Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 50°25′57″ пн. ш. 30°28′09″ сх. д. / 50.4327028° пн. ш. 30.4692528° сх. д. / 50.4327028; 30.4692528

Національний університет оборони України імені Івана Черняховського
НУОУ
Azsu.jpg
Заснований 1914
Акредитація IV рівня
Ректор генерал-полковник Воробйов Геннадій Петрович
Розташування Київ
Приналежність Міністерство оборони України
Адреса 03049, Україна, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 28
Телефон/факс (044) 248-10-78
Сайт nuou.org.ua
Нагороди Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Примітки info@nuou.org.ua

Націона́льний університе́т оборо́ни Украї́ни і́мені Іва́на Черняхо́вського — вищий військовий навчальний заклад України, був заснований у 1914 році у місті Києві як військове та артилерійське училища.

Історія[ред.ред. код]

Історія становлення та розвитку Національного університету оборони України починається з відкриття у м. Києві у 1914 році Другого Київського військового піхотного та Миколаївського артилерійського училищ. Місто Київ не випадково було вибране для розміщення додатково ще двох військових училищ. У розпорядженні військового відомства в межах Київського Володимирського кадетського корпусу знаходилась значна вільна ділянка землі, яку у 1913 році було вирішено відвести для будівництва приміщень для Другого Київського військового піхотного училища та Миколаївського артилерійського училища. Головний корпус Національного університету оборони України імені Івана Черняховського розташовується в приміщенні головного корпусу Другого Київського військового піхотного училища (19141918 роки). Для потреб розбудови нового навчального закладу у 1914 році було відведено 18 десятин землі у так званому «Кадетському гаю», що дало змогу створити найбільший в імперії навчальний полігон для стрільб. Перший набір до училища (180 юнкерів) відбувся 15 жовтня 1915 року. До завершення будівництва головного навчального корпусу юнкери розміщувалися в казармах поряд з ним. Навчання у новій будівлі училища розпочалося у березні 1917 року. У 1919 році на базі містечка колишнього Миколаївського юнкерського училища були створені Перші артилерійські курси для підготовки командного складу для Робі́тничо-Селя́нської Черво́ної А́рмії (РСЧА, РККА). Далі 16 червня 1920 року наказом по Південно-Західному фронту курси отримують назву Четверті Київські артилерійські курси[1].

Історичний шлях Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

  • 19141917 рр. — Миколаївське артилерійське і Друге Київське військове піхотне училища.
  • 19191920 рр. — Перші артилерійські курси для підготовки командного складу для Української Радянської Червоної Армії.
  • 1918—1951 рр. — Київське військове піхотне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя
  • 1920-1935 рр.—  Четверті Київські артилерійські курси.
  • 1935-1937 рр. — Перша Київська артилерійська школа[2].
  • 1937-1958 рр. — Перше Київське артилерійське училище[3]. Указами Президії Верховної Ради СРСР 22 лютого 1941 року училищу було надано ім'я С. М. Кірова також училище було нагороджене Орденом Червоного Прапора[4].
  • У часи Великої Вітчизняної війни в липні 1941 року училище було передислоковане до Красноярська (Росія) та повернулось до Києва тільки у вересні 1944 р.
  • У часи Великої Вітчизняної війни в липні 1941 року Київське військове піхотне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя було передислоковане до Ачинську (Россія) та повернулось до Києва тільки у вересні 1944 р.
  • У 1946 році при виконанні постанови Ради Міністрів СРСР № 1532-680СС і наказу Міністра Збройних Сил Радянського Союзу № 030 від 18.07.1946 року, на основі існуючих в СРСР з 1937 року, в системі Міністерства просвіти спеціальних артилерійських шкіл на 1 вересня 1946 року було сформовано 10 артилерійських підготовчих училищ, підлеглих спеціально створеному Управлінню підготовчих училищ (під командуванням генерал-лейтенанта Каріофіллі Г. С.) в апараті Командуючого артилерією Радянської Армії. Одним за таких училищ стало Київське артилерійське підготовче училище (КАПУ). В оголошені на прийом в 8-9 класи Училища писалось: — «Артилерійське підготовче училище має намір дати вихованцям загальну закінчену середню освіту і підготувати їх для вступу в артилерійські Училища. Вихованці, які успішно закінчили училище в обов'язковому порядку направлялися в Артилерійські училища Радянської Армії» Така дія підтверджувалась письмовою згодою батьків, при цьому затверджувалась місцевими органами влади. Абітурієнти складали вступні іспити з математики і російської мови, тестувалися медичною та мандатною комісіями. Перевага надавалась юнакам, батьки котрих загинули під час другої світової війни, військовослужбовцям, а також відмінникам в навчанні.
  • 1958-1974 рр. — Київське вище артилерійське інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова ППО Сухопутних віськ СРСР (КВАІУ). На вулиці Пархоменка, 21 була розташована філія — Іноземний факультет КВІАУ та технічна база. В другій половині 1970-х років вони стали базою для новоствореного Київського вищого зенітно-ракетного інженерного училища (КВЗРІУ)
  • 1974-1977 рр. — Філія ППО Сухопутних військ Воєнної артилерійської академії ім. М. І. Калініна.
  • 1977-1980 рр. — Воєнна академія військової ППО.
  • 1980-1992 рр. — Воєнна академія ППО Сухопутних військ ім. О. М. Василевського.
  • 1992—1999 рр. — на базі КВЗРІУ та КВТІУ створено Київський інститут сухопутних військ.
  • 1992-1998 рр. — Академія Збройних Сил України.
  • 1998-2008 рр.—  Національна академія оборони України.
  • 1999—2002 рр. — до складу академії входить Військовий інститут керівного інженерного складу
  • 2001 — розпочата військова підготовка за програмою підготовки офіцерів запасу.
  • 2008 — 2013 — Національний університет оборони України[5][6].
  • 2013 — наш час — Національний університет оборони України імені Івана Черняховського[7].

