Нектаркові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нектаркові
Маріка жовточерева (Cinnyris jugularis)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Надродина: Passeroidea
Родина: Нектаркові (Nectariniidae)
Vigors, 1825
Роди
Посилання
Вікісховище: Nectariniidae
Віківиди: Nectariniidae
EOL: 1636
ITIS: 178807
NCBI: 135425
Fossilworks: 372591

Некта́ркові[1], або нектарницеві (Nectariniidae) — родина горобцеподібних птахів, що включає 16 родів і 146 видів. Представники родини мешкають в Африці і Азії; один вид (жовточерева маріка) мешкає в Австралії.

Опис[ред. | ред. код]

Самець королівської маріки

Нектаркові — дрібні птахи з довгими, вигнутими дзьобами і щіточкоподібними язиками, пристосованими до живлення нектаром[2]. Найлегшим представником родини є чорночерева маріка, що важить 5 г, а найважчим — великий павуколов, що важить 45 г[3]. Нектарковим притаманний статевий диморфізм: самці мають яскраве забарвлення, часто з металевим відблиском, тоді як забарвлення самиць зазвичай тьмяніше. Крім того, самці часть мають більші розміри, а у деяких видів також видовжені стернові пера. Винятком є представники роду Павуколов (Arachnothera), які мають більші розміри, ніж більшість нектаркових, і яким не притаманний статевий диморфізм. Політ нектаркових швидкий і прямий, завдяки коротким крилам. Більшість видів здатні зависати на місці, як колібрі, хоча роблять це неохоче.

Самець лимонногрудої нектаринки

Поширення[ред. | ред. код]

Поширення нектаркових простягається від Південної Африки через більшу частину континенту, Близький Схід, Південну і Південно-Східну Азії до Південного Китаю, Індонезії, Нової Гвінеї і північних районів Австралії[3]. Найбільше видове різноманіття нектаркових спостерігається в екваторіальних районах Африки, де, імовірно, і зародилася ця група. Більшість нектаркових є осілими або мігрують на невеликі відстані. Вони живуть переважно в первинних вологих тропічних лісах, а також в рідколіссях, саванах, чагарникових заростях і на високогірних луках, зустрічаються на висоті від 0 до 4900 м над рівнем моря. Деякі види нектаркових мешкають в змінених людиною середовищах: на полях, плантаціях, в садах і парках[3].

Пурпурова маріка зависла в повітрі перед суцвіттям

Поведінка і екологія[ред. | ред. код]

Нектаркові займають ту ж екологічну нішу, що і колібрієві (Trochilidae) в Америці і медолюбові (Meliphagidae) в Австралії та на Новій Гвінеї. Внаслідок конвергентної еволюції, ці три неспоріднені групи птахів дуже подібні за зовнішнім виглядом і поведінкою[4].

Нектаркові ведуть переважно денний спосіб життя. Вони зустрічаються парами або невеликими сімейними зграйками. Більшість нектаркових живиться, як випливає з їх назви, нектаром, однак вони також ловлять комах і павуків, і годують пташенят саме ними. Квіти, форма яких перешкоджає доступ до нектару (наприклад, дуже довгі і вузькі), просто прокалуються, даючи доступ птахам до нектарників, з яких вони можуть смоктати нектар[5]. Деякі представники родини також можуть живитися дрібними плодами.

Довгодзьоба маріка живиться нектаром

Нектаркові є важливими запилювачами деяких видів рослин, зокрема з родів Protea[6], Aloe[7], Erica[8], Erythrina[9] і Strelitzia[10]. Квітки, яких запилюють нектаркові, зазвичають мають довгу, трубчасту форму і яскраве, червоне або оранжеве забарвлення, демонструючи таким чином конвергенцію з квітками з Америки, яких запилюють колібрі[9][11][8]. Науковці припускають, що спеціалізація на нектаркових, порівняно з іншими запилювачами, сприяла видоутворенню рослин і призвела до високого ріноманіття флори на півдні Африки[12][13].

Самець червоної сіпараї
Самиця сейшельської маріки біля гнізда
Смугастий павуколов

Нектаркові є переважно моногамними і територіальними птахами. Види, що мешкають в екваторіальних районах, гніздяться протягом всього року, а у видів, що мешкають в тропіках, сезон розмноження часто припадає на сезон дощів, що пов'язано зі збільшенням кількості комах. Деякі види, зокрема каштанові нектарці, гніздяться під час посушливого сезону, що пов'язано з квітненням рослин. Гнізда нектаркових мають овальну, закриту форму з бічним входом. Вони підвішуються на тонких гілках і скріплюються за допомогою павутиння. Гнізда павуколовів відрізняються від гнізд їнших нектаркових: воно підвішується під великим пальмовим або банановим листом і може мати чашоподібну, трубкоподібну або іншу форму, в залежності від виду. Зазвичай, лише самиця будує гніздо і насиджує яйця, хоча самці можуть допомагати у догляді за пташенятами[14]. В кладці може бути від 2 до 4 яєць. Нектаркові іноді стають жертвами гніздового паразитизму зозуль і воскоїдів.

