На Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«На Україні» (пол. na Ukrainie, рос. на Украине, чеськ. na Ukrajině, словац. na Ukrajine) — словосполучення, що виражає в деяких слов'янських мовах перебування на території України; часто вживається в тому ж значенні, що й «в Україні».

У деяких слов'янських мовах (чеській, словацькій) вживання прийменника «на» в сполученні зі словом «Україна» є нормативною формою як виняток із загальних правил — перед назвами більшості інших країн у них вживається прийменник «в».

Але в сучасних сербській мові: «у Україні» (у Украјини)[1] чи «u Ukrajini»[2] та словенській мові: «в Україні» (v Ukrajini)[3][4].

Різними мовами

Польська

У польській мові загальновживаним варіантом вважалося «на Україні», та з 2022 року Рада польської мови запропонувала використання синтаксису «в Україні» і саме цей варіант її члени рекомендують до вживання, особливо в офіційних текстах[5].

Церковнослов'янська

У Галицько-Волинському літописі, писаному, як і усі літописи Русі, церковнослов'янською мовою, зустрічається тільки вживання «на Вкраинѣ» під 1280 р., «на Вкрайницѣ» під 1282 р. Але у[6] цих випадках словом «Україна» була означувана не назва країни, а пограничні землі супроти державного центру в Києві[7].

Староукраïнська

У Львівському літописі — одному з найраніших відомих історичній науці українських літописів — у 9 випадках згадування назви території України вживається тільки сполучення «на Україні» (6 разів під роками 1635, 1638, 1648), наприклад:

«<…> которий на тих міст писал до Хмельницького през посла своєго і уступити жадал їм на Україну, обіцуючи їм і то все пробачити, що поробили, і що просили, даровати на коронації своїй. І уступил Хмельницький зо всім войськом на Україну, упоминаючи шляхту універсалом своїм, аби русі, подданих своїх, не губили, що і король мандатом своїм подтвердил бул»[8].

У цифрових копіях документу 1710 року за оригінальною назвою «Договоры и Постановлєня Правъ и волностєй войсковыхъ» на староукраїнській мові, відомому у помилковому перекладі з латини як «Конституція Пилипа Орлика», словосполучення «в Україні» вживано 1 раз:

«швεдского Кароля Дванадцятого, особливымъ Б[о]га всεмогущого промысломъ з войсками своïми вступившого в Үкраїнү»;

і словосполучення «на Україні» 3 рази:

«Іновѣрцεмъ сожитія на Үкраїнѣ, а наибарзѣй zловѣрію жидовскому нε позволяти»;
«н[ы]нѣшную войну на Үкраїнѣ шкоды»;
«Жε посполитымъ людεмъ прεждε сεго на Үкраїнѣ наεзды и подводы, а козакамъ проводничεства найболшъ приносили тяжεсти, чεрεзъ которыε людε до крайнεго в худобах своих приходили zнищεня»[9].

Українська

В українській мові мовознавцями грамотним вважається тільки вживання «в Україні»[10], прийменник «на» вживається тоді, коли не говориться про окрему незалежну територію, чи мається на увазі острів, наприклад: «На Волинь, на Закарпаття, на Кубу», але «В Польщу, в Росію».

Класик української літератури та пророк української незалежної держави Тарас Шевченко іноді в своїх творах вживав обидва варіанти словосполучення «в» і «на», що відповідає правилам чергування голосних та приголосних[11], проте лиш у варіантах назви країни «Україна» та «Вкраїна» відповідно. Наприклад, у вірші «Заповіт» поет вживає прийменник «на»:

« Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій »

А в творі «Думи мої, думи мої» Тарас Шевченко закликає:

« В Україну ідіть, діти! В нашу Україну »

Пантелеймон Куліш у романі «Чорна рада»:

«Потурай тілько їм, то якраз заведуть на Вкраїні шляхетськії звичаї і заколотять миром не згірше. Уже ж, здається, Польща нас добре провчила, уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди. Ні, нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила. Шрам за сі слова обняв і поцілував гетьмана.
 — Дай же,— каже,— боже, щоб твоя думка стала думкою всякого доброго чоловіка на Вкраїні!
 — І дай, боже, — додав Сомко, — щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву! Я отеє, скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руки з Москвою, і громитимем усякого, хто покуситься ступити на руськую землю!»[12]

Кобзарі вживали сполучення «на Украіні». У виданих російською мовою «Записках о южной Руси» Куліш друкував думи кобзарів. Наприклад «Дума о вдове и трёх сыновьях»:

«Ой як на славній Украіні»[13].

