Національна спілка журналістів України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Національна спілка журналістів України (НСЖУ) — незалежна, громадська, позапартійна організація, національна всеукраїнська творча спілка як суб'єкт творчої діяльності, що об'єднує професійних творчих працівників — журналістів та інших працівників засобів масової інформації, які професійно займаються журналістикою, публіцистичною діяльністю.

Членський квиток (2011 р.)
Картка «PRESS» СЖУ

Історія[ред.ред. код]

Створена 1959 року постановою Ради Міністрів УРСР, у 1998 році їй надано статус національної.

Заснована 1957, під керівництвом Оргкомітету (1957—1959 — голова оргбюро СЖ СРСР Іван Сиромолотний), офіційно уконституйована на своєму першому з'їзді 1959 (відбувалися переважно раз на 5 років, напередодні всесоюзних з'їздів). У системі радянських організацій СЖУ належала (на відміну від масових профспілок) до групи т. зв. громадських творчих спілок; працівники преси входили до профспілки працівників культури. На чолі СЖУ стояло республіканське правління, в областях діяли відділи Спілки, в окремих редакціях газет, радіо і телебачення — первинні організації. За офіційними даними, СЖ СРСР налічувала в Україні понад 7000 членів (1975), тобто менше, ніж половина всіх професійних журналістів, які працювали в УРСР. СЖУ діяла під постійним наглядом Відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ, оскільки журналістів у СРСР вважали «підручними партії»; організаційно вони підпорядковувалися правлінню в Москві. З 1964 р. CЖУ щороку присуджувала республіканські премії ім. Я. Галана, обласні відділи — премії місцевого значення. Від січня 1975 р. CЖУ видає місячний бюлетень (згодом журнал) «Журналіст України».

З'їзди журналістів України[ред.ред. код]

Перший (установчий) (23—24.04.1959), головою правління СЖУ обраний Іван Педанюк (помер 30.10.1965).

Другий (19—20.09.1966), головою правління СЖУ обраний Володимир Сіробаба.

Третій (16—17.11.1971), головою правління СЖУ обраний Володимир Сіробаба.

Четвертий (02—03.02.1977), головою правління СЖУ обраний Володимир Сіробаба.

П'ятий (02—03.02.1977), головою правління СЖУ обраний Володимир Сіробаба.

Шостий (13—14.02.1987), головою правління СЖУ обраний Микола Шибик.

Сьомий (16—17.10.1990), головою СЖУ вперше (і далі) на альтернативній основі обраний Іван Сподаренко.

Восьмий (позачерговий) (15—16.01.1992), головою СЖУ обраний Євген Вербило.

Дев'ятий (17—18.04.1997), головою СЖУ обраний Ігор Лубченко.

Десятий (18—19.04.2002), головою НСЖУ обраний Ігор Лубченко.

Одинадцятий (17.02.2012), головою НСЖУ обраний Олег Наливайко[1]. З березня 2014 року, відповідно до Статуту НСЖУ, перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко виконує обов'язки голови Спілки у зв'язку з призначенням Олега Наливайка головою Держкомтелерадіо України.

Дванадцятий і тринадцятий з'їзди — позачергові.

Чотирнадцятий (20.04.2017), головою НСЖУ обраний Сергій Томіленко.[2][3]

У 1960-х роках у різний час головами правління СЖУ були Юхим Лазебник (1965—1966)[4] та Яків Пашко[5] (1966—1969).[6][7]

Структура організації[ред.ред. код]

НСЖУ має регіональні організації в усіх областях України та в Автономній Республіці Крим. Спілка нараховує понад 19 000 членів (станом на 1 січня 1917 року) та ставить перед собою мету сприяти розвиткові журналістики в Україні та захищати соціальні, економічні, творчі інтереси журналістів.

Найвищий керівний орган НСЖУ — з'їзд, який скликається один раз на п'ять років, він обирає голову, правління та ревізійну комісію, затверджує Кодекс професійної етики українського журналіста.

