Населення Південної Кореї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Південної Кореї
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 49,115 млн осіб
Густота 517,3 особи/км²
Природний приріст 0,14 ‰
Народжуваність 8,19 ‰
Смертність 6,75 ‰
Середня тривалість життя 80,04 року
 • чоловіків 76,95 року
 • жінок 83,34 року
Смертність немовлят 3,86 ‰
Коефіцієнт міграції 0 ‰
Вікова структура
до 14 років 13,69 %
15–64 років 73,29 %
старіші за 65 років 13,02 %
Статева структура
загалом 1 чол./жін.
при народженні 1,07 чол./жін.
до 15 років 1,08 чол./жін.
у віці 15–64 років 1,04 чол./жін.
після 65 років 0,71 чол./жін.
Етнічні групи
Нація корейці
Найбільший етнос корейці
Національні меншини  —
Мови
Офіційна корейська
Також у побуті англійська

Населення Південної Кореї. Чисельність населення країни 2015 року становила 49,115 млн осіб (28-ме місце у світі)[1]. Чисельність корейців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 8,19 ‰ (220-те місце у світі), смертність — 6,75 ‰ (139-те місце у світі), природний приріст — 0,14 % (186-те місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

У 1960-х роках швидке зростання населення становило серйозну соціальну проблему для Республіки Корея, що змусило владу проводити кампанію з обмеження народжуваності, хоча й не таку активну як у сучасному Китаї. Крім того, збільшенню темпів росту населення сприяло підвищення рівня життя населення та рівня освіти. У нинішній час зростання кількості населення відбувається, в основному, за рахунок збільшення тривалості життя і зниження рівня смертності.

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Південній Кореї, станом на 2015 рік, дорівнює 8,19 ‰ (220-те місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,25 дитини на одну жінку (220-те місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 80 % (станом на 2009 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 30,3 року (оцінка на 2011 рік)[1].

Смертність у Південній Кореї 2015 року становила 6,75 ‰ (139-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 0,14 % (186-те місце у світі)[1].

Темпи зростання населення у 1965—2006 роках
1965 1970 1975 1980 1985 1990 1995 2000 2001 2006
Кількість населення (млн осіб) 28,7 32,7 35,3 38,1 40,8 42,9 45,1 47,3 47,7 48,8
Темпи зростання (%) 2,57 2,21 1,70 1,57 0,99 0,99 1,01 0,89 0,85
Густота (тис. осіб/км²) 291,6 327,4 357,1 385,1 411,6 431,8 457,3 475,4 479,5

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Південної Кореї, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Південної Кореї становить 41,2 року (40-ве місце у світі): для чоловіків — 39,7, для жінок — 42,8 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 80,04 року (39-те місце у світі), для чоловіків — 76,95 року, для жінок — 83,34 року[1].

Вікова структура населення Південної Кореї, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 13,69 % (3 489 464 чоловіка, 3 232 371 жінки);
  • молодь віком 15-24 роки — 13,52 % (3 518 488 чоловіків, 3 122 997 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 46,63 % (11 687 846 чоловіків, 11 214 687 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 13,14 % (3 190 093 чоловіка, 3 264 411 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 13,02 % (2 662 353 чоловіка, 3 732 485 жінок)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 6,4; коефіцієнт розлучуваності — 2,3; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 36[2][3]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 32,6 року, жінки — 30,0 року, загалом — 31,1 року (дані за 2012 рік)[4].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення країни 2015 року становила 517,3 особи/км² (24-те місце у світі)[1].

Урбанізація[ред.ред. код]

Південна Корея надзвичайно урбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 82,5 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 0,66 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. В останні десятиліття продовжується міграція сільських жителів у міста, що призводить до надмірної концентрації населення. Майже кожний четвертий кореєць живе в столиці Республіки Корея.

Головні міста держави: Сеул (столиця) — 9,774 млн осіб, Пусан — 3,216 млн осіб, Інчхон — 2,685 млн осіб, Тегу — 2,244 млн осіб, Теджон — 1,564 млн осіб, Кванджу — 1,536 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].