Дійові особи драми «Байда, князь Вишневецький» Пантелеймона Куліша Байда, Андибер, Тульчинський кажуть «на Вкраїні», наприклад:

Байда: «Про все, що там постало на Вкраїні»[14].

Леся Українка «Надія»:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну[15]

«Жалібний марш»:

Батько наш в могилі,
Та на Україні
Слава його не загине![16]

Михайло Грушевський: «Народ наш живе на Україні уже дуже давно»[17].

Іван Нечуй-Левицький: «… [проф. Грушевський] жалкує, що харківський филологічний факультет забаллотірував прийняття галицькоі книжньоі мови й правопису на Украіні»[18].

Михайло Драгоманов: «народу на нашій Україні»; «про темноту народу на Україні». Але: «в Україні російській», «в Україні австрійській»[19].

Іван Франко: "Тодї він попросив виясненя у полковника Витязенка, а сей відписав йому: «А що козаки прозвищами не сходяться, так се тому, що у нас на Українї такий звичай»[20].

Михайло Лозинський: «… як уже викликала на Украïнï, тисячу поборників народнього дïла;» (Лист Павлика до Драгоманова з 10 квітня 1876)[21].

Перша преса

У першій щоденній українській політичній, економічній і літературній газеті Громадська думка вживалося сполучення «на Україні», що також спостерігається у її безпосередньому продовженні — газеті Рада:

С. 1. «„Рада“ Рік видання шостий. Газета політична, економична і літературна <…> друкує фельєтони, а тако-ж статті на Вкраїні, в Росії і за-границею…»
С. 2. «На Україні <…> на російській Україні <…> на Україні»[22]

Словосполучення «на Україні» також вживалось і за кордоном в Урядовому органі Українського Народного Союза (УНС) газеті Свобода. Наприклад, Рік XXVI. Джерзи Сіти, Н. Дж., вівторок, 1 січня 1918. Ч. 1.:

С. 2. Редакція «Свободи»: «Дві Українські Ради. <…> проголосила себе „Українською Радою“ і заявила, що признає лише себе правною властию на Україні, а київську У. Ц. Раду „касує“».
С. 5. О. Русаневич. Українські інтереси: «на Україні».

Але С. 5. Гнат Журнбіда. Земля, воля й просвіта: «в Україні»[23]

У часи УНР

Протягом свого життя Симон Петлюра у статтях, листах та державних документах УНР жодного разу не вжив сполучення «в Україні», чому свідчить видання Української Вільної Академії Наук 1956 року.

Наказ Генерального Секретаря Військових Справ УНР від 8 листопада 1917 року:

Внаслідок останніх подій вся влада на Україні перейшла до Центральної Ради, української народньої, й її Генерального Секретаріяту, органу українського селянства, вояцтва й робітництва[24].

Наказ Генерального Секретаря Військових Справ УНР від 25 листопада 1917 року:

Влада на Україні належить Генеральньному Секретареві й він не допустить посягательства[25].

Меморандум до німецького посла Мума 28 травня 1918 року:

Ваша Екцеленціє! Події, що відбуваються на Україні, примушують мене звернутись до Вас, яко представника заприязненої нам держави[26].

Після втрати незалежності

Винниченко у «Щоденнику» жодного разу не вживав прийменника «в» у сполученні з назвою Украïни, наприклад:

С. 326: «Але невже ж таки я справді поїду на Україну?»: С. 352: Земмерінґ, 23. V. «Поляки взяли Стрий. Значить, кінець: уже ніяк мої книжки не підуть на Україну».
С. 362: Відень, 27. VII. «Становище на директоріянській Україні цілком безнадійне»[27].

Дмитро Донцов протягом свого життя вживав прийменник «на» як у «Підставах нашоï політики»[28], як у назві «Похід Карла ХІІ на Україну», й також, наприклад, у Передмові до третього видання «Націоналізма»: «„Малоросіянство“, яке і перед 1926-м і в наші дні пишним чортополохом розцвіло і на Україні».

