Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
Основна будівля Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Київ.
Основна будівля Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Київ.
Основні дані
Засновано 2 серпня 1918
Приналежність Національна академія наук України
Контакт
Ключові особи Володимир Іванович Попик (з 2013 року)
Адреса 3, Голосіївський просп., Київ, 03039, Україна
+380 44 524 8136
Веб-сторінка nbuv.gov.ua
E-mail library@nbuv.org.ua

CMNS: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського на Вікісховищі
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.jpg
50°24′14″ пн. ш. 30°31′07″ сх. д. / 50.40397222000° пн. ш. 30.518638889999998298° сх. д. / 50.40397222000; 30.518638889999998298Координати: 50°24′14″ пн. ш. 30°31′07″ сх. д. / 50.40397222000° пн. ш. 30.518638889999998298° сх. д. / 50.40397222000; 30.518638889999998298
Тип академічна
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Кількість філій 2
Зібрання
Обсяг фондів 15,000,000 пр.
Доступ і користування
Річний обіг 5,000,000 док.
Кількість читачів 500,000
Інші відомості
Штат 900
Веб-сайт nbuv.gov.ua
CMNS: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського на Вікісховищі

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ, сленг. Вернадка) — найбільша за обсягом фонду та площею приміщень бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави[1], науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України. Входить до двадцяти найбільших національних бібліотек світу. Згідно з наказом ВАК України і НАН України від 07.07.2008 N 436/311 усі електронні версії періодичних друкованих наукових фахових видань оприлюднюються на офіційному сайті Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського[2].

Історія бібліотеки[ред.ред. код]

Заснована 2 серпня 1918 року як Національна бібліотека Української Держави. Заснування бібліотеки було проведено на підставі Закону про утворення фонду «Національної Бібліотеки Української держави», ухваленого Радою Міністрів Української Держави. 23 серпня 1918 року було утворено Тимчасовий Комітет для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві. Перший склад Тимчасового Комітету: голова В. І. Вернадський (перший президент Української Академії наук) і його члени: С. О. Єфремов, А. Ю. Кримський, Г. П. Житецький і В. О. Кордт.

На початку 1919 року бібліотеці було надано одну кімнату в будинку Міністерства освіти (вулиця Терещенківська, № 2). У березні 1919 року бібліотека одержала тимчасове приміщення — головний корпус Колегії Павла Галагана на вулиці Фундуклеївській. Згодом бібліотеку було переведено до 4 кімнат у найменшому корпусі Колегії (на розі вулиць Пушкінської та Фундуклеївської).

3 травня 1919 року Спільне зібрання Академії наук ухвалило змінити термін «Національна» терміном «Всенародна». тож бібліотека стала називатися «Всенародна Бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві» (ВБУ). 30 серпня 1919 року головою Ради Бібліотекарів ВБУ обрано члена Тимчасового Комітету Євгена Олександровича Кивлицького, який у 1919—1920 роках став першим завідувачем Всенародної бібліотеки України. У жовтні 1920 року Кивлицького на посаді завідувача Всенародної бібліотеки змінив Ю. Іванів—Меженко.

З ініціативи завідуючого Подільським краєвим архівом Ю. С. Олександровича і за допомогою Всенародної бібліотеки України було засновано Вінницьку філію ВБУ. 1923 року її очолив В. Д. Отамановський.

З 1923 року бібліотека почала одержувати два обов'язкових примірники творів друку УРСР, на базі його розпочато створення фонду архівного примірника творів друку УРСР. Першим офіційним директором став Постернак Степан Пилипович.

У серпні 1941 року бібліотеку було евакуйовано в столицю Башкирії Уфу, де у приміщенні Державного педагогічного інституту було відкрито читальний зал з фондом відкритого доступу. У травні 1944 року бібліотека повернулася до Києва.

1946 року під керівництвом тодішнього директора Бібліотеки Ю. О. Меженка відроджується традиція видання фахового бібліотечного журналу, починає виходити «Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР» (відповідно до тодішньої назви бібліотеки).

