Націонал-соціалістична робітнича партія Данії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Націонал-соціалістична робітнича партія Данії

дан. Danmarks Nationalsocialistiske Arbejderparti, DNSAP
Країна Данія Данія
Голова партії Кай Лембке (1932-1933)
Фріц Клаусен (1933—1944)
Теофілус Ларсен (1944-1945)
К.О. Йорґенсен (1945)
Засновник Кай Лембке
Дата заснування 16 листопада 1930
Дата розпуску 8 травня 1945
Штаб-квартира Данія Північний Шлезвіг
Ідеологія націонал-соціалізм
Кількість членів  40 000
Офіційний колір (кольори) червоний, білий
Друкований орган Fædrelandet (1939-1945)
Парад НСРПД на Ратушній площі Копенгагена 17 листопада 1940 року
Третій Рейх Націонал-соціалізм
Основні поняття

Диктатура Вождизм Правиця Шовінізм Нацистська расова політика Мілітаризм Антидемократизм

Ідеологія

Народний рух «25 пунктів» «Моя боротьба» Недолюдина Нюрнберзькі расові закони Расова теорія Гюнтера расова політика «Міф двадцятого століття»

Історія

Товариство Тулє Німецька робоча партія Третій Рейх Ніч довгих ножів Кришталева ніч Друга світова війна Рішення чеського питання / Рішення єврейського питання Катастрофа європейського єврейства Голокост Нюрнберзький процес

Персоналії

Адольф Гітлер Відкун Квіслінг Войтех Тука Генріх Гіммлер Герман Герінг Рудольф Гесс

Організації

НСДАП СА СС Гітлер'югенд Гестапо Вервольф Союз німецьких дівчат Юнгфольк Союз дівчаток Зимова допомога Німецький робітничий фронт Сила через радість Віра та краса Націонал-соціалістичні (мехкорпус авіакорпус народна благодійність жіноча організація союз студентів союз лікарів союз вчителів союз юристів союз допомоги жертвам війни)

Нацистські партії та рухи

Угорщина Північний Кавказ Бельгія Нідерланди Чечня Норвегія Латвія Білорусь

Споріднені поняття

Фашизм Антикомунізм Неонацизм фібонацизм Інтегральний націоналізм Нацистський окультизм


Націонал-соціалістична робітнича партія Данії (дан. Danmarks Nationalsocialistiske Arbejderparti, DNSAP) — данська націонал-соціалістична політична партія, заснована у 1930 році; найбільша націонал-соціалістична партія країни до та під час Другої світової війни. Найбільшого розквіту зазнала за часів німецької окупації Данії.

Офіційно розпущена у 1945 році після звільнення Данії військами союзників, майже повністю втративши народну підтримку, хоча деякі її колишні члени намагалися продовжувати її діяльність.

Створення, керівництво та програма партії[ред. | ред. код]

Партія була заснована у Копенгагені 16 листопада 1930 року після успіху німецьких нацистів на виборах до рейхстагу[ru] того ж року. У заснуванні брали участь п'ятеро осіб — Кай Лембке[da], Георг Фредеріксен, Ейнар Йорґенсен[da], Курт Карліс Хансен та Кнуд Б. Вессельтофт, які пообіцяли безкомпромісно — за потреби навіть ціною свого життя — боротися за цілі партії, та проголосили про те, що програма партії залишиться незмінною до того, як мета буде досягнута і тоді партія буде розпущена. Засновники партії обрали її керівником Кая Лембке та передали йому безумовний авторитет у партії.[1]

Районний відділ НСРПД у Фредеріксберзі по вулиці Ґаммель-Конґевай у 1940 році, Копенгаген

Новостворена партія багато у чому наслідувала НСДАП, зокрема були скопійовані основні атрибути (коричнева уніформа, використання свастики як символу партії і нацистського вітання та назву «штурмові загони» (SA —«Storm Afdelinger») для власної напіввійськової організації. Партійна програма являла собою фактично переклад 25 пунктів програми НСДАП, і навіть офіційний гімн партії був просто данською версією пісні Горста Весселя. Партія переслідувала явні антисемітські цілі, хоча й не у таким масштабах, як німецькі нацисти.[2]