Степан Бандера: «Мій батько перебув усю історію УГА на „Великій Україні“ (тобто на Наддніпрянщині) в роках 1919—1920, боротьбу з большевиками й біломосковськими військами, тиф»[29].

Мовознавець і славіст, міністр освіти в уряді УНР Іван Огієнко написав 1935 року в науково-популярному місячнику «Рідна мова» статтю з назвою «В Україні, а не на Україні»:

Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання „де“ тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині… До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має прецікаву історію… Цілі віки ми чули то na Ukraine (від поляків), то на Украине, а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що власне на — болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення… Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні, в Україну[30].

Микола Тимошик так писав про статтю Огієнко «В Україні, а не на Україні»: "Варто навести фрагмент із цієї статті, де автор переконливо досліджує причину багатолітнього вживання терміна «на Україні», як прагнення ворогів української державності вважати Україну не як самостійну державу, а як якесь територіальне, не самостійне ціле, як складову частину чиєїсь держави:

За останні 50 літ ми остаточно зреклися своїх колишніх назв Русь та Малоросія, прийнявши назву Україна за назву цілої нашої етнографічної території; коли ж так, то мусимо змінити й стару граматичну форму, й уживати тільки в Україні, в Україну, а не на Україні, на Україну. В 1917—1920 роках існувала Україна як незалежна держава… Мусимо прийняти тільки вираз «в Україні», як кажемо: в Росії, в Італії і т. ін., викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення — рабську форму «на Україні».

З того часу мовний аспект почав пребувати під тиском політичної ідеології.

Але ще нічого ганебного не було в тому, що в периодиці українськіх націоналістів «Нація в поході» 1941 року зустрічалися варіанти «в Україну», «ув Україні» (с. 6), «на Україні» (с. 11)[31].

Українці в еміграції

Степан Бандера у «Слові до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном» 1948 року 8 разів вжив сполучення «в Україні» і 2 рази «на Україні»:

С. 67. «визвольної боротьби в Україні» <…> «Важка боротьба на Україні»[32].

Дмитро Донцов у доповіді «Заповіт Шевченка» 1950 року у Торонто використовував тільки сполучення «на Україні»[33].

Мовознавці в еміграції не віддали однораптово преференцію державотворчому словосполученню «в Україні» та не вважали варіант «на Україні» колоніальним чи принизливим для всіх українців. Українські патріоти, співробітники Енциклопедії українознавства, В. Сімович, З. Кузеля[34], В. Січинський[35], Ю. Шерех[36] вживали сплучення «на Україні», не вважаючи його рабським.

У 1974 році Михайло Сосновський у політичному портреті ідеолога «чинного націоналізму» Дмитра Донцова на одній сторінці вжив обидва словосполучення: державотворчій «в Україні» та ще тоді не принизливий «на Україні», що свідчило за відсутність єдиної норми за кордонами України[37].

Василь Чапленко у своїх працях 70-х років XX століття писав «на Україні», але у «Мовній політиці більшовиків на Україні» зустрічаються лише одиничні приклади вживання сполучення «в Україні»[38], а в «Історії нової української літературної мови» цитував митрополита Іларіона за його оригіналом, тобто не редактуючи «в Україні»[39].

Мовознавець Ю. Шевельов навіть у 1991 році у вступній частині до збірки Олександра Потебні писав тільки «на Україні»[40].

У часи Радянської України

Під час існування УРСР єдиною нормою в межах країни було вживання сполучення на Україні.

«На Україні» в російській мові

Найавторитетніший російський довідник із правопису Д. Е. Розенталя в останніх виданнях рекомендує вживати «в Україні»[41].

