Населення Естонії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Населення Естонії M:
Ріст чисельності населення країни
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 1,265 млн осіб
Густота 31,0 особи/км²
Коефіцієнт міграції 3,6 ‰
Природний рух
Природний приріст -0,55 %
Народжуваність 10,51 ‰
Смертність 12,4 ‰
Смертність немовлят 3,85 ‰
Вікова структура
 • до 14 років 15,99 %
 • 15–64 років 64,89 %
 • старіші за 65 років 19,12 %
Середня тривалість життя 76,47 року
 • чоловіків 71,64 року
 • жінок 81,53 року
Статева структура
загалом 0,87 чол./жін.
при народженні 1,05 чол./жін.
до 15 років 1,06 чол./жін.
15–64 років 1,01 чол./жін.
після 65 років 0,51 чол./жін.
Етнічні групи
Нація естонці
Найбільший етнос естонці
Нацменшини росіяни, українці
Мови
Офіційна естонська
Також у побуті російська, українська

Населення Естонії. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,265 млн осіб (158-ме місце у світі)[1]. Чисельність естонців стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 10,51 ‰ (185-те місце у світі), смертність — 12,4 ‰ (24-те місце у світі), природний приріст — -0,55 % (224-те місце у світі) .

Історія розвитку населення

Згідно з археологічними знахідками, на території сучасної Естонії люди жили ще як мінімум 11000 років тому. Протягом останніх 800 років чисельність населення на території Естонії варіювалася в проміжку 0,8-1,6 мільйона осіб. На початку 2010 року в Естонії налічувалося 1,34 мільйона жителів.

Критичними для населення періодами були XIII і XIV століття, коли в результаті боротьби з хрестоносцями, голоду і чуми чисельність населення скоротилася на третину або навіть на половину. Демографічно нестабільний час тривав і з середини XVI століття до початку XVIII століття: війни, епідемії і неврожайні роки знову забрали життя половини жителів країни, проте в більш спокійні десятиліття приріст населення (разом з іммігрантами) міг досягати цілих 2 % в рік.

Після найнижчого показника приблизно 1712 року, коли внаслідок Північної війни, голоду і епідемії чуми населення на території Естонії скоротилося до рівня середини 13-го століття (менше, ніж 200 000 чоловік), кількість жителів стала відносно стабільно зростати. У 1897 році тут проживали вже 986 000 чоловік, 89,2 % з яких становили естонці. Природний приріст населення в XX ст. був низьким, значні коливання в динаміці чисельності населення були обумовлені великою кількістю тих, що в'їжджають у країну людей і тих, що виїжджають за її межі, а також подіями Другої світової війни (за оцінками, під час Другої світової війни чисельність населення Естонії скоротилася на 300 000 чоловік, тобто на 25 % від кількості жителів у передвоєнний період), а також політичними і соціальними змінами 1990-х років. Після війни почалася інтенсивна імміграція до Естонії з інших територій Радянського Союзу — наприклад, в 1956—1991 рр. в Естонію приїхали 1,4 мільйона чоловік, близько 200 000 з яких залишилися тут на постійне проживання.

На динаміку чисельності населення Естонії вирішальний вплив справила та обставина, що демографічний перехід (зміна типів відтворення населення), почався відносно рано. У XVIII ст. на зміну періоду, для якого була характерна висока народжуваність при відносно низькому рівні смертності, а це призводило до постійного зростання чисельності населення, приходить період, коли динаміка чисельності населення змінюється по так званому французькому типу, що характеризується низьким природним приростом населення. З початку XIX ст. кількість дітей в естонських сім'ях стала скорочуватися. Оскільки спад народжуваності відбувався практично одночасно зі зменшенням смертності, чисельність населення Естонії, звичайно, росла, але приріст був скромніший, ніж в інших народів, у яких період демографічного переходу почався пізніше. У 1950-х роках показник народжуваності був ув Естонії одним з найнижчих в Європі й, отже, у світі; на відміну від Північної Америки і Західної Європи, тут не спостерігалося і післявоєнного буму народжуваності. Зростання народжуваності відновилося в 1970-х роках, однією з причин цього було збільшення числа жінок дітородного віку, проте зросла і кількість дітей на жінку дітородного віку. У той же час в більшості розвинених західноєвропейських країн цей показник знизився. У порівнянні із Західною Європою, в Естонії дітей жінки народжували в значно більш молодому віці.

З початку 1990-х рр. чисельність населення Естонії скорочується. Причиною цього є як зменшення імміграції та збільшення еміграції, так і негативне співвідношення народжуваності і смертності. У 1997 році положення поступово стало стабілізуватися, однак чисельність населення все ж скорочувалася. Внаслідок скорочення народжуваності і збільшення середньої тривалості життя в майбутньому Естонію, як і багато інших європейських країн, може очікувати не тільки загальне скорочення чисельності населення, але і переважання в ньому людей похилого віку, тому уряд Естонії прийняв рішення підтримувати народжуваність, намагатися збільшити середню тривалість життя і сприяти вибірковій імміграції.

