Національний музей у Львові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний музей у Львові
Промышленный музей.jpg
Засновано 1905
Розташування Львів, проспект Свободи, 20
Координати 49°50′35″ пн. ш. 24°01′41″ сх. д. / 49.84308° пн. ш. 24.028105° сх. д. / 49.84308; 24.028105
Фонд понад 100 тис. експонатів

Націона́льний музе́й у Льво́ві. Науко́во-худо́жній фонд митрополи́та Андре́я Шепти́цького — національний художній музей, одна з найвизначніших в Україні скарбниць пам'яток вітчизняної культури і мистецтва. Знаходиться у Львові: основний корпус — за адресою проспект Свободи, 20, другий корпус — за адресою вулиця Драгоманова, 42 (Палац Дуніковських).

Закладений 1905 року греко-католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація, у 1913 року урочистим актом переданий у дар українському народові.

Історія[ред.ред. код]

Музей був заснований в лютому 1905 року греко-католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація під назвою «Церковний музей» для розвитку української культури. Роботу з організації музею й укомплектування збірок очолив Іларіон Свєнціцький, відомий історик, славіст і мистецтвознавець, в майбутньому — довголітній директор музею (19051952). Основу фондів склала особиста колекція засновника, який подарував близько 10 тисяч предметів і утримував музей на особисті кошти. Для експонування колекції у 1911 році був придбаний Палац Дуніковських 19 століття по вулиці Драгоманова (тоді — Мохнацького), 42.

В грудні 1909 року музей було перейменовано на «Національний музей митрополита Андрея, графа на Шептичах Шептицького», 11 липня 1911 — на «Національний музей. Ювілейна наукова фундація галицького митрополита Андрея Шептицького». 13 грудня 1913 року урочистим актом музей передано в дар українському народові. Того ж дня експозиції були відкриті для відвідувачів.

В 1930-х роках фонди музею нараховували більше 80 тисяч експонатів. Після закінчення Другої світової війни музей поповнився збірками закритих радянською владою музеїв, зокрема, музеїв Ставропігійного інституту, Львівської митрополії УГКЦ, товариства «Просвіта», НТШ, Народного дому, Богословського наукового товариства, бібліотеки ордену василіан. Музей було перейменовано на «Державний музей українського мистецтва», згодом — на «Львівський музей українського мистецтва».

У 1991 році музей було перейменовано в «Національний музей у Львові. Науково-художній фонд митрополита Андрея Шептицького». Музей отримав нинішній основний корпус — будівлю на проспекті Свободи, 20, побудовану для Промислового музею на початку 20 століття, в якому в радянський час розміщувався Музей Леніна. З 2005 року Національний музей отримав сучасну назву.

Колекція[ред.ред. код]

На сьогодні фонди музею налічують понад 100 тис. одиниць збереження, репрезентуючи вікові традиції розвитку українського мистецтва та національної культури.

Предметом особливої гордості є найбільша й найповніша в Україні колекція середньовічного українського сакрального мистецтва XII-XVIII століть. Це ікони, скульптура, рукописи і стародруки, декоративна різьба, металопластика та гаптовані церковні тканини. Найбільш багатогранно у збірці музею представлена ікона XIV-XVIII ст., здебільшого з теренів Західної України.

Епохи українського ренесансу та бароко представлені у творчості Івана Рутковича (Жовківський іконостас XVII ст.) і Йова Кондзелевича (Богородчанський іконостас, 16981705).

Корпус на Драгоманова (Палац Дуніковських)

Вартісні пам'ятки писемної культури зосереджені у збірці рукописів та стародруків, формування якої розпочалося від часу заснування музею. Основу збірки заклали зразки, подаровані митрополитом А. Шептицьким, а її поповнення на науковій основі було продовжене професором І.Свєнціцьким. Збагатили колекцію і дари діячів культури та просвіти, духовних осіб, а також скарби із збірок Ставропігійського інституту, Львівської Греко-Католицької Митрополії та Капітули, товариства «Просвіта», НТШ, Народного дому, Богословського наукового товариства, бібліотеки святих отців Василіян, переданих до музею після 1939 року, зокрема Бучацьке Євангеліє.

Водночас у фондах музею зберігаються шедеври й таких митців європейського значення, як Пінзель, Полейовський, Філевич та інші. Дуже вартісною у колекціях є підбірка української народної та професійної гравюри XVII—XVIII ст.(близько 1000 одиниць збереження).

Розвиток українського мистецтва XIX — початку ХХ століть репрезентує збірка творів живопису художників Наддніпрянської та Західної України.

Гордістю музейної колекції є низка оригінальних творів Тараса Шевченка.