З 1957 року бібліотека включається до системи міжнародного абонемента.

До 1965 р. — Державна Публічна Бібліотека АН УРСР.

1965 року отримала назву Центральна Наукова Бібліотека Академії Наук УРСР.

У 1980 її фонди нараховували понад 10 млн назв, у тому числі 516 інкунабул, близько 300 000 рукописів, понад 6 500 книг церковнослов'янським шрифтом 15 — 16 ст. Найповніша в Україні збірка комплектів газет і журналів (понад 119 тис.).

19 лютого 1988 згідно з постановою Ради Міністрів УРСР Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР було присвоєно ім'я академіка Володимира Івановича Вернадського.

5 квітня 1996 р. указом Президента України[3] Бібліотеці надано статус національної бібліотеки. Тим самим указом у Бібліотеці утворено Фонд Президентів України.

У 1998 р. Бібліотека спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України розпочала формування реферативної бази даних «Україніка наукова» та видання українського реферативного журналу «Джерело».

25 серпня 2004 р. Кабінетом міністрів України затверджено Державну програму розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005—2010 роки, яка визначає Бібліотеку як головний науково-інформаційний центр держави. Завданнями програми, зокрема, є нарощення технологічної потужності установи та запровадження нових інформаційних технологій формування та використання документних ресурсів[1].

Значна пожежа 1964 року[ред.ред. код]

Під час пожежі 1964 року згорів практично весь український фонд і відділ стародруків, вся україніка бібліотеки — приблизно 600 тисяч книг та рукописів. Загальні збитки держави сягнули 883 тис. карбованців.

Організаційна структура[ред.ред. код]

У структурі бібліотеки діють:[4]

  • п'ять інститутів (Бібліотекознавства, Рукопису, Архівознавства, Книгознавства, Біографічних досліджень);
  • шість центрів (Центр бібліотечних електронних ресурсів і технологій, Центр науково-бібліографічної інформації, Центр формування бібліотечно-інформаційних ресурсів, Науково-видавничий центр, Центр консервації і реставрації, Центр дослідження соціальних комунікацій);
  • дев'ять окремих відділів;
  • допоміжні та технічні підрозділи.

Працюють понад 880 співробітників, з них бібліотечних — 40 %, наукових — 45 % і допоміжних — 15 %.

Будівлі бібліотеки[ред.ред. код]

Центральний вхід до Національної бібліотеки ім. Вернадського, лютий 2009
Філія № 1
Філія № 1, вигляд з території університету

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського є найбільшою за площею приміщень бібліотекою України[5].

У 19291930 рр. за проектом архітекторів В. О. Осьмака та П. Ф. Альошина для Бібліотеки було споруджено будинок по вулиці Володимирська, 62. Архітектура будівлі витримана у стилі неокласицизму. Цей будинок складає цілісний архітектурний ансамбль разом з будинком Наукової бібліотки імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58), що збудований за проектом тих же архітекторів у 19391940 рр., та Головним («Червоним») корпусом Університету. З 1989 р. у цьому приміщенні знаходиться Філія № 1 Бібліотеки.

Основна будівля Бібліотеки України імені В. І. Вернадського побудована 1989 р. на ділянці площею 3 га. за проектом архітекторів «Київпроекту» Вадима Гопкала, Вадима Гречини і В. П. Песковського. Вертикальна частина споруди (книгосховище) налічує 27 поверхів, у горизонтальній частині розміщені читальні зали та службові приміщення бібліотеки.

Інтер'єр основного приміщення оздоблений витворами образотворчого мистецтва значної художньої цінності.

У вестибулі Бібліотеки розташоване монументально-декоративне панно «Болі землі» (автори В. І. Пасивенко та В. М. Прядка, площа 300 м²), виконане у техніці енкаустики. Основною темою цієї композиції є розкриття головного призначення науки — захисту життя на Землі.

