Населений острів (роман)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населений острів
Naseleny Ostriv.jpg
Жанр науково-фантастичний роман / роман
Автор Стругацькі Аркадій та Борис
Мова російська
Написаний 19671969
Виданий 1969
Окреме видання 1971

«Насе́лений о́стрів» (рос. Обитаемый остров) — фантастичний роман братів Стругацьких. Є першою частиною трилогії про Максима Каммерера та частиною літературного Опівденного світу. Вперше опублікований у 1969 році в журналі «Нева», окремою книгою — у 1971. У 1992 вийшло нове видання, яке вже було вільне від радянської цензури.

Українською роман був виданий у 1991 році.

Основні герої[ред.ред. код]

  • Максим Каммерер — 20-ирічний дослідник Групи Вільного Пошуку (ГВП) із Землі. Як всі люди свого часу, володіє великою фізичною силою, витривалістю, чуттями та памяттю.
  • Мандрівець, він же Рудольф Сікорські — один з Вогненосних Творців (членів уряду), законспірований агент Ради Галактичної Безпеки Землі.
  • Гай Гаал — капрал Гвардії, потім капрал в армії, потім дезертир та ув'язнений, друг та соратник Каммерера.
  • Рада Гаал — сестра Гая, закохана в Максима.
  • Аллу Зеф — підпільник, колишній професор-психіатр, репресований режимом.
  • Державний прокурор, він же Розумак — один з Вогненосних Творців, голова системи юстиції, який плете інтриги проти Мандрівця.

Сюжет[ред.ред. код]

Робінзон[ред.ред. код]

Перша частина

Космічний корабель Максима Каммерера, мандрівника Групи Вільного Пошуку у результаті аварії був змушений сісти на планеті Саракш. Її особливістю виявляється сильна рефракція атмосфери, через яку поверхня здається чашею і ніколи не видно горизонту. Максим швидко виявляє, що планета забруднена радіацією та знаходить людські сліди. Несподівано його корабель вибухає і Максим опиняється в невідомому світі без будь-яких приладів чи інструментів. Він натрапляє на руїни в лісі та самохідну ядерну установку, після чого зупиняється біля покинутого багаття.

Максима знаходить сапер Зеф та приводить в табір до капрала Гая Гаала і ротмістра Тоота, які сприймають Максима за божевільного, оскільки той не знає їхньої мови та не має навичок виживання в лісі. Максим пробує пояснити як потрапив на цю планету, з'ясовується, місцева цивілізація вважає наче живе на внутрішній поверхні сфери, а не планеті. Він опиняється на, як вважає, обстеженні, насправді копіюванні образів зі спогадів, де зауважує періодичні різкі зміни настрою людей (крім себе) і вчить мову. Під час перевезення Фанком до міста водієві стає зле і Максим опиняється сам.

Врешті Максим заходить до бару, в якому знайомиться з офіціанткою Радою. Згодом на них нападають невідомі, але Максим вбиває кількох, а решта тікає. Він знайомиться з братом Ради, котрий виявляється Гаєм. За клопотанням останнього Максима розглядають як підходящого до служби в Гвардії. Той опиняється в Легіоні Гвардії разом із Гаєм, де Максима вважають горцем, що втратив пам'ять.

Легіонер[ред.ред. код]

Друга частина

Протягом місяця, крім видатних фізичних якостей, в Максима помічають і розумові, як швидке опанування наук. З книжок Максим вичитує про колишню ядерну війну, що спустошила планету. Залишки найбільшої імперії врятували загадкові Вогненосні Творці та стали захищати її від ворогів — Хонті, Пандеї, Острівної імперії та Південних земель. Легіон виловлює і страчує так званих «виродків», які за офіційною ідеологією служать ворогам, всіляко шкодять і руйнують башти протибалістичного захисту (ПБЗ). Виявити їх можна за незвичайною болісною реакцією під час певних емоцій.

З часом Максим бачить, що «виродки» не відрізняються від звичайних людей, а вироки щодо них жорстокі та приймаються без справжнього суду й слідства. Коли ротмістр Чачу назначає Максимові випробування — розстріляти «виродків», той відмовляється далі служити й покидає Легіон. Чачу застрелює його та лишає тіло.

Терорист[ред.ред. код]

Третя частина

Максим завдяки своїй сильній регенерації виживає і ще за півтора місяці досягає села, де живуть родичі однієї з «виродків», яку він мав розстріляти. Місцеві «виродки» пояснюють, що їх насправді виявляють за допомогою випромінювання з башт ПБЗ, яке завдає їм болю. За чутками державний прокурор Розумак також «виродок». Максим з новими друзями готує підрив найближчої башти ПБЗ, хоч і не схвалює цього.