Перші поселенці, які проживали на території Естонії, мали європеоїдні риси, і прийшли до Естонії зі східної частини Центральної або південної частини Східної Європи, після того, як територія Естонії звільнилася від материкового льоду. У епоху мезоліту (9000 — 4900 рр. до н. е.) місцеві жителі належали до культури, яка була поширена в лісовій зоні Східної та Північної Європи. Як показують результати сучасних генетичних досліджень, естонці, що входять до фіно-угорської групи народів, по материнській лінії родом, в основному, з Європи, по батьківській — зі східних територій.

Міграція впливала на склад населення території Естонії і пізніше — нерідко нові поселенці прибували після періодів високої смертності. Починаючи з XIII століття в міста Естонії, як правило, переселялися жителі Німеччини і Швеції. Середньовічні міста понімечувались, але естонці, проте, становили приблизно 50 % від числа міщан. У сільських регіонах в селах розселялися вихідці, в основному, з сусідніх територій Фінляндії, Росії, Латвії, Литви і Польщі, які внаслідок того, що жили вони розкидані серед місцевого населення, відносно швидко асимілювалися з естонцями. Змішання з естонцями не відбулося у шведів, які населяли узбережжя на заході і півночі Естонії, а також російської громади старовірів, які оселилися на західному узбережжі Чудського озера, щоб уникнути релігійних переслідувань в Росії. Другий великий період імміграції почався в кінці XIX ст., коли для будівництва мережі залізниць і великої промисловості в Естонію приїхала велика кількість робітників з Росії.

Перед Другою світовою війною естонці становили 88,1 % від загального числа населення країни. Іншу частину населення становили п'ять національних меншин, кожне з яких налічувалося понад 3000 осіб. Відповідно до закону про національно-культурні автономії 1925 року німці і євреї клопотали про статус культурної автономії. Найчисленнішою національною меншиною були росіяни (8,2 %, або близько 92 000 осіб), на частку німців доводилося 1,5 % (16 300), шведів — 0,7 % (7600), латишів і євреїв — менш як 0,5 %. У результаті Другої світової війни і політичних перетворень Естонія втратила чотирьох з п'яти історичних громад національних меншин.

Внаслідок пов'язаних з війною подій безпосередньо після закінчення Другої світової війни естонці становили всередині нових кордонів країни 97 % населення. Після настання миру в Естонію, що була частиною Радянського Союзу, почалася інтенсивна імміграція з інших територій СРСР, яка пішла на спад лише в кінці 1980-х років. Починаючи з того часу міграційне сальдо Естонії було негативним

У 2010 р естонці становили 68 % від населення Естонії, росіяни — 25 %, українці — 2 %, білоруси — 1 % і шведи — 1 %. До числа великих національних груп можна також віднести євреїв, татар, німців, латишів, поляків і литовців.

Природний рух[ред. | ред. код]

Відтворення[ред. | ред. код]

Народжуваність в Естонії, станом на 2015 рік, дорівнює 10,51 ‰ (185-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,59 дитини на одну жінку (183-тє місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 63,4 % (станом на 2005 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 26,4 року (оцінка на 2011 рік)[1].

Смертність в Естонії 2015 року становила 12,4 ‰ (24-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року був негативним і становив -0,55 % (депопуляція) (224-те місце у світі)[1].

Природний рух населення Естонії в 1914—2015 роках[2][3][4]

Вікова структура[ред. | ред. код]

Віково-статева піраміда населення Естонії, 2016 рік (англ.)

Середній вік населення Естонії становить 42,4 року (26-те місце у світі): для чоловіків — 39, для жінок — 45,8 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 76,47 року (86-те місце у світі), для чоловіків — 71,64 року, для жінок — 81,53 року[1].

Вікова структура населення Естонії, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 15,99 % (103 855 чоловіків, 98 478 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 9,74 % (63 840 чоловіків, 59 425 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 41,83 % (265 496 чоловіків, 263 873 жінки);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 13,32 % (75 279 чоловіків, 93 264 жінки);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 19,12 % (81 525 чоловіків, 160 385 жінок)[1].

Шлюб та сім'я[ред. | ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 3,8; коефіцієнт розлучуваності — 2,2; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 58 (дані за 2010 рік)[5]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 31,6 року, жінки — 29 року, загалом — 30,3 року (дані за 2014 рік)[6].