Фойє перед читальними залами прикрашає гобелен-триптих «Витоки слов'янської писемності» (автори М. Т. Литовченко та І. С. Литовченко, розмір 7×3,5 м.), виконаний у техніці ручного ткацтва. Матеріали — вовна, люрекс. Композиційне рішення гобелену (триптих) обумовлене наявністю колон, які не дозволяють глядачу сприйняти всю площу полотна одночасно. У центральній частині на фоні яскравого вогню зображені язичницькі символи, які уособлюють образи створення світу та зародження писемності. Далі на зміну символічним образам приходять конкретні: київський літописець та письменник Нестор, творці слов'янської азбуки Кирило і Мефодій, лексикограф, письменник і гравер Памво Беринда — автор першого друкованого українського словника, український і російський першодрукар Іван Федоров, політичний і освітній діяч України митрополит київський Петро Могила. Ліва та права частини триптиху присвячені еволюції засобів писемності в умовах інформатизації суспільства.

Автори обох названих вище робіт 1998 року стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Окрасою бібліотечного інтер'єру є скульптурні композиції авторського колективу під керівництвом Б. С. Довганя. У центральному вестибюлі встановлений бюст організатора і першого президента Української академії наук, фундатора бібліотеки В. І. Вернадського. Вздовж пандусу (пологих сходів), що з'єднує перший і другий поверхи бібліотеки, встановлені 11 мармурових бюстів видатних осіб, які внесли значний вклад у розвиток світової науки і культури: Ярослав Мудрий, Іван Федоров, Михайло Ломоносов, Григорій Сковорода, Микола Лобачевський, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко, Дмитро Менделєєв, Ілля Мечников, Костянтин Ціолковський та Олександр Попов.

Фонди бібліотеки[ред.ред. код]

Склад фондів[ред.ред. код]

Стелаж з газетними виданнями

Обсяг фондів[6] — понад 15 млн одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, періодичні та серіальні видання, карти, ноти, естампи, репродукції та інші образотворчі видання, рукописи, стародруки, архіви історичних газет, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'яток слов'янської писемності та рукописних книг, автографи та особисті архіви видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція «Фонд Президентів України», архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України. З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, з 2005 — архівування науково-інформаційних ресурсів Інтернет.

Щорічно до фондів надходять 160—180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями. Згідно з Законом України «Про обов'язковий примірник документів» та рядом інших законів та підзаконних актів, бібліотека отримує обов'язковий друкований примірник всіх тиражованих документів, виданих на території України. На практиці, починаючи з 1990-х рр. багатьма видавцями норми законів щодо обов'язкового примірника не виконуються[7]. Виключно Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського отримує друкований примірник дисертацій, які захищаються на території України, та деякі види обов'язкового електронного примірника: авторефератів дисертацій (з 1998 р.) та наукових фахових видань (з 2009 р.).

Іншим джерелом комплектування є міжнародний книгообмін, який бібліотека веде з понад 1500 науковими закладами і бібліотеками 80 країн світу. До Бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ (з 1969 р.).

Фонд бібліотечних та історичних колекцій[ред.ред. код]

У фонді бібліотечних та історичних колекцій зберігаються різні великі бібліотечні зібрання минулого (бібліотеки Київської духовної академії, Університету св. Володимира, Острозької академії та ін.) та менші за обсягом збірки історичних колекцій — систематизовані книжкові зібрання відомих осіб, які мають значну історико-культурну цінність. Серед найцікавіших історичних колекцій вирізняються: бібліотека останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського, відома під назвою Королівська бібліотека «Регія»; родове зібрання польського вченого і мецената князя Юзефа Олександра Яблоновського; колекція відомих польсько-литовських державних та освітніх діячів графів Йоахима та Адама Хрептовичів, яка складалася протягом 2-ї половини 18 — початку 19 століття.

Зал картографії[ред.ред. код]

Зал картографії — єдиний в Україні спеціалізований бібліотечний підрозділ, який обслуговує читачів картографічними виданнями й матеріалами з геодезії, картографії, геології, географії та інших наук про Землю. У масиві досить унікального картографічного фонду різноманітні карти, атласи, плани, картограми та інші матеріали 16 століття, вітчизняні й зарубіжні, різні за мовами, тематикою, призначенням і виготовленням.

