Національний парк Блакитні гори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний парк Блакитні гори
Greater Blue Mountains Area [1]
Світова спадщина
Jamison Valley, Blue Mountains, Australia - Nov 2008.jpg
Вид на Долину Джеймісона, 2008 рік
33°42′00″ пд. ш. 150°00′00″ сх. д. / 33.70000° пд. ш. 150.00000° сх. д. / -33.70000; 150.00000
Країна Австралія Австралія
Новий Південний Уельс
Тип Природний
Критерії ix, x
Об'єкт № 917
Регіон Азія і Океанія
Зареєстровано: 2000 (24 сесія)
Національний парк Блакитні гори (Австралія)
Національний парк Блакитні гори
Національний парк Блакитні гори на карті Австралії

CMNS: Національний парк Блакитні гори у Вікісховищі

Район Великих Блакитних гір — об'єкт Світової спадщини в Блакитних горах Нового Південного Уельсу, Австралія. Площа 1 032 649-hectare (2 551 730-acre) була внесена до Списку Світової спадщини на 24-му засіданні Комітету Світової спадщини, що відбулося в Кернсі у 2000 р.[2]

Етимологія[ред. | ред. код]

Ця територія здобула назву «Блакитні гори» на основі того факту, що при підвищенні температури атмосфери ефірна олія різних видів евкаліптів випаровується і розсіюється в повітрі, в результаті чого видимі сині спектри сонячного світла поширюються більше, ніж інші кольори. Тому відблиски з гір здаються людським очам синюватими.

Опис[ред. | ред. код]

Ця місцевість є однією з пологих рівнин, чистих скель, глибоких, важкодоступних долин, річок та озер, що рясніють життям. Рідкісні рослини та тварини, що мешкають у цьому природному місці, розповідають про надзвичайну історію давньої Австралії та її різноманіття життя. Це історія еволюції унікальної австралійської рослинності евкаліпта та пов'язаних з нею спільнот, рослин та тварин.

Район Великих Блакитних Гір складається з 10 300 км2 (111 000 000 sq ft) переважно лісового ландшафту на піщаниковому плато від 60 to 180 kilometres (37 to 112 mi) углиб країни від центрального ділового району Сіднея.[3] Територія охоплює величезні простори пустелі та еквівалентна майже третині Бельгії або вдвічі більшій за площу Брунею.

Власність, яка включає вісім заповідних територій у двох кварталах, розділених коридором транспорту та міського розвитку, складається з семи визначних національних парків, а також відомого заповідника Карстових печер Дженолан. Це Національний парк Блакитні гори, Національний парк Воллемі, Національний парк Єнго, Національний парк Наттай, Національний парк Канангра-Бойд, Національний парк Сади каменю та Національний парк Озера Тірлмер.

Ця територія не містить гір у загальноприйнятому розумінні, але описується як глибоко врізане плато з пісковику, що здніймається з межі менше 100 metres (330 ft) над рівнем моря до 1 300 metres (4 300 ft) у найвищій точці. На вищих хребтах є базальтові відслонення. Вважається, що це плато дозволило вижити багатому різноманіттю рослин і тварин, надавши притулок від кліматичних змін протягом новітньої геологічної історії. Особливо він відзначається своїм широким і збалансованим представленням середовищ проживання евкаліптів із вологих і сухих склерофілів, корінців, а також локалізованих боліт, водно-болотних угідь та пасовищ. Дев'яносто один вид евкаліптів (тринадцять відсотків від загальної кількості у всьому світі) трапляється в районі Великих Блакитних гір. Вважається, що дванадцять із них трапляються лише в регіоні Сіднейського пісковику.

Флора[ред. | ред. код]

Ця територія була описана як природна лабораторія для вивчення еволюції евкаліптів. Найбільша територія великого різноманіття евкаліптів на континенті розташована на південному сході Австралії. Район Великих Блакитних гір включає значну частину цього різноманіття евкаліптів.

Окрім підтримки такої значної частини світових видів евкаліптів, ця територія містить зразки діапазону структурних адаптацій евкаліптів до австралійського середовища. Вони варіюються від високих лісів на узліссях або тропічних лісах у глибоких долинах, через відкриті ліси та ліси до чагарників з низькорослими молотами на відкритих плантаціях.

Крім видатних евкаліптів, у районі Великих Блакитних гір також є давні реліктові види глобального значення. Найвідоміша з них — нещодавно відкрита сосна Воллемі, «живе викопне місце», що сягає часів епохи динозаврів. Вважається, що вимерли протягом мільйонів років, декілька вцілілих дерев цього стародавнього виду відомі лише з трьох невеликих популяцій, розташованих у віддалених, важкодоступних ущелинах на даній території. Сосна Воллемі — один із найрідкісніших у світі видів.

Тваринний світ[ред. | ред. код]

Понад 400 різних видів тварин мешкають у суворих ущелинах та на пасовищах у районі Великих Блакитних гір. До них відносяться загрозливі або рідкісні види, що мають природоохоронне значення, такі як тигровий квола, коала, жовточеревий планер та довгоноса потору, а також рідкісні плазуни та земноводні, включаючи зелену та золотисту дзвінову жабу та водяний сцинк Блакитних гір.

Найбільший хижак області — динго. Ці дикі собаки полюють на сірих кенгуру та іншу здобич.[4]

Великий регіон Блакитних гір був визнаний BirdLife International як важливий район для птахів (IBA), тому що він підтримує значну частину глобальної популяції оригми з обмеженим ареалом, а також популяції тоутоваї вогнистих, діамантового вогнянохвоста та попутника. Медолюб-регент, що перебуває під загрозою зникнення, регулярно трапляється там. Це також вузьке місце міграції для медоїдів жовтоликих.[5]

Список ЮНЕСКО[ред. | ред. код]

29 листопада 2000 року територія Великих Блакитних гір була одностайно внесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Таким чином він став четвертим районом у Новому Південному Уельсі, який був внесений до списку.[6] Загальна площа становить близько 10 300 км2 (111 000 000 sq ft), включаючи Блакитні гори, Канангра-Бойд, Воллемі, Кам'яні сади, національні парки озер Єнго, Наттай та Тірлмір, а також заповідник Карстових печер Дженолан. Буферна зона площею 86 200 hectares (213 000 acres) лежить за межами охоронюваної території.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. * Назва в офіційному англомовному списку
  2. а б Greater Blue Mountains Area. World Heritage List. UNESCO. 2014. Архів оригіналу за 28 September 2014. Процитовано 31 August 2014.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «whl» визначена кілька разів з різним вмістом
  3. Blue Mountains. Visit NSW. Архів оригіналу за 26 May 2013. Процитовано 11 June 2013. 
  4. Brad V. Purcell (15 September 2010). A novel observation of dingoes (Canis lupus dingo) attacking a swimming eastern grey kangaroo (Macropus giganteus). Australian Mammalogy. Australian Mammalogy 32(2) 201–204 (2): 201. doi:10.1071/AM10001. 
  5. IBA: Greater Blue Mountains. Birdata. Birds Australia. Архів оригіналу за 6 July 2011. Процитовано 2011-06-29. 
  6. Gardens of Stone National Park Information Sheet, National Parks and Wildlife Service of New South Wales, October 2001

Посилання[ред. | ред. код]