Насируддін аль-Албані
| Насируддін аль-Албані | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1914[1][2][3] Шкодер, Албанія |
| Помер |
4 жовтня 1999[3] або 2 жовтня 1999 Амман, Йорданія[4] |
| Країна |
 Сирія Албанія Йорданія Саудівська Аравія |
| Діяльність | письменник, викладач університету, тесляр, годинникар, богослов |
| Галузь | хадисознавствоd |
| Вчителі | Ṭabbākh, Muḥammad Rāghibd |
| Відомі учні | Ali Hasan al-Halabid, Saleem al-Hilalid, Mashhur Ibn Hassan Al Salmand, Abu Ishaq Al Hewenyd і ʻAbd al-ʻAzīz ibn ʻAbd al-Fattāḥ al-qāriʼd |
| Знання мов | арабська[1] і албанська |
| Magnum opus | Silsalat al-Hadith as-Sahihad, Q22688341?, Q115285459?, Q16127896?, Sifatu Salati An-Nabiyyd, Q40377398?, Q19417838?, Q113802614? і Ṣaḥīḥ al-Jāmiʻ al-Ṣaghīr wa-ziyādātuhud |
| Конфесія | іслам |
| Нагороди | |
Насируддін Абу Абдуррахман Мухаммад Нух ібн аль-Албані (аль-Альбані) (араб. محمد ناصر الدين الألباني; 1914, Шкодер, Албанія — 4 жовтня 1999, Амман, Йорданія) — ісламський богослов, хадисознавець, автор багатьох книг з різних ісламських дисциплін. Один з авторитетних салафізьких богословів XX століття.
Отримав більшу частину знань самостійно. Шейх аль-Албані розглядається як основна фігура салафізького руху XX століття[5]. Аль-Албані не підтримував жорстокість, воліючи квієтизм і покірність владі[6].
Біографія[ред. | ред. код]
Аль-Албані народився 1914 року в бідній сім'ї в місті Шкодер на північно-заході Албанії. Під час правління Ахмета Зогу його родина змушена була мігрувати до Дамаску (Сирія). У Дамаску аль-Албані завершив розпочате раніше навчання[7][8]. Заробляв собі на життя, працюючи теслею і торговцем годинниками.
Аль-Албані почав спеціалізуватися на хадісознавстві в 1930-х роках. Незважаючи на самоосвіту,[9][10][11] він переписав і прокоментував кілька великих творів ісламських вчених. Після цього він записав ще кілька лекцій і книг, видаючи їх у часописі Аль-Манар[12].
Богословська діяльність[ред. | ред. код]
З 1954 року аль-Албані почав давати щотижневі уроки. До 1960 року через зростаючою популярність уряд Сирії почав вважати його діяльність підозрілою[13].
У 1961 році після публікації низки його робіт, він був запрошений викладати хадисознавство до Ісламського університету Медіни (Саудівська Аравія) тодішнім його віце-президентом Абдул-Азізом ібн Базом. Аль-Албані здобув популярність в Сирії як людина, що асоціювала себе із середньовічною школою ісламської думки «ахль аль-гадіс» (люди гадіса).
Перебуваючи в Саудівській Аравії, він піддавав критиці місцевих салафітів за те, що ті хоч і декларували виведення власних норм (їджтигад) з Корану і сунни, але схильні до наслідування (таклід) правових норм ханбалійського мазгабу. Іншим з його закидів до місцевих салафітів було те, що ті, на його думку, не проявляють належної уваги хадисам. Сам аль-Албані дотримувався власних поглядів відносно принципів достовірності та тлумачення окремих хадисів і, звідси, виведені ним правові норми часом вступали в протиріччя з усталеними в Саудівській Аравії нормами. Суперечності, головним чином, стосувалися ритуальної практики. У своїй відомій книзі «Опис молитви Пророка (та благословить його Аллах і вітає!)», аль-Албані представив ряд специфічних поглядів на вчинення молитви, що суперечили позиції інших вчених[14]. Після виходу книги про нікаб, в якій аль-Албані висловив думку про необов'язковість носіння нікабу жінками, у Саудівській Аравії почалися обурення і університет розірвав з ним контракт[15].
У 1963 році він покинув Саудівську Аравію і повернувся до бібліотеки «аз-Загірія», передавши магазин годинників одному з своїх братів[8]. Втім, аль-Албані протягом всього свого життя підтримував дружні стосунки з саудівськими улемами, зокрема з Ібн Базом. У 1967 та 1979 роках заарештовувався в Сирії.
Вчення Аль-Албані здійснило величезний вплив на релігійну сцену Саудівської Аравії. Воно сформувало ідеологічний базис для салафізьких релігійних течій, дало ідейний імпульс повстанцям Джухаймана аль-Утайбиі, головним чином «Джамаат ас-Салафійя аль-Мухтасіб».
Погляди[ред. | ред. код]
Аль-Албані був прихильником салафізму, будучи одним з її провідних діячів. Він критично ставився до чотирьох правових шкіл (мазгаби) ісламського права і відкидав традиційний погляд, що мусульманин повинен автоматично слідувати за одним з них[16]. Навпаки, він проводив більшу частину свого життя переглядаючи літературу з хадисознавства та вважав що про багатьох раніше підтверджених хадисах замовчували. Це сподвигло його на вироблення певних норм і правил, які були в розбраті з ісламською більшістю. Хоча салафія часто і асоціювалася з ваххабізмом, аль-Албані розділяв два цих поняття і надалі засуджував подібну точку зору. У нього були непрості стосунки з обома цими течіями[17][18].