« С административно-географическими наименованиями употребляется предлог в, например: в городе, в районе, в области, в республике, в Сибири, в Беларуссии, в Закавказье, в Украине. »

У той же час сайт Грамота.ру рекомендує словосполучення «на Україні»[42], хоча прийменник «на» вживається перед назвами територій, державних утворень із нечіткими кордонами та країн, які асоціюються насамперед із певною територією. Так, Україна є єдиною існуючою неострівною країною, з назвою якої в сучасній російській мові прийнято вживати прийменник «на» (на Кубе, на Кипре, на Маврикии, на Украине). У той же час у деяких офіційних документах Російської Федерації та в російськомовній пресі України вживається варіант «в Украине».[43]

Історично це правило затвердилося лише у 20 столітті. Російські джерела 18 та 19 століть вказують на використання обох варіантів написання. Форму «в Україні» вживали, зокрема, Олександр Пушкін, Антон Чехов, Микола Гоголь, Петро I та ін.[43]. Для прикладу, Олександр Пушкін у поемі «Полтава»:

Средь старых, вражеских могил
Готовя шведам тризну тайну.
Незапно Карл поворотил
И перенес войну в Украйну.[44]

Гоголь писав російською:

« Порядку нет в Украйне: полковники и есаулы грызутся, как собаки, между собою »

Лев Толстой у романі «Війна і мир»:

« Багратион долго не присоединяется (хотя в этом главная цель всех начальствующих лиц) потому, что ему кажется, что он на этом марше ставит в опасность свою армию и что выгоднее всего для него отступить левее и южнее, беспокоя с фланга и тыла неприятеля и комплектуя свою армию в Украине. А кажется, и придумано это им потому, что ему не хочется подчиняться ненавистному и младшему чином немцу Барклаю.[45] »

Приклад із праці В. І. Леніна 1919 року:

« Теперь на Украине каждая банда избирает кличку, одна свободнее другой, одна демократичнее другой, и в каждом уезде — по банде[46]. »

З самого ж початку існування Радянського Союзу до 1992 року єдиною правильною формою вважалася «на Україні».[47][48]

Мовознавець Іван Огієнко пише про це так:

« Під Совєтами дозволена тільки етнографічна форма «на Україні», а державницька «в Україні» заборонена.[47] »

У січні 2009 року київський журналіст Юрій Шеляженко надіслав в Інститут російської мови РАН інформаційний запит щодо правильності вживання прийменників «в» і «на» зі словом «Україна». У відповіді інституту від 25 вересня 2009 року зазначається, що 1993 року Уряд України поставив вимогу визнати варіант «в Украину» (та, відповідно, «из Украины» замість «с Украины») нормативним, що було б «лінгвістичним підтвердженням статусу незалежної держави, а не підлеглого регіону», але така норма досі не була затверджена. Однак, зазначається у відповіді, на сьогодні в російській мові існують дві форми:

« …традиційна літературна норма з прийменником «на» і відносно нова, що вводиться з міркувань політкоректності на прохання України — з прийменником «в».
Вибір форми в кожному конкретному випадку має здійснюватись мовцем (автором) з обов’язковим врахуванням умов спілкування.[48] 		»

На думку екс-радника Президента Росії Андрія Ілларіонова, Російська Федерація розпочала війну з Україною значно раніше, ніж 20 лютого 2014 року (дата, викарбувана Міністерством оборони Росії на медалі «За повернення Криму» як початок військової операції щодо захоплення півострова). Початком війни, а саме її інформаційної складової, Ілларіонов вважає 27 липня 2013 року, коли Володимир Путін в офіційних виступах «застосував щодо назви сусідньої країни (Україна) не прийменник „в“, який традиційно використовується в російській мові щодо незалежних держав, а прийменник „на“, який зазвичай використовується щодо територій, які не мають ознак державності», причому «точно така ж граматична форма „в Україні“ до 27 липня 2013 року використовувалася і в усіх офіційних російських документах», а, як доказ, приводить цитати Путіна[49]:

  • 12 липня 2012 року, спільна заява президентів Росії і України за підсумками п'ятого засідання Російсько-Української міждержавної комісії:
« Окреме значення в поглибленні гуманітарних зв’язків матиме всебічна підтримка на державному рівні української культури та української мови в Російській Федерації та російської культури і російської мови в Україні.[49]
Оригінальний текст (рос.)
Отдельное значение в углублении гуманитарных связей будет иметь всемерная поддержка на государственном уровне украинской культуры и украинского языка в Российской Федерации и русской культуры и русского языка в Украине.[50]
 »
  • 12 липня 2012, декларація про зміст російсько-українського стратегічного партнерства:
« Сторони надаватимуть підтримку українській мові в Російській Федерації та російській мові в Україні відповідно до загальноєвропейських норм, інтересів росіян і українців та завдань розширення всебічних зв’язків між людьми[49][51] »
« Але з точки зору соціально-економічної сьогодні, мені здається, ні в Україні, ні в Росії немає серйозних експертів, які б не вважали, що це (вступ до Митного союзу) для України виключно позитивний процес[49][52] »
  • 27 липня 2013 року, 14:20, початок зустрічі з Віктором Януковичем:
« Мені приємно відзначити, що ми з Вами постійно в особистому контакті перебуваємо: і Ви приїжджаєте до нас з робочими візитами, і я буваю в Україні – сьогоднішня зустріч зайве тому підтвердження[49][53] »
« Власне кажучи, це основна мета нашого перебування сьогодні в Україні, у Києві[49][54] »
  • 27 липня 2013 року, 17:30, конференція «Православно-слов'янські цінності — основа цивілізаційного вибору України»:
« До кінця XIX століття чавуну вироблялося на Україні вдвічі більше, ніж на Уралі[49][55] »

Починаючи з вечора 27 липня 2013 року Володимир Путін у згадках про Україну використовує лише неправильну з граматичної точки зору форму «на Україні»[49].

  • 19 вересня 2013 року, засідання міжнародного дискусійного клубу «Валдай»:
« У тому, що якщо рівень митного захисту ще більше буде знижений на Україні, то на Україну хлинуть досить хороші за якістю і дешеві за ціною європейські товари...[49][56] »

Аналогічно Володимир Путін неодноразово використовував словосполучення «на Україні» під час прес-конференції 19 грудня 2013 року[49][57], під час відповідей 4 березня 2014 року на питання журналістів про ситуацію в Україні[49][58], під час звернення президента Росії 18 березня 2014 року[49][59].

Вслід за Володимиром Путіним мовну агресію почали застосовувати й інші російські високопосадовці, зокрема міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров:

« Розтин» цього захисту через український кордон означав би, що в Україну хлинув би потік конкурентоспроможних товарів...

Ми були до цього готові і раніше, навіть у розпал подій на Україні...[49][60]

»

Аналогічно вчинив й глава Російської православної церкви Кирило (Гундяєв):

« Сьогодні ми перебуваємо в Україні, у братній країні, в тому місці, де відбулося Водохреще[49][54] »

;

  • 14 серпня 2014 року, звернення до Константинопольського патріарха Варфоломія:
« Ще восени минулого року, на початку поточної політичної кризи на Україні…

Представник Української греко-католицької церкви заявив, що на Україні…

Уніати і ті розкольники, що приєдналися до них, намагаються взяти верх над канонічним православ'ям на Україні…[49][61]

»

Політика ЗМІ

Вибір сполучення «в Украине» державною нормою роз'єднав носіїв російської мови України на два табори, що трапилося після розпаду Радянського Союзу. В Росії мало хто звертав на це увагу до масових акцій протесту на Євромайдані.

Головний редактор російської «радіостанції» «Ехо Москви», що належить державній компанії Газпром, О. О. Венедиктов згідно з нормою сучасної російської мови завжди вживав і вживає варіант «на Украине». Це саме словосполучення також постійно використовується у новинах радіостанції:

«На Украине запретили культовый российский фильм „Брат 2“»[62].

Але в ефірі «Еха Москви» деякі ведучі демонстративно вживають сполучення «в Украине», виказуючи політичну солідарність з Україною.

Співробітники незалежного інформаційного телеканалу «Дождь» зробили свій вибір у кінці зими 2014 року. До 28 лютого 2014 року у стрічці новин каналу використовувався тільки варіант «на Украине»:

«„Черный четверг“ на Украине. Оппозиция обвинила Партию регионов в государственном перевороте»[63].
«Бориса Немцова не пустили на Украину»[64].

З 1 березня того ж року у стрічці новин каналу та ведучими стало вживатися сполучення «в Украине»:

«В Украине началась всеобщая мобилизация»[65].
«СБ ООН в субботу проведет встречу по ситуации в Украине»[66].

Журналісти та редактори BBC в Росії не підтримуються єдиної норми і переважно вживають прийменник «на». Наприклад, в одній новині «„Может, Путин образумится?“. Что думают жители Лондона о кризисе на Украине?» за 12 хвилин можуть зустрітися обидва варіанти: 9 разів «на Украине» і 2 рази «в Украине»[67].