Втім, партія все ж мала низку відмінностей від НСДАП: члени НСРПД-данські націоналісти хотіли перенесення кордону Данії на південь з метою отримання усієї території історичного Герцогства Шлезвіг, що перенесло б більшу частку етнічних німців під контроль Данії. НСРПД насправді вважала німців північного та південного Шлезвіга[en] германізованими данцями, яких політичним шляхом можна повернути до їх данського походження.[3] Німці ж прагнули включити північну частину Шлезвіга до складу німецької держави.

НСРПД також підтримувала лояльність до данської монархії[en] та Церкви Данії[en].[2]

Партійна програма у 1930 році[ред. | ред. код]

Партія виклала свою програму у 25 пунктах, яка, як зазначалося, здебільшого була просто точним данським перекладом програми німецької націонал-соціалістичної партії (що також налічувала 25 пунктів) від лютого 1920 року, пристосованим до реалій країни.[1]

• розпуск та заборона Комуністичної партії Данії[da] (пункт 2);

• країна та землі (колонії) як місце для збільшення населення (пункт 3);

• обмеження іміграції (пункт 8);

• заміна збройних сил армією, яка може бути використана для нападу (пункт 22);

• судові переслідування мистецьких та літературних напрямів, які вважалися шкідливими для народу (пункт 23);

• потужна державна влада з безперечним авторитетом над країною (пункт 25).

Ставлення до євреїв[ред. | ред. код]

Метою партії було ведення «визвольної боротьби» за «звільнення данського народу від панування єврейського матеріалістичного духу». У пункті 4 партійної програми йшлося про те, що «лише ті, хто належить до народу, можуть бути громадянами країни. Такими є лише ті, що мають данську кров. Євреї не належать до народу.» У пункті 5 зазначалося, що «негромадяни мають розглядатися як гості та підкорятися законодавству щодо іноземців[1]

Для порівняння, в одному з пунктів прийнятої у 1920 році для НСРПН партійної програми йшлося наступне: «Громадянином Німеччини може бути лише той, хто належить до німецької нації, у чиїх жилах тече німецька кров, незалежно від релігійної приналежності. Таким чином, жоден єврей не може бути віднесений до німецької нації, а також бути громадянином Німеччини.» У наступному пункті йшлося про те, що «Той, хто не є громадянином Німеччини, може проживати у ній як гість на правах іноземця. Кожен іноземець зобов'язаний дотримуватися вимог законодавства щодо іноземців.» [4]

Кай Лембке, очільник НСРПД у 1930–1933 рр.
Фріц Клаусен, очільник партії у 1933–1943 рр.

Нове керівництво і нова партійна програма від 1933 року[ред. | ред. код]

Ексцентричний ротмістр Кай Лембке був доволі примхливим та йому не вистачало очевидного політичного чуття як для вождя,[5] тому зростаюча невдоволеність його характером та жорстокістю разом із постійними хвилюваннями у Копенгагенському регіоні партії призвели у липні 1933 року до того, що відділення партії у південній та північній Ютландії відмовилися від своєї присяги до Лембке та проголосили Фріца Клаусена лідером для всієї Ютландії, який водночас перейняв і щотижневе партійне видання, газету «National-Socialisten» (дан. «Націонал-соціаліст»). Кілька днів потому відділення партії у Ютландії було закрите, і Клаусен був обраний новим лідером партії. Лембке у наступні роки даремно намагався відновити своє лідерство за підтримки решти членів партії.[6] За перебування Лембке на посаді керівника НСРПД до неї вступили лише кілька сотень членів та вона не змогла заручитися навіть мінімальною підтримкою на виборах до Фолькетингу у 1932 році. Клаусен же зосередив основну діяльність на території рідного Північного Шлезвіга, де проживала найчисленніша у Данії німецька діаспора та де підтримка НСРПД була найактивнішою.