Газетні фонди[ред.ред. код]

Газетні фонди НБУВ — єдиний спеціалізований архів цього виду друку в Україні. Українські газети представлено від 1818 року — «Харьковские известия» (вид. Харків. університету), російські — від 1732 року («Санкт-Петербургские губернские ведомости»), іноземні — з 1728 року («Gazeta Warszawska» — «Варшавська газета»). Перша газета, що виходила українською мовою — «Хлібороб» (1905, Лубни). Загалом газетні фонди НБУВ налічують близько 182 тис. річних комплектів газет.

Зарубіжна україніка[ред.ред. код]

Зібрання відділу зарубіжної україніки, заснованого 1991 року, стало доступним для широкого кола читачів після скасування тривалої державно-партійної (комуністичної) цензури та головлітівських заборон. Воно містить праці українців, видання українською мовою, дослідження про українців та Україну, виданих поза її сучасними межами.

Музичний фонд[ред.ред. код]

Фонди відділу формування музичного фонду — найбільше нотосховище в Україні і одне з найбагатших у світі — налічує близько 225 тис. од. зб. Зібрання нот охоплює видання від 2-ї половини 17 століття, здебільшого це всі види нотної продукції, що видавалися й видаються в Україні. Особливою цінністю фонду є колекція нот із зібрання роду Розумовських. Вони датуються 2-ю половиною 18 — серединою 19 століття і походять з більшості країн Європи. Багато з них рідкісні й унікальні, єдині в світі.

Фонд відділу образотворчого мистецтва[ред.ред. код]

Мідна гравюра І.Мигури та видання про колекцію гравюр в НБУВ

Фонд відділу образотворчих мистецтв містить понад 262 тис. од. зб. різноманітних мистецьких творів людства, зокрема й України, від 17 століття і до наших днів: лубки, гравюри, різноманітні ілюстрації місцевостей, архіт. пам'яток, істор. подій, книги, журнали, альбоми, репродукції мистецьких творів, листівки, плакати, портрети.

Юдаїка[ред.ред. код]

Зібрання відділу юдаїки (бл. 142 тис. од. зб.) складається з багатьох колекцій єврейської літератури та рукописів. Тут зберігаються архіви єврейських товариств, що існували на теренах України, й приватні архіви, пам'ятки друку, книжкові, журнальні, газетні видання. Серед архівних фондів є документи та творчі матеріали А.Гаркаві, Н.Бакета, Шолом-Алейхема, М.Береговського та багатьох ін. діячів єврейської культури.

Скарби бібліотеки[ред.ред. код]

Виняткове науково-культурне значення має одне з найбагатших зібрань стародавніх пам'яток слов'янської писемності, рукописних книг XI—XVIII ст., історичних документів XVI—XVIII ст. В бібліотеці зберігається також велике зібрання пам'яток слов'янського та західноєвропейського книгодруку XV—XVI ст., у тому числі колекція з 524 інкунабул.

Бібліотечне обслуговування[ред.ред. код]

Читачі в залі Відділу газетних видань

Універсальними інформаційними ресурсами бібліотеки користується близько 500 тис. читачів, яким щорічно видається до 5 млн документів. Щодня бібліотеку відвідує 2 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів. Їх інформаційне обслуговування здійснюється в 16 галузевих та спеціалізованих залах основного бібліотечного комплексу, а також у 6 залах філії, де розміщено найбільше в Україні зібрання газет, фонди рукописів, стародруків і рідкісних видань, естампів і репродукцій, нотних видань, зібрання юдаїки, а також значна частина Архівного фонду Національної академії наук України. Інтернет-портал бібліотеки щодоби відвідують понад 40 тис. користувачів. Особлива категорія абонентів — інформаційні служби органів державної влади, серед яких Верховна Рада України, Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України.