У більш тривалій перспективі на майбутнє суспільства помітно впливає вікова структура населення. Частка дітей у населенні Естонії скорочується — у 2008 р. вони становили 21 % всього населення. І хоча зростає число літніх людей, все ж, у порівнянні з іншими європейськими країнами, частка людей старше 64 років в населенні Естонії відносно невелика: за даними 2008 року люди у віці 65 років і старше становили лише 18 % загального числа жителів Естонії. У 1990—2007 рр. кількість людей працездатного віку скоротилася, проте воно знову почало зростати, коли працездатного віку стало досягати численне покоління, народжене в кінці 1980-х рр. Попри зниження загального числа людей працездатного віку, в найближчому майбутньому їх частка в населенні Естонії буде досить стабільною. Найбільш важливі зміни у віковій структурі населення відбудуться після 2018 року, коли почнеться стрімке скорочення частки людей працездатного віку.

Трудова зайнятість людей віком від 15 до 64 років в Естонії дещо вище, ніж в середньому по Європейському союзу. Це викликано, перш за все, тим, що трудова зайнятість жінок в Естонії вище середньої. Наприклад, навіть серед пенсіонерів зайнятість чоловіків і жінок приблизно однакова. В Естонії люди у віці старше 70 років зазвичай вже не працюють, але до досягнення цього віку, все ж, досить активні.

Попри те, що в багатьох країнах число дітей в останні роки зменшилася, в Естонії прагнення мати дітей досить стабільно. В середньому, сім'ї хочуть мати 2,3 дітей, що відносно багато в порівнянні з іншими європейськими країнами. Уявлення чоловіків про бажану кількість дітей в сім'ї істотно не відрізняються від відповідних бажань жінок. Насправді, дітей народжується значно менше бажаного, але цей показник знаходиться на середньому європейському рівні.

Уваги заслуговує той факт, що в Естонії багато дітей народжується в сім'ях, де шлюб батьків не зареєстрований офіційно. Серед європейських країн в XXI ст. лише Ісландія випередила Естонію за відносною кількістю дітей, народжених поза офіційним шлюбом. В Естонії ця тенденція стала особливо помітною в 1990-х рр. і в перше десятиліття XXI ст., наприклад, у 2009 р. 60 % всіх новонароджених з'явилися саме в таких сім'ях. У суспільстві Естонії практично відсутнє упередження щодо дітей, народжених поза зареєстрованим шлюбом, і на практиці для дитини немає великої різниці, чи перебувають його батьки в шлюбі офіційно. Звичайно, завдяки народженню дітей так званий «цивільний шлюб» частіше перетворюється в офіційний, але, все ж, виховання дітей в сім'ях, де батьки перебувають у незареєстрованому шлюбі, зовсім не рідкість. Матерів-одиначок в Естонії відносно мало — всього 7 %. Найчастіше шлюб реєструється після двох років спільного життя, але є і пари, які  все життя живуть без реєстрації.

Згідно з даними перепису населення 2000 року  50 % чоловіків і 42 % жінок перебували в зареєстрованих шлюбах. 21 % всіх пар, що проживають разом, не зареєстрували свої відносини офіційно. Цивільний шлюб був найбільш поширений серед розлучених людей (29 %) і тих, хто жодного разу не був одружений / заміжня (20 %).

Кількість розлучень на душу населення в Естонії одне з найвищих в Європі, проте у XXI столітті воно почало зменшуватися — можливо, це пов'язано з ростом популярності цивільних шлюбів. Оскільки до вступу в офіційний шлюб більшість пар якийсь час живуть разом, вони вже добре знають один одного, тому несподіванки в характері партнерів не є причинами розлучень.

У 1990-х рр. в Естонії почався перехід на новий тип народжуваності. До початку 1990-х народжуваність перевищувала кордон відтворення населення (понад двоє дітей на одну жінку) рр. 1987—1990 рр. були рекордними за кількістю новонароджених — ще ніколи в Естонії не народжувалося стільки дітей за рік, що у багато можна пояснити і надіями, які породив процес національного звільнення.

На початку 1990-х рр. народжуваність стала падати. Невпевненість в майбутньому ставала все сильніше — зростало безробіття, закривалися дитячі садки, обговорювалася можливість введення плати за освіту, багато молодих сімей не наважувалися заводити дітей через відсутність перспектив на поліпшення житлових умов. Народження дітей відкладалося на майбутнє, в першу чергу люди намагалися отримати професію, знайти роботу і забезпечити собі стабільний дохід. Вікова крива народжуваності стала схожою на аналогічну криву 1930—1935 рр. Найменша кількість народжень на одну жінку (1,3) було зареєстровано в 1998 р Після цього почалося зростання народжуваності. Почасти це було викликано тим, що люди стали заводити дітей в більш пізньому віці, тобто дітей народжували ті жінки, які раніше відкладали їх народження на більш пізній термін, однак вплив справила і загальна стабілізація економічного становища, зменшення ризику погіршення економічного становища сім'ї через появу в ній дитини.

