Населення Норвегії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Норвегії
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 5,207 млн осіб
Густота 14,3 особи/км²
Природний приріст 1,13 ‰
Народжуваність 12,14 ‰
Смертність 8,12 ‰
Середня тривалість життя 81,7 року
 • чоловіків 79,7 року
 • жінок 83,81 року
Смертність немовлят 2,48 ‰
Коефіцієнт міграції 7,25 ‰
Вікова структура
до 14 років 18,08 %
15–64 років 65,6 %
старіші за 65 років 16,32 %
Статева структура
загалом 1,01 чол./жін.
при народженні 1,06 чол./жін.
до 15 років 1,05 чол./жін.
у віці 15–64 років 1,02 чол./жін.
після 65 років 0,84 чол./жін.
Етнічні групи
Нація норвежці
Найбільший етнос норвежці
Національні меншини саами, фіни
Мови
Офіційна норвезька (букмол, нюношк)
Також у побуті саамська, фінська

Населення Норвегії. Чисельність населення країни 2015 року становила 5,207 млн осіб (121-ше місце у світі)[1]. Чисельність норвежців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 12,14 ‰ (163-тє місце у світі), смертність — 8,12 ‰ (95-те місце у світі), природний приріст — 1,13 % (108-ме місце у світі) .

Історія[ред.ред. код]

Населення Норвегії до XIV століття[ред.ред. код]

Люди в Норвегії мешкали задовго до епохи вікінгів. 900—1000 років після того, як відступив останній Віслинський (Валдайський) льодовик, первісні мисливці та рибалки почали обживати норвезьке узбережжя. Приблизно 4000 року до н. е. почалось розселення племен по всій території країни.

У часи Середньовіччя населення Європи зазнавало величезних втрат через спустошливі епідемії, що знелюднили великі території. Найбільшим з них були: епідемія, що тривала між 540 роком і аж до початку VII століття. У Скандинавії, зокрема Норвегії, відбулися схожі процеси. Коли перша демографічна криза охопила Європу, тут також суттєво зменшилась кількість населення. Археологічні знахідки у Роґаланні й Аґдері свідчать про вимирання людей та занепад поселень наприкінці епохи Великого переселення народів. За часів вікінгів населення, навпаки, значно зросло, з'явилися нові хутори та поселення.

Неможливо встановити кількість мешканців Норвегії до першого перепису 1665 року. Усі дані про населення в давніші часи можуть бути дуже приблизними і ненадійними. Нині такі обчислення можна провести, підрахувавши кількість хуторів-садиб та пов'язавши їх із відомостями з розрізнених тогочасних і пізніших джерел. Найімовірнішу цифру дає підрахунок іменних садиб (кожна з власною назвою), які існували на зламі XII—XIV століть. Саме тоді — перед демографічною кризою пізнього Середньовіччя — населення країни було найчисельнішим. Підрахувати кількість садиб було не так важко, як кількість людей, які в них мешкали. По-перше, кожна садиба в епоху Середньовіччя поділялася на окремі господарства, а це дуже ускладнює обчислення. А по-друге, невідомо, скільки людей, серед них найманих, працювало на кожному хуторі. Згідно перепису 1665 року на хуторі мешкало приблизно 6 осіб. Якщо керуватись цією цифрою і під час підрахунку середньої кількості населення в епоху Середньовіччя, то можна отримати приблизну загальну кількість населення Норвегії в ті часи — 400—500 тис. мешканців. Якщо взяти до уваги, що середня кількість населення, зайнята в господарстві, дуже приблизна, а деякі райони згодом відійшли до Швеції (Бугюслен, Ємтланн, Гер'єдален), то населення норвезького королівства близько 1300 року могло становити від 300 до 550 тис. осіб.

Немає жодного сумніву, що чисельність мешканців Норвегії зростала упродовж періоду, що тривав від часів вікінгів до середини Середньовіччя. Експансію вікінгів важко було би пояснити без значного приросту населення. Яскравим свідченням цього стала поява численних землеробських осередків. З'явилися тисячі нових хуторів. Про стрімкий розвиток раннього норвезького суспільства свідчать назви хуторів із специфічними для тієї епохи мовними рисами. Особливо впадає у вічі 3 чи 4 тисячі власних назв, що закінчуються на -rud і -rød (місце, яке розчищають під оранку).

При цьому в Норвегії була невелика кількість міст у порівнянні з іншими Скандинавськими країнами Данією, Швецією, Фінляндією. Наприкінці епохи Середньовіччя Норвегія мала тільки 16 поселень зі статусом міста, у яких навряд чи мешкало більше ніж 20 тис. громадян. Берґен міг налічувати понад 5, максимально 7 тис. мешканців. Такими були середні за розмірами тогочасні європейські міста. Берґен же був тоді чи не найбільшим містом Скандинавії. Кількість населення Тронгейму, Осло та Тенсберґу визначалося, швидше за все чотиризначним числом, а в інших норвезьких містах кількість мешканців не перевищувала кількох сотень жителів.