Довідково-пошуковий апарат[ред.ред. код]

Пошуковий апарат Бібліотеки має в своєму складі систему бібліотечних каталогів та картотек і фонд довідково-бібліографічних видань обсягом 200 тисяч примірників. Цей фонд включає документи нормативного характеру (закони, укази, постанови тощо), енциклопедії, тлумачні словники, довідники, бібліографічні посібники. Систему бібліотечних каталогів і картотек утворюють генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек підрозділів бібліотеки. З 1994 р. наповнюється електронний каталог, з 1998 — загальнодержавна реферативна база даних «Україніка наукова».

У локальних інформаційних мережах Бібліотеки знаходиться понад 700 комп'ютерів; на Інтернет-порталі — 3,5 млн бібліографічних і 597 тис. реферативних записів, а також 580 тис. повних текстів документів. Пошук у електронних ресурсах здійснюється програмним модулем ІРБІС (БД SDS-ISIS ЮНЕСКО).

Фонд Президентів України[ред.ред. код]

Фонд Президентів України — структурний підрозділ НБУВ, що діє на правах науково-дослідного інституту та забезпечує збирання, збереження та запровадження в науковий і культурний обіг документальних матеріалів (видань, архівних документів, кіно-відео-фотоматеріалів, електронних видань, баз даних тощо), які відображають державну, суспільно-політичну діяльність, творчість та життя Президентів України.

Науково-дослідна діяльність Фонду охоплює такі напрямки:

Фонд забезпечує[10]:

  • збирання, збереження документальних матеріалів та створення необхідних умов для користування ними;
  • наукове опрацювання документів і створення науково-довідкового та довідково-пошукового апарату;
  • формування системи електронних інформаційних ресурсів, зокрема, повнотекстової бази даних «Президент України: послання, звернення, доповіді….» та фактографічної бази даних «Президенти країн світу»;
  • інформування про систему електронних інформаційних ресурсів органів державної влади в Україні, електронних інформаційних ресурсів президентів держав світу та інформаційних ресурсів бібліотек президентів США;
  • запровадження матеріалів у науковий, освітній, культурний обіг.

Для належного виконання своєї роботи Фонд одержує від Секретаріату Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, громадян відомості про наявність документів та інших матеріалів, пов'язаних з життям і діяльністю Президентів України; розробляє, за погодженням з Держкомархівів України та Бібліотекою, нормативно-методичні документи, що стосуються роботи Фонду; скликає конференції, наради, семінари з питань роботи з документальними матеріалами Фонду; визначає, відповідно до законодавства, порядок користування документами та іншими матеріалами, що знаходяться на зберіганні.

Фонд має велику колекцію подарунків Президентам України Л. М. Кравчуку, Л. Д. Кучмі та В. А. Ющенку. Традиційно, на зберігання до Фонду надходить більшість подарунків главі української держави (офіційних та від простих громадян). Серед них книжки з дарчими написами, листівки, холодна зброя, монети, ювелірні вироби та витвори образотворчого мистецтва, почесні нагороди, «ключі від міст», предмети побуту та одягу, власноручні вироби та твори дітей України тощо. Значне поповнення фонд подарунків отримав після Помаранчевої революції (2004 р.) за рахунок речей, подарованих на Майдані В. А. Ющенку простими громадянами[11]. В рамках експозиційної діяльності Фонду, деякі подарунки оформлюються у тематичні виставки. Особливо цінні подарунки зберігаються у спецсховищі Бібліотеки.

Науково-дослідна діяльність[ред.ред. код]

Бібліотека — науково-дослідний інститут у галузі науково-інформаційної діяльності, бібліотекознавства та суміжних наук. Вона має аспірантуру і спеціалізовану раду по захисту дисертацій на здобуття ступенів кандидата та доктора наук зі спеціальностей:

  • 07.00.08 — Книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство;
  • 07.00.10 — Документознавство, архівознавство;
  • 05.13.06 — Інформаційні технології.

Бібліотека проводить щорічні міжнародні наукові конференції, науково-просвітницькі та інші заходи.