До 2009 р. сумарний коефіцієнт народжуваності зріс в Естонії до 1,6 дитини на одну жінку, що було середнім показником для європейських країн, проте, цей показник був, все ж, менше, ніж в кінці 1980-х рр. Перш за все, можна відзначити відносне зростання питомої ваги народжень других і третіх дітей в сім'ї, в той час як питома вага дітей, народжених четвертими і наступними, зменшується.

Попри те, що в період з 1990 р. по 2009 р. середній вік, в якому жінка народжувала першу дитину, збільшився на три роки, в порівнянні з іншими країнами Європейського союзу в Естонії жінка вперше стає матір'ю відносно рано. У 2009 році середній вік жінки, яка народила первістка, становив 26 років. З початку XXI ст. матерями, найчастіше, стають 25- 29-річні жінки. При збільшенні середнього віку, в якому народжують дітей, на репродуктивну поведінку стали більше впливати фактори, пов'язані зі здоров'ям і передчасною смертністю. Хоча в Естонії чоловіки мають відносно хорошу плодючість, тобто фізіологічну здатність до зачаття і народження дітей, внаслідок передчасної смертності чоловіків у віці старше 30 років жінок налічується більше, тому для всіх жінок цього віку подружжя вже не вистачає.

Якщо в багатьох країнах наслідки штучного запліднення статистично виражаються у вигляді зростання числа народження близнюків, в Естонії в перше десятиліття XXI ст. вплив лікування безпліддя на структуру народжуваності не настільки очевидно. Деяке зростання числа народження близнюків спостерігається з 1998 р, проте частка таких пологів досить низька — наприклад, у 2009 р. вони становили 0,02 % від всіх пологів.

Середня тривалість життя жителів Естонії значно нижче, ніж в більшості країн Європейського союзу, особливо серед чоловіків — в країнах ЄС середня тривалість життя у чоловіків нижче лише в сусідніх Латвії та Литві. Також для Естонії характерна велика міжстатевих відмінностей в передбачуваної середньої тривалості життя жінок і чоловіків. Жінки живуть в середньому на 12 років довше за чоловіків. Причина настільки помітної різниці полягає, перш за все, у високій смертності відносно молодих чоловіків в результаті так званих зовнішніх причин смерті (нещасних випадків, вбивств, самогубств). Однак смертність естонських чоловіків у молодому віці і з інших причин також знаходиться вище середнього європейського рівня. У 2008 році жінки доживали в Естонії, в середньому, до 79,2 років, чоловіки — до 68,6 років.

Головними причинами смерті в Естонії є хвороби органів кровообігу (58 %), злоякісні новоутворення (16 %) і зовнішні причини смерті (13 %). Смертність, обумовлена ​​зовнішніми факторами, переважає серед людей віком до 40 років. Смертність в результаті новоутворень збільшується починаючи з 40-річного віку як серед чоловіків, так і серед жінок. У низькій тривалості життя в Естонії винні, насамперед, низька фізична активність, куріння і алкоголь. Найбільш істотно зростає смертність чоловіків внаслідок раку органів дихання і раку легенів. За даними пов'язаного зі здоров'ям дослідження 2006 року, 41 % чоловіків і 20 % жінок щодня курили. Час від часу курили приблизно 7 % чоловіків і жінок. Безпосередній вплив на смертність надає і алкоголь. В останнє десятиліття смертність, обумовлена ​​вживанням алкоголю, зросла серед чоловіків працездатного віку у два рази. Із зовнішніх факторів найбільш поширеними причинами смерті є самогубства і автомобільні аварії. За рівнем смертності, пов'язаної з алкоголем, Естонію можна порівняти з Литвою, Шотландією, Східною Німеччиною, Північною Францією, Болгарією і Угорщиною.

Розселення[ред. | ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 31,0 особи/км² (187-ме місце у світі)[1]. Населення країни розподілене досить рівномірно, з невеликим тяжінням до міст.

Урбанізація[ред. | ред. код]

Докладніше: Міста Естонії

Естонія високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 67,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зменшення частки міського населення — 0,45 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Стрімко мінливе естонське суспільство разом зі світом, зазнає глобалізації, та  змінило систему і значення заселення. З політгеографічної точки зору Естонія стала не заходом Росії, а сходом Європи, в розвитку якого позначається вплив найактивнішого європейського регіону — Скандинавії. Зміцніла вісь Таллінн-Гельсінкі, яка також управляє процесами, пов'язаними з заселенням Естонії. Як і в інших країнах Європи, в Естонії спостерігається безперервне зростання значущості міст, при цьому Таллінн є всеестонським  центром тяжіння, а Тарту, Пярну і Йихві / Кохтла-Ярве — центрами регіонального рівня. Повітові центри як і раніше вважаються важливими складовими системи заселення.