У новій партійній програмі від вересня 1933 року 25 вимог партії скоротилися до лише 8 пунктів, які містили значно менш конкретні формулювання. Наприклад, про єврейське питання тепер йшлося окремо, що партія «прагне повернення данського народу, економічно та морально, на основі нордичної культури та раси». Після цього програма партії не замінювалася та не оновлювалася.[7] [8]

Керівництво партії у 1943–1945 рр.[ред. | ред. код]

Після незадовільного для партії результату виборів до Фолькетингу у березні 1943 року та вивільнення окупаційної влади від партії Фріц Клаусен тимчасово відійшов від справ на користь свого заступника Теофілуса Ларсена. Восени 1943 року Фріц Клаусен записався військовим лікарем до Ваффен-СС, звідки у квітні 1944 року він знову повертається до Данії, а 5 травня він формально склав свої лідерські повноваження, які були передані раді керівників із трьох осіб, на чолі якої стояв К.О. Йорґенсен. Рада керівників виключила з партії Фріца Клаусена 22 листопада 1944 року, і 20 січня 1945 року новим лідером партії став К.О. Йорґенсен.[9] [10]

Діяльність у період окупації Данії[ред. | ред. код]

НСРПД підтримувала вторгнення гітлерівських військ до Данії та подальшу окупацію країни 9 квітня 1940 року. Наприкінці 1940 року відбувся перехід до нацистського уряду за підтримки німецького адміністратора, Сесіля фон Ренте-Фінка, проте через політику співпраці із легітимним данським урядом було вирішено краще зачекати із цим до моменту перемоги Німеччини у війні, хоча НСРПД вже отримувала фінансову та політичну підтримку від Німеччини. Таким чином данський уряд отримав дозвіл продовжувати свою діяльність, але лише за умови співпраці із Третім Рейхом.

Головним фактором, що вплинув на вирішення Ренте-Фінка, були партійні збори 17 листопада 1940 року, заплановані як сигнал перейняття партією політичної влади у Данії. Учасники зборів мали сутички з величезним натовпом, кількість осіб у якому у кілька разів перевищувала кількість власне учасників зборів, і члени партії були змушені шукати захисту у данської поліції, яка після зборів також мала доправити їх у безпечне місце, щоб уникнути нападів та побиттів від населення.

НСРПД також виступила із пропозицією відновити старі кордони та повернути Північний Шлезвіг німцям, але це також довелося відкласти до остаточної перемоги Німеччини. У складі коаліційного уряду війського часу (1940—1943) представники НСРПД були відсутні. Навіть на виборах до парламенту 1943 року НСРПД набрала лише 43 тисячі голосів, заледве покращивши свій довоєнний рейтинг. Наступного дня Фріц Клаусен відмовився від фінансової підтримки з Німеччини, вирішивши дотримуватися «суто данської» національної лінії.[[#cite_note-FOOTNOTELittlejohn1987a<sup>'"`UNIQ--nowiki-0000000F-QINU`"'''[[Вікіпедія:Перевірність|сторінка?]]'''"`UNIQ--nowiki-00000010-QINU`"'[[Категорія:Статті,_що_вимагають_конкретизації]]</sup>-11|[11]]] Згодом його було відправлено у відставку та на Східний фронт у якості польового хірурга.[12]

На той час кількість членів партії складала близько 40 тисяч осіб. Місцеве населення загалом ставилося до членів партії зневажливо та бойкотувало їх заходи.

Після окупації країни НРСПД прагнула зайняти таке ж положення у Данії, як партія «Національна єдність» у Норвегії, проте на відміну від Квіслінга у Норвегії та Мюссерта в Нідерландах, Фріц Клаусен так і не отримав посаду при владі. Надалі НСРПД була активно задіяна у створенні данських підрозділів СС.

Члени НСРПД[ред. | ред. код]

У 1930-х роках послідовникам партії здебільшого походили з сільського господарства, постраждалого через Велику депресію. Серед налаштованого проти німців після поразки у Дансько-прусській війні населення партія отримала дуже незначну підтримку.