Версія статті Святослава Хоменка російською мовою Російської служби BBC:

«Люстрация на Украине: кому и чего бояться
Украинская служба Би-би-си
27 сентября 2014
Эпопея с законом о люстрации на Украине выходит на финишную прямую. В четверг, через девять дней после принятия Верховной Радой закона „Об очищении власти“, его подписал спикер Александр Турчинов»[68].

Британо-українська версія статті Святослава Хоменко російською мовою Української служби BBC:

«Люстрация в Украине: кто, кого и за что?
ВВС Украина
27 сентября 2014
Эпопея с законом о люстрации в Украине выходит на финишную прямую. В четверг, через девять дней после принятия Верховной Радой закона „Об очищении власти“, его подписал спикер Александр Турчинов»[69].

В межах України реакція на вживання прийменника «на» досягла величезного накалу. 19 лютого 2015 року на 17-й хвилині інтерв'ю телеканалу «Укрлайф-тіві» (UKRLIFE.TV) політичний експерт Дмитро Джангіров обурився використовуванням сполучення «на Україні» в протоколі угоди Мінська-2 і здивувався, чому це не стало приводом зриву переговорів:

Дмитро Джангіров: «„Проведение конституционной реформы на Украине“, — Господи! Какой ужас! На Украине! Украина подписала, а тут — „на Украине“. Посол: „на Украине“».
Ведуча: «Это перевод неправильный, дайте сюда! Дайте! Не может быть!»
Дмитро Джангіров: «Я вынужден огорчить — „на“! Секундочку, а протест? А срыв переговоров за такое?»[70].

