Національний музей історії України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний музей історії України
National History Museum of Ukraine.jpg
50°27′30″ пн. ш. 30°30′58″ сх. д. / 50.45833° пн. ш. 30.51611° сх. д. / 50.45833; 30.51611
Тип музей
Розташування Україна Україна 25025 м. Київ, вул. Володимирська, 2
Засновано 1899
Відкрито 1904
Архітектор Йосип Каракіс
Фонд понад 800 тис. експонатів
Відвідувачі 400 000
Директор Тетяна Сосновська
Сайт www.nmiu.com.ua
Національний музей історії України is located in Україна
Національний музей історії України

CMNS: Національний музей історії України на Вікісховищі

Націона́льний музе́й істо́рії Украї́ни (НМІУ) — провідний історичний музей України. Заснований у 1899 році в Києві, з 1944 року розташовується у будівлі на Старокиївській горі. У музеї історії України зберігаються етнографічні, археологічні, нумізматичні колекції, стародруки, твори живопису і скульптури та інші історичні експонати. Будівля музею, що є пам'яткою архітектури, збудована у 19371939 роках за проектом архітектора Йосипа Каракіса і спочатку призначалася для художньої школи.

Історія музею[ред.ред. код]

Відкрився археологічною виставкою у серпні 1899 як Музей старожитностей та мистецтв. Проте офіційне відкриття та освячення відбулося у 1904. Засновником музею було Київське товариство старожитностей і мистецтв: відомі вчені Вікентій Хвойка, Данило Щербаківський, Микола Біляшівський1902 — перший директор).

У радянський період музей багаторазово змінював назву і приміщення:

У жовтні 1991 р. музей одним із перших закладів культури отримав статус Національного і відтоді має сучасну назву.

Сьогодення[ред.ред. код]

26 лютого 2015 року генеральним директор НМІУ була призначена Тетяна Сосновська. Міністр культури В'ячеслав Кириленко написав з цього приводу у Twitter: «Впевнений, музей тепер запрацює по-новому». Під час зустрічі з колективом музею міністр пояснив це призначення тим, що Тетяна Сосновська є одним з найкращих фахівців в музейній галузі України, в питанні популяризації музею, є новатором, яка з невеликого меморіального музею зробила установу, що в інформаційному просторі дає фору багатьом іншим музеям, і яка вперше в історії України вивела державний музей в фінал європейського конкурсу «Кращий музей Європи — 2014». Також він наголосив, що настав час для підходів і експериментів, аби вдихнути життя в головний музей країни.[1].

У листопаді 2015 музей став партнером та майданчиком для започаткованого спільно з ініціативою «LIKBEZ. Історичний фронт» проекту «Відкрита школа історії». За словами його координатора Кирила Галушка, проект був сформований через необхідність «налагодити постійний робочий зв'язок між цехом фаховий істориків і цехом фахових журналістів». В межах «Відкритої школи історії» в НМІУ що два тижня мали відбуватися відкриті науково-популярні публічні лекції справжніх експертів і фахівців на ті історичні проблеми, які є дражливими, актуальними, з приводу яких відбуваються суперечки в суспільстві.[2] Свою підтримку проекту також надали Український інститут національної пам'яті, Інститут історії України НАНУ, Історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. Першою стала лекція Кирила Галушка «Назва і простір: формування території України» 31 жовтня 2015 р.[3]

Архітектура та історія будівлі[ред.ред. код]

Головний фасад будівлі вирішено у класичних формах та розкрито до майданчика перед музеєм, а тил, переглядали у панорамі Старокиївської гори, нагадує візантійські монументальні споруди.

Перед будівлею архітектор спроектував сходи цікавої форми з ліхтарними стійками. Біля будівлі, пізніше, на оглядовому майданчику встановлено камінь із викарбуваними на ньому словами Нестора Літописця «звідси руська земля стала бути» на давньослов'янській.

Художня середня школа ім. Тараса Шевченка[ред.ред. код]

Будівлю було побудовано першою архітектурною майстернею Міськради як першу в Києві і першу у всій Українській Республіці художню школу.

Початкове місце розташування[ред.ред. код]

Спочатку будівля проектувалась для будівництва на вул. Леніна[4], про що свідчить запис зроблений автором у 1980 р.: «На початку тридцятих років Київським міськвиконкомом мені, як архітектору майстерні Міськради, було доручено проектувати Художню школу на ділянці, де зараз будується будинок „Київпроекту“ по вулиці Леніна, трохи лівіше. Проект був зроблений і затверджений всіма інстанціями»[5]. Так само про первинне планування розташування будівництва на вулиці Леніна було написано в газеті «Більшовик» від лютого 1936 р. «В центрі м. Києва на вул. Леніна обрано місце для будівництва школи, що виховуватиме художньо обдарованих дітей»[6].

Зміна місця розташування проекту споруди[ред.ред. код]

Перед початком будівництва, без згоди Головного архітектурно-проектного управління м. Києва та без погодження з автором проекту, місце розташування школи було вирішено змінити. Рішення було прийнято у зв'язку з указом секретаря ЦК КП(б) У Станіслава Косіора,[4] за яким було вирішено зберегти проект у первісному вигляді, розмістити будинок майбутньої школи на місці Десятинної церкви якої у 1937 р. не було вже майже 10 років (вона як і безліч інших пам'ятників культури і мистецтва, була знесена радянською владою в 1928 році). Причина зміни місця розташування вказана не була. Можливо це був просто збіг, проте в одному з будинків, спочатку призначених під знесення у зв'язку з будівництвом школи на вул. Леніна, жив рідний брат Всеволода Балицького — тодішнього голови Раднаркому України, та за зміни місця будинок на вул. Леніна знесений не був.

