Наступ біля Кестеньги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наступ біля Кестеньги
Вістун на мотоциклі передає повідомлення екіпажу БА-10.jpg
Вістун на мотоциклі передає повідомлення екіпажу БА-10
65°53′08″ пн. ш. 31°49′53″ сх. д. / 65.885555555555995966° пн. ш. 31.83138888888899842° сх. д. / 65.885555555555995966; 31.83138888888899842
Дата: 24 квітня - 21 травня 1942
Місце: Карело-Фінська РСР, околиці Кестеньги
Результат: невелике покращення радянських позицій
Сторони
СРСР СРСР Третій Рейх Третій Рейх
Фінляндія Фінляндія
Командувачі
СРСР СРСР
Фролов Валеріан Олександрович
Третій Рейх Третій Рейх
Військові сили
СРСР СРСР
Третій Рейх Третій Рейх
Фінляндія Фінляндія
Втрати
СРСР СРСР
загинуло близько 11000
Третій Рейх Третій Рейх
Фінляндія Фінляндія
загинуло близько 5000

Наступ біля Кестеньги відбувався в часі з 24 квітня по 21 травня 1942 року, здійснювався силами Карельського фронту.

Передумови та задум операції[ред.ред. код]

По закінченні наступальних боїв в листопаді 1941 року протягом зими активних дій в напрямі Кестеньги не проводилося, відбувалися постійні обстріли нацистської артилерії та мінометів. З того часу фронтова лінія не змінювалася, причому з радянського боку позиції були досить невигідними — були відсутні дороги, противник займав переважаючі висоти, між зовнішніми флангами існували розриви до 80-100 кілометрів.

В межах здійснення загального стратегічного наступу на радянсько-нацистському фронту під час зимово-весняної кампанії 1942 року Ставка Верховного Головнокомандування ставить перед керівництвом Карельського фронту завдання здійснити наступальну операцію поблизу Кестеньги з метою розбити сили противника, що там знаходилися, закріпитися на рубежі, що б був західніше на той час займаного та посилити оборону Кіровської залізниці, вийговши на рубіж річки Софьянга. Проведення операції планувалося рівночасно з Мурманською операцією, це б — згідно задуму радянського керівництва — мало утруднити можливість маневру німецьких сил.

Здійснювати операцію мали частини 26-ї армії, котрою керував генерал Валеріан Фролов. Головний удар — на Кестеньгу — мав здійснюватися мав здійснюватися обхідним маневром з півночі — від району південніше озера Нижнє Чорне. Для проведення наступу виділялися 28-ма гвардійська стрілецька дивізія (командир — генерал Володимир Соловйов), 186-та стрілецька дивізія (генерал Стефан Коломієць), 8-ма окрема лижна бригада та 80-та морська стрілецька бригада.

Атаку в лоб Кестеньгзького угрупування мала здійснювати 263-тя стрілецька дивізія, котрою керував до 30 квітня Лазар Фішман, по ньому — Федір Красавін. Наступ мав вестися вздовж дороги Лоухи — Кестеньга. На допоміжному напрямі мала діяти 67-ма морська стрілецька бригада (керував полковник Прянишников Михайло Васильович).

На планованій ділянці наступу німецькі сили мали підрозділи 6-ї гірської дивізії СС «Норд», зведена фінська дивізія та низка окремих підрозділів. При плануванні радянське керівництво оцінювало перевагу в живій силі як 2:1, у артилерії та мінометах — 1,5:1, у танках — 25 одиниць на 25, літаків 100 проти 36 противника; однак була проблема гострої нестачі набоїв.

Перебіг бойових дій[ред.ред. код]

В часі з 19 по 23 квітня здійснювалася розвідка позицій, проводилося перегрупування радянських частин та поповнення запасів.

Лижний десант на Т-34

О 6-й годині ранку 24 квітня підрозділи 23-ї та 263-ї стрілецьких дивізій одночасно починають наступ в планованому головному напрямі. До кінця дня 25 квітня радянські частини вклинюються до лінії німецької оборони вглиб на 6-7 кілометрів, 8-ма лижна бригада за 2 дні боїв подолала вглиб до 6 км і зайняла місцевість Нятовара. По допоміжних напрямах радянські сили не змогли взагалі просунутися — підрозділи 263-ї стрілецької дивізії за день боїв 24 квітня вгризлися у оборону на 500—600 метрів, після чого піхота біля дротяних загороджень була притиснута до землі вогнем. 67-ма морська бригада була зустрінута точним вогнем 12-го фінського полку, з боєм подолала за добу вглиб до 1,5-2 км.

