Невігластво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
До розвитку теорії мікробів багато людей необізнано вірили, що хвороби поширюються через «погане повітря», як зображено в цій ілюстрації 1831 року Робертом Сеймуром

Невігластво — це брак знань та інформації, необізнаність. Слово «невіглас» — це іменник, котрий описує людину в стані несвідомості або навіть когнітивного дисонансу та інших пізнавальних відносин і може описувати осіб, які свідомо ігнорують або нехтують важливою інформацією чи фактами, або осіб, які не знають важливої інформації або факти. Невігластво може проявлятися у трьох різних типах: фактична необізнаність (відсутність знань про якийсь факт), об'єктивна необізнаність (незнайомство з якимось об'єктом) та технічна необізнаність (відсутність знань, як щось робити)[1].

Наслідки[ред. | ред. код]

Невігластво може мати негативний вплив на людей і суспільства, але може також принести їм користь, створивши в них бажання знати більше. Наприклад, незнання всередині науки відкриває можливість шукати знання та робити відкриття, задаючи нові запитання[2]. Хоча це може мати місце лише в тому випадку, якщо людина володіє цікавим розумом.

Дослідження свідчать про те, що дорослі з адекватною освітою, які виконують збагачувальні та складні роботи, щасливіші та більше контролюють своє оточення[3]. Впевненість, яку дорослі здобувають завдяки почуттю контролю, який забезпечує освіта, дозволяє цим дорослим здобути більше керівних посад і шукати влади протягом свого життя.

У 1984 році автор Томас Пінчон зауважив:

Ми часто не знаємо про масштаби та структуру нашого невігластва. Невігластво — це не просто порожнє місце на ментальній карті людини. Він має контури та узгодженість, і, як я все знаю, правила експлуатації. Отже, як наслідок того, щоб писати про те, що ми знаємо, можливо, нам слід додати ознайомлення з нашим незнанням та можливостями в ньому, щоб зруйнувати гарну історію.

[4]

Див. також[ред. | ред. код]

  • Агнотологія — вивчення культурно обумовленого необізнаності чи сумнівів
  • Авідія (індуізм), необізнаність як концепція у Веданта. Видя — це знання. Буквально Авідія — це не знання.
  • Авідія (буддизм), необізнаність як поняття в буддизмі
  • Фалібілізм — це філософський принцип, згідно з яким люди можуть помилятися у своїх переконаннях, сподіваннях чи розумінні світу, і все ж таки виправдані у дотриманні своїх неправильних переконань.
  • Загальне невігластво, заключний раунд вікторини шоу BBC — QI (з 2003 року), яке фокусується на здавалося б легких питаннях, але чиї очевидні відповіді невірні.
    • Книга загального невігластва (2006) за мотивами вікторини шоу BBC. Книга спрямована на виправлення поширених помилок.
  • Лицемірство
  • Невігластво це блаженство — це фраза, придумана Томасом Греєм у його оді 1768 року «Ode on a Distant Prospect of Eton College»
  • Управління невіглаством — практика управління знаннями, яка стосується концепції невігластва в організаціях
  • Невинність, термін, який іноді використовується для позначення наївного браку знань чи розуміння.
  • Джахіліія, ісламська концепція «незнання божественних настанов».
  • Новомова вигадана мова в романі 1949 року «1984», написаному Джорджем Орвеллом. Скорочена мова, створена тоталітарною державою, як інструмент для утримання населення в контрольованому стані невігластва, а «Стоп злочин» описав як «захисну дурість».
  • Раціональне невігластво — добровільний стан необізнаності, який може виникнути, коли вартість навчання себе з певного питання перевищує потенційну користь, яку отримали б знання
  • Соціологія наукового невігластва, вивчення необізнаності як чогось актуального.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Nottelmann, Nikolaj. «ignorance.» Cambridge Dictionary of Philosophy, edited by Robert Audi, Cambridge University Press, 3rd edition, 2015.
  2. [null Firestein], Stuart. Ignorance: How It Drives Science. Oxford University Press, 2012.
  3. Schieman, Scott and Gabriele Plickert. «How Knowledge Is Power: Education and the Sense of Control.» Social Forces, vol. 87, no. 1, Sept. 2008, pp. 153—183.
  4. Lehmann-Haupt, Christopher (March 29, 1984). Books of The Times. The New York Times. Процитовано March 23, 2020. 

Подальше читання[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]