У селищах міського типу проживають в цілому 69 % населення Естонії, 70 % жителів — в регіональних центрах, Харьюмаа, Іда-Вірумаа, Тартумаа і Пярнумаа. Найбільш щільно заселені Північна Естонія і прибережні регіони. Там же знаходяться і три з п'яти найбільших міст Естонії: Таллінн, Нарва і Кохтла-Ярве, в них зосереджена переважна частина населення, промислового потенціалу, транспортних мереж і економічної діяльності. Ознакою інтенсивної урбанізації і індустріалізації, що наступили після Другої світової війни, був великий приплив іммігрантів з інших територій Радянського Союзу

Поділ на поселення міського і сільського типу почався в Естонії приблизно в 13 столітті. Згідно з першоджерелами, першими містами були: Тарту (.), Таллінн (1248, під назвою Коливань — .), Нарва (.), Пярну (.), Хаапсалу (.), Вільянді (.) і Пайде (.). Часто міста виникали навколо орденських німецьких городищ, які нерідко будувалися на місці захоплених ними древніх городищ. Вже тоді великі міста розташовувалися поблизу узбережжя і водойм, розвинених торгових і транспортних шляхів. Сучасну картину мережі міст сформувала здійснена в 1959—1962 рр. адміністративна реформа, в ході якої утворені кордони 15 районів приблизно збігаються з межами сьогоднішніх повітів. У зв'язку зі створенням нових районних центрів з'явилися нові місцеві центри, такі як Йигева, Рапла або Пярну. Всього в Естонії налічується 42 міста і 9 селищ міського типу. В результаті змін, що відбулися після відновлення незалежності Естонії, в 1990-х роках роль повітових і місцевих центрів значно скоротилася, в повітових центрах життєдіяльність сконцентрована навколо успішних підприємств і знаходяться поблизу них міст.

Головні міста держави: Таллінн (столиця) — 391,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].


Міграції[ред. | ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 3,6 ‰ (187-ме місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред. | ред. код]

У країні перебуває 85,3 тис. осіб без громадянства. Після отримання державою незалежності 1991 року, надання автоматичного громадянства було обмежене для тих осіб, що не були громадянами Естонії до 1940 року, початку радянської окупації. Знання естонської мови є однією з умов отримання громадянства, через що тисячі етнічних росіян залишилися без громадянства. Особи без громадянства можуть голосувати лише на місцевих виборах, але не на загальних[1].

Естонія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[7].

На сучасний склад населення Естонії найбільше вплинула імміграція, яка настала за Другою світовою війною, а також відкриття для її жителів кордонів іноземних держав після здобуття Естонією незалежності, що спричинило еміграцію.

Після Другої світової війни почалася активна міграція населення з інших територій Радянського Союзу в Естонію. У 1990 р. ще до відновлення незалежності був прийнятий закон про імміграцію, який встановлював квоту на в'їзд в розмірі 0,1 % від числа постійного населення; на імміграцію в Естонію вводилися значні обмеження. Згодом обмеження, встановлені законом, неодноразово зм'якшувалися, з 2010 року квота не поширюється на громадян багатьох західних держав.

У період радянської окупації жителі Естонії практично не мали можливості виїхати за межі Радянського Союзу. З відновленням Естонської Республіки ці обмеження на переміщення людей зникли.

У 1945—1989 рр. для Естонії була характерна інтенсивна імміграція, що перевищувала еміграцію. До 1989 року кількість осіб, що приїхали в Естонію і тих, хто виїхав з неї було приблизно однаковим. У наступні роки імміграція постійно скорочувалася, тоді як число тих, що залишають країну було стабільно велике. При введенні імміграційної квоти в 1990 р. міграційне сальдо стало негативним. Особливо значним число тих, хто виїхав з країни було в 1992 році. Причиною різкого зростання еміграції в цей період стало виведення російських військ з Естонії, що завершилося в 1994 році. Крім рядового складу й офіцерів, що проходили дійсну службу, а також членів їх сімей, з Естонії поїхали і більшість цивільних службовців, пов'язаних з армією. Від'їзду багато в чому сприяла і невизначеність їх майбутнього, обумовлена ​​законами про мову, громадянство і іноземців. Якщо люди, пов'язані з радянською армією, їхали, в основному, на схід, то абсолютно новим явищем в 1990-х рр. стало виникнення міграційних зв'язків із західними державами. В цьому напрямку міграційне сальдо також було негативним. Звичайно, в країну повернулися деякі естонці і їх нащадки, які емігрували під час війни, але при цьому на захід з Естонії виїхали в чотири рази більше людей. Міграція на захід могла бути ще більш активною, якщо б ці країни не мали обмежень на в'їзд. В останні роки XX ст. еміграція дещо скоротилася, проте знову почала збільшуватися після вступу Естонії до Європейського союзу в 2004 році, коли пересування між країнами спростилося. У 2005 р. естонці виділялися серед жителів інших європейських країн досить високою готовністю до еміграції — вище вона була лише в Литві та Ірландії.