Операція частково вдається, однак майже всі учасники гинуть. Сам Максим дістається до житла Ради та Гая. Вражений його витривалістю Гай ховає Максима, але не вірить його розповідям про справжнє призначення башт, думаючи начебто «виродки» обдурили Максима. За час відсутності Гаал став простим капралом в армії. За його словами вчинок Масима нічого не змінив, адже башти стоять по всій країні. Ротмістр Чачу вислідковує Максима і його арештовують.

Мандрівець, один з Вогненосних Творців, довідується про повернення Максима і обговорює це з прокурором. Прокурор, прочитавши про його нульову реакцію на випромінювання, також цікавиться Максимом. Він робить Максима за документами зниклим безвісти, щоб самому зайнятися ним.

Каторжник[ред.ред. код]

Четверта частина

Тим часом Максим потрапив на каторгу разом із Зефом, як з'ясовується, колишнім ученим, що виявився «виродком». Максим розуміє — башти ПБЗ пригнічують здатність населення раціонально мислити, чим користуються Вогненосні Творці для утримання влади. Несприйнятливі до їхнього навіювання, але в яких випромінювання викликає болі, і є «виродками». Підпільники з числа каторжників визначають основною ціллю боротьби проти Творців знищення Центру, звідки керуються башти. Проте частина підпілля планує захопити ці установки для власних цілей.

Каторжники розчищають ліс для будівництва нових башт та знаходять підземну Фортецю, звідки здійснювалося управління автоматичною військовою технікою. Там же вдається побачити голованів — схожих на собак дуже розумних істот. Камери спостереження у Фортеці показують стан пустелі, раніше квітучої частини імперії, за кілька сотень кілометрів на південь.

Користуючись своєю стійкістю до радіації, Максим сплановує втечу та покидає каторгу, викравши танк. Підібравши дорогою Гая, висланого на кордон, він прямує на південь, в пустелю. Коли танк покидає дію зони башт, Гай переконується в правоті Максима.

В пустелі вони натрапляють на мутантів, яких тіснить Гвардія. Максим намагається організувати їх для повстання проти проти країни Творців, однак ті надто слабкі й хворі. З особливо розумним мутантом Чаклуном та Принцом-герцогом Максим обговорює можливу боротьбу. Чаклун називає втручання Максима порушенням якої-неякої рівноваги світу, але радить зв'язатися із Острівною імперією. Принц-герцог дарує Максиму свій літак, один з останніх на планеті. Той відлітає з Гаєм на пошуки союзників. Літак збиває автоматична гармата, після чого Максим здогадується, що така ж збила і його корабель. Йому з Гаєм вдається сісти на воду і знайти покинуту субмарину Острівної імперії з доказами вбивств нею жителів країни Творців і мутантів, в тому числі дітей. Плани союзу з цією державою відкидаються.

Землянин[ред.ред. код]

П'ята частина

Коли до Максима з Гаєм доходять новини, що країна Творців почала війну з державою Хонті, вони повертаються. Їх відправляють на фронт розчищати мінні поля перед військами. Там Максима знаходить Фанк, але той не погоджується покинути друзів. Під час бою Гай гине, однак Максиму вдається вижити, і він потрапляє в Інститут під керівництвом Мандрівця, котрий сам знаходиться в тривалому від'їзді.

У війні країна Творців втрачає позиції. Державний прокурор, який був прихильником війни, розуміє, що інші Творці не вибачать йому цього і скоро стратять. Він зв'язується з Максимом та повідомляє координати Центру, аби той вимкнув систему ПБЗ та позбавив лідерів країни підтримки населення. Максим пробирається туди і підриває Центр.

Зустрівшись з Мандрівцем, він з'ясовує, що той насправді землянин Рудольф Сікорські. Він є співробітником Галактичної безпеки, яка намагається встановити мир на планеті всіма доступними способами. Також Максим довідується, що Рада жива і знаходиться в резиденції Мандрівця. Мандрівець звинувачує Максима в тому, що той зірвав ретельно підготований план порятунку Саракшу. Після раптового вимкнення випромінювання 20% людей загрожує шизофренія, відновлення економіки та господарства неможливе без дезактивації практично всього ґрунтового покриву планети. Країні Вогненосних Творців загрожує голод та інфляція, на додачу до вторгнення Острівної Імперії. Крім того лишилися пересувні випромінювачі, тож Максим ніде не досягнув успіху.