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Зосередження радянських військ на 23 квітня та подальші дії

У ніч на 25 квітня прибуває 374-й окремий танковий батальйон, що мав наступати в смузі 263-ї стрілецької дивізії, у другій половині дня піхоти поновлює наступ з 3 танками КВ та 3 Т-34, що везли також танковий десант — більше бронетехніки у цій місцевості залучити не вдалося. 2 танки КВ застрягли, один був підбитий, Т-34 не змогли діяти в наступі, піхота зазнала значних втрат.

Початок операції збігся з посиленням снігопаду, тому авіаційна та артилерійська підтримка була майже неможливою. Німецькі підрозділи зуміли зупинити радянський наступ досить невеликими силами — проти кожної дивізії чи бригади, що наступали, оборонялося в середньому по 2 батальйони, наявних у смузі наступу, використовуючи підготовані раніше вузли та рубежі оборони, а тим часом було терміново перекинуто посилення з інших ділянок фронту.

26 квітня 263-тя стрілецька дивізія поновлює наступ з танками, однак, зазнавши значних втрат — за 2 доби боїв на одному рубежі 1848 бійців, успіху не було досягнуто.

30 квітня 8-ма лижна бригада, наступаючи вздовж південного берега озера Єлетьозеро, досягає дороги Окунєва Губа — Кестеньга, просунувшись на 12 кілометрів. 23 стрілецька дивізія на цей час двома полками досягла берега озера Ярош-Ярві та одним полком південно-західного берега озера Верхнє Чорне.

Радянські частини, здійснивши перегрупування, яке почалося 1 травня, 3 травня поновлюють наступ; до вечора того дня 8-ма лижна бригада досягла західного берега Дангозера, решта частин вели бої без видимих змін. Просування відбувалося повільно, однак радянські атаки були настільки серйознимим, що німецько-фінські сили під Кестеньгою опинилися в напівоточенні. Для ліквідації критичного становища, за якого цілком можливим був прорив фронту, під Кестеньгу терміново перекидається 163-тя піхотна дивізія з Ленінградського напряму, до трьох фінських полків з-під Ухти та інших фронтових відтинків. Свіжі підійшлі сили змогли відітнути 6 травня лижну бригаду та 238-й стрілецький полк, котрі вийшли західніше Кестеньги; радянські підрозділи із великими втратами виходять з оточення. 7 травня оточені лижники та піхотинці окремими групами частково змогли вийти з оточення; в цих боях були вбиті командири 8-ї лижної бригади та 238-го стрілецького полку. Того ж дня керівництво приймає рішення про перехід до оборони.

Після того відбувається ще одне перегрупування радянських частин, і 10 травня відновлюється наступ, проте ніякого успіху не було досягнуто, та 11 травня з наказу Ставки ВГК задіяні в операції сили переходять до оборони.

16 травня сили противника після попередньої артилерійської підготовки самі переходять в наступ у напрямі дороги Кестеньга — Окунєва Губа та на озерному перешийку біля Ярош-Ярві. До вечора 18 травня під натиском радянські частини відійшли на 1,5-3 кілометри, де провели закріплення. 20 травня Верховна рада фронту приймає рішення відвести частини на рубіж Нятонара — північно-західний берег озера Верхнє Чорне, 21 травня радянські сили перейшли до позиційної оборони.

При переході до оборони задля зайняття зручних позицій та під тиском противника частини полишили близько половини зайнятої в ході наступу території; фактично, результатом операції було відсунення лінії фронту на захід до 4-5 кілометрів.

Післямова[ред.ред. код]

Одним із головних результатів стало виснаження сил фронту та відмова від планованого літнього наступу 1942 року.

На підготовку фронтової операції відводилося 2 тижні, що було недостатнім терміном; в наступаючих військах була недостатня кількість інженерно-саперних частин — це за умов бездоріжжя та ускладненої для проходження місцевості. Дії вищого фронтового керівництва були одноманітними — численні атаки одних і тих же рубежів. Обходи оборони противника та проникнення вглиб неї також не вдавалися — на відміну від фінських частин. Фронтова артилерія практично розкидала снаряди, не маючи практики обстрілу позицій в лісистій пересіченій місцевості. Провальною була радянська спроба використати танки — майже всі вони загрузли перед ворожими укріпленнями під час наступу.

Згідно орієнтовних даних, втрати фінських військ радянською стороною рахувалися на 5000 вбитими; фінські військові сповіщали своє керівництво про 11000 вбитих радянських військових — фінський офіцер інформації О. Пааволайнен.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]