Зважаючи на тогочасні відносини та спосіб життя в європейських країнах, а згодом і в Норвегії, можна зробити висновок, що тривалість життя норвежців була невисокою. Дослідження людських останків, знайдених у деяких середньовічних скандинавських церквах, свідчать, що пересічний вік не перевищував 30 років. Цей середній показник зумовлений ще й високою смертністю в дитячому та юнацькому віці. Інші ж нечасто доживають до старості, і шістдесятирічні люди були рідкістю. Факт, що чисельність населення все ж зростала, можна пояснити тим, що висока смертність стимулювала ще більшу народжуваність. Жінки народжували дітей, ледь досягнувши статевої зрілості. Ранні та надміру часті пологи пояснюють коротший життєвий вік жінок порівняно з чоловіками. Росту населення також сприяло збільшення виробництва продуктів харчування. Проте екстенсивне землеробство і визиск доступних ділянок родючої землі загальмували процес приросту населення і наприкінці епохи розквіту Середньовіччя кількість мешканців суттєво зменшилась.

Для кінця XII століття характерний наплив іноземців, насамперед англійців та німців, до Берґену, центру міжнародної торгівлі. Чужоземні «гості» щороку також прибували у мореплавний сезон до південних прибережних міст. Починаючи з кінця 1350-х років, у Берґені мешкали іноземні «зимувальники», передусім німецькі ганзейські купці, за ними вслід з'явилися німецькі ремісники. Іноземні поселенці поповнили також населення інших портових міст, зокрема Осло та Тенсберґу.

Демографічна криза, повязана з пандемією чуми XIV століття[ред.ред. код]

У другій половині XIV століття Норвегію охопила друга демографічна криза. У 13471351 роках усю Європу охопила пандемія чуми, названа згодом чорною смертю. Саме цю пошесть вважають часовою віхою, яка розділила епоху розквіту Середньовіччя від епохи пізнього Середньовіччя. Чума лютувала в Данії, на більшій території Швеції, але оминула Фінляндію та Ісландію. Таку ж картину спостерігали в більшості країн Північної і Західної Європи.

Чуму завезли до Бергену з Англії влітку 1349 року. Можливо, звідти вона сягнула Естланну та поширилась по всій країні. Норвегія знову і знову страждала від епідемій, як поверталися майже кожного наступного десятиріччя впродовж усього XIV століття. Джерелами інфекції були чорні пацюки, від яких до людей збудників переносили блохи. Для найпоширенішої під час Чорної смерті та надалі бубонної форми чуми характерними були збільшення лімфатичних вузлів (бубони) під пахами, на шиї та в паху. Без медичного лікування, як це було в Середньовіччі, гинуло до 70 % інфікованих. Чумна паличка потрапляла з бубонів в кров і спричиняла утворення нових вогнищ чуми — у легенях (легенева форма) та в більшості внутрішніх органів (сепсис), які становили набагато більшу загрозу людському життю, аніж бубонна чума.

Нова доба[ред.ред. код]

1665 року вперше було зроблено перепис населення країни, яке налічувало тоді приблизно 440 тис. мешканців.

Зростання населення після проголошення незалежності 1814 року[ред.ред. код]

Від 1945 року[ред.ред. код]

Природний рух[ред.ред. код]

Природний рух населення Норвегії в 1900—2010 роках[2]

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Норвегії, станом на 2015 рік, дорівнює 12,14 ‰ (163-тє місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,86 дитини на одну жінку (145-те місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 88,4 % (станом на 2005 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 28,5 року (оцінка на 2012 рік)[1].

Смертність у Норвегії 2015 року становила 8,12 ‰ (95-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,13 % (108-ме місце у світі)[1]. Темпи зростання населення 2010 року: Нур-Норге — 0,5 %, Треннелаг — 0,9 %, Серланн — 1,2 %, Естланн — 1,3 %, Вестланн — 1,4 %; загалом країною — 1,2 %.

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Норвегії, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Норвегії становить 39,1 року (53-тє місце у світі): для чоловіків — 38,4, для жінок — 40 років[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 81,7 року (20-те місце у світі), для чоловіків — 79,7 року, для жінок — 83,81 року[1].

Вікова структура населення Норвегії, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 18,08 % (482 945 чоловіків, 458 735 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 12,99 % (347 535 чоловіків, 329 113 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 40,91 % (1 096 539 чоловіків, 1 033 879 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 11,69 % (308 142 чоловіка, 300 895 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 16,32 % (387 333 чоловіка, 462 573 жінки)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 4,8; коефіцієнт розлучуваності — 2,1; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 44 (дані за 2010 рік)[3]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 34,4 року, жінки — 31,6 року, загалом — 33 роки (дані за 2014 рік)[4].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 14,3 особи/км² (207-ме місце у світі)[1]. Більша частина населення країни розміщується в південній частині, де кращий клімат і комунікації з материковою Європою, і вздовж морського узбережжя Північного моря. Внутрішні гірські райони півночі майже не заселені.