Начальники[ред.ред. код]

  1. Генерал-лейтенант Борискін Валентин Данилович (1992—1997)
  2. Генерал-лейтенант Романенко Олег Петрович (1997—1999)
  3. Генерал-полковник Палій Віктор Миколайович (1999—2000)
  4. Генерал-полковник Толубко Володимир Борисович (2000—2005)
  5. Генерал армії України Радецький Віталій Григорович (2005—2010)
  6. Генерал-лейтенант Телелим Василь Максимович (2010-2016)
  7. Генерал-полковник Воробйов Генадій Петрович (2016-)

Структура[ред.ред. код]

  • Управління університету.
  • Начальник Національного університету оборони України.
  • Заступники начальника університету.
  • Науково-методичний центр (організації освітньої діяльності).
  • Науково-методичний центр (організації наукової і науково-технічної діяльності).
  • Адміністративне управління.
  • Відділ міжнародного військового співробітництва.
  • Фінансово-економічне управління.
  • Відділ захисту інформації та криптології.
  • Відділ виховної роботи.
  • Відділ особового складу.
  • Редакційно-видавничий відділ.
  • Юридичний відділ.
  • Відділ зв'язку та інформаційних систем.
  • Служба пожежної безпеки.
  • Медична служба.
  • Служба охорони праці.
  • Відділ служби військ.
  • Відділ озброєння.
  • Відділ тилового забезпечення.
  • Відділ експлуатації та ремонту фондів.

Основні навчальні та наукові підрозділи[ред.ред. код]

  • Інститут державного військового управління.
  • Командно-штабний інститут застосування військ (сил).
  • Інститут авіації та протиповітряної оборони.
  • Інститут оперативного забезпечення та логістики.
  • Гуманітарний інститут.
  • Інститут інформаційних технологій.
  • Центр імітаційного моделювання[8].
  • Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації.
  • Навчально-науковий центр міжнародної миротворчої діяльності.
  • Навчально-науковий центр іноземних мов.
  • Навчально-науковий центр фізичної підготовки та спортивно-оздоровчих технологій.
  • Центр воєнно-стратегічних досліджень[9].
  • Навчальний центр.
  • Навчальні командні пункти.
  • Бібліотека.
  • Факультет підготовки офіцерів запасу[10].

Підрозділи забезпечення[ред.ред. код]

  • 33 База забезпечення навчального процесу.
  • Інформаційно-телекомунікаційний вузол.
  • Клуб.
  • Військовий оркестр.
  • Поліклініка.
  • Офіцерська їдальня.
  • Експериментальна майстерня.
  • Склади.
  • Бюро перепусток.

Цікаві факти[ред.ред. код]

з серпня 1949 по квітень 1951 року — начальник  Київського піхотного училища ім. Робітників Червоного Замоскворіччя генерал-лейтенант Іван Михайлович Пузіков[ru]

4 грудня 2014 року на території університету відкрили стелу на честь захисників України в Російсько-українській війні 2014 року. Пам'ятний знак відкрили слухачі університету — учасники АТО: командир 25-ї окремої повітрянодесантної бригади полковник Юрій Содоль і командир роти спецпризначення підполковник Олексій Пугачов.[11]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • История Киевского высшего зенитного инженерного ракетного училища / Под ред. С. М. Ялового и др. — К. : КВЗРИО, 1979. — 148 с.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]