Перейти до вмісту

Нельсон-Лейкс (національний парк)

Координати: 42°02′31″ пд. ш. 172°36′29″ сх. д. / 42.042° пд. ш. 172.608° сх. д. / -42.042; 172.608
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Національний парк Нельсон-Лейкс

Вершини між струмком Гукере та долиною Шифт-Крік, Національний парк Нельсон-Лейкс
42°02′31″ пд. ш. 172°36′29″ сх. д. / 42.042° пд. ш. 172.608° сх. д. / -42.042; 172.608
Країна Нова Зеландія Редагувати інформацію у Вікіданих
РозташуванняТасман
Марлборо Редагувати інформацію у Вікіданих
Площа1020 км² Редагувати інформацію у Вікіданих
Висота над р. м.761 м Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновано1956 Редагувати інформацію у Вікіданих
Нельсон-Лейкс (національний парк). Карта розташування: Нова Зеландія
Нельсон-Лейкс (національний парк)
Нельсон-Лейкс (національний парк) (Нова Зеландія)
Мапа
CMNS: Нельсон-Лейкс у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Національний парк Нельсон-Лейкс (англ. Nelson Lakes National Park) — національний парк розташований в північній частині Південного острова Нової Зеландії, на північному кінці Південних Альп. Він був створений у 1956 році (один із чотирьох, створених у 1950-х роках)[1][2]. Парк містить букові ліси, численні озера, засніжені гори та долини, утворені льодовиками під час льодовикових періодів[3].

Історія

[ред. | ред. код]

Землі та води Національного парку Нельсон-Лейкс мають значення для багатьох народів маорі частково тому, що води озер є важливими джерелами для річок, що протікають через різні регіони[4]. Ці народи або іві включають: нґаті апа кі те ра то, нґаті-куя, рангітан з вайрау, нґаті-раруа, нґаті-тама, нґаті-тоа та те-атіава, а раніше, нґаті-туматакокірі[4].

Колоніальна Новозеландська компанія[en] стверджувала, що придбала велику територію Південного острова, включаючи територію Національного парку Нельсон-Лейкс, у 1839 році. Це було оскаржено та спростовано у 1844 році. Спірні претензії були врегульовані у 1856 році, хоча угоди здебільшого не були виконані тодішнім Урядом Нової Зеландії, і не всі іві, які мали тут інтереси, були включені до угоди[5][6][7][8]. Перший національний парк у Новій Зеландії був заснований у 1887 році. Тиск з боку груп маорі щодо збереження земель та підтримка серед пакеха сприяли руху за національні парки[9].

Національний парк Нельсон-Лейкс був утворений після прийняття «Закону про національні парки» (1952) у 1956 році, також у 1950-х роках були створені національні парки Фіордленд (1952), Маунт-Кук (1953) та Уревера[en] (1954)[1][2][10].

Географія

[ред. | ред. код]
Озеро Ротороа в національному парку.
Озеро Ротойті в національному парку.
Чорний лебідь на озері Ротороа.

Національний парк Нельсон-Лейкс займає площу близько 1 019 км2 (101 900 га)[11]. Центр парку розташований навколо двох великих озер, Ротойті[en] та Ротороа[en], а на заході обмежений Альпійським розломом[12]. Територія парку також охоплює навколишні долини річок (включаючи Траверс[en], Сабін[en], Д'Юрвіль[en] та верхів'я річки Матакітакі[en]).

Гірські вершини в парку мають висоту приблизно від 1800 до 2300 метрів. Два постійних снігові поля розташовані на горі Елла (2263 м) та горі Гопелес (2278 м), і є найпівнічнішими сніговими полями на Південному острові. Гірські хребти, що перетинають парк, включають:[13]

  • хребет Елла, на якому знаходиться гора Магадалена (2187 м) та гора Елла (2263 м), розташований на півдні парку;
  • хребет Маханга (центр парку);
  • гори Спенсер[en] — крайній південь парку;
  • хребет Траверс, до якого входить гора Траверс (2338 м), гора Гопелес (2278 м), пік Ангелус (2075 м) та гора Роберт (1421 м) — центр парку;
  • хребет Сен-Арно, включаючи гору Маккей (2300 м), Камел (1889 м) та гору МакРей (1878 м) — південь парку;
  • хребет Франклін, включає найвищу гору парку Франклін[en] (2340 м) — південь парку.

На захід від парку розташований лісопарк Вікторія[en], а на південь — мальовничий заповідник Льюїс-Пасс[en] та заповідна зона Святого Джеймса[en][13]. На північний схід від парку розташований лісопарк Маунт-Річмонд[en][13].

Парк є популярним місцем для туристичних походів, піших прогулянок та риболовлі[14]. У 1959 році було призначено першого рейнджера парку. Джордж Лайон, на цій посаді, провів більшу частину 1960-х років, будуючи хатини та вдосконалюючи пішохідні доріжки[1].

Парком керує Департаменту охорони природи[en] (DOC), який також керує центром для відвідувачів у маленькому альпійському селі Сен-Арно та надає актуальну та достовірну інформацію про всі аспекти і особливості національного парку[15].

Екологія

[ред. | ред. код]
Сріблястий буковий ліс
Еуфразія Монроя роду очанка.

