Романович-Ткаченко Наталя Данилівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Наталя Романович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Романович-Ткаченко Наталя Данилівна
Романович Наталя.png
Народилася 1884
Сквира, Київська губернія, Російська імперія
Померла 1933
Київ, Українська СРР, СРСР
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of Ukraine.svg Українська Держава
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність письменниця
Партія Революційна українська партія

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Наталя Данилівна Романович-Ткаченко (26 червня 1884, Сквира, Київщина — 1933, Київ) — українська письменниця.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилась 26 червня 1884 року в місті Сквирі на Київщині. Дитинство провела на Чигиринщині. Батько, Данило Краєвський, походив зі збіднілої шляхти і працював вчителем географії та історії в сільських школах. Матір звали Софія (дівоче прізвище Андреєва). Навчання розпочала в Златопільській гімназії. Потім її віддали до жіночої міністерської гімназії на Прорізній у Києві, але там вона не провчилась і року[1].

Живучи в Чигирині, брала участь у діяльності українських революційних гуртків[2].

У 1903 — 1906 роках разом з чоловіком Михайлом Ткаченком[3] жила у Львові, де познайомилася з Іваном Франком, там почала (1905) друкувати оповідання в «ЛНВ», у якому були друковані й дальші її твори, зокрема трилогія «Мандрівниця» і подорожні записки з Галичини (1917—1918)[2]. У Львові народилося двоє дітей, дочка Наталя та син Лев[4].

1906 року подружжя повернулося до Києва[4].

Під час Першої світової війни Наталя Данилівна розбудовувала на всій території України мережу притулків для сиріт та загублених дітей і разом з іншими жінками намагалася з'єднати роз'єднані родини[5].

З 1923 року Романович-Ткаченко друкувала свої твори в журналі «Червоний Шлях». Збірка оповідань «Життя людське» (1918), «Несподіваний землетрус» (1928), «Чебрець-зілля» (1928). «Зінькова Зірка» (1929) і кн. «Нас кличуть гудки. Записки революціонерки 900-их pp.» (1931)[2].

Член літературної організації «Плуг»[2].

Її твори критикувалися за «висунення односторонньо ідеалізованих фігур народницьких інтелігентів-культуртрегерів замість показу справжніх, реальних комуністів».

Перекладала з французької (Еміль Золя «Лурд» (1930), Октав Мірбо «Щоденник Покоївки» (1928), Жуль Верн «Діти капітана Гранта») та англійської (твори Томаса Майна Ріда)[6].

Померла 1933 року в Києві[2]. Поховали її на Байковому кладовищі[7].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Бунтарки, 2020, с. 263-264.
  2. а б в г д Романович-Ткаченко Наталя // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Т. Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2664-2565.
  3. Бунтарки, 2020, с. 267.
  4. а б Бунтарки, 2020, с. 268.
  5. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884—1939 — К.: Либідь, 1995 — с. 175.
  6. Володимирівна, Коломієць Лада (2015). Український художній переклад та перекладачі 1920–30-х років: Матеріали до курсу “Історія перекладу" (укр.). Нова Книга. ISBN 9789663825748. 
  7. Бунтарки, 2020, с. 288.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]