Внаслідок еміграції Естонія втрачає, насамперед, жінок, тому що чоловіки частіше згодом повертаються до Естонії. В основному, емігранти направляються в Фінляндію, Росію, Німеччину, США, Швеції, Великої Британії, України. Часто говорять про еміграцію людей з вищою освітою, наприклад, лікарів, проте більшість тих, що виїжджають до іншої країни мають середню освіту.

Естонія приєдналася до Женевської конвенції про статус біженців 1997 року, але кількість біженців, які прибули до Естонії, була дуже скромною. У 1997—2008 рр. про надання притулку в Естонії клопотали всього 148 чоловік, 10 з яких отримали статус біженців, 12 отримали додатковий захист. В основному, притулку просили уродженці Росії (23), Іраку (22) і Туреччини (17). У багатьох випадках їх дійсною метою була інша країна Європейського союзу, найчастіше клопотання про надання притулку подавалося після затримання особи всередині країни, а не на кордоні держави. Починаючи з 2009 р клопотань про притулок стало більше, що викликано, перш за все, приєднанням Естонії до Шенгенської візового простору і відкриття державних кордонів, в результаті чого пожвавилася нелегальна міграція в Естонію. Як правило, заява про надання притулку подається після затримання.

Внаслідок того, що в післявоєнній історії Естонії рівень імміграції був невиправдано високим, люди насторожено ставляться до іммігрантів і налаштовані до імміграції помірно скептично, хоча державні програми передбачають сприяння в'їзду людей з високим рівнем професійної кваліфікації. Дані Європейського соціального дослідження 2006 р показують, що в загальному імміграцію підтримують 60-90 % населення. Найбільш позитивне ставлення спостерігалося до імміграції людей тієї ж національності, більш насторожене — до тих, що приїжджають з бідних країн. Жителі Естонії бачать як соціальні (алкоголізм, наркоманія, СНІД, злочинність), так і економічну небезпеку

Расово-етнічний склад[ред. | ред. код]

Етнічний склад (2012 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
естонці
  
68.7%
росіяни
  
24.8%
українці
  
1.7%
білоруси
  
1%
фіни
  
0.6%
інші
  
3.2%
Докладніше: Народи Естонії

Головні етноси країни: естонці — 68,7 %, росіяни — 24,8 %, українці — 1,7 %, білоруси — 1 %, фіни — 0,6 %, інші — 3,2 % населення (оцінкові дані за 2011 рік)[1][8].

Динаміка етнічної картини населення Естонії 1922—2015 років[9][10]
Етнічні групи 1922 рік 1934 рік 1959 рік 1970 рік 1979 рік 1989 рік 2000 рік 2011 рік 2015 рік
Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб % Осіб %
Естонці 969 976 87,6 992 520 88,1 892 653 74,6 925 157 68,2 947 812 64,7 963 281 61,5 930 219 67,9 902 547 69,7 907 937 69,1
Росіяни 91 109 8,2 92 656 8,2 240 227 20,1 334 620 24,7 408 778 27,9 474 834 30,3 351 178 25,6 336 235 25,2 330 258 25,1
Українці 92 0,0 15 769 1,3 28 086 2,1 36 044 2,5 48 271 3,1 29 012 2,1 22 573 1,7 22 562 1,7
Білоруси 10 930 0,9 18 732 1,4 23 461 1,6 27 711 1,8 17 241 1,3 12 579 1,0 12 215 0,9
Фіни 401 0,0 1 088 0,1 16 699 1,4 18 537 1,4 17 753 1,2 16 622 1,1 11 837 0,9 7 589 0,6 7 321 0,6
Євреї 4 566 0,4 4 434 0,4 5 433 0,5 5 282 0,4 4 954 0,3 4 613 0,3 2 145 0,2 1 973 0,2 2 042 0,2
Татари 166 0,0 1 534 0,1 2 204 0,2 3 195 0,2 4 058 0,3 2 582 0,2 1 993 0,2 1 982 0,2
Латиші 1 966 0,2 5 435 0,5 2 888 0,2 3 286 0,2 3 963 0,3 3 135 0,2 2 330 0,2 1 764 0,1 1 840 0,1
Литовці 436 0,0 253 0,0 1 616 0,1 2 356 0,2 2 379 0,2 2 568 0,2 2 116 0,2 1 727 0,1 1 757 0,1
Поляки 969 0,1 1 608 0,1 2 256 0,2 2 651 0,2 2 897 0,2 3 008 0,2 2 193 0,2 1 664 0,1 1 643 0,1
Німці 18 319 1,7 16 346 1,5 670 0,1 7 850 0,6 3 944 0,3 3 466 0,2 1 870 0,1 1 544 0,1 1 552 0,1
Шведи 7 850 0,7 7 641 0,7 435 0,0 254 0,0 297 0,0 300 0,0 380 0,0 ? ?
Інші 11 467 1,0 4 266 0,4 6 116 0,5 6 883 0,5 9 042 0,6 13 798 0,9 19 174 1,4 11 887 0,9 10 844 0,8
Разом 1 107 059 1 126 413 1 196 791 1 356 079 1 464 476 1 565 662 1 370 052 1 294 455 1 313 271

