Неваре Ханим-ефенді
Неваре Ханим-ефенді | |
---|---|
осман. نوَّارة قادين افندى | |
![]() | |
Ім'я при народженні | осман. عايشه چيچى |
Народилася |
4 травня 1901 Ізміт, Туреччина |
Померла |
22 квітня 1992 (90 років) Ізміт, Туреччина |
Країна |
![]() ![]() |
Діяльність | аристократка |
Знання мов | османська |
Посада | Валіде |
Рід | Османи |
У шлюбі з | Мехмед VI |
Неваре Ханим-ефенді (тур. Nevare Hanım Efendi), у другому шлюбі відома як Айше Сенмезлер (тур. Ayşe Sönmezler[1]) і Лейла Сенмезлер (тур. Leyla Sönmezler[2]; 4 травня 1901, Адапазари або Дербент — 13 червня 1992, Дербент) — дружина останнього османського султана Мехмеда VI Вахідеддіна.
Ім'я та титул у гаремі[ред. | ред. код]
Турецький історик Недждет Сакаоглу вказує ім'я Неваре (тур. Nevare) з титулом ханим-ефенді, що давався икбал[en] султана, проте він зазначає, що вона могла носити титул третьої дружини — кадин-ефенді[3]. Інший турецький історик Чагатай Улучай також вказує ім'я Неваре (тур. Nevare), проте називає її третьою дружиною з титулом кадин-ефенді[4]. Османіст Ентоні Олдерсон, як і Сакаоглу з Улучаем, дає їй ім'я «Неваре» (тур. Nevare)[5]. Придворна дама головної дружини Мехмеда VI Еміне Назікеди Кадин-ефенді Лейла Ачба вказує ім'я Невваре і титул ханим-ефенді[6]. Турецький мемуарист Харун Ачба також вказує ім'я Невваре (тур. Nevvare) і називає її головною ікбал з титулом ханим-ефенді[2]: він пише, що оскільки у Неварі не було дітей від султана, вона не отримала титулу кадин-ефенді[7].
Біографія[ред. | ред. код]
Походження[ред. | ред. код]
Недждет Сакаоглу припускав, що Неваре народилася в 1901 в Адапазари і походила з місцевих черкесів[3]. Ентоні Олдерсон вказує датою народження Неварі 4 травня 1901 року[5]; цю ж дату вказує і Чагатай Улучай, зазначаючи, що вона була черкешенкою і народилася в Адапазари[4]. Лейла-ханим пише, що Неварі народилася в 1901 в Дербенті, батьком її був абхазький бей Мустафа Чіхба[10], а матір'ю Капба Хафіце-ханум[6]. Харун Ачба вказує датою народження Неварі 4 травня 1901 року [11], при цьому публікуючи у своїй книзі «Дружини султанів: 1839—1924» фотографію, згідно з якою Неварі народилася в 1900 року[1] ; він також вказує місцем народження село Дербент поблизу Ізміта, при цьому вказуючи ім'ям при народженні «Айше»[11], а її батьками — Мустафу Чіхбу (1857—191?) і Хафізе Кап (1870—195?), Дочка Невруза Капа[12].
Сакаоглу також пише, що історик Йилмаз Озтуна встановив, що Неваре припадала племінницею другій дружині Мехмеда VI Шаді Мюведдет Кадин-ефенді[3]. Лейла-ханим повідомляє, що Неваре була «дочкою дядька Мюведдет» — тобто, доводилася Шадіє Мюведдет кузиною, а не племінницею[9]. Харун Ачба вказує, що дід Невар Сулейман Чіхба і дід Мюведдет були рідними братами; таким чином, Ачба підтверджує версію Лейли-ханим про ступінь спорідненості двох дружин султана[11].
Харун Ачба пише, що крім Неварі в сім'ї було ще шестеро дітей: Шефіка-ханим (1892-19??), Ахмет Шюкрю-бей (1894—1962), Хасан-бей, Фікрі-бей (1904—1969), Халіме- ханим (1905—197?) і Хаджер Нювіт-ханим (1908—1913)[13]. Коли Неварі стала дружиною султана, Ахмет Шюкрю увійшов до наближених Мехмеда Вахідеддіна[7].