Шаблон:Найбільші міста Південної Кореї

Міграції[ред.ред. код]

Річний рівень еміграції 2015 року становив 0 ‰ (92-ге місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

У країні мешкає 197 осіб без громадянства[1].

Південна Корея є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[5].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2015 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
корейці
  
100%

Головні етноси країни: мононаціональна держава корейців. Корейці - єдина в світі етнічна родина, що розмовляє однією мовою. Вважається, що корейці є нащадками кількох монгольських племен, які мігрували на Корейський півострів з Центральної Азії.

У Кореї практично відсутні національні меншини, за винятком приблизно 100 тис. китайців, більшість яких здавна проживають у столиці та її околицях. Американський військовий контингент присутній у чисельності 28 тис. військовослужбовців.

Українська діаспора[ред.ред. код]

Мови[ред.ред. код]

Мови Південної Кореї (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
корейська
  
%
англійська
  
%

Офіційна мова[6]: корейська. Інші поширені мови: англійська, особливо серед молоді, в закладах освіти.

Сучасна корейська мова має кілька діалектів, серед яких нормативним вважається той, яким користуються в Сеулі і центральних районах країни. Діалекти досить схожі між собою, тому співрозмовники легко розуміють одне одного. Корейська мова має багато спільного з японською у граматиці, крім того, обидві мови мають багато запозичених слів китайського походження. Корейський алфавіт (хангіль) був створений групою вчених у XV столітті. До цього записи корейською мовою робили за допомогою китайських ієрогліфів. Хангіль складається з 10 голосних і 14 приголосних.

Корейська, англійська є обов'язковою для вивчення в середніх і старших класах шкіл. Старшокласники можуть також вибирати для вивчення одну із наступних мов: китайську, японську, французьку, німецьку, російську, іспанську, арабську.

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Південній Кореї (2009 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
протестанти
  
0%
католики
  
7.6%
буддисти
  
24.2%
інші
  
0.9%
атеїсти
  
43.3%

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: християнство — 31,6 % (протестантизм — 24,0 %, католицтво — 7,6 %), буддизм — 24,2 %, інші — 0,9 %, не сповідують жодної — 43,3 % (станом на 2010 рік)[1].

Найдревніші релігії Кореї — шаманство, буддизм і конфуціанство. Всі вони відіграли важливу роль на ранньому етапі культурного розвитку країни і значно вплинули на формування мислення та моделей поведінки корейців. Християнство прийшло у Корею близько 200 років тому і швидко здобуло прибічників; нині це одна з найбільших конфесій у країні. Паралельно в Кореї співіснує ряд дрібніших конфесій, які поєднують елементи традиційних релігій.

Шаманство[ред.ред. код]

Шаманство базується на вірі в те, що душа є не тільки у людини. Шаманісти одухотворяли видиму природу, наділяючи нескінченною кількістю духів і демонів усе живе і неживе на землі: скелі, дерева, гори, джерела або небесні тіла. Шаман, або по-корейськи мудан, є посередником між людьми і світом духів. Вважається, що він може відвернути біду, вилікувати хворобу і допомогти благополучно відійти в інший світ. Один з найважливіших елементів корейського шаманства — глибока віра в існування душ померлих. Вважається, що шаман повинен улагоджувати конфлікти і непорозуміння, які виникають між світом живих і світом мертвих. Ці вірування зберігаються у Кореї і понині. Шаманство і в нинішній час є однією з глибинних основ релігійних вірувань корейців, невід'ємним елементом національної культури.

Буддизм[ред.ред. код]

Один з напрямків буддизму (махаяна, або «Велика колісниця») був привнесений у Корею у IV столітті ченцями-місіонерами з Індії та Китаю. За підтримки королівської влади нова віра швидко поширилася у державах Когуре і Пекче. До 668 року буддизм був уже державною релігією, хоча управління країною здійснювалося на принципах конфуціанства. В епоху Коре багато ченців стають політиками і придворними.