Як тільки Каракіс дізнався про нове місце розташування школи «він почав категорично заперечувати проти нового місця, посилаючись на те, що це заповідна територія»[7]. Як видно з подальших архітектурних проектів автора, він і надалі намагався запобігати будівництву на заповідних місцях, хоча в Радянські часи це було надзвичайно важко). Була скликана високоповажна комісія з обговорення будівництва і після відмови автора будувати на цьому місці секретар ЦК України П. П. Постишев (Нині визнаний одним з трьох організаторів голодомору в Україні[8]) наступивши Каракісу на ногу, прошепотів: «Не зробите ви, на цьому місці поставить цю ж школу хтось інший»[7][4].

Зрозумівши неможливість уникнення будівництва на Старокиївській горі і проконсультувавшись з істориками, автор запропонував розташувати будівлю школи в самому кінці Десятинного провулка (про що свідчить збережений оригінальний генеральний план забудови з місцем розташування будівель та з авторськими коментарями)[5][9]. Цей задум теж не був втілений в життя у зв'язку з великими витратами на будівництво фундаменту на крутому схилі гори. Врешті-решт «Каракісу вдалося відвоювати стародавні фундаменти, але школу на Старокиївській горі все-таки побудували[7]

Історичний музей[ред.ред. код]

У 1944 у в будівлі замість художньої школи був заснований «Державний республіканський історичний музей». З 1950 р. музей перейменований на «Київський державний історичний музей». У ці часи в будівлі музею приймали в піонери, а так само возили сюди екскурсії з усього світу[4]. У 19521953 рр. провели реконструкцію будівлі[10], змінили конструкцію даху і прозорі скляні трикутні блоки призначених для кращого освітлення кімнат художньої школи, замінили на гладкіші. З 1965 року музей перейменували в «Державний історичний музей Української РСР». У жовтні 1991 року музей, що містився в будинку одержав статус Національного і з тих пір музей називається «Національний музей історії України», а в народі весь цей час будівля називається просто «Історичний музей»[11].

Колекція[ред.ред. код]

Фрагмент експозиції присвяченої добі Київської Русі.

За кількістю і значенням колекцій НМІУ є одним із провідних музеїв України. Фонди музею нараховують понад 800 тис. унікальних пам'яток історії та культури з найдавніших часів до сьогодення.

Музей має цінні археологічні, нумізматичні колекції, колекції холодної та вогнепальної зброї, етнографії, виробів зі скла, порцеляни. Близько 10 тис. одиниць зберігання нараховує колекція живопису, графіки та скульптури. Також є колекція документів XV—XXI століть, козацьких клейнодів, універсалів, грамот, листів гетьманів та козацької старшини.

Структура[ред.ред. код]

Філіалом закладу є Музей історичних коштовностей України, де зібрані унікальні колекції виробів з дорогоцінних металів і коштовного каміння. Також відділом НМІУ є Музей Української революції 1917—1921 років.

Панорама[ред.ред. код]

Панорама території музею, лютий 2005 р.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Національний музей історії України очолила Тетяна Сосновська.Gazeta.ua 27 лютого 2015
  2. Презентація проекту «Відкрита школа історії» 30.10.2015. З 02:48
  3. «30 ЖОВТНЯ ПРЕЗЕНТАЦІЯ „ВІДКРИТОЇ ШКОЛИ ІСТОРІЇ“ — ЛІКБЕЗУ ДЛЯ МЕДІЙНИКІВ» УІНП
  4. а б в г Творец Киева из сталинских времен: Как Постышев наступил на ногу архитектору Каракису и что из этого вышло. // Киевские ведомости. Четверг 23 марта, 2000 года. стр. 20 (автор Яр. Тинченко) (рос.)
  5. а б Генеральный план Художественной школы на Старокиевской горе в г. Киеве, 1937–1939 гг. Процитовано 2010-12-3.  (рос.)
  6. Художня школа для дітей — «Більшовик», К., 1936, 3.2, № 27, с. 4 (укр.)
  7. а б в Художественная школа на Старокиевской горе в г. Киеве, 1937–1939 гг. Ныне - здание Национального музея Истории Украины. Архів оригіналу за 2010-02-16. Процитовано 2010-12-9.  (рос.)
  8. На Украине назвали имена организаторов Голодомора. Lenta.ru. 2009-11-27. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2010-12-9.  (рос.)
  9. Архитектор Иосиф Каракис: Судьба и творчество: Альбом-каталог: К столетию со дня рождения / [Сост. Д. Буражник и др.; Редкол.: С. Бабушкин и др.; Авт. вступ. ст. А. Пучков]. — К., 2002. — 102 с.: ил. 966-95095-8-0 I. Буражник Д. II. Бабушкин С., ред. Архітектори — Україна — 20 в. Н0(4УКР)6-8. Фотография плана и авторской записки на странице 20. (рос.)
  10. Див. стр. 74. Киевский архитектор Иосиф Каракис // Мастера Архитектуры. АРХ3. Архитектура СССР. Май — Июнь 1991. Юрий Бородкин, Татяна Власова, Сергей Нивин. ISSN 0004-1939 (рос.)
  11. Киевский исторический музей (рос.)

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]