Науково-видавнича діяльність[ред.ред. код]

Бібліотека видає ряд наукових фахових видань, зокрема збірники наукових праць «Наукові праці НБУВ», «Рукописна та книжкова спадщина України», «Українська біографістика» тощо;

З 1993 НБУВ видає низку періодичних та продовжуваних видань, зокрема:[12]

  • науково-теоретичний і практичний журнал «Бібліотечний вісник» (з 1993 р., 6 номерів на рік, гол. ред. академік НАН України О. С. Онищенко);
  • Український реферативний журнал «Джерело» (з 1999 р., 4 галузеві серії, 24 номери, спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України, гол. ред. член-кореспондент НАН України В.В. Петров);
  • інформаційно-аналітичний журнал «Україна: події, факти, коментарі» (з 1998 р., 23 випуски, гол. ред. академік НАН України О. С. Онищенко).

Повні тексти статей, реферати і випуски цих видань представлено на порталі наукової періодики України, що функціонує на сайті НБУВ (http://192.168.2.2/portal/).

Бібліотека видає збірники наукових праць, серед яких загальнотематичні:

  • «Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (з 1998 р., 23 вип.),
  • «Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів» (з 1993 р., 12 вип.),
  • «Українська біографістика» (з 1996 р., 5 вип.).

Ці видання, як і «Бібліотечний вісник», входять до переліку наукових фахових видань України, де можуть публікуватися результати дисертаційних досліджень на здобуття наукових ступенів.

Керівники[ред.ред. код]

З 1992 р. Бібліотеку очолював академік НАН України О. С. Онищенко. На 1 січня 2009 р. у Бібліотеці працює 880 (без сумісників) осіб, у тому числі 266 наукових працівників, з яких 16 мають учений ступінь доктора наук, 113 — кандидата наук. Серед науковців 1 академік НАН України (О. С. Онищенко) і 2 член-кореспонденти НАН України (Л. А. Дубровіна та В. І. Попик).

З 2013 керівником бібліотеки є Попик Володимир Іванович.

Міжнародне співробітництво[ред.ред. код]

НБУВ є членом багатьох міжнародних та вітчизняних бібліотечних об'єднань: Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ, Конфедерації європейських національних бібліотек, Бібліотечної асамблеї Євразії, Міжнародної асоціації музичних бібліотек, архівів і документних центрів.

На базі книгозбірні бібліотеки імені Вернадського діють професійні об'єднання: Асоціація бібліотек України, Рада директорів наукових бібліотек та інформаційних центрів академій наук — членів МААН та Українське біографічне товариство.

Бібліотека здійснює книгообмінні зв'язки з 1105 науковими установами в 66 країнах світу, щорічно проводить міжнародні конференції, симпозіуми, наради з актуальних питань розвитку діяльності бібліотек в сучасному світі, інформаційної діяльності наукових бібліотек та інформаційних центрів.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Про затвердження Державної програми розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005—2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. N 1085
  2. Наказ ВАК України і НАН України від 07.07.2008 N 436/311
  3. Про надання Центральній науковій бібліотеці імені В. І. Вернадського статусу національної: Указ Президента України від 5 квітня 1996 року N 244/96
  4. Структура
  5. Основна будівля Бібліотеки. Веб-сайт Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-05-22. 
  6. Виклад частини цього розділу за Статтею О. С. Онищенко «Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського» в електронній Енциклопедії історії України
  7. Видавці масово порушують закон про обов'язковий примірник документів. Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-07-25. 
  8. Шолохова, Людмила. Фоноархів єврейської музичної спадщини. Архіви України: Офіційний веб-сайт Державного комітету архівів України. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2008-04-07. 
  9. Collection of Jewish Musical Folklore (1912-1947). Memory of the World Register of UNESCO (англійською). Процитовано 2008-04-07. 
  10. Про Положення про Фонд Президентів України: Указ Президента України від 11 жовтня 1996 року N 936/96. 
  11. Шеремета Е. Виктор Ющенко: «Наилучший подарок – общение с родными» // Факты и комментарии. — Вип. 23.02.08, № 36. — С. C. 4.
  12. Науково-видавнича діяльність Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: стан та перспективи. Кулаковська Тетяна Леонтіївна. 

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]