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Норвегії

Норвегія надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 80,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 1,35 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Осло (столиця) — 986,0 тис. осіб (дані за 2015 рік)[1].

Шаблон:Найбільші міста Норвегії

Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень імміграції 2015 року становив 7,25 ‰ (16-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 13,49 тис. біженців з Еритреї, 8,6 тис. з Сомалі, 5,68 з Афганістану[1].

У країні мешкає 2,7 тис. осіб без громадянства[1].[1].

Норвегія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[5].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2012 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
норвежці
  
94.4%
європейці
  
3.6%
інші
  
2%
саами
  
0.1%
Докладніше: Народи Норвегії

Головні етноси країни: норвежці — 94,4 %, інші європейці — 3,6 %, інші — 2 %, саами — 60 тис. (оціночні дані за 2007 рік)[1].

Українська діаспора[ред.ред. код]

Докладніше: Українці Норвегії

Мови[ред.ред. код]

Мови Норвегії (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
норвезька
  
%
Саамська
  
%
фінська
  
%
Докладніше: Мови Норвегії

Офіційна мова[6]: норвезька (букмол і нюношк). Саамська і фінська мови виступають як офіційні мови відповідних етнічних меншин. Норвегія, як член Ради Європи, 5 листопада 1992 року підписала і ратифікувала 10 листопада 1993 року Європейську хартію регіональних мов (вступила в дію 1 березня 1998 року). Регіональними мовами визнані: саамська, скандоциганська, квенська, циганська[7].

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Норвегії (2009 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
лютерани
  
82.1%
католики
  
1.8%
християни
  
3.9%
мусульмани
  
2.3%
інші
  
2.4%
агностики
  
7.5%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: лютеранство (державна релігія, Церква Норвегії) 82,1 %, римо-католицтво — 1,8 %, інші течії християнства — 3,9 %, іслам — 2,3 %, інші — 2,4 %, не визначились — 7,5 % (станом на 2011 рік)[1].

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Норвегії

Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок. Державні витрати на освіту складають 7,4 % від ВВП країни, станом на 2014 рік (21-ше місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 18 років, для хлопців — до 17 років, для дівчат — до 18 років (станом на 2014 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 4,28 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 3,3 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 9,7 % від ВВП країни (40-ве місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 2,48 ‰ (220-те місце у світі); хлопчиків — 2,79 ‰, дівчаток — 2,16 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 5 випадків на 100 тис. народжень (167-ме місце у світі)[1].

Норвегія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

2014 року було зареєстровано 5,8 тис. хворих на СНІД це 0,15 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (105-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила приблизно 100 осіб (112-те місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 24,8 % (84-те місце у світі)[1].

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 100 % населення в містах і 100 % в сільській місцевості; загалом 100 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 98 %, в сільській місцевості — 98,3 %, загалом по країні — 98,1 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,2 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 27,3 %; частка осіб похилого віку — 24,9 %, або 4 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. Дані про відсоток населення країни, що перебуває за межею бідності відсутні. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає наступним чином: нижній дециль — 3,8 %, верхній дециль — 21,2 % (станом на 2014 рік)[1].

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій надзвичайно високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 5,042 млн унікальних інтернет-користувачів (70-те місце у світі), що становило 96,8 % від загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 2,777 млн осіб (106-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 2,7 %; промисловість і будівництво — 18,3 %; сфера послуг — 79 % (станом на 2015 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 4,4 % працездатного населення, 2014 року — 3,5 % (42-ге місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 7,9 %, серед юнаків — 9,1 %, серед дівчат — 6,6 % (109-те місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Норвегії докладає усіх можливих зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство відповідає усім вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), держава знаходиться у списку першого рівня[8][9].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 1,02 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,84 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Норвегії
Рік Населення Зміна
1950 3 265 000
1955 3 427 000 +5.0%
1960 3 581 000 +4.5%
1965 3 723 000 +4.0%
1970 3 877 000 +4.1%
1975 4 007 000 +3.4%
1980 4 086 000 +2.0%
1985 4 153 000 +1.6%
1990 4 241 000 +2.1%
1995 4 359 000 +2.8%
2000 4 491 000 +3.0%
2005 4 623 000 +2.9%
2010 4 889 000 +5.8%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[2].

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау (англ.) Norway‎ // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. а б (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2012 Revision.
  3. (англ.) Marriage and divorce statistics — Eurostat, European Commission, 2011.
  4. (англ.) Marriage indicators — Eurostat, European Commission, 10 August 2016.
  5. (англ.) International Organization for Migration.
  6. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  7. (англ.) European Charter for Regional or Minority Languages. The list of signatories.
  8. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  9. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гелле К., Дюрвік С., Даніельсон Р., Говланд Е., Ґрьонлі Т. Історія Норвегії / Пер. з норв. Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна. — Л. : Літопис, 2001. — 336 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]