Станом на кінець 1939 року партія налічувала приблизно 5000 членів, найбільша кількість була зафіксована у березні 1943 року — 19 000 членів. Навесні 1945 року до партії входили приблизно 12 000 членів. Приблизно чверть усіх членів партії становили жінки. Згідно із підрахунками, приблизно 39 000 осіб входили або були колись членами партії у період із 1930 по 1945 рр.[13] [14]

За весь час існування партії Південна Ютландія (або ж Північний Шлезвіг) була тим регіоном, де підтримка партії була найсильнішою. Іншими округами із відносно високою кількістю членів партії були округи Ольборґ, Рандерс та Орхус, а також Лолланд-Фальстер разом із Фредеріксборґом, округи Копенгаген, Роскілле та Соре.[15]

Існує документ під назвою Боврупська картотека[da], створений лідером партії Фріцем Клаусеном у Боврупі, який містить загальний список усіх членів партії. На даний момент він зберігається у Державному архіві Данії. Частина цього документу, яка щороку збільшується через закінчення терміну дії авторських прав, наразі доступна у цифровій формі.[16]

Відомим членом партії також була данська письменниця та журналістка Ольга Еґерс[da].

Вибори до Фолькетингу[ред. | ред. код]

Призначення Фріца Клаусена також не сприяло особливій популярності партії.

Партія брала участь у виборах до Фолькетингу 22 жовтня 1935 року із 61 кандидатом, здобувши у них близько 16 000 голосів. Це становило приблизно 1% від загальної кількості голосів (1 651 132), тому НСРПД не змогла отримати своє представництво у Фолькетингу.[17]

Партія знову висувалася на вибори до Фолькетингу 3 квітня 1939 року із 87 кандидатами, на яких здобула близько 31 000 голосів (близько 1,8% від загальної кількості голосів - 1 709 556) та відкрила три мандати у Фолькетингу, які отримав лікар Фріц Клаусен (керівник партії) із Боврупа, довірена особа Оґе Хенріксен із Хеллерупа та коваль Теодор М. Андерсен із Маріаґера.[18]

На виборах до Фолькетинґу 23 березня 1943 року партія із 116 кандидатами отримала 43 000 голосів, що відповідало вже 2,1% від загальної кількості голосів (2 040 583), що дало партії три мандати, які були передані редактору Хельґе Банґстеду із Люнґбю, лікареві Фріцу Клаусену із Боврупа та бізнесмену Ейнару Йорґенсену із Ґлострупа.[19] Зважаючи на те, що партія із виборів у 1939 році вчетверо збільшила кількість своїх членів, помірний успіх на виборах 1943 року був несподіванкою та розчаруванням.[20]

На усіх трьох виборах партія мала найбільший процент виборців у Південній Ютландії – у 1943 році він налічував 4,5% виборців проти 1,8% у інших частинах країни.[21]

Організація[ред. | ред. код]

Перший організаційний план партії був представлений у 1931 році. Новий організаційний план набув чинності у 1934 після приходу до влади Фріца Клаусена. Пізніші оновлення були зроблені у 1936 та 1938 роках. Останній організаційний план партії був представлений у лютому 1943 року: нараховував 55 сторінок і був значно вичерпнішим за попередні; він був прямо надихнутий німецькою нацистською організаційною книгу 1936 року у 596 сторінок.

На чолі партії стояв вождь (дан. føreren), який мав найбільшу владу у всіх партійних справах. На допомогу собі вождь на центральному рівні мав партійний штаб із звичайними лідерами штабів (дан. stabsledere), низкою обласних лідерів (дан. landsledere), кожен з яких мав власну сферу відповідальності, напр., законодавство, культура, сільське господарство та народна просвіта. Географічно існувала ієрархічно побудована організація з лідерами ключових регіонів (дан. sysler; здебільшого тих, що відповідали тодішнім 25 округам Данії), над сотнями (дан. herreder); для торгових міст) з відділеннями (дан. afdelinger) в основі, до груп (дан. grupper) та найменших частин – блоків (дан. blokke), які мали задачу цілком локальну і вербували нових членів партії.