Література

Примітки

  1. ↑ Изјава ППВ и МСП Ивице Дачића поводом ситуације у Украјини. Министарство спољних послова Републике Србије. 06. јул 2014. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015. 
  2. ↑ Peking pozvao na primirje u Ukrajini. Radio Free Europe / Radio Liberty. 22.07.2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015. 
  3. ↑ V Ukrajini 35 britanskih vojaških inštruktorjev. Slovenska tiskovna agencija (STA). 19.3.2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015. 
  4. ↑ Minister Erjavec se je vpisal v žalno knjigo ob tragičnih dogodkih v Ukrajini. Ministrstvo za zunanje zadeve. 25. 2. 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015. 
  5. ↑ Opinia Rady Języka Polskiego w sprawie wyrażeń „w Ukrainie” / „do Ukrainy” i „na Ukrainie” / „na Ukrainę”. rjp.pan.pl (пол.). 
  6. ↑ в/ув/в усіх
  7. ↑ [1] [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]Рудницький Я. Назва «Україна» Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Загальна частина (ЕУ-I) — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 321—327
  8. ↑ Бевзо, О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. — Київ, 1971. — 200 с. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 13 березня 2015. 
  9. ↑ Конституція Пилипа Орлика: оригінал та його історія [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] Підготувала Вовк О. Б. // Архіви України. — 2010. — Випуск 3-4 (269): липень-вересень. — С. 156, 158, 164
  10. ↑ Розділ 7. Прийменники: В [Архівовано 1 липня 2012 у Wayback Machine.] на довідково-навчальному сайті Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» «Як це буде українською» [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.]
  11. ↑ § 38. Основні закони милозвучності української мови. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 1 листопада 2013. 
  12. ↑ Вікіджерела (3 липня 2013). Чорна рада/VI. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 25 травня 2014. 
  13. ↑ [2] [Архівовано 4 травня 2022 у Wayback Machine.] П. Кулишъ. Записки о южной Руси, том 1. СПб,1856. с. 19
  14. ↑ Вікіджерела (3 липня 2013). Байда, князь Вишневецький/Акт третій. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 25 травня 2014. 
  15. ↑ Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 72. [Архівовано 20 березня 2014 у Wayback Machine.] Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1887, № 24, стор. 413, з підзаголовком «Пісня заволоки».
  16. ↑ Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 221—222 [Архівовано 20 березня 2014 у Wayback Machine.] Вперше надруковано як текст до музики М. Лисенка "Жалібний марш на хор мішаний в 27 роковини смерті Т. Г. Шевченка, видання музичної бібліотеки львівського «Бояна».
  17. ↑ Грушевський Михайло. Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку). — К.: АТ «Обереги», 1991. — 104 с. Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 20 березня 2014. 
  18. ↑ Нечуй-Левіцький. Криве дзеркало украінськоі мови. Руйнування украінськоі мови. К и ї в. Друкарня І. І. Чоколова, В.-Житомірська № 20 д. в. 1912. с. 5.
  19. ↑ М. Драгоманов. «Громада», № 5. Женева. 1882. С. І. Од впорьадчика
  20. ↑ Франко І. Причинки до украïнськоï ономастики. Назвознавчі праці. Українська Вільна Академія Наук. Ономастика ч. 17. Вінніпег, 1957 с. 14
  21. ↑ Михайло Лозинський. Михайло Павлик, його життє і дïяльність. Виданнє Союза Визволення Украïни. Відень, 1917. С. 8.
  22. ↑ Рада. Євген Чикаленко. 1. с. 2. 
  23. ↑ Свобода. 1. с. 2–5.  Рік XXVI. Джерзи Сіти, Н. Дж., вівторок, 1 січня 1918. Ч. 1.
  24. ↑ Петлюра, 1956, с. 219.
  25. ↑ Петлюра, 1956, с. 221.
  26. ↑ Петлюра, 1956, с. 222.
  27. ↑ Винниченко В. Щоденник т. 1 : 1911—1920 рр. Видання Канадського Інституту Українських Студій і Комісії УВАН у США для вивчення і публікації спадщини Володимира Винниченка. Едмонто-Нью-Йорк. 1980.
  28. ↑ Донцов Д. Підстави нашоï політики. Відень, 1921. С. 116
  29. ↑ Бандера, Степан. Моï життєписні дані. Гомін України, Торонто, чч. 42/648 — 45/651 з 14 жовтня по 4 листопада 1961 р.
  30. ↑ В Україні, а не на Україні [Архівовано 11 серпня 2019 у Wayback Machine.] (газета «Хрещатик»)
  31. ↑ Нація в поході. Берлін, 1941. — ч. 5-6 (46-47). — С. 32.
  32. ↑ Бандера С. А. Слово до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном. — Видання Прессового Бюра ЗЧ ОУН. — На чужині, 1948. — С. 9–67.
  33. ↑ Донцов Д. Заповіт Шевченка. — 2-е. — Лондон : Спілка Українськоі Молоді, 1951. — С. 6–14.
  34. ↑ В. Сімович, З. Кузеля. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Загальна частина (ЕУ-I). V. МОВА. 1. Історія вивчення і сучасний стан дослідів. — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 321—327.
  35. ↑ Січинський В. Найстаріші назви. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Загальна частина (ЕУ-I). І. Загальні відомості. 1. Назва території і народу. — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 12-16.
  36. ↑ Шерех Ю. Назва «Русь». Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Загальна частина (ЕУ-I). І. Загальні відомості. 1. Назва території і народу. — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 12-16.
  37. ↑ Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. Нью-Йорк — Торонто, 1974. — С. 420.