Бібліографія[ред. | ред. код]
Насируддин аль-Албані є автором близько 300 книг, присвячених різній тематиці: від питань акиди до з'ясування достовірності хадисів[19].
- Сильсила аль-ахадис ас-сагіха (араб. سلسلة الأحاديث الصحيحة وشيء من فقهها وفوائدها.) — збірник достовірних хадисів.
- Сильсила аль-ахадис ад-да'іфа (араб. سلسلة الأحاديث الضعيفة والموضوعة وأثرها السيئ في الأمة) — збірник слабких хадисів.
- Сахих «ат-Таргіб ва-т-Таргіб» (араб. صحيح الترغيب والترهيب)
- Да'іф «ат-Таргіб ва-т-Таргіб» (араб. ضعيف الترغيب والترهيب)
- ат-Та'ликат аль-хассан 'аля Сахих Ібн Хиббан (араб. التعليقاتُ الْحِسان على (صحيح ابن حبان) وتمييزُ سقيمهِ من صحيحهِ, وشاذِّه من محفُوظهِ)
- Ірва аль-галіль фі тахридж ахадіс «Манар ас-Сабіль» (араб. إرواء الغليلِ في تخريج أحاديث منار السبيل)
- Сахих «Адаб аль-Муфрад» (араб. صحيح الأدب المفرد) — достовірні хадиси зі збірки аль-Бухарі «Адаб аль-Муфрад».
- Даіф «Адаб аль-Муфрад» (араб. ضعيف الأدب المفرد) — слабкі хадиси зі збірки аль-Бухарі «Адаб аль-Муфрад».
- Тамам аль-мінна фі-т-та'лік 'аля «Фікх ас-Сунна» (араб. تمام المنة في التعليق على كتاب فقه السنة لسيد سابق) — тлумачення та примітки до книги Саїда Сабіка «Фікх ас-Сунна»
- Сифату саляти ан-Набій (араб. صفة صلاة النبي من التكبير إلى التسليم كأنك تراها) — «Опис молитви пророка, мир йому і благословення Аллаха»
- Фітна ат-такфір (араб. فتنةُ التكفير) — «Фітна такфира»
- Тахзір ас-саджіда хв иттихаз аль-кубур аль-масаджид (араб. تحذير الساجد من اتِّخاذ القبور مساجد) — «Застереження для тих, хто здійснює намаз від перетворення могил в мечеті»
- Шарх аль-'Акида ат-Тахавия" (араб. العقيدة الطحاوية شرح وتعليق) — Тлумачення «Акиди» ат-Тахаві
- Джільбаб аль-мар'яна а аль-мусліма (араб. جلباب المرأة المسلمة في الكتاب والسنة) — «Покривало мусульманки»
- Ахкам аль-джанаиз (араб. أحكام الجنائز وبدعها) — «Приписи молитви джаназа»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ AlKindi
- ↑ а б Babelio — 2007.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #103286659 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Lauzière, Henri. The Making of Salafism: Islamic Reform in the Twentieth Century. — Columbia University Press, 2015. — С. 10.
- ↑ Haykel, 2009.
- ↑ Meijer, 2009, с. 63.
- ↑ а б A Brief Biography of Ash-Shaikh Al-Muhaddith Abu 'Abdir-Rahmaan Muhammad Naasir-ud-Deen Al-Albaani by Dr. 'Aasim 'Abdullaah al-Qaryooti
- ↑ Lacroix, Stephane; Holoch, George. Awakening Islam. — Harvard University Press, 2011. — С. 119. — ISBN 9780674061071.
- ↑ Bruinessen, Allievi, 2013.
- ↑ Meijer, 2009, In this way he became a self-taught expert on Islam, learning from the books rather then the ulema. One of his biographers even states that al-Albani was distinguished in religious circles by how few ijazats (certificates) he possessed..
- ↑ Sheikh Mohammad Nasir Ad-Din Al-Albani [Архівовано 3 червня 2017 у Wayback Machine.] // King Faisal Prize
- ↑ Meijer, 2009, с. 65.
- ↑ Hegghammer, 2007, с. 103—122.
- ↑ Meijer, 2009, с. 66.
- ↑ Inge, Anabel. The Making of a Salafi Muslim Woman: Paths to Conversion. — Oxford University Press, 2017. — С. 25. — ISBN 9780190611675.
- ↑ Lacroix S. Awakening Islam Cambridge: Harvard University Press, 2011. P. 220.
- ↑ Meijer, 2009, с. 68.
- ↑ سيرة الشيخ (араб.). AlAlbany.net. Архів оригіналу за 6 серпня 2013.
Література[ред. | ред. код]
- Bruinessen, Martin van & Allievi, Stefano. Producing Islamic Knowledge: Transmission and dissemination in Western Europe. — Routledge, 2013. — ISBN 9781136932854.
- Meijer, Roel. Global Salafism: Islam's new religious movement. — Hurst & Co.[en], 2009. — С. 63.
- Haykel, Bernard. Salafī Groups / John L. Esposito. — Oxford : Oxford University Press, 2009.
- Hegghammer T.[fr], Lacroix S.). Rejectionist islamism in saudi arabia: the story of juhayman al-ʿutaybi revisited // International Journal of Middle East Studies[en]. — 2007. — Т. 39, № 1 (1 червня). Архівовано з джерела 12 січня 2018. Процитовано 27 травня 2020.
|