Із загальнонаціональних, колегіальних органів утворювалася велика рада (дан. storråd) як форум для представлення «важливих політичних або організаторських повідомлень від Вождя», т.зв. тинг вождя (дан. førerting), де рішення вождя проголошувалися на щорічних зустрічах, разом із почесним правом (дан. æresret) на урегулювання спорів між членами партії. Додатками до партії була низка організацій, серед яких були «Націонал-соціалістична молодь Данії[da]», спортивні загони (СА), Робітничий фронт (дан. Arbejdsfronten) та Націонал-соціалістичний союз вчителів (дан. Nationalsocialistisk Lærer-Forbund).[22]

Жоден із організаційних планів «... не був реальним вираженням фактичних організаційних відношень у партії. Більша їх частина лишилася на папері.»[23] Партійний апарат був доволі невеликим порівняно із величиною партії.[24]

Штурмові загони (SA)[ред. | ред. код]

Емблема штурмових загонів

НСРПД мала власні свої власні штурмові загони — СА (S.A.; дан. Storm Afdeling), традиційною формою яких була коричнева сорочка з чорними галіфе та чорними високими чоботами, чорною краваткою і чорною нарукавною пов'язкою із білою свастикою. Головним убором слугував чорний кашкет або чорна пілотка. На кашкетах була кокарда із двох частин: власне національної данської кокарди та рунічних символів "S" and "A", вписаних у біле коло. "Повне обмундирування" включало у себе коричневий мундир, чорні галіфе та портупею, які носили з сорочкою кольору хакі, краваткою та пілоткою. Під час служби члени СА носили сталевий шолом данської армії із рунічним значком S.A.[25]

У СА було сім початкових звань:

  • Штурмовик (дан. SA-Maend)
  • Командир секції із 3-9 осіб (дан. SA-Sektionsfører)
  • Командир групи із 10-20 осіб (дан. SA-Gruppefører)
  • Командир штурму із 4 груп (дан. SA-Stormfører)
  • Командир колони — 3 або 4 штурмів (дан. SA-Kolonnensfører)
  • Командир дивізії — кількох колон (дан. SA-Divisionsfører)
  • Верховний командувач штурмових загонів (дан. Øverste SA-Fører)

Сім початкових звань штурмових загонів НСРПД згодом були розширені до тринадцяти згідно зі схемою нижче:[25]

Петлиці зі знаками розрізнення Звання в СА Переклад
SA-Stabschefen Начальник штабу
SA-Divisionsfører Командир дивізії
SA-Brigadefører Командир бригади
SA-Kommandant.svg SA-Kommandant Комендант
SA-Overfylkefører.svg SA-Overfylkefører Старший командир округу
SA-Fylkefører.svg SA-Fylkefører Командир округу
SA-Kolonnefører.svg SA-Kolonnensfører Командир колони
SA-Overstormfører.svg SA-Overstormfører Старший командир штурму
SA-Stormfører.svg SA-Stormfører Командир штурму
SA-Overgruppefører.svg SA-Overgruppefører Старший командир групи
SA-Gruppefører.svg SA-Gruppefører Командир групи
SA-Sektionsfører.svg SA-Sektionsfører Командир секції
SA-Menig.svg SA-Menig Рядовий

Періодичні видання[ред. | ред. код]

Друкований орган партії, газета «Fædrelandet» (дан. «Батьківщина»), виходила з січня 1939 по травень 1945 року. Газета, яку населення дуже не любило, відкрилася після після кількох років масивної економічної підтримки з боку Німеччини; у 1941 році вона повністю перейшла до рук німців і припинила бути партійним органом у травні 1943 року. Редактором газети був Аксель Гойєр (1939–1940) спільно з К. К. Стеен-Расмусеном та Хельге Бангстедом (1940–1945). У 1940–1944 рр. тираж газети складав більше 10 тисяч екземлярів. Усі її постійні журналісти та більша частина віддалених працівників були засуджені у ході судових процесів після війни.[26]

