Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національний університет оборони України імені Івана Черняховського
НУОУ
Azsu.jpg
НУОУ (2013).jpg
50°25′57″ пн. ш. 30°28′09″ сх. д. / 50.43270278002777474° пн. ш. 30.469252780027780148° сх. д. / 50.43270278002777474; 30.469252780027780148Координати: 50°25′57″ пн. ш. 30°28′09″ сх. д. / 50.43270278002777474° пн. ш. 30.469252780027780148° сх. д. / 50.43270278002777474; 30.469252780027780148
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Київ
Засновано 1914 1914
Акредитація IV  рівня
Ректор генерал-лейтенант
Анатолій Сиротенко
Декан Марценківський Вадим Тадеушевич
Приналежність Міністерство оборони України
Випускники :Категорія:Випускники Національного університету оборони України імені Івана Черняховського
Адреса 03049, Україна, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 28
Телефон/факс (044) 248-10-78
Сайт nuou.org.ua
info@nuou.org.ua
CMNS: Національний університет оборони України імені Івана Черняховського на Вікісховищі

Націона́льний університе́т оборо́ни Украї́ни і́мені Іва́на Черняхо́вського — вищий військовий навчальний заклад України, був заснований у 1914 році у місті Києві як військове та артилерійське училища.

Історія[ред. | ред. код]

НУОУ.jpg

Історія становлення та розвитку Національного університету оборони України починається з відкриття у м. Києві у 1914 році Другого Київського військового піхотного та Миколаївського артилерійського училищ. Місто Київ не випадково було вибране для розміщення додатково ще двох військових училищ. У розпорядженні військового відомства в межах Київського Володимирського кадетського корпусу знаходилась значна вільна ділянка землі, яку у 1913 році було вирішено відвести для будівництва приміщень для Другого Київського військового піхотного училища та Миколаївського артилерійського училища. Головний корпус Національного університету оборони України імені Івана Черняховського розташовується в приміщенні головного корпусу Другого Київського військового піхотного училища (19141918 роки). Для потреб розбудови нового навчального закладу у 1914 році було відведено 18 десятин землі у так званому «Кадетському гаю», що дало змогу створити найбільший в імперії навчальний полігон для стрільб. Перший набір до училища (180 юнкерів) відбувся 15 жовтня 1915 року. До завершення будівництва головного навчального корпусу юнкери розміщувалися в казармах поряд з ним. Навчання у новій будівлі училища розпочалося у березні 1917 року. 17 серпня 1918 року законом Ради міністрів Української Держави ВНЗ реорганізовано в Київський державний український університет і переведено в приміщення Миколаївського артилерійського училища. У 1919 році на базі містечка колишнього Миколаївського юнкерського училища були створені Перші артилерійські курси для підготовки командного складу для Робі́тничо-Селя́нської Черво́ної А́рмії (РСЧА, РККА). Далі 16 червня 1920 року наказом по Південно-Західному фронту курси отримують назву Четверті Київські артилерійські курси[1].

Історичний шлях Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

  • 19141917 рр. — Миколаївське артилерійське і Друге Київське військове піхотне училища.
  • 1917—1919 рр. — Київський державний український університет.
  • 19191920 рр. — Перші артилерійські курси для підготовки командного складу для Української Радянської Червоної Армії.
  • 1918—1951 рр. — Київське військове піхотне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя
  • 1920-1935 рр.—  Четверті Київські артилерійські курси.
  • 1935-1937 рр. — Перша Київська артилерійська школа[2].
  • 1937-1958 рр. — Перше Київське артилерійське училище[3]. Указами Президії Верховної Ради СРСР 22 лютого 1941 року училищу було надано ім'я С. М. Кірова також училище було нагороджене Орденом Червоного Прапора[4].
  • У часи Великої Вітчизняної війни в липні 1941 року училище було передислоковане до Красноярська (Росія) та повернулось до Києва тільки у вересні 1944 р.
  • У часи Великої Вітчизняної війни в липні 1941 року Київське військове піхотне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя було передислоковане до Ачинську (Россія) та повернулось до Києва тільки у вересні 1944 р.
  • У 1946 році при виконанні постанови Ради Міністрів СРСР № 1532-680СС і наказу Міністра Збройних Сил Радянського Союзу № 030 від 18.07.1946 року, на основі існуючих в СРСР з 1937 року, в системі Міністерства просвіти спеціальних артилерійських шкіл на 1 вересня 1946 року було сформовано 10 артилерійських підготовчих училищ, підлеглих спеціально створеному Управлінню підготовчих училищ (під командуванням генерал-лейтенанта Каріофіллі Г. С.) в апараті Командуючого артилерією Радянської Армії. Одним за таких училищ стало Київське артилерійське підготовче училище (КАПУ). В оголошені на прийом в 8-9 класи Училища писалось: — «Артилерійське підготовче училище має намір дати вихованцям загальну закінчену середню освіту і підготувати їх для вступу в артилерійські Училища. Вихованці, які успішно закінчили училище в обов'язковому порядку направлялися в Артилерійські училища Радянської Армії» Така дія підтверджувалась письмовою згодою батьків, при цьому затверджувалась місцевими органами влади. Абітурієнти складали вступні іспити з математики і російської мови, тестувалися медичною та мандатною комісіями. Перевага надавалась юнакам, батьки котрих загинули під час другої світової війни, військовослужбовцям, а також відмінникам в навчанні.
  • 1958-1974 рр. — Київське вище артилерійське інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова ППО Сухопутних віськ СРСР (КВАІУ). На вулиці Пархоменка, 21 була розташована філія — Іноземний факультет КВІАУ та технічна база. В другій половині 1970-х років вони стали базою для новоствореного Київського вищого зенітно-ракетного інженерного училища (КВЗРІУ)
  • 1974—1977 рр. — Філія ППО Сухопутних військ Воєнної артилерійської академії ім. М. І. Калініна.
  • 1977—1980 рр. — Військова академія армійської ППО.
  • 1980—1992 рр. — Військова академія ППО Сухопутних військ ім. О. М. Василевського.
  • 1992—1999 рр. — на базі КВЗРІУ[5] та КВТІУ[6] створено Київський інститут сухопутних військ[7].
  • 1992—1998 рр. — Академія Збройних Сил України.
  • 1998—2008 рр.—  Національна академія оборони України.
  • 1999—2002 рр. — до складу академії входить Військовий інститут керівного інженерного складу[8]
  • 2001 — розпочата програма підготовки офіцерів запасу.
  • 2008 — 2013 — Національний університет оборони України[9][10].
  • 2013 — наш час — Національний університет оборони України імені Івана Черняховського[11].