Султанова дружина[ред. | ред. код]
Знайомство Неваре із султаном відбулося завдяки Шаді Мюведдет, хоч і проти волі останньої. Коли в 1918 році після смерті єдинокровного брата Мехмеда V Решада Мехмед Вахідеддін зійшов на престол під ім'ям Мехмед VI, Мюведдет отримала титул другої дружини (кадин-ефенді)[9][14][4][15]. Лейла-ханим пише, що відразу після цього вона забрала Неварі під свою опіку з Ченгелькея, де та була служницею, і зробила її своєю придворною жінкою. Лейла додає, оскільки Неварі також була неймовірною красою, Мюведдет розуміла, що рано чи пізно султан зверне на неї увагу, тому відправила дівчину в Долмабахче. Однак це не допомогло, і султан побажав узяти Неваре за дружину. Мюведдет благала чоловіка не робити цього, оскільки не змогла б любити родичку як раніше, якби та стала її суперницею. Однак Мехмед VI не прислухався до благань другої дружини[9][11].
Шлюб був укладений у Долмабахчі[3][4][7] 20 червня 1918 року[4][3][5][7]; Сакаоглу пише, що церемонія відбулася через 15 днів після його джюлюса згідно з усіма палацовими традиціями[3], тоді як Лейла Ачба без вказівки дати пише, що Неварі стала дружиною султана на 14 день після його сходження на престол[6], а Харун Ачба — що сталося це за 13 днів до того, як Мехмед Вахідеддін став султаном[7]. Улучай зазначає, що на момент укладання шлюбу Неварі було 17 років[4].
Лейла-ханим так пише про третю дружину Мехмеда Вахідеддіна: «Невваре-ханум високого зросту, блакитні очі, довге чорне волосся, білошкіра, вона була чудово красивою дівчинкою … Вона жила в одному з будівель парку палацу Йилдиз. Але наскільки вона була добросердечною, настільки ж була надмірно пихатою»[6][7]. Харун Ачба проте зазначає, що гордість Неваре перекривалася її добросердям і співчутливістю; вона була чесною, авторитетною пані, яка не втручалася ні в чиї справи, при цьому діяла згідно зі своїми принципами[1]. З головною дружиною Мехмеда Еміне Назікедою Кадин-ефенді у Неварі були суто формальні стосунки, проте з її дочками та онуками вона була дружною і навіть отримала від них прізвисько «мама ДжіДжі» (тур. Cici Anne)[7]. Неприязнь у Неварі виникла лише з останньою дружиною Мехмеда VI Невзад Ханим-ефенді; втім, неприязнь ця була взаємною, і жінки намагалися не перетинатися у палаці Йилдиз[1].
Скасування султанату[ред. | ред. код]
1 листопада 1922 року уряд в Анкарі ухвалив рішення про поділ халіфату та султанату та скасування останнього. Сакаоглу пише, що в перші дні після скасування султанату Вахідеддін провів таємні приготування і 17 листопада 1922 року втік, при цьому його сім'я і невільниці, які не знали про те, що сталося, залишилися в гаремі палацу Йилдиз беззахисними. За Сакаоглу і Улучаєм, турботу про них взяв на себе новий халіф Абдулмеджід-ефенді, який поселив жінок брата в покоях палацу в Ортакеї[16][17]. Однак Лейла Ачба повідомляє, що ще 15 листопада ввечері Мехмед викликав до себе головну дружину Назікеду і попередив її про від'їзд; пізніше він також повідомив про поїздку інших дружин і дочок[18]. Від'їзд колишнього султана тримався в таємниці, оскільки в палаці побоювалися, що уряд в Анкарі накаже про страту всієї його родини[19]. О пів на восьму ранку 17 листопада Мехмед Вахідеддін залишив палац; за спогадами Лейли-ханим, жодного особистого прощання з дружинами не було — домочадці поваленого султана, серед яких була Неваре, спустилися в його покої і з вікна спостерігали, як Мехмед з невеликою почтом покидає палац[20].