Щотижнева газета «National-Socialisten» (дан. «Націонал-соціаліст») виходила з жовтня 1931 по травень 1945 року та мала 8 різних редакторів, серед яких зокрема були Аксель Олесен (49 місяців) та К.К. Стеен-Расмусен (52 місяці). Ця газета, тираж якої невідомий, разом з газетою «Fædrelandet» була центральним органом поширення партійної позиції..[27]

Окрім цього, серед періодичних видань[28] НСРПД можна знайти наступні:

  • «Jul i Norden» (дан. «Різдво на Півночі») — щорічне видання зі статтями про роботу партії протягом року та позицію партії щодо мистецтва та культури (1934–1944);
  • «DNSAP’s Maanedsbreve» (дан. «Місячник НСРДП») —видання для керівників для наставлення членів та партії та підвищення політичної освіти (квітень 1935 – лютий 1945);
  • «DNSAP. Leder-Meddelelser» (дан. «НСРДП, Головні повідомлення») — видання, що містило організаційні повідомлення (1941–1944).

Вербування на військову службу[ред. | ред. код]

За часів окупації Данії партія брала участь у вербуванні добровольців на військову службу до Вільного корпусу СС «Данмарк» та Ваффен-СС – спочатку з літа 1940 по середину 1941 року, коли вербування не було дозволене, проте данський уряд ставився до нього толерантно, а потім – явно і відкрито з червня 1941 року після німецького вторгнення до СРСР, коли окупаційна влада сама займалася призовом добровольців. Партія відкрила численні вербувальні контори та агітувала за вступ на німецьку військову службу за допомогою плакатів та оголошень, що особливо підкреслювали необхідність боротьби з комунізмом; водночас партія бажала засвідчити свою конкурентоспроможність до окупаційної влади та прагнула можливості створити партійне військо, яке могло б бути застосоване у майбутньому державному перевороті.

Загальна кількість данських добровольців за оцінками складала приблизно 7 тисяч осіб, багато з яких полягли у боях на Східному фронті. Серед самих добровольців майже половина були членами НСРПД, а майже чверть симпатизувала партії.[29] [30] [31] [32]

Відгалуження партії[ред. | ред. код]

За весь період свого існування партія була ареною для суперечок, формування фракцій та відгалужень.[33] Загальний рахунок показав, що на той час існувало не менше 29 партійних утворень із самопроголошеною нацистською ідеологією.[34] Серед них - із угрупуваннями, що конкурували із НСРПД - були:

  • Націонал-соціалістична партія (National Socialistisk Parti), утворена у листопаді 1932 року зокрема В. Петерсеном зі своїм друкованим виданням Stormen, («Шторм»), яка на прохання окупаційної влади була заборонена у жовтні 1940 року;
  • Данська соціалістична партія[da] (Dansk Socialistisk Parti), заснована у лютому 1935 року як заміна Націонал-соціалістичної партії;
  • Націонал-соціалістична робітнича партія[da] (National Socialistisk Arbejder Parti), заснована у жовтні 1935 року Оґе Х. Андерсеном;
  • Данське народне товариство[da] (Dansk Folkefællesskab), засноване 24 травня 1936 року Андерсом Маллінґом[da] та Й. Серенсеном;
  • Данський північний фронт (Dansk Nordisk Front), заснований у 1940 році Х.О.Е. Олсеном;
  • Данська народна партія (Dansk Folkeparti), утворена у лютому 1941 року зокрема В. Петерсеном;
  • Рух Стельсіґа (Stelsig-Bevægelsen), утворена у 1942 році Францом Стельсіґом;
  • Нова Данія (Det Nye Danmark), утворена у червні 1943 року;
  • Данське національне зібрання[da] (Dansk National Samling), засноване 7 серпня 1944 року як велика кількість борців, що мали на меті перейняти політичну ініціативу у крайньому правому крилі від НСРПД.

Низка із цих угрупувань були об'єднані під НСРПД у березні 1945 року.