Вислухавши це, Максим лишається на планеті, щоб допомогти її населенню. Але він також заявляє, що не дозволить кому-небудь відновити башти, навіть задля високих цілей. В усьому іншому він готовий підкорятися Сікорські, чому Мандрівець не заперечує.

Історія написання[ред.ред. код]

Ідея роману зародилася 12 червня 1967 року, коли Борис Стругацький зробив запис у щоденнику: «Треба скласти заявку на оптимістичну повість про контакт». У той час видавництва «Дитяча література» і «Молода гвардія» відкинули публікацію сатиричної повісті «Казка про Трійку». Це змінило плани авторів і вони почали писати гостросюжетний роман. Стругацькі написали майже 300 сторінок за тридцять два дні. Остаточно роман був завершений за півроку. «Населений острів» був одночасно відданий до журналу «Нева» та видавництва «Дитяча література»[1]. Перша глава твору була надрукована в журналі «Знання-сила», № 12 за 1968 р.[2]

За словами Бориса Стругацького, на ідею життя всередині сфери, що її поділяи жителі Саракшу, авторів надихнула порожнина всередині Землі, Плутонія, описана Володимиром Обручевим в одноіменному романі[3]. Ідея анонімної влади у вигляді Вогненосних Творців (початково Невідомих Отців) була запозичена з роману Станіслава Лема «Едем»[4].

Цензура змусила внести поправки в роман. Так у журналі «Нева» вимагали скоротити твір, викинути такі слова як «батьківщина», «патріот», «вітчизна». Вимагалося уточнити роль Мандрівця, підкреслити наявність соціальної нерівності в Країні Творців та замінити Комісію Галактичної Безпеки через її абревіатуру (КГБ). В «Дитячій літературі» поставили вимоги прибрати натуралізм в описі війни, уточнити роль Мандрівця, зробити соціальний устрій Країни Творців більш туманним. Також вимагалося виключити поняття «Гвардія», слова «соціал-демократи», «комуністи», замінити поняття «Невідомі Отці» і т. д.[5] Коли роман було опубліковано в журналі «Нева» 1996-го, твір отримав критику за «антирадянщину» і «проголошення песимізму»[6].

Автори змінили низку імен і термінів, зокрема змінили російські на інші. Так Максим Ростілавскій став Максимом Каммерером, Павло Григорович перетворився на Рудольфа Сікорські, Невідомі Отці (Батько, Свекор і Шурин) були перейменовані на Вогненосних Творців (Канцлера, Графа і Барона), «танки» на «панцервагени»[7].

Дозвіл на публікацію виправленого варіанту було отримано від Головліту 1971-го року.

Проблематика твору[ред.ред. код]

У цій повісті діяльність прогресорів ще оточена романтичним ореолом, праведною боротьбою за краще життя та високі ідеали. Але, разом з тим, у кінцівці повісті вже викриваються суттєві недоліки такого підходу. Також проглядається аналогія з ситуацією на тогочасній Землі. Книга застерігає від застосування ядерної зброї, показує її жахливі наслідки. Країна, де відбувається більша частина дій, дуже схожа на СРСР. Такі риси життя Саракшу, як гоніння на інтелігенцію, мілітаризація країни, постійна підготовка населення до війни з зовнішнім ворогом, який за словами керівництва тільки і мріє, як захопити країну, відсутність справжньої свободи думок, культ особи (у цьому випадку щодо невеликої групи «вибраних» — керівництва держави) і нарешті постійна агітація та пропаганда усіма можливими засобами, були реаліями у радянські часи.

Публікації[ред.ред. код]