  38. ↑ Чапленко В. Мовна політика більшовиків на Україні в 1950–1960-х рр. — Чикаґо : Український Публіцистично-Науковий Інститут, 1974. — С. 9.
  39. ↑ Чапленко В. Історія нової української літературної мови. — Нью-Йорк, 1970. — С. 80.
  40. ↑ Потебня О. Мова Національність Денаціоналізація / Упорядкування і вступна стаття Юрія Шевельова. — Нью-Йорк : Українська Вільна Академія Наук у США, 1992. — С. 5–44. — ISBN ISBN 0-916381-08-0.
  41. ↑ Д. Э. Розенталь, «Справочник по правописанию и литературной правке» / под ред. И. Б. Голуб. — 16-е изд., испр. и доп. — М.: Айрис-пресс, 2012. — С. 291. — (глава «Управление»)
  42. ↑ Грамота.ру: гаряча десятка питань. Архів оригіналу за 16 грудня 2009. Процитовано 28 лютого 2014. 
  43. ↑ а б Григорий Наумовец. «В» или «на» Украине [Архівовано 23 травня 2010 у Wayback Machine.], 30.12.2009
  44. ↑ Полтава (Пушкин)/Песнь третья. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 29 червня 2022. 
  45. ↑ Война и мир, Том 3. Архів оригіналу за 15 вересня 2020. Процитовано 29 червня 2022. 
  46. ↑ Ленин В. И. Полн. собр. соч. — 5-е. — М : Издательство политической литературы, 1969. — Т. 38. — С. 356. «Речь об обмане народа лозунгами свободы и равенства 19 мая»
  47. ↑ а б Огієнко І. І. Українська літературна мова під совєтами // Історія української літературної мови [Архівовано 13 травня 2013 у Wayback Machine.], 1949
  48. ↑ а б Шеляженко Ю. В. «…Незапно Карл поворотил и перенес войну в Украйну» [Архівовано 3 червня 2012 у Wayback Machine.] — Українська правда, 16.10.2009
  49. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Путін розпочав війну проти України із мовної агресії, [[Ілларіонов Андрій Миколайович|Андрій Ілларіонов]], [[Радіо Свобода]], 16 лютого 2015. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 16 лютого 2015. 
  50. ↑ Совместное заявление президентов России и Украины по итогам пятого заседания Российско-Украинской межгосударственной комиссии, 12 июля 2012 года. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015. 
  51. ↑ Декларация о содержании российско-украинского стратегического партнерства 12 июля 2012 года. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015. 
  52. ↑ Встреча с Президентом Украины Виктором Януковичем 4 марта 2013 года. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015. 
  53. ↑ Начало встречи с Президентом Украины Виктором Януковичем 27 июля 2013 года. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015. 
  54. ↑ а б Встреча с членами Священного Синода Украинской православной церкви Московского патриархата 27 июля 2013 года, 14:40. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015. 
  55. ↑ Конференция «Православно-славянские ценности – основа цивилизационного выбора Украины» 27 июля 2013 года, 17:30. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015. 
  56. ↑ Заседание международного дискуссионного клуба «Валдай» 9 сентября 2013 года, 19:45. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015. 
  57. ↑ Пресс-конференция Владимира Путина 19 декабря 2013 года, 17:00. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015. 
  58. ↑ Владимир Путин ответил на вопросы журналистов о ситуации на Украине 4 марта 2014 года, 15:40. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 17 лютого 2015. 
  59. ↑ Обращение Президента Российской Федерации 8 марта 2014 года, 15:50. Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 17 лютого 2015. 
  60. ↑ Интервью Министра иностранных дел России С.В.Лаврова информационному агентству «РИА Новости», Москва, 20 декабря 2013 года. Архів оригіналу за 22 лютого 2015. Процитовано 22 лютого 2015. 
  61. ↑ СВЯТЕЙШИЙ ПАТРИАРХ КИРИЛЛ ПРИЗВАЛ ПРЕДСТОЯТЕЛЕЙ ПОМЕСТНЫХ ЦЕРКВЕЙ ВОЗВЫСИТЬ ГОЛОС В ЗАЩИТУ ПРАВОСЛАВНЫХ ХРИСТИАН ВОСТОКА УКРАИНЫ [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.], 14.08.2014
  62. ↑ На Украине запретили культовый российский фильм «Брат 2». Эхо Москвы. 18 февраля 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015. 
  63. ↑ «Черный четверг» на Украине. Дождь. 16 января 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015. 
  64. ↑ Бориса Немцова не пустили на Украину. Дождь. 13 декабря 2013. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 22 березня 2015. 
  65. ↑ В Украине началась всеобщая мобилизация. Дождь. 2 марта 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015. 
  66. ↑ СБ ООН в субботу проведет встречу по ситуации в Украине. Дождь. 1 марта 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015. 
  67. ↑ „Может, Путин образумится?“ Что думают жители Лондона о кризисе на Украине. Дождь. 03 марта 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015. 
  68. ↑ Святослав Хоменко (27 сентября 2014). Люстрация на Украине: кому и чего бояться. Би-би-си. Архів оригіналу за 1 жовтня 2014. Процитовано 22 березня 2015. 
  69. ↑ Святослав Хоменко (27 сентября 2014). Люстрация в Украине: кто, кого и за что?. BBC. Процитовано 22 березня 2015. 
  70. ↑ Кровавая развязка в Дебальцево приблизила мир на Донбассе, - Джангиров. UKRLIFE.TV. 19 лютого 2015. Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 24 березня 2015. 

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=На_Україні&oldid=38893329