18 листопада анкарський уряд вимагав звільнити палац Йилдиз. Як місце проживання, згідно з Лейле-ханим, Абдулмеджід надав жінкам палац Феріє. Оскільки інших варіантів не було, жінки Мехмеда VI погодилися переїзд[21]. Лейла-ханим пише, що коли вона з іншими жінками прибула в Феріє, жахнулася від побаченого: у покоях, що призначалися головній дружині Мехмеда VI, з обстановки були тільки ліжко і табуретка, в кімнатах інших дружин, почту і слуг не було і цього[22]. Крім того, Лейла-ханим пише, що оскільки уряд не взяв на себе зобов'язань щодо утримання гарему поваленого султана, жінки голодували; Пізніше з'ясувалося, що кошти на харчування виділялися з скарбниці регулярно, проте через інтриги керуючої Феріє Махмуре-ханим ці гроші до адресатів не доходили. Крім мізерних коштів із скарбниці Неваре та її супутниці витрачали золото, накопичене ними до повалення султанату[23]. Оскільки утримувати великий штат прислуги було недоцільно, протягом двох місяців із дозволу башкадин Назікеди з 60 жінок половина залишила палац[24].
Мешканцям Феріє було заборонено виходити з палацу, як і приймати в ньому когось зовні[25]. Відвідувати жінок дозволялося лише дочкам головної дружини та їхнім придворним дамам[26]. Незважаючи на це, Харун Ачба повідомляє, що в'язнів відвідувала колишня придворна художниця Есмерай-ханим, яка намалювала портрети жінок, ув'язнених у Ферії[27]. Також за палацом було встановлено поліцейський нагляд[25]. У лютому 1923 року жінкам, і так відрізаним від зовнішнього світу, заборонили писати листи; цю заборону вдалося обійти тільки завдяки тому, що падчериці Неварі та їхні придворні дами потай проносили кореспонденцію у своєму одязі[26]. 12 жовтня 1923 року в Анкарі було скликано Великі національні збори Туреччини, що проголосили створення Турецької республіки[28]. Приблизно 3 грудня башкадин-ефенді було оголошено, що держава більше не може містити гарем колишнього султана і почет доведеться розпустити[29].
Розлучення та подальше життя[ред. | ред. код]
В 1924 був виданий указ про висилку членів Османської династії за межі країни[14][30][4]. 4 березня о 8-й ранку мешканки Феріє були зібрані в одній з кімнат палацу, де їм було оголошено, що всі члени сім'ї Мехмеда VI повинні залишити країну; чоловікам давалося 24 години, жінкам — 10 діб. Ті, хто не поїде добровільно у встановлений термін, будуть виправлені з країни силою[31]. Раніше того ж ранку таємно вивезений з країни був халіф Абдулмеджід зі своєю родиною[30]. Лейла-ханим пише, що до цього моменту у мешканок палацу вже майже не було ні грошей, ні коштовностей, які можна було продати[32]. 5 березня жінки стали свідками пограбування особняка сина Абдул-Азіза шехзаде Мехмеда Сейфеддіна-ефенді, що примикав до Ферії; грабіж цей, за словами Лейли, відбувався під керівництвом поліції[32]. Башкадин-ефенді розпорядилася, щоб цінності, що залишилися, сховали в одязі. Увечері того ж дня Шукрю-бей, що наглядав за палацом, особисто відкрив двері і впустив натовп для пограбування Феріє[33]. Лейла-ханим зазначає, що хоча самих їх не зачепили, завдяки хоробрості та заступництву головної дружини, того дня з Феріє винесли все, зокрема меблі та особисті речі, крім тих, що були надіті на самих жінках[34].
Наступного дня було ухвалено рішення про від'їзд дружин Вахідеддіна до нього в Сан-Ремо. Організацією поїздки займалися падчерки Неваре Улвіє та Сабіха[35]. З головною дружиною Мехмеда Вахідеддіна, крім Неварі, у вигнання збиралася вирушити також її родичка Шаді Мюведдет; наймолодша з дружин, Невзад, вирішила повернутися до батьків[36]. Однак увечері того дня Неваре захворіла і, оскільки стан її не дозволяв вирушити в дорогу, її забрали до себе батьки[37][15] у Дербент. Харун Ачба зазначає, що Неварі довелося переодягнути в наряд служниці, щоб вона могла вільно покинути палац[7]. Сакаоглу пише, що Неварі все ж таки поїхала в Сан-Ремо до чоловіка, проте Вахідеддін розлучився з нею і відправив її назад до Туреччини[3]. Проте Харун Ачба пише, що Неваре не залишала батьківського дому в Дербенті і саме звідти написала чоловікові листа з проханням про розлучення[7]. Згідно Сакаоглу, розлучення відбулося 20 квітня 1924 року[3], тоді як Улучай і Ачба пишуть про 20 травня того ж року[4][7].
