Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний заслужений академічний
український народний
хор України ім. Г. Г. Верьовки
Основна інформація
Жанр Фольк
Роки 1943 — понині
Країна Україна Україна
Місто Харків (заснований)
Київ
Мова українська
Керівник Ігор Курилів
veryovka.com
Національний заслужений академічний український народний хор України імені Григорія Верьовки у Вікісховищі

Націона́льний заслу́жений академі́чний украї́нський наро́дний хор Украї́ни і́мені Григо́рія Верьо́вки — український професійний хоровий колектив, заснований 11 вересня 1943 року в Харкові.

Історія[ред. | ред. код]

Григорій Верьовка

Організатором і першим керівником колективу був Григорій Верьовка, котрий очолив його разом зі своєю дружиною Елеонорою Скрипчинською. До першого складу хору увійшли 134 виконавці: 84 хористи, 34 артисти оркестру, 16 артистів балету. Від 1944-го колектив базується в Києві.

Хор репрезентував українське мистецтво в містах СРСР, Румунії (1952, 1956), Польщі (1953), Фінляндії (1954), Бельгії та Люксембургу (1958), Німеччини (1959), Югославії (1962) та інших країн.

На честь засновника колективу його ім'я присвоєно хору 1965 року. В тому ж році колектив очолив Анатолій Авдієвський. З 1965 року хору надано звання заслужений, з 1974 — академічний, у 1997-му  надано статус національного.

При хорі є творча лабораторія з аутентичного виконання народної пісні, фольклорна група, яка систематично записує і розшифровує народні пісні, організовує серії самостійних концертів.

А. Авдієвський уперше ввів у народний хор жіночі академічні голоси, розширивши його виконавські можливості. Керівника не задовольняло класичне однорегістрове й однотемброве звучання жіночих голосів, як у ансамблях і хорах деяких регіонів України (Полтавщини, Черкащини).

Після смерті А. Авдієвського, у 2016—2021 роках колектив очолював Зеновій Корінець[1], з осені 2021 — Ігор Курилів (в.о. директора).

Хор Верьовки гастролював у Мексиці, Канаді, Франції, Швейцарії, Росії, Білорусі, Польщі, Німеччині та низці інших країн світу, він традиційно є учасником великих українських державних заходів. Має багато національних і міжнародних відзнак, зокрема за великий внесок у справу миру й дружби між народами нагороджений срібною медаллю Всесвітньої ради миру. У 2019 про хор знято повнометраж. д/ф «Хор Верьовки» (реж. В. Шпак, продюсер Ю. Чернявська).

Репертуар[ред. | ред. код]

Основу репертуару становлять український фольклор, пісні й танці інших народів. Значна частина обробок українських пісень була здійснена основоположником хору, Г. Верьовкою, яким характерні такі прийоми, як заспів низького жіночого голосу, чергування двоголосся з унісонами, октавні розгалуження, паралелізми квінт, терцій, тризвуків, застосування принцип варіаційно-фактурного гармонічного розвитку, прийоми поліфонічно-підголоскової техніки, елементи тембральної поліфонії[2]. Згодом репертуар хору поповнився творами Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, М. Лисенка та інших українських композиторів. В радянські часи до репертуару колективу входили й пісні, що прославляли комуністичних діячів, серед яких, наприклад пісня «Я славлю партію» В. Верменича[3].

В 2011 роки значний резонанс мало прем'єрне виконання за участю хора ім. Верьовки фольк-опери Є. Станковича «Коли цвіте папороть», що була заборонена в радянські часи[4]. В другій половині 2010-х хор виступав також з кримськотатарськими, угорськими, польськими композиціями, прагнучи відобразити специфіку різних регіонів України або в рамках мистецького співроітництва з польськими музикантами.[5]

Склад[ред. | ред. код]

1 травня 2018 року
Репетиційна база хору Верьовки в Києві
Зовнішні відеофайли
Концерт хору ім. Верьовки в Полтаві

Станом на 2015 рік у колективі понад 150 чоловік — це найбільший український професійний хор. Він має три групи: хорову, оркестрову та хореографічну.

Критика і скандали[ред. | ред. код]

Хор імені Вервьовки поряд з іншими подібними хорами нерідко критикують як «шароварщину». Так, музичний критик Олеся Найдюк визначає хор ім. Верьовки як суто радянський феномен — «гламурна версія фольклору, імітування, копіювання, стилізація, — втім дуже грамотна й фахова», що пропагує «естетику поверхневу й сміховинну, найчастіше апелюючи до образів козака в шароварах та його подруги, які постійно з'ясовують стосунки під жартівливі пісні з діалогічною формою типу „А мій милий вареничків хоче“. Народні пісні зі складним, глибоким змістом замінювалися більш легшими про куму, кума, сусідку, дівчиноньку й парубонька»[6]. Любов Морозова характеризує хор словами «Красива ностальгійна картинка з некрасивим ідеологічним підґрунтям»[7]

У жовтні 2019 хор ім. Верьовки виступив разом із студією «Квартал 95» з номером за мотивами народної пісні Горіла сосна, палала, глузуючи над спаленим будинком колишньої очільниці НБУ Валерії Гонтаревої, за що піддались масовій критиці[8][9][10]. Міністр культури Володимир Бородянський, коментуючи інцидент, вибачився перед Гонтаревою. На запитання, чи буде офіційна реакція відповів, що «моральні збочення закон не забороняє»[11].

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Корінець Зеновій Михайлович [Архівовано 23 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
  2. ↑ Павлюченко П. Г.Особливості репертуару українського народного хору під керівництвом Григорія Верьовки [Архівовано 24 жовтня 2018 у Wayback Machine.]// Молодий вчений. — 2018. — № 2(2). — С. 547—549
  3. ↑ «Я славлю партію». Архів оригіналу за 12 вересня 2021. Процитовано 22 жовтня 2019. 
  4. ↑ «Коли цвіте папороть». mus.art.co.ua. Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 22 жовтня 2019. 
  5. ↑ Зеновій Корінець, керівник Національного хору ім. Г.Верьовки. ukrinform.ua. Архів оригіналу за 7 січня 2020. Процитовано 26 жовтня 2021. 
  6. ↑ Шароварщина: хто винуватий і що робити. "Репортер" (укр.). 25 серпня 2017. Процитовано 27 серпня 2022. 
  7. ↑ «Горіла хата» хору Верьовки: відлуння сталінської епохи. LB.ua. Процитовано 27 серпня 2022. 
  8. ↑ "Кінець епохи Гідності": Геращенко відреагувала на скандальний номер з хором Верьовки. depo.ua. 20.10.2019. Архів оригіналу за 20.10.2019. Процитовано 20.10.2019. 
  9. ↑ Хор Верьовки з "95 кварталом" висміяли спалену хату Гонтаревої – мережі обурені. kurs.if.ua. 20.10.2019. Архів оригіналу за 28.11.2021. Процитовано 20.10.2019. 
  10. ↑ "Вечірній квартал" із хором Верьовки висміяли підпал будинку Гонтаревої. pravda.com.ua. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 20 жовтня 2019. 
  11. ↑ "Закон не забороняє бути моральними уродами": Бородянський вибачився перед Гонтаревою за хор Верьовки. depo.ua. Архів оригіналу за 20 жовтня 2019. Процитовано 20 жовтня 2019. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні зображення
Анатолій Авдієвський диригує прославленим колективом
Концерт в Національному палаці «Україна»
В національному музеї народної архітектури в Пирогово
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національний_заслужений_академічний_український_народний_хор_України_імені_Григорія_Верьовки&oldid=39077743