Класифікація[ред. | ред. код]

За класифікацією, утвердженою Міжнародною спілкою орнітологів, виділяють 16 родів і 146 видів[15]:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Paton, D. C.; Collins, B. G. (1989). Bills and tongues of nectar-feeding birds: A review of morphology, function and performance, with intercontinental comparisons. Australian Journal of Ecology. 14 (4): 473—506. doi:10.1111/j.1442-9993.1989.tb01457.x. ISSN 1442-9993.
  3. а б в Cheke, Robert; Mann, Clive (2008). Family Nectariniidae (Sunbirds). У del Hoyo, Josep; Elliott, Andrew; Christie, David (ред.). Handbook of the Birds of the World, Volume 13: Penduline-tits to Shrikes. Barcelona: Lynx Editions. с. 196—243. ISBN 978-84-96553-45-3.
  4. Prinzinger, R.; Schafer T.; Schuchmann K.L. (March 1992). Energy metabolism, respiratory quotient and breathing parameters in two convergent small bird species : the fork-tailed sunbird Aethopyga christinae (Nectariniidae) and the Chilean Hummingbird Sephanoides sephanoides (Trochilidae). Journal of Thermal Biology. 17 (2): 71—79. doi:10.1016/0306-4565(92)90001-V.
  5. Geerts, S.; Pauw, A. (2009). Hyper-specialization for long-billed bird pollination in a guild of South African plants: the Malachite Sunbird pollination syndrome. South African Journal of Botany. 75 (4): 699—706. doi:10.1016/j.sajb.2009.08.001.
  6. Hargreaves, Anna L.; Johnson, Steven D.; Nol, Erica (2004). Do floral syndromes predict specialization in plant pollination systems? An experimental test in an "ornithophilous" African Protea. Oecologia. 140 (2): 295—301. Bibcode:2004Oecol.140..295H. doi:10.1007/s00442-004-1495-5. ISSN 1432-1939. PMID 15168105.
  7. Ratsirarson, J (1995). Pollination ecology of Aloe divaricata, Berger (Liliaceae): an endemic plant species of south-west Madagascar. South African Journal of Botany. 61 (5): 249—252. doi:10.1016/S0254-6299(15)30531-7.
  8. а б Siegfried, W. R.; Rebelo, A. G.; Prŷs-Jones, R. P.; Prys-Jones, R. P. (1985). Stem Thickness of Erica Plants in Relation to Avian Pollination. Oikos. 45 (1): 153. doi:10.2307/3565234. JSTOR 3565234.
  9. а б Bruneau, Anne (1997). Evolution and homology of bird pollination syndromes in Erythrina (Leguminosae). American Journal of Botany. 84 (1): 54—71. doi:10.2307/2445883. ISSN 1537-2197. JSTOR 2445883.
  10. Frost, S. K.; Frost, P. G. H. (1981). Sunbird pollination of Strelitzia nicolai. Oecologia. 49 (3): 379—384. Bibcode:1981Oecol..49..379F. doi:10.1007/BF00347603. ISSN 0029-8549. PMID 28310001.
  11. Barrett, Spencer C. H.; Cole, William W.; Anderson, Bruce (May 2005). Botany: Specialized bird perch aids cross-pollination. Nature. 435 (7038): 41—42. Bibcode:2005Natur.435...41A. doi:10.1038/435041a. ISSN 1476-4687. PMID 15875009.
  12. Valente, Luis M.; Manning, John C.; Goldblatt, Peter; Vargas, Pablo (1 липня 2012). Did Pollination Shifts Drive Diversification in Southern African Gladiolus? Evaluating the Model of Pollinator-Driven Speciation. The American Naturalist. 180 (1): 83—98. doi:10.1086/666003. ISSN 0003-0147. PMID 22673653.
  13. Johnson Steven D. (12 лютого 2010). The pollination niche and its role in the diversification and maintenance of the southern African flora. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences. 365 (1539): 499—516. doi:10.1098/rstb.2009.0243. PMC 2838267. PMID 20047876.
  14. Lindsey, Terence (1991). Forshaw, Joseph (ред.). Encyclopaedia of Animals: Birds. London: Merehurst Press. с. 207. ISBN 978-1-85391-186-6.
  15. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Dippers, leafbirds, flowerpeckers, sunbirds. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 30 грудня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]