1392 року полководець Лі Сон Ге очолив повстання, проголосив себе королем і ліквідував вплив буддизму на владні структури, поклавши в основу державного управління і суспільної моралі конфуціанське вчення. Протягом усього п'ятисотрічного правління династії Лі (епоха Чосон) всі спроби відродити буддизм зустрічали жорсткий опір з боку вчених-конфуціанців і чиновників.

Нині буддизм у Кореї переживає своєрідний ренесанс, намагаючись при цьому пристосуватися до сучасних змін. Для пропаганди своєї віри буддистські громади створюють у містах власні центри, залишаючи розташовані у горах монастирі.

Конфуціанство[ред.ред. код]

Конфуціанські твори з'явилися на півострові разом з ранніми пам'ятками китайської писемності. Королівський двір Об'єднаного Сілла направляв у Китай делегації вчених, щоб вони могли на місці ознайомитися з роботою конфуціанських інститутів і привезти додому праці, присвячені конфуціанству. Хоча державною релігією був буддизм, конфуціанство становило філософську і структурну основу держави. Навіть після приходу до влади династії Корьо в X столітті форма правління істотно не змінилася, хіба що сильніше відчувався вплив буддизму.

Епоха правління династії Лі (період Чосон) була «золотим віком» конфуціанства, періодом його відродження. Конфуціанство в Кореї найбільше виявлялося у сферах освіти, церемоніального етикету і державної служби. Іспити для прийняття на державну службу були введені за аналогією до китайської системи наприкінці X століття, з'явився серйозний стимул для вивчення класичних творів конфуціанства; завдяки їм у свідомості корейців глибоко укоренилися основні конфуціанські цінності. Навіть сьогодні навряд чи можна сказати, що корейці повністю відкинули традиції, звички і стереотипи мислення, які походять від конфуціанського вчення.

Християнство[ред.ред. код]

Хвиля християнської місіонерської діяльності дісталася Кореї у XVII столітті, коли члени місії, які щорічно направляються до двору китайського імператора для сплати данини та обміну дарунками, привезли сюди з Пекіна копії творів католицького місіонера Маттео Річчі китайською мовою. Ці твори містили відомості про досягнення західної науки в різних галузях. Зокрема, у них наводилася досконаліша система літочислення, а також інша інформація, що привернула увагу вчених руху Сірках, або Школи реальних наук.

На початку XVIII століття кілька цих вчених і членів їхніх сімей вже прийняли християнство або були готові до цього, однак до 1785 року в Кореї не було жодного священика, поки батько-єзуїт Пітер Грамонт таємно не перетнув кордон і не почав хрестити віруючих і посвячувати у духовний сан. Кількість навернутих до християнства збільшувалася, хоча формально пропаганда чужоземної релігії на корейській землі була все ще заборонена, і час від часу спостерігалися випадки переслідування за віру. У 1863 році 12 корейських священиків мали паству, що налічувала близько 23 тисяч осіб. Після приходу у 1863 році до влади принца-регента, який страждав на ксенофобію, почалися утиски християн, що тривали аж до 1876 року.

Під час і після Корейської війни 1950—1953 років кількість католицьких благодійних організацій і місіонерів зросла. Католицька церква Кореї швидко поповнювала свої лави, і до 1962 року її ієрархія була остаточно сформована. У 1984 році римсько-католицька церква Кореї відзначила своє 200-річчя, на святкування якого в Сеул прибув Папа Іоанн Павло II. Тоді ж були канонізовані 93 корейці і 10 французьких місіонерів, які стали жертвами переслідувань за віру. Вперше церемонія канонізації проходила поза стінами Ватикану. За кількістю католицьких святих Корея посідає четверте місце у світі.

Після відкриття Кореєю своїх портів у країну ринулося багато протестантських місіонерів різних напрямків, діяльність яких продовжувалася аж до їх вигнання з країни у 1940 році, напередодні Другої світової війни. Після Корейської війни кількість протестантських церков різко збільшилася, і в 1992 році в країні вже існувало 92 напрямки протестантизму. У 1985 році протестанти відзначали 100 років з часу появи цієї релігії на корейській землі. Найбільші пастви мають пресвітеріанська і методистська церкви.