Українська діаспора[ред. | ред. код]

Докладніше: Українці Естонії

Мови[ред. | ред. код]

Мови Естонії (2011 рік)[1]
Мова: Відсоток:
естонська
  
68.5%
російська
  
29.6%
українська
  
0.6%
інші
  
1.2%
Докладніше: Мови Естонії

Офіційна мова[11]: естонська — розмовляє 68,5 % населення країни. Інші поширені мови: російська — 29,6 %, українська — 0,6 %, інші мови — 1,2 % (дані на 2011 рік). Естонія, як член Ради Європи, не підписала Європейську хартію регіональних мов[12].

Рідна мова
Мова 2000 рік[13] 2011 рік[13]
Мовців % Мовців %
Естонська 921 817 67,28 887 216 68,54
Російська 406 755 29,69 383 118 29,60
Українська 12 299 0,90 8 016 0,62
Фінська 4 932 0,36 2 621 0,20
Білоруська 5 197 0,38 1 664 0,13
Латиська 1 389 0,10 999 0,08
Литовська 1 198 0,09 905 0,07
Англійська 248 0,02 878 0,07
Татарська 1 251 0,09 806 0,06
Вірменська 719 0,05 717 0,06
Азербайджанська 592 0,04 656 0,05
Німецька 557 0,04 522 0,04
Польська 674 0,05 435 0,03
Інші 3 235 0,24 2 891 0,22
Невідомо 9 189 0,67 1 723 0,13
Разом 1370052 100 1294455 100
Знання іноземних мов
Мова Носіїв (тис.) % населення
Російська 545,5 41,5 %
Англійська 495,4 37,8 %
Фінська 167,3 12,7 %
Німецька 130,2 10,0 %
Французька 18,7 1,4 %
Шведська 14,1 1,1 %

Релігії[ред. | ред. код]

Релігії в Естонії (2010 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
лютерани
  
9.9%
православні
  
16.2%
християни
  
2.2%
інші
  
0.9%
атеїсти
  
54.1%
агностики
  
16.7%
Докладніше: Релігія в Естонії

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: лютеранство — 9,9 %, православ'я — 16,2 %, інші течії християнства (методизм, адвентизм, римо-католицтво, п'ятидесятництво) — 2,2 %, інші — 0,9 %, не сповідують жодної — 54,1 %, не визначились — 16,7 % (станом на 2011 рік)[1].

Освіта[ред. | ред. код]

Докладніше: Освіта в Естонії

Рівень письменності 2015 року становив 99,8 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,8 % — серед чоловіків, 99,8 % — серед жінок[1].

Державні витрати на освіту складають 4,7 % від ВВП країни, станом на 2012 рік (52-ге місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 17 років, для хлопців — до 16 років, для дівчат — до 17 років (станом на 2013 рік).

Середня і професійна[ред. | ред. код]

Вища[ред. | ред. код]

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 3,24 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 5,3 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 6,4 % від ВВП країни (113-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 3,85 ‰ (195-те місце у світі); хлопчиків — 3,73 ‰, дівчаток — 3,98 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 9 випадків на 100 тис. народжень (184-те місце у світі)[1].

Естонія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред. | ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні середній. Найпоширеніші інфекційні захворювання: кліщовий енцефаліт (станом на 2016 рік)[1]. 2013 року було зареєстровано 8,6 тис. хворих на СНІД (99-те місце у світі), це 1,3 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (37-ме місце у світі)[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 24,5 % (95-те місце у світі)[1].

Санітарія[ред. | ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 99 % в сільській місцевості; загалом 99,6 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 97,5 %, в сільській місцевості — 96,6 %, загалом по країні — 97,2 % (станом на 2015 рік)[1]. Споживання прісної води, станом на 2009 рік, дорівнює 1,8 км³ на рік, або 1,337 тонни на одного мешканця на рік: з яких 3 % припадає на побутові, 97 % — на промислові, 0 % — на сільськогосподарські потреби[1].