Судові процеси після окупації[ред. | ред. код]

Основою для судових рішень після завершення окупації Данії була створена за допомогою т.зв. доповнення до кримінального законодавства (закон про державну зраду), який визначав кримінальну відповідальність зі зворотньою чинністю від 9 квітня 1940 року, оскільки втім дії, здійснені відповідно із «законами, наказами або вказівками» до 29 серпня 1943 року від законної, данської влади звільнювалися від кримінальної відповідальності. Згідно із доповненням до кримінального законодавства[35] зокрема призначалося покарання для тих, хто:

  • був членом вищого керівництва НСРПД і у якості такого сприяв або не зміг протидіяти співпраці із окупаційною владою, у тому числі шляхом пропаганди;
  • виступав у якості видавця, редактора або керівника газети або журналу, який працював із просуванням німецької пропаганди, або письмово чи усно відкрито виступав на користь німецької пропаганди;
  • надавав значну економічну підтримку органам преси або організаціям, які неправильним чином підтримували окупаційну владу;
  • на додачу до просування німецьких інтересів неправильним чином протидіяв діяльності руху спротиву.

Близько 50 членів партії були засуджені згідно із цими положеннями. Згідно із доповненням до кримінального законодавства факт буття членом НСРПД сам по собі не карався, проте велика частина рядових членів партії попри це підпадала під судові процеси через порушення інших положень доповнення, зокрема доноси, службу у збройних силах, службу у німецькій поліції, поліції безпеки або у корпусі ХІПО[da] (допоміжна поліція), саботажний рух разом – особливо – через участь у німецькій військовій службі, оскільки за підрахунками близько половина із 3300 добровільних учасників війни, які були засуджені до в'язниці від двох до п'яти років, були членами партії.[36] [37] [38] [39] [40] [41]

Після 1950 року[ред. | ред. код]

Після того, як партія була оголошена банкрутом за рішенням Морського і комерційного суду[42] та розпущена у зв'язку із визволенням Данії, вона була відновлена у 1951 році на чолі зі Свеном Салікатом, проте припинила своє існування наприкінці 1980-х рр. через вихід останніх старих активістів.

Сучасна партія «Націонал-соціалістичний рух Данії[da]», заснована у 1991 році, позиціонує себе як наступниця НСРПД.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Det Kgl. Bibliotek på Digitale samlinger
  2. а б David Littlejohn — Foreign Legions of the Third Reich. Volume 1
  3. Madeleine Hurd 2011, Bordering the Baltic: Scandinavian Boundary-Drawing Processes, 1900-2000, LIT Verlag Münster, ISBN 3643107781, pp. 83-84
  4. Das 25-Punkte-Programm der NSDAP på documentArchiv.de
  5. Bundgaard Christensens m.fl. "Danmark besat", side 141-143
  6. John T. Lauridsens ”Dansk Nazisme”, kapitel 4
  7. Digitaliseret pamflet "Hvad vi vil!" på Det Kgl. Bibliotek
  8. John T. Lauridsens ”Dansk Nazisme”, side 145-148
  9. John T. Lauridsens ”Dansk nazisme”, side 509
  10. Gads leksikon om besættelsestiden, side 83 og 93
  11. [[#cite_ref-FOOTNOTELittlejohn1987a<sup>'"`UNIQ--nowiki-0000000F-QINU`"'''[[Вікіпедія:Перевірність|сторінка?]]'''"`UNIQ--nowiki-00000010-QINU`"'[[Категорія:Статті,_що_вимагають_конкретизації]]</sup>_11-0|↑]] Littlejohn, 1987a, с. [сторінка?]
  12. Hans Kirchhoff: Die dänische Staatskollaboration. In: Werner Röhr (Hrsg.): Okkupation und Kollaboration (1938–1945). Beiträge zu Konzepten und Praxis der Kollaboration in der deutschen Okkupationspolitik (= Europa unterm Hakenkreuz. Erg. Bd. 1. Hüthig, Berlin 1994, S. 104f.)
  13. John T. Lauridsens ”Dansk Nazisme”, side 520
  14. Djursaas "DNSAP: de danske nazister", bind 1 side 52
  15. Djursaas "DNSAP: de danske nazister", bind 1 side 62
  16. Slægtsforskernes Bibliotek på bibliotek.dis-danmark.dk
  17. Folketingsvalget 1935 på dst.dk
  18. Folketingsvalget 1939 på dst.dk
  19. Folketingsvalget 1943 på dst.dk
  20. Gads Leksikon om besættelsestiden, side 93
  21. Djursaas ”DNSAP: Danske nazister”, bind 1 side 63
  22. John T. Lauridsens “Dansk nazisme”, side 150-177
  23. John T. Lauridsens “Dansk nazisme”, side 530
  24. Bundgaard Christensens "Danmark besat", side 146
  25. а б Littlejohn, 1987b, с. 276–277
  26. John T. Lauridsens ”Dansk Nazisme”, kapitel 11 og side 495
  27. John T. Lauridsens ”Dansk Nazisme”, kapitel 11 og side 524
  28. John T. Lauridsens ”Dansk Nazisme”, kapitel 11
  29. John T. Lauridsens ”Dansk nazisme” side 25, 69, 347-357 og 506
  30. ”Frit Danmarks Hvidbog”, bind II side 48
  31. Frikorps Danmark i Den Store Danske
  32. Gads Leksikon om besættelsestiden, side 92 og 173
  33. John T. Lauridsens ”Dansk nazisme” side 99
  34. Djursaas "DNSAP: Danske nazister", bind 1 side 17-20
  35. Bekendtgørelse nr. 368 af 6. juli 1946 af Lov om Tillæg til Borgerlig Straffelov angaaende Forræderi og anden landsskadelig Virksomhed
  36. Tamms ”Retsopgøret efter besættelsen”, side 386-408
  37. John T. Lauridsens ”Dansk nazisme” side 412-415
  38. Bundgaard Christensens m.fl. ”Danmark besat”, side 677-691
  39. Den Store Danske om Frikorps Danmark
  40. danmarkshistorien.dk om De danske østfrontsfrivillige 1940-1945
  41. Den Store Danske om Forræderiloven
  42. Gads leksikon om besættelsestiden, side 93