Іслам[ред.ред. код]

Першими корейцями, які долучилися до ісламу, стали переселенці в Маньчжурію на початку XX століття, у період японського колоніального панування. Невелика кількість навернутих до ісламу повернулася в Корею після Другої світової війни, але їм ніде було відправляти богослужіння, доки під час Корейської війни у складі сил ООН в країну не увійшли турецькі війська і не дозволили корейським мусульманам молитися разом з ними.

Перша корейська ісламська служба відбулася в 1955 році, після цієї події було обрано першого корейського імама. У 1967 році Корейську ісламську громаду розширено і реорганізовано, вона перетворилась на Корейську мусульманську федерацію, а в 1976 році в Сеулі була освячена головна мечеть країни.

Чхондоге[ред.ред. код]

У Кореї існує понад 240 так званих «нових релігій», послідовників яких налічується від 600 тисяч до кількох десятків осіб. Більшість з них поєднують в собі елементи різних релігій. Найвпливовішим з усіх цих рухів є Чхондоге, або «Релігія Небесного Шляху». Ця відверто націоналістична релігія зародилася в 60-х роках минулого століття як суспільний і теологічний рух, спрямований проти корупції та зазіхань іноземних держав на незалежність Кореї. У той час він (рух) називався Тонхак, або «Східне вчення», на противагу «Західному вченню», тобто католицизму. На початку 90-х років цей рух переріс у селянську революцію і пізніше почав називатися Чхондоге.

Освіта[ред.ред. код]

Рівень письменності 2015 року становив 99 % дорослого населення (віком від 15 років): 99 % — серед чоловіків, 99 % — серед жінок. Державні витрати на освіту складають 4,6 % від ВВП країни, станом на 2012 рік (75-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 17 років, для хлопців — до 17 років, для дівчат — до 16 років (станом на 2013 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 2,14 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 10,3 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2009 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 7,4 % від ВВП країни (69-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 3,86 ‰ (194-те місце у світі); хлопчиків — 4,05 ‰, дівчаток — 3,66 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 11 випадків на 100 тис. народжень (143-тє місце у світі)[1].

Південна Корея входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15-49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 6,3 % (139-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 0,6 % (оцінка на 2011 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2012 року мало 99,7 % населення в містах і 87,9 % в сільській місцевості; загалом 97,8 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 100 %, в сільській місцевості — 100 %, загалом по країні — 100 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 37,2 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 19,2 %; частка осіб похилого віку — 18 %, або 5,6 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2013 року перебувало 14,6 % населення країни[1].

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 26,89 млн осіб (25-те місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 5,7 %; промисловість і будівництво — 24,2 %; сфера послуг — 70,2 % (станом на 2015 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 3,5 % працездатного населення, 2014 року — 3,5 % (31-ше місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 10 %, серед юнаків — 11,2 %, серед дівчат — 9,2 % (107-ме місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Південної Кореї докладає усіх можливих зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство відповідає усім вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), держава знаходиться у списку першого рівня[7][8].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,07 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,08 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,04 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,98 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,71 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Населення Південної Кореї
Рік Населення Зміна
1950 19 211 400
1960 25 012 500 +30.2%
1970 32 240 827 +28.9%
1980 38 123 775 +18.2%
1990 42 869 283 +12.4%
2000 47 008 111 +9.7%
2010 49 410 366 +5.1%
Джерело: Відділ соціально-економічних справ секретаріату ООН, 2010 рік[9].

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан (англ.) South Korea // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) Marriages and crude marriage rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  3. (англ.) Divorces and crude divorce rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  4. (англ.) Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics — UN Statistics Division.
  5. (англ.) International Organization for Migration.
  6. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  7. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  8. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.
  9. (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2012 Revision.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]

Шаблон:Населення Південної Кореї