Зв'язки[ред.ред. код]

Указом Президента України 1994 року в Україні встановлено професійне свято працівників ЗМІ — День журналіста, що відзначається щорічно 6 червня — у день прийняття Спілки журналістів України до Міжнародної федерації журналістів. НСЖУ співпрацює з міжнародними організаціями й установами ООН, ЄС, Ради Європи, з Міжнародною федерацією журналістів, Європейською федерацією журналістів, РБК (Репортери без кордонів), розвиває міжнародні зв’язки з асоціаціями й організаціями працівників преси інших країн, зокрема щороку обмінюється візитами делегацій зі Всекитайською асоціацією журналістів. Співпрацює з українськими державними структурами й інституціями (Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Комітет Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини), вищими навчальними закладами, що готують журналістські кадри, громадськими об’єднаннями й благодійними фондами (Комісія з журналістської етики, Академія української преси, ГО «Платформа прав людини», Інститут розвитку регіональної преси, БФ «Ветеран преси», ВБФ «Журналістська ініціатива» та ін.)[8].

1998 року НСЖУ провела разом з Радою Європи, МФЖ та ЮНЕСКО міжнародний семінар у Києві «Законодавство у галузі ЗМІ та права журналістів» та тристоронню зустріч (Молдова — Придністров'я — Україна) в Одесі «Будуємо мости: ЗМІ у багатонаціональних суспільствах».

Широкого розголосу набули журналістські акції 2000 року під егідою НСЖУ «Хвиля свободи» та «Похід свободи».

Діяльність[ред.ред. код]

НСЖУ проводить конференції, круглі столи, громадські слухання з питань свободи слова й безпеки журналістів, бере активну участь у підготовці змін до законодавства в інформаційній сфері, надає юридичну підтримку спілчанам з питань професійної діяльності, є співорганізатором різноманітних форумів, фестивалів, акцій, прес-турів, семінарів тощо.

НСЖУ виступила ініціатором парламентських слухань з питань свободи слова у січні 2001 року, бере активну участь у підготовці змін до законодавства в галузі засобів масової інформації, проекту Інформаційного кодексу України, проводить «круглі столи» з податківцями, суддями та іншими представниками владних структур, заснувала «гарячу лінію» щодо утисків ЗМІ та прав журналістів.

У вересні 2001 року НСЖУ організувала громадські слухання «Рік після зникнення Георгія Гонгадзе: уроки для української демократії». На будинку НСЖУ встановлена пам'ятна дошка загиблим журналістам. НСЖУ разом зі Спілкою художників бере участь в оголошеному Київською міською держадміністрацією конкурсі проектів монументу журналістам, які загинули, виконуючи свій професійний обов'язок.

НСЖУ підтримує від початку заснування діяльність Комісії з журналістської етики. Чинну редакцію Кодексу етики українського журналіста затверджено 12 грудня 2013 року на пленумі НСЖУ. Від 2013 року постійним представником від НСЖУ при КЖЕ є Сергій Томіленко.

Премії та конкурси[ред.ред. код]

НСЖУ є засновником премій і творчих конкурсів, серед них: «Журналіст року», «Краща районна (міська, міськрайонна) газета», «Краща регіональна, обласна газета», «Кращий регіональний телеканал», «Краще регіональне радіо», «Краще регіональне інтернет-медіа», «Журналістська акція», «Краща первинна журналістська організація», «Краща обласна журналістська організація», «Кращий журналістський матеріал (фоторепортаж, серія) про події на сході України (в зоні АТО)» та інші. Представник НСЖУ є в комітеті з присудження Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (встановлена постановою Кабінету Міністрів України 2003 року на пропозицію Держкомтелерадіо та Національної спілки журналістів). Раніше Спілка проводила також творчі конкурси «Золоте перо», «Фотожурналіст року», «Найкращий футбольний оглядач» (ім. П. Римаренка), вручала премії за найкращу студентську наукову роботу з проблем масової інформації (ім. А. Москаленка), за найкраще висвітлення питань педагогіки (ім. П. Ігнатенка) та ін., спільно з провідними вищими навчальними закладами, що готують журналістські кадри, проводила для абітурієнтів конкурс «Шанс».

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]