Натрію перкарбонат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Паличко-кулькова модель зразка упаковки кристалу натрію перкарбонату.

Перкарбонат натрію є аддуктом карбонату натрію та перекису водню з формулою 2Na2CO3·3H2O2. Безбарвний, кристалічний, гігроскопічний, водорозчинний порошок.[1] Використовується в деяких екологічно-дружніх мийних засобах, також в лабораторії як джерело безводного перекису водню.

Цей продукт містить карбонатний аніон, і його не слід плутати з триоксокарбонатом натрію Na2CO4 або пероксикарбонатом натрію Na2C2O6, які містять інші аніони.

В 1899 році Танатар Себастьян Мойсейович (м. Одеса) вперше виділив перкарбонат натрію.[2]

Структура[ред. | ред. код]

При кімнатній температурі, твердий перкарбонат натрію має ромбічну кристалічну структуру, з кристалографічною просторовою групою Cmca. Структурово змінюється в Pbca при охолодженні кристалів до температури нижче -30°С.[3]

Отримання[ред. | ред. код]

Перкарбонат натрію отримують в промисловості шляхом реакції карбонату натрію і перекису водню, з подальшою кристалізацією. Крім того, сухий карбонат натрію може бути оброблено безпосередньо за допомогою концентрованого розчину перекису водню. Світовий обсяг виробництва цієї сполуки оцінюється в кілька сотень тисяч тонн за 2004 рік.[4] Може бути отриманий в лабораторних умовах шляхом обробки двох речовин у водному розчині при належному контролі рН[5] або концентрацій вихідних сполук.[3]

Використання[ред. | ред. код]

Як агент окисник, перкарбонат натрію є компонентом в ряді продуктів для домашнього прання, в тому числі вільних від хлору відбілювачів, таких як Oxy Boost, OxiClean, Tide пральний порошок,[1] та Vanish.[6] Розчинений у воді, він дає суміш перекису водню (який в кінцевому рахунку розкладається з утворенням води і кисню) і карбонат натрію ("кальцинованої соди").[1]

2Na2CO3.3H2O2 → 2Na2CO3 + 3H2O2 [6]

Перкарбонат натрію може бути використаний в органічному синтезі як зручне джерело безводного H2O2, зокрема, в розчинниках, які не може розчиняти карбонат, але які можуть вбирати H2O2 з розчину.[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Craig W. Jones (1999). Applications of hydrogen peroxide and its derivatives. Royal Society of Chemistry. ISBN 0-85404-536-8. 
  2. S. Tanatar (1899) "Percarbonate," Berichte der Deutschen chemischen Gesellschaft zu Berlin, 32 : 1544-1546.
  3. а б R. G. Pritchard and E. Islam (2003).
  4. Harald Jakob, Stefan Leininger, Thomas Lehmann, Sylvia Jacobi, Sven Gutewort (2005), "Peroxo Compounds, Inorganic", Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry, Weinheim: Wiley-VCH, doi:10.1002/14356007.a19_177.pub2  CS1 maint: Multiple names: authors list (link)
  5. J. M. Adams and R. G. Pritchard (1977).
  6. а б "Oxygen-based bleaches Архівовано 24 січень 2012 у Wayback Machine.", The Royal Society of Chemistry, and Reckitt Benckiser (the manufacturers of Vanish)
  7. McKillop, A (1995). Sodium perborate and sodium percarbonate: Cheap, safe and versatile oxidising agents for organic synthesis. Tetrahedron 51 (22). с. 6145. doi:10.1016/0040-4020(95)00304-Q.