Література[ред. | ред. код]

  • Christensen, Claus Bundgaard, Lund, Joachim, Olsen, Niels Wium og Sørensen, Jakob: "Danmark besat - Krig og hverdag 1940-1945", Informations Forlag 4. reviderede udgave 2015, ISBN 978-87-7514-471-6
  • Djursaa, Malene. DNSAP: de danske nazister 1930-1945, bind 1-2, Gyldendal 1981, ISBN 87-01-99941-9
  • Gads Leksikon om dansk besættelsestid 1940-1945, G.E.C. Gads Forlag 2002, ISBN 87-12-03706-0
  • Lauridsen, John T. Dansk nazisme 1939-1945 – og derefter, Gyldendal 2002, ISBN 87-00-2005484
  • Tamm, Ditlev. Retsopgøret efter besættelsen, Jurist- og Økonomforbundets Forlag 1984, side 386-408, ISBN 87-574-4260-6
  • Frit Danmarks Hvidbog, Besættelsestiden i Dokumenter og Kommentarer, Thaning og Appels Forlag 1946, bind II side 40-48
  • Marlene Djursaa: Who were the Danish Nazis? A Methodological Report on an Ongoing Project. In: Reinhard Mann (Hrsg.). Die Nationalsozialisten. Analysen faschistischer Bewegungen. Klett-Cotta, Stuttgart 1980, ISBN 3129110909 (Historisch-sozialwissenschaftliche Forschungen. 9), S. 137–154. Шаблон:URN.
  • Hans Kirchhoff: Die dänische Staatskollaboration. In: Werner Röhr (Hrsg.): Okkupation und Kollaboration (1938–1945). Beiträge zu Konzepten und Praxis der Kollaboration in der deutschen Okkupationspolitik (= Europa unterm Hakenkreuz. Erg. Bd. 1. Hüthig, Berlin 1994, S. 101–118.)
  • Steffen Werther: Dänische Freiwillige in der Waffen-SS. 1. Auflage. wvb, Berlin, ISBN 3-86573-036-1.

Посилання[ред. | ред. код]