Структура[ред. | ред. код]

  • Управління університету.
  • Начальник Національного університету оборони України.
  • Заступники начальника університету.
  • Науково-методичний центр (організації освітньої діяльності).
  • Науково-методичний центр (організації наукової і науково-технічної діяльності).
  • Адміністративне управління.
  • Відділ міжнародного військового співробітництва.
  • Фінансово-економічне управління.
  • Відділ захисту інформації та криптології.
  • Відділ виховної роботи.
  • Відділ особового складу.
  • Редакційно-видавничий відділ.
  • Юридичний відділ.
  • Відділ зв'язку та інформаційних систем.
  • Служба пожежної безпеки.
  • Медична служба.
  • Служба охорони праці.
  • Відділ служби військ.
  • Відділ озброєння.
  • Відділ тилового забезпечення.
  • Відділ експлуатації та ремонту фондів.

Основні навчальні та наукові підрозділи[ред. | ред. код]

  • Інститут державного військового управління.
  • Командно-штабний інститут застосування військ (сил).
  • Інститут авіації та протиповітряної оборони.
  • Інститут оперативного забезпечення та логістики.
  • Гуманітарний інститут.
  • Інститут інформаційних технологій.
  • Центр імітаційного моделювання[12].
  • Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації.
  • Навчально-науковий центр міжнародної миротворчої діяльності.
  • Навчально-науковий центр іноземних мов.
  • Навчально-науковий центр фізичної підготовки та спортивно-оздоровчих технологій.
  • Центр воєнно-стратегічних досліджень[13].
  • Навчальний центр.
  • Навчальні командні пункти.
  • Бібліотека.

Підрозділи забезпечення[ред. | ред. код]

  • 33 База забезпечення навчального процесу.
  • Інформаційно-телекомунікаційний вузол.
  • Клуб.
  • Військовий оркестр.
  • Поліклініка.
  • Офіцерська їдальня.
  • Експериментальна майстерня.
  • Склади.
  • Бюро перепусток.

Начальники[ред. | ред. код]

  1. Генерал-лейтенант Борискін Валентин Данилович (1992—1997)
  2. Генерал-лейтенант Романенко Олег Петрович (1997—1999)
  3. Генерал-полковник Палій Віктор Миколайович (1999—2000)
  4. Генерал-полковник Толубко Володимир Борисович (2000—2005)
  5. Генерал армії України Радецький Віталій Григорович (2005—2010)
  6. Генерал-лейтенант Телелим Василь Максимович (2010—2016)
  7. Генерал-полковник Воробйов Генадій Петрович (2016—2017)
  8. Генерал-лейтенант Сиротенко Анатолій Миколайович (2017-)[15]

Викладачі[ред. | ред. код]

Випускники[ред. | ред. код]

Див. також: Випускники Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Цікаві факти[ред. | ред. код]

З серпня 1949 по квітень 1951 року — начальник  Київського піхотного училища ім. Робітників Червоного Замоскворіччя генерал-лейтенант Іван Михайлович Пузіков[ru]

4 грудня 2014 року на території університету відкрили стелу на честь захисників України в Російсько-українській війні 2014 року. Пам'ятний знак відкрили слухачі університету — учасники АТО: командир 25-ї окремої повітрянодесантної бригади полковник Юрій Содоль і командир роти спецпризначення підполковник Олексій Пугачов.[16]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Яловой, 1979, с. 7
  2. Яловой, 1979, с. 17
  3. Яловой, 1979, с. 18
  4. Яловой, 1979, с. 22
  5. КВЗРІУ
  6. КВТІУ
  7. Київський інститут сухопутних військ
  8. Військовий інститут керівного інженерного складу
  9. Указ Президента України від 30 грудня 2008 року № 1217/2008 «Про Національний університет оборони України».
  10. Національний університет оборони України
  11. Указ Президента України від 22 лютого 2013 року № 85/2013 «Про присвоєння імені Івана Черняховського Національному університету оборони України».
  12. http://www.sim.nuou.org.ua Центр імітаційного моделювання.
  13. http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Znpcvsd/index.html Збірник наукових праць центру воєнно-стратегічних досліджень.
  14. http://www.nudu.io.ua
  15. Міністр оборони України представив нового керівника Національного університету оборони. http://www.mil.gov.ua/. Міністерство оборони України. 2017-08-16. Процитовано 16 серпня 2017. 
  16. У Києві відкрили меморіальну стелу захиснику вітчизни. ФОТО. Київ. Українська правда. 04.12.2014

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • История Киевского высшего зенитного инженерного ракетного училища / Под ред. С. М. Ялового и др. — К. : КВЗРИО, 1979. — 148 с.