Наумович Іван Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наумович Іван Григорович
Iwan Naumowycz.JPG
Іван Наумович
Народився 14 січня 1826(1826-01-14)
Кізлів, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер 4 (16) серпня 1891 (65 років)
Новоросійськ, Кубанська область, Російська імперія
Поховання
Країна Flag of the Habsburg Monarchy.svg Австрійська імперія
Flag of Hungary (1896-1915; angels; 3-2 aspect ratio).svg Австро-Угорщина
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Діяльність письменник, видавець, церковний і громадський діяч Галичини
Галузь Греко-католицькі церкви[1], православна церква[1], Q113976572?[1], civic engagementd[1] і література[1]
Знання мов польська, російська[1] і українська[1]
Членство Товариство імені Михайла Качковського
Посада посол до Галицького сейму[d][2] і член Палати Цислейтаніїd[2]
Партія москвофіл
Конфесія греко-католицизм, православ'я

Іван Григорович Наумо́вич (14 січня 1826(1826-01-14), Кізлів, Львівський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 4 (16) серпня 1891, Новоросійськ, Кубанська область, Російська імперія) — галицький письменник, політик, видавець, церковний і громадський діяч, греко-католицький (1851), а згодом православний (1885) священник, один із провідників галицького москвофільства, засновник Товариства імені Михайла Качковського (1874).

Життєпис[ред. | ред. код]

Іван Наумович (1920-ті рр.)

Народився в польськомовній руській родині вчителя початкової школи в селі Кізлів, тепер Буський район, Львівська область. Мати (з дому Дроздовська) походила з родини греко-католицького священника.

Початкову освіту і виховання здобув у Буську, де його батько, Григорій Наумович, працював учителем. За фінансової підтримки бузької графині Мір навчався у львівській гімназії, після закінчення якої у 1844 продовжив освіту на філософському, а згодом на богословському факультеті Львівського університету та у Львівській духовній семінарії.

Належав до таємної польської повстанської організації Towarzystwo Braci. Під впливом Весни народів 1848 року змінив політичні переконання на проросійські.

Через колишню участь у польських таємних організаціях був відрахований із семінарії і продовжив навчання на правничому відділенні Львівського університету. у 1849 поновився на 3-й рік навчання у Львівську семінарію.

У 1851 одружився з Теодорою Гавришкевич — дочкою греко-католицького священика, у тому ж році отримав висвячення із рук митрополита Михайла Левицького. Служив вікарієм у Городку, а з 1853 — парохом у Заставному (Ляшки-Королівські) та Перемишлянах.

Громадська та політична діяльність[ред. | ред. код]

Засновник популярної газети (далі журнал) для народу «Наука» (1871—1902) та релігійного додатку до цієї газети «Слово Боже» (1879—1881). У 1871—1880 редагував двотижневик «Русская Рада».

Посол до Галицького сейму (1861—1866), австрійського парламенту (1873—1879, на виборах переміг о. Стефана Качалу[3]), засновник Товариства імені Качковського.

Підтримував стосунки з офіційними та клерикальними колами Російської імперії. У 1866 році у статті «Погляд у майбутнє», яка доводила історичну спільність населення Галичини з російським народом, писав:

« Яко русский человек не могу в Москве не видите русских людей, и хотя я малорусин, а они великоруссы, то таки и я русский, и они русские… Сходство нашего языка с российским есть очевидное, ибо на тех самых правилах опирается. Просвещение у нас на Руси было насамперед в Киеве, потом перенеслось на север… Русь Галицкая, Угорская, Киевская, Московская, Тобольская и пр. с точки зрения этнографической, исторической, языковой, литературной, обрядовой — это одна и та же Русь… Мы не можем отделиться Китайской стеной от наших братьев и отказаться от языковой, литературной и народной связи со всем русским миром. «

На великому політичному процесі 1882, відомому як процес Ольги Грабар, чи справа Гниличок, засуджений на 8 місяців ув'язнення за поширення православ'я.[4]

1882 року виключений з Греко-католицької церкви[5]. Після відбуття покарання в 1884 році вперше відвідав Росію. 6 жовтня 1885 року в церкві святого Георгія у Львові прийняв православ'я[6]. Наступного 1886 року емігрував до Росії, був священником у Києві. Сувора реальність у Російській імперії заставляла його визнавати помилки, в 1889 р. в листі до Корнила Устияновича писав:

« Бедная Россия! При всем ее могуществе нельзя назвать ее великой. Она нерусская и Бог знает какая. «
Могила Івана Наумовича

Помер 4 (16) серпня 1891 року в Новоросійську, під час організації поселень на Кавказі для емігрантів з Галичини. За заповітом, 18 (30) вересня 1891 року був похований у Києві на Аскольдовій могилі[7][8]. Нині його могила на Лук'янівському цвинтарі (ділянка 21, ряд 2, місце 10).

Іван Франко гостро критикував погляди Наумовича, називав його Безумовичем.(?)

Іван Франко посвятив біографічну статтю отцю Івану Наумовичу з нагоди його смерті де зазначав:"Мусить то признати небіжчикові і найбільший неприхильник, що заслуга його коло духового розбудження нашого народу є дуже велика. В часі, коли освічені русини сварилися з поляками за азбуку та календар, між собою – за дзвінки, бороди та обряд церковний, далі – за мову і правопис, Іван Наумович був одним із перших (попри небіжчику Трещаківськім), що хоч десь-колись обертався зі своїми писаннями просто до народу, до селян і міщан. В р. 1860 видав він маленьку книжечку під заголовком «Ластівка для руських дітей», і від того часу все частіше появлялися його праці, призначені для простого народу." https://www.i-franko.name/uk/BioStudies/1891/IvanNaumovych.html

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]