Нелипівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Нелипівці
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Кельменецький район
Рада/громада Нелиповецька сільська рада
Код КОАТУУ 7322086801
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 2171
Поштовий індекс 60152
Телефонний код +380 3732
Географічні дані
Географічні координати 48°25′20″ пн. ш. 26°54′28″ сх. д. / 48.42222° пн. ш. 26.90778° сх. д. / 48.42222; 26.90778Координати: 48°25′20″ пн. ш. 26°54′28″ сх. д. / 48.42222° пн. ш. 26.90778° сх. д. / 48.42222; 26.90778
Середня висота
над рівнем моря
250 м
Місцева влада
Адреса ради 60152, Чернівецька обл., Кельменецький р-н, с.Нелипівці, вул.Головна, 41 , тел. 2-07-32
Карта
Нелипівці. Карта розташування: Україна
Нелипівці
Нелипівці
Нелипівці. Карта розташування: Чернівецька область
Нелипівці
Нелипівці

Нели́півці — село в Україні, в Чернівецькій області, Кельменецькому районі.

Походження назви[ред.ред. код]

За легендою, на цьому місці було село бджолярів — Липівці, оточена липовими гаями, але під час ординського нашестя велику частину жителів зарубали (покосили) шаблями, а ті, що залишилися в живих заснували село Липівці-Косівці, але то були не ті Липівці. От прохожі й запитували: це Липівці? Ні, це не Липівці. Так і прижилася назва – Нелипівці.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване на правому березі річки Вілія, лівої притоки Пруту. У селі бере початок річка Сурша, права притока Дністра.

Історія[ред.ред. код]

За наслідками археологічних розкопок з'ясовано, що територія села була заселена з якнайдавніших часів. Там виявлені залишки поселень трипільською (IV—III тис. до н. е.), черняховськой (III — початок V століття н. е.) і інших культур.

В свій час – в пору раннього заліза місцевість входила до скіфських земель. Десь у ІІ-му ст. через ці землі пройшли германські племена сполів і готів, які вірогідно витіснили скіфів (але достеменно це не відомо). Споли де який час жили в Подністров'ї, а згодом вони, а за ними і готи пішли до низу Дунаю. Це десь ІІІ-V сторіччя н.е. В VI сторіччі Північна Бессарабія входила до ареалу проживання західних антів.

У Х-ХІІ ст.. територія, де стоїть село входило до складу Київської Русі. У середині ХІІ ст.. територія міжріччя Дністра та Пруту була відрізана від Русі половцями. Русичі, що жили по Дністру (нащадки уличів і тиверців) пішли в ліси кодрової зони Молдови і Хотинської лісової зони . У ХІІ-ХІІІ ст. територія нинішнього села перебувала майже на самому кордоні Галицько-Волинського князівства. Кордон проходив у хутора Галиця (нині - Сокирянський район) і чи входила територія, яку на цей час займає село, у Галицько-Волинське князівство – не відомо, як не відомо і те, чи взагалі існувало саме в ті часи поселення на місці Нелипівців. Галицько-Волинське князівство згодом підпало під владу Золотої Орди. В 1345 р., коли угорські війська здолали татар і вигнали їх з правобережжя Дністра, територія відійшла до Угорщини, з середини XIV ст. – до складу Молдовської держави.

Нині існуюче село виникло в XIV—XV століття, мабуть, на основі двох поселень — судячи за легендарною топонімією "нелиповців і косівців".[1]

Вперше село згадується в 1552 році в грамоті молдавського господаря Стефана Рареша, який підтвердив право володіти ключникові бояринові Козьми Генге половиною сіла Неліпеуць і іншими селами. У 1622 році господарь Стефан Томша видав грамоту про володіння половиною сіла Неліпеуць і іншими селами Аврааммом з Лукачан і його сестрою Оксаною. У 1715 році турки створили Хотинську райю і склали реєстр її сіл, серед яких є і сіло Нелюпова (порожнє, довірене Мехмед Алемдару). Ймовірно, про факт повернення жителів свідчить згадка, що в 1721 році було засновано «село в декілька будинків», яке за 50 років розширилося до п'ятдесяти дворів. Тут була дерев'яна турецька мечеть, яка в 1808—1825 гг була перебудована в церкву з назвою Спорудження Святого Хреста, а також турецьке кладовище. У 1769 році турки були вигнані з Хотинщини російськими військами. Молдавська влада була відновлена і села віддані колишнім поміщикам або їхнім нащадкам. Згідно з реєстром 1772 року, село Неліпауц належало Йордаки Кантакузіно. У нім числилися 24 двори, один священик і жид.[1]