У збірці творів XIX — поч. XX ст. — мистецька спадщина класиків української образотворчості К.Устияновича, Т. Копистинського, С. Васильківського, Ф. Красицького, А. Манастирського, І. Труша, О.Кульчицької, а також твори митців, чиї імена були надовго викреслені з духовної скарбниці українського народу, — М. Бойчука, М. Сосенка, Л. Ґеца, П. Холодного.

На окрему увагу заслуговують зібрання творів народного мистецтва, які формувалися уже в перші роки існування музею. Сьогодні вони налічують понад 20 тис. одиниць і представляють усі типологічні різновиди та жанри народного мистецтва, обіймаючи період XVIIXX ст. Це вироби з кераміки, кості, металу, тканини, вишивка, різьба по дереву, народний одяг, писанки, витинанки, малювання на склі.

Найкращі твори з музейних збірок представлені увазі шанувальників мистецтва у постійних експозиціях:

  • «Давнє українське мистецтво»
  • «Мистецтво XIX — початку ХХ століть»
  • «Українське мистецтво ХХ століття»
  • «Народне мистецтво»

Окрім постійних експозицій, в музеї також відбуваються тимчасові виставки.

Крім того, працюють музеї-філії, експозиції яких розгорнені в оселях і творчих майстернях митців:

Дарунок Галини Горюн-Левицької[ред.ред. код]

Пані Галина — громадянка Канади українського походження. Клопотяння про подальшу долю свого мистецького зібрання спонукало до передачі його на батьківщину у лютому 2009 р. Особливість колекції — твори митців українського походження, яких поглинула еміграція, та через їх талант надала їх прихисток і звеличила. Митці працювали в Європі, Австралії, країнах Північної та Південної Америки.

Кількість творів нараховує 119 зразків. Майже всі твори — 20 століття. Найдавніша картина — «Алушта, Крим», 1924 р. (худ. Василь Кричевський). Розмаїття мистецьких напрямків, жанрів та творів,імен, серед яких

Ці твори передані до Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, що значно розширює уяву про митців-українців та їх творчість, де б вони не жили.

Будівля музею[ред.ред. код]

Головний корпус знаходиться на нинішньому проспекті Свободи, 20. Збудований на межі XIXXX століть коштом Галицької ощадної каси і призначався для музею художніх промислів, який на той час не мав власного приміщення. Для будівництва містом було надано ділянку — південну частину площі Каструм, що залишалась незабудованою після того, як 1802 року було розібрано львівський Низький замок. 1888 року Галицька ощадна каса виділила 400 тис. корон і наступного року було проведено конкурс ескізів, на якому перемогу здобула робота професора львівської Вищої політехнічної школи скульптора Леонарда Марконі. 1890 року було проведено другий тур, де переможцем став професор Політехнічної школи архітектор Густав Бізанц. Друге місце посів проект краківського архітектора Яна Завейського, а третє — проект Леонарда Марконі. Однак інвестор відмовився від реалізації проекту Бізанца і проектування було доручено одному з членів журі Юзефу Каетану Яновському, котрий у співавторстві зі скульптором Леонардом Марконі розробив новий проект, який було реалізовано протягом 18981904 років будівельною фірмою Едмунда Жиховича. В проектуванні взяв участь також і практикант Яновського — молодий архітектор Євген Весоловський. Орнаментальну ліпнину, виконаною Антонієм Попелем і Михайлом Паращуком. Між колонами портиків знаходились алегоричні скульптури Петра Війтовича, знищені 1952 року під час адаптації будівлі під музей ім. Леніна. Тоді ж в інтер'єрі музею знищено скульптуру «Гончар» авторства Григорія Кузневича.

Музей, збудований на межі XIXXX століть, є останньою значною спорудою періоду історизму в архітектурі Львова. В еклектичній палітрі стилів будівлі домінуючим є неоренесанс. Будинок відображав сучасні тенденції будівництва музеїв: навколо єдиного внутрішнього простору з верхнім світлом згруповано приміщення виставкових залів, бібліотеки і зали засідань. Споруда двоповерхова на високому цоколі з великими підвалами. На композиційне вирішення фасадів вплинула архітектура Kunsthistorisches Museum у Відні.

Джерела[ред.ред. код]

  • Альбом «Збірка Галини Горюн-Левицької», Родовід, 2006 р.
  • Сьомочкін І. В. Будинок Художньо-промислового музею у Львові (до питання про авторство проекту) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — № 3, 1995. — С. 30—33.
  • Харчук Х. Дуніковських палац // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів: Літопис, 2007. — Т. 2. — С. 192, 193. — ISBN 978-966-7007-69-0.

Посилання[ред.ред. код]