  • укр. "Населений острів" Аркадій Стругацький, Борис Стругацький, Населений острів: Фантастична повість/Переклав з російської Станіслав Павловський; Художник Костянтин Сулима. — Киів: Веселка, 1991. — 303 с.: іл. — 115000 пр. - 2 крб. — ISBN 5-301-00987-7.
  • рос. «Обитаемый остров». Фантаст. повесть / Предисл. издательства; Ответственный редактор Н. М. Беркова. Художественный редактор Л. Д. Бирюков. Технический редактор Н. Ю. Запорожец. Корректоры Э. Н. Сизова и К. П. Тягельская. Художник Ю. Макаров. — М.: Детская литература, 1971. — 320 с, илл. — (Библиотека приключений и научной фантастики). — 100 000 экз.
  • англ. Strugatsky, Arkady and Boris. Prisoners of Power / Перевод Helen Saltz Jacobson. — Нью-Йорк: Macmillan Pub Co, август 1977. — 286 p. — (Best of Soviet Science Fiction). — ISBN 0-02-615160-X.
  • пол. Przenicowany swiat / A. Strugacki, B. Strugacki; Переведчик T. Gosk; Варшава: Iskry, 1971. — 352 s. — (Fantastyka. Przygoda). — Тираж 30000+260 egz.
  • нім. Die bewohnte Insel: Roman / A.N. Strugatzki, B.N. Strugatzki; Ubers. v. H. Buchner. — Гамбург, Дюссельдорф: Marion von Schroder Verlag, 1972. — 295 S.— (Science-fiction & fantastica).
  • болг. Обитаемият остров: Науч. — фантаст. роман / А. Стругацки, Б. Стругацки; Прев. Г. Арнаудов. — София: Отечество, 1981. — 416 с. — (Б-ка Фантастика).
  • фр. L'ile habitee / A. Strougatski, B. Strougatski; Trad. par J. Lahana. — Lausanne: L'Age d'homme, 1979. — 270 p.
  • есп. La loĝata insulo / Strugackij A., Strugackij B,; Trad. de M.Bronŝtein. - M.: Impeto, 2005. - 304 p. - 500 экз.

Адаптації[ред.ред. код]

Екранізації[ред.ред. код]

Театральні постановки[ред.ред. код]

  • «Обитаемый остров» — спектакль за мотивами роману, поставлений Сергієм Кургіняном в театрі «На досках» 5 червня 1997 року[11].

Комікси[ред.ред. код]

Відеоігри[ред.ред. код]

  • «Обитаемый Остров: Послесловие» — гра жанру покрокової стратегії, розроблена Wargaming.net. Оригинальна назва — Galactic Assault: Prisoners of Power. Випущена 22 серпня 2007 року. Сюжет описує події після фіналу роману, коли Хонтія, Острівна імперія та варвари нападають на країну Вогненосних Творців[13].
  • «Обитаемый Остров: Чужой Среди Чужих» — гра за мотивами роману, жанру шутер від першої особи, розроблена Orion games та випущена 26 вересня 2007 року[14].
  • «Обитаемый Остров: Землянин» — пригодницька гра за романом від Step Creative Group, випущена 21 грудня 2007 року.
  • «Обитаемый остров» — тактична стратегія за мотивами фільму «Залюднений острів», розроблена Quant Games та видана компанією «Новый Диск» наприкінці 2008 року[15].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Беркова Н. М. Фантасты браться Стругацкие: Воспоминания. sf.convex.ru. Процитовано 2015-08-20. 
  2. Аркадий и Борис Стругацкие «Обитаемый остров». 
  3. OFF-LINE интервью с Борисом СТРУГАЦКИМ. Октябрь 2000. www.rusf.ru. Процитовано 2015-08-20. 
  4. Ашкинази, Леонид. Стругацкие: комментарий для генерации NEXT. 
  5. Фантасты братья Стругацкие: Комментарии к пройденному. www.rusf.ru. Процитовано 2015-08-20. 
  6. Свининников, В. (1969). «Блеск и нищета» «философской» фантастики». «Журналист», № 9. 
  7. OFF-LINE интервью с Борисом СТРУГАЦКИМ. ОО. www.rusf.ru. Процитовано 2015-08-20. 
  8. Біда не в тім, що свище вітер лютий. І ти, Брут?. Процитовано 2015-08-20. 
  9. Обитаемый остров. www.kinopoisk.ru. Процитовано 2015-08-20. 
  10. Обитаемый остров: Схватка. www.kinopoisk.ru. Процитовано 2015-08-20. 
  11. Публикации в СМИ. "Без рубрики". С. Кургинян. "ОЧЕНЬ ОНИ ЭТОГО НЕ ЛЮБЯТ!". www.kurginyan.ru. Процитовано 2015-08-20. 
  12. «Обитаемый остров» стал комиксом. Процитовано 2015-08-20. 
  13. Обитаемый Остров: Послесловие. ru.akella.com. Процитовано 2015-08-20. 
  14. Обитаемый Остров: Чужой Среди Чужих. ru.akella.com. Процитовано 2015-08-20. 
  15. Обитаемый остров. Новый диск. Процитовано 2015-08-20. 

Посилання[ред.ред. код]

Електронні версії твору[ред.ред. код]

Інформація про твір[ред.ред. код]


книги Це незавершена стаття про книгу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.