено писав "Я досі не отримав [російськомовний] переклад "Інститутки" [від Панька Куліша] - хоч мене потрібен і оригінал, безперечно..." (Иван Тургенев. Полное собрание сочинений и писем: в 28-ми т. Письма в 13-ти т.: Т. III, Письма 1856-1859. Москва-Ленинград: Академия наук СССР. 1961. С. 288 (рос.))". Кулішеве авторство російськомовних перекладів творів Марка Вовчка, підписаних Іваном Тургенєвим, опосередковано підтверджується й у листах Марії Вілінської; так, відповідаючи на лист голови видавничої комісії «Комітету грамотності» Г.А. Фальборка від 23 вересня 1894 року, Вілінська зазначала, що звертатися до власника прав на твори Івана Тургенєва по дозвіл на перевидання російськомовних перекладів її оповідань немає підстав, оскільки «Іван Тургєнєв, якому малоросійське нарєчіє було цілком невідомо, ніколи й не перекладав українських оповідань [Марка Вовчка] й надав своє ім'я за проханням видавця, здається, Кожанчікова, який бажав у такий спосіб забезпечити успіх свого видання.» (Марко Вовчок. Твори. Т. IV: Листування. Київ, 1928. С. 481 (рос.)). Див. також: Олекса Засенко. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури. Київ: Видавництво АН УРСР, 1964. 655 стор.: 44; Олекса Дорошкевич. Реалізм і народність української літератури XIX ст. Київ: Наукова думка, 1986. 311 стор.: С. 76-83); Віктор Дудко. Куліш і Тургенєв // Хроніка-2000. Український культурологічний альманах. Київ, 2009. Вип. 78. Пантелеймон Куліш: письменник, філософ, громадянин. С. 431–458
  21. Народньіе украинскіе рассказьі. I-II (I. Сонъ ; II. Свекровь). Марка Вовчка // Русский вестник. Т. 16 (іюль-август 1858): іюль, книжка первая. С. 165-177 (рос.)
  22. Народньіе украинскіе рассказьі. III-V (III. Максимъ Гримачъ; IV Чумакъ; V Отець Андрій). Марка Вовчка // Русский вестник. Т. 16 (іюль-август 1858): іюль, книжка вторая. С. 358-372 (рос.)
  23. Народньіе украинскіе рассказьі. VI-VIII (VI Вьікупь; VII Данило Гурчъ; VIII Сестра). Марка Вовчка // Русский вестник. Т. 16 (іюль-август 1858): августь, кинжка первая. С. 471-506 (рос.)
  24. Козачка. Малороссійскій расказъ Марка Вовчка // Русский вестник. Т. 19 (январь-февраль 1859): февраль, кинжка первая. С. 435-452 (рос.)
  25. а б в г Перекладацька діяльність Марка Вовчка в контексті українсько-російських літературних взаємин (до 100 річчя з дня смерті письменниці) — Тамара Гаупт, Українознавчі студії № 8-9 2007—2008, стор. 203—204
  26. Украинские народные рассказы Марка Вовчка. Перевод с укр.: Иван Тургенев. СПб.: Изд. Д. Е. кожанчикова. 1859. 215 с. (рос.)
  27. Марко Вовчок. Новыя повѣсти и рассказы Марка Вовчка. СПб: Д. Е. Кожанчиков, 1861. 443 с. (рос.)
  28. Марко Вовчок. Сказки Марка Вовчка. СПб: Изд. В. Яковлева, 1864. 92 с. (рос.)
  29. Марко Вовчок. Сочинения. Т. 1: Рассказы изъ украинскаго народнаго быта. СПб: Изд. И. Папина, 1867-1873. 590 с. (рос.)
  30. Marko Vovčok. Pučke pripoviesti. Preveo s ukrajinskog: August Harambašić. Zagreb: Matica hrvatska. 1899. 251 s. (Slavenska knjiznica. Knjiga VII) (хор.)
  31. Ющук. І. П. Т. Г. Шевченко в перекладах А. Харамбашича. // Міжслов'янські літературні взаємини. Том 2. Київ: Наукова думка, 1961. 324 стор.: С. 34
  32. Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. Переклад з російської: Оксана Василенко. Київ: Дніпро, 1969. 446 стор.: С. 357
  33. Олекса Засенко. Марко Вовчок і зарубіжні літератури. Київ: Держлітвидав УРСР. 1959. 180 стор.: С. 155
  34. Українська література в країнах колишньої Югославії: Вовчок Марко / Vovčok Marko // Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті у 5 т: Т. 5, Українська література в країнах Центральної і Південно-Східної Європи, матеріали до бібліографії. Укладачі: П. М. Рудяков, Г. М. Сиваченко, І. П. Ющук та ін. Київ: Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України; Київ: Центральна наук. б-ка ім. В. І. Вернадського; Київ: Наукова думка. 1994. 616 cтор.: 514-550, 518-520, С. 519. ISBN 5-12-003272-9

Посилання[ред. | ред. код]