У 1768 році спалахнула чергова російсько-турецька війна, яка тривала до 1774 року. Територію від турків у 1769-му році звільняла російська армія під командуванням генерал-фельдмаршала князя А.А.Прозоровського. Безпосередньо в селі та поряд з ним боїв не було. Бойові зіткнення відбувалися на території сучасного Кельменецького району. Достеменно відомо, що 16 квітня 1769 року значна частина армії разом з князем зупинялася на постой в селі Романківці. 17 квітня армія перейшла в табір під селом Новоселиця, а ввечері перейшла під село Нелипівці. О 6-й год. ранку 18 квітня князь отримав рапорт від підполковника Жандра, що неприятель на 30-ти конях наближається до форпостів, а за півмилі ще видко деяку кількість ворогів. Підполковник Жандра свої полки донських козаків поставив під горою і оманливо відступаючи фланкерами, заманив супротивника, яка згодом відрізала сотня козаків. Але їм заважало болото, через яке перебралося лише декілька козаків. Попри це, ці декілька воїнів напали на турків, відразу вбили трьох, решта османів почали тікати. Прапорщик Ставицкий гнав їх до основних турецьких сил, вбив ще п'ять турецьких вояків. Турки ретирувалися до Хотина. З російського боку було поранено 2 козаків і 1 кінь.

Того ж дня російська армія розташувалася правим флангом до с. Вартиківці. Саме там відбулася одна з битв з турецьким військом під командуванням Алі-Паши. По флангах російського війська розташувалися козаки підполковника Жандри і отамана Поздєєва. В центрі - гусари. Війська ще витягувалися по фронту, коли був помічений неприятель: турки - до десяти тисяч вояків йшли хотинською дорогою до Дністра без будь якого строю. Турки атакували першими в бік гусар, прямо так - кучами. Козаки отамана Поздєєва мали їх атакувати, але вони зупинилися і почали відступати, не зважаючи на присутність князя. Але як раз підійшли п'ять ескадронів Угорських і Ахтирських гусар, та князь атакував ними ворога. В той самий час, в іншу наступаючу кучу турків на лівому фланзі з одинорогів вистрілили гранатами та турки трохи розсіялися. Отаман Поздєєв атакував неприятеля. Гусари бригадира Текелія за підтримки полковника Чорби з тремя харковськими ескадронами та з тремя Ахтырскими ескадронами розігнали обидві кучи і ті почали втікати дорогою до Хотина. Козаки з 11-тью ескадронами гусар кололи, рубали і гнали їх з півтори милі аж за село Мошанець. Острогожський полк і Чорний ескадрон під командою полковника Сатіна прикрывал з правого боку цю атаку. На лівому фланзі прикриття здійснювали бригадир Текели з Сербським полком. За ними йшли декілька гармат з єгерями. У неприятеля було відбито чотири прапори, два бубни (цей значний символ турецької армії), вбито більш як 300 вояків, відбито 200 коней.

Російські війська понесли значно менші втрати. Були вбиті: 3 гусари, полковник козацький Пушкарьов, 1 осавул, 13 козаків, 4 коня. Поранені: 1 вахмістр, 1 капрал, 1 трубач, 7 гусар, полковник козацький Федотов, який на другій день від рани помер, 4 осавулів, 5 хорунжих, 1 сотник, 1 п'ятидесятник, 19 козаків.

У 1806 році, під час чергової російський-турецької війни, російські війська знов увійшли до села,[1] і за Бухарестським мирним договором 1812 року — село було включене до складу Бессарабськой губернії Російської імперії.

За переписом населення Російської імперії 1897 року — в Нелипівцях проживало 580 жителів: 296 чоловіків і 284 жінки.

У 1953 році тут було почато будівництво цукрового заводу. Введений в експлуатацію в 1959 році, разом з ТЕЦ, АТП.

У 1959 в селі побудували Кельменецький цукровий завод. Село почало швидкими темпами розвиватися, побудувався новий житловий район, покращилась інфраструктура, зокрема побудована школа та лікарня, двоповерховий дитячий садок. Але після розпаду СРСР завод почав занепадати і в остані декілька років його безжалісно демонтують. З зупинкою заводу в селі немає роботи, молодь виїзджає.У 2008 році завершено ліквідацію ВАТ "Кельмкнкцький цукровий завод", залишилися одні руїни, так як така процедура як рекультивація землі після демонтажу потужностей цукрового заводу у план ліквідації внесена не була. Зараз на території колшнього заводу можна знімати фільми про війну.

Джерела[ред.ред. код]