Сакаоглу пише, що після розлучення Неварі вийшла заміж у Дербенті за одного з місцевих[3]. У цьому Улучай пише, що Озтуна вважав, що Неваре з другим чоловіком жила в Стамбулі[4]. Сакаоглу також пише і про третій шлюб з якимсь торговцем, який спочатку проживав у стамбульському районі Каламыш[tr] , а потім переїхав з дружиною в Анкару[3]. Однак Харун Ачба наводить іншу версію: після розлучення Неварі повернулася до Стамбула, в 1926 вийшла заміж за торговця Мевлюта Сенмезлера (1895—1974[13]) і змінила ім'я на Лейла — на честь Лейли Ачби, з якої була дружна за часів свого першого шлюбу[7]. Разом з другим чоловіком до 1940 року Неваре проживала в його будинку в Фенерьолу[tr], потім переїхала в Шишлі, а в 1970-х роках, ймовірно вже овдовівши, придбала будинок у рідному Дербенті[38].
Сакаоглу пише, що Озтуна, який побував в Ізміті в 1983 році, дізнався, що Неварі на той момент все також проживала в селі Великий Дербент[3]. Харун Ачба зазначає, що Неварі померла 13 червня 1992 року в Дербенті і була похована на місцевому цвинтарі[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Açba, 2007, с. 198.
- ↑ а б Açba, 2007, с. 195.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Sakaoğlu, 2015, с. 707.
- ↑ а б в г д е ж и к Uluçay, 2011, с. 263.
- ↑ а б в Alderson, 1956, с. 176.
- ↑ а б в г Ачба, 2017, с. 74.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Açba, 2007, с. 197.
- ↑ а б Açba, 2007, с. 191.
- ↑ а б в г Ачба, 2017, с. 73.
- ↑ В различных источниках встречаются варианты фамилии «Чихба»[8][9], «Чыхджы» и «Чифтчи»[8].
- ↑ а б в г Açba, 2007, с. 196.
- ↑ Açba, 2007, с. 196, 199.
- ↑ а б Açba, 2007, с. 199.
- ↑ а б Sakaoğlu, 2015, с. 706.
- ↑ а б Açba, 2007, с. 192.
- ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 705—706.
- ↑ Uluçay, 2011, с. 262.
- ↑ Ачба, 2017, с. 145—146.
- ↑ Ачба, 2017, с. 146.
- ↑ Ачба, 2017, с. 147.
- ↑ Ачба, 2017, с. 154.
- ↑ Ачба, 2017, с. 155—156.
- ↑ Ачба, 2017, с. 158.
- ↑ Ачба, 2017, с. 159.
- ↑ а б Ачба, 2017, с. 159—160.
- ↑ а б Ачба, 2017, с. 160.
- ↑ Açba, 2007, с. 186.
- ↑ Ачба, 2017, с. 165.
- ↑ Ачба, 2017, с. 172.
- ↑ а б Ачба, 2017, с. 175.
- ↑ Ачба, 2017, с. 176.
- ↑ а б Ачба, 2017, с. 178.
- ↑ Ачба, 2017, с. 179.
- ↑ Ачба, 2017, с. 180.
- ↑ Ачба, 2017, с. 180—181.
- ↑ Ачба, 2017, с. 183—184.
- ↑ Ачба, 2017, с. 185—186.
- ↑ Açba, 2007, с. 197—198.
Література[ред. | ред. код]
- Ачба Лейла. Воспоминания черкесской принцессы / пер. с тур. Авидзба В. Д. — Сухум : АН Абхазии. АбИГИ им. Д. И. Гулиа, 2017. — 200 с.
- Alderson An. D. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxf. : Clarendon Press, 1956. — 186 p.
- Açba Harun. Kadın efendiler: 1839-1924. — Is. : Profil, 2007. — ISBN 978-9-759-96109-1.
- Sakaoğlu Necdet. Bu mülkün kadın sultanları: Vâlide sultanlar, hâtunlar, hasekiler, kadınefendiler, sultanefendiler. — Oğlak Yayıncılık, 2015. — ISBN 978-9-753-29623-6.
- Uluçay M. Çağatay. Padişahların Kadınları ve Kızları. — Is. : Ötüken, 2011. — ISBN 97-543-7840-1.