Соціально-економічне положення[ред. | ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 53,5 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 24,7 %; частка осіб похилого віку — 28,8 %, або 3,5 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2014 року перебувало 21,6 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає наступним чином: нижній дециль — 2,7 %, верхній дециль — 27,7 % (станом на 2004 рік)[1].

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 1,119 млн унікальних інтернет-користувачів (122-ге місце у світі), що становило 88,4 % від загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред. | ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 669,4 тис. осіб (152-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 3,9 %; промисловість і будівництво — 28,4 %; сфера послуг — 67,7 % (станом на 2014 рік)[1]. Безробіття 2014 року дорівнювало 6,2 % працездатного населення, 2014 року — 7,3 % (71-ше місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 15 %, серед юнаків — 19,3 %, серед дівчат — 10 % (53-тє місце у світі)[1].

Кримінал[ред. | ред. код]

Наркотики[ред. | ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Зростальне виробництво синтетичних наркотиків; зростальна роль перевальної бази для марихуани, кокаїну, опіатів і синтетичних наркотиків, що прямують до шенгенської зони; зростальне споживання екстазі та інших синтетичних наркотиків; потенційно уразлива для відмивання грошей через ігорну сферу, організованої злочинності[1].

Торгівля людьми[ред. | ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Естонії докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[14][15].

Гендерний стан[ред. | ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,07 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,81 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,51 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,87 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред. | ред. код]

Населення Естонії
Рік Населення Зміна
1950 1 101 000
1955 1 160 000 +5.4%
1960 1 216 000 +4.8%
1965 1 291 000 +6.2%
1970 1 360 000 +5.3%
1975 1 429 000 +5.1%
1980 1 477 000 +3.4%
1985 1 529 000 +3.5%
1990 1 569 000 +2.6%
1995 1 437 000 −8.4%
2000 1 397 000 −2.8%
2005 1 355 000 −3.0%
2010 1 332 000 −1.7%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[2].

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

Переписи[ред. | ред. код]

Переписи населення Естонії
Рік Населення Зміна
1881 881 455
1897 958 351 +8.7%
1922 1 107 059 +15.5%
1934 1 126 413 +1.7%
1941 1 017 475 −9.7%
1959 1 196 791 +17.6%
1970 1 356 079 +13.3%
1979 1 464 476 +8.0%
1989 1 565 662 +6.9%
2000 1 370 052 −12.5%
2011 1 294 445 −5.5%
2015 1 313 271 +1.5%
2016 1 311 759 −0.1%
2017 1 315 635 +0.3%
Джерело: Дані офіційних переписів Естонії[16]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац Estonia : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. а б World Population Prospects: The 2012 Revision : [арх. 30 січня 2018 року] : [англ.] // Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat. — . — Дата звернення: 29 січня 2018 року.
  3. (ест.) (англ.) Population by sex and age group, 1 January 2001. Статистичне управління Естонії. 22 січня 2010 року. Процитовано 29 лютого 2010 року. 
  4. (ест.) (англ.) Main demographic indicators. Statistics Estonia. Процитовано 3 January 2013. 
  5. Marriage and divorce statistics : [англ.] // Eurostat, European Commission. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — статистика шлюбів і розлучень в Європі.
  6. Marriage indicators : [англ.] // Eurostat, European Commission. — 2016. — 10 August.
  7. International Organization for Migration : [англ.]. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-члени Міжнародної організації з міграції.
  8. (ест.) (англ.) PC0428: Population by ethnic nationality, sex and place of residence, 31 december 2011. — Statistikaamet.
  9. (ест.) (англ.) Ethnic nationality. Mother tongue and command of foreign languages. Dialects. — Statistikaamet.
  10. (ест.) Rahvaarv rahvuse järgi, 1. jaanuar, aasta. — Statistikaamet.
  11. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  12. European Charter for Regional or Minority Languages. The list of signatories. : [англ.] // Council of Europe. — Дата звернення: 12 січня 2017 року. — країни-підписанти Європейської хартії регіональних мов.
  13. а б (ест.) (англ.) Ethnic nationality. Mother tongue. Command of foreign languages. — Statistikaamet.
  14. Trafficking in Persons Report 2013 : [англ.] / Office to Monitor and Combat Trafficking in Persons // U.S. State Department. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — щорічна доповідь про моніторинг та боротьбу з торгівлею людьми за 2013 рік.
  15. UNODC report on human trafficking exposes modern form of slavery : [англ.] // UNODC. — . — Дата звернення: 12 січня 2018 року. — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі за 2009 рік.
  16. (ест.) Офіційні переписи Естонії. — Статистичне управління Естонії.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]