У парку існує широке розмаїття екосистем, що, у свою чергу, забезпечує існування численного розмаїття спільнот птахів, земноводних та комах. Ландшафти варіюються від альпійський осипів до водно-болотних угідь, купин та високогірних букових лісів. Ліси південного бука (Nothofagus), зокрема таких видів, як: гірського[en] (Nothofagus cliffortioides), червоного[en] (Nothofagus fusca) та сріблястого[en] (Nothofagus menziesii) забезпечують середовище існування для папуг нестора білоголового (Nestor meridionalis) та какарікі жовтолобого (Cyanoramphus auriceps), що знаходяться під загрозою вимирання (EN) та близькі до загрозливого стану (NT), відповідно. Однак птахи та комахи, які залежали від виробництва паді (медяної «роси») буковими лісами парку, зазнали серйозного негативного впливу інвазивних ос[12][16].

Флора

[ред. | ред. код]

Національний парк Нельсон-Лейкс вирізняється різноманітністю альпійської флори. У парку зустрічається кілька рідкісних видів рослин, чотири з яких в даний час занесені до списку, що знаходяться під загрозою зникнення (включаючи три види букової омели) або що знаходяться у стані загрози (пітоспорум розлогий (Pittosporum patulum, EN)[12].

Фауна

[ред. | ред. код]

Кереру

[ред. | ред. код]

Перша згадка про кереру, або новозеландського лісового голуба (Hemiphaga novaeseelandiae), у національному парку належить новозеландському досліднику Чарльзу Гіфі[en] у 1846 році, який «зловив» шість голубів за півтора дні. На озері Ротороа мешкає популяція кереру, яка вважається стабільною[17].

Какарікі

[ред. | ред. код]

Папуга жовтолобий какарікі (Cyanoramphus auriceps) був дуже поширений в цій місцині, їх було «сотні» поблизу озера Ротороа приблизно в 1900 році. Хоча їхня чисельність зменшилася, і вони вважаються рідкісними, їх можна побачити в багатьох долинах національного парку. Какарікі червонолобий (Cyanoramphus novaezelandiae) вважається ймовірно вимерлим видом на території парку, тоді як малий какарікі (Cyanoramphus malherbi; маор. Kākāriki karaka) вважається на території національного парку вимерлим видом[17].

Какапо

[ред. | ред. код]

Какапо (Strigops habroptilus) — нелітаючі папуги, були доволі поширеними в національному парку в 1800-х роках. Мері Торнтон в 1890-х роках описала какапо (маор. kākāpō) як: «смачну їжу… насправді в них одне пір'я… вам знадобиться щонайменше пару птахів для гарного обіду». Потім вона зазначила, що «какапо, здається, зникли приблизно на початку Першої світової війни»[17].

Західний Века

[ред. | ред. код]

Західний века (Gallirallus australis australis), ендемік Нової Зеландії, вважається рідкісним в районі парку Нельсон-Лейкс. Птах був доволі поширеним, коли новозеландський дослідник Чарльз Гіфі відвідав озеро Ротороа в 1846 році. Геолог та палеонтолог Юліус фон Гааст писав у 1861 році, що «жоден інший птах не є таким численним, як века, який був всюди на трав'янистих рівнинах, у лісах, а також поблизу вершин гір серед субальпійської рослинності»[17]. Века були поширені по всій території озер Нельсона до раптового значного скорочення їхньої чисельності між березнем і квітнем 1909 року[17].

Тоутоваї білолобий

[ред. | ред. код]

Південноострівного тоутоваї білолобого (Petroica australis australis; маор. kakaruwai) часто можна побачити в Національному парку Нельсон-Лейкс. Це невеликий горобцеподібний птах, який харчується комахами, має сіре забарвлення та білу пляму на нижній частині грудей. Це дуже допитливий вид, який часто наближається до відвідувачів національного парку на відстань кількох метрів. Відомо, що молоді особини цих птахів можуть сідати навіть на взуття перехожих. Вони живуть у лісі на деревах та часто їх можна побачити, коли вони шукають їжу на землі. Їхні гнізда знаходяться під загрозою руйнування з боку інтродукованих видів (завезених) ссавців[18][19][20][21].

Нестор білоголовий

[ред. | ред. код]

Великі популяції папуги нестора білоголового або новозеландського кака (Nestor meridionalis) існували в національному парку в 1800-х роках, а приблизно до 1900 року навколо озера Ротороа жили «сотні» особин. Протягом 20-го століття популяція скоротилася до такої міри, що до 1991 року рідко можна було побачити групи птахів більше п'яти чи шести особин[17].

Південноострівні кака (Nestor meridionalis meridionalis) рідко зустрічалися в парку з 2009 року. Найбільша їх кількість спостерігалася навколо озер Ротойті та Ротороа. Ці птахи отримали користь від масштабного відлову їхніх ворогів — горностаїв, що здійснюється проєктом відновлення природи Ротойті. Кака постійно знаходяться під загрозою з боку хижаків: горностаїв та опосумів[17].

Новозеландська качка

[ред. | ред. код]

Новозеландська качка або блакитна качка (Hymenolaimus malacorhynchos) була поширена в регіоні озер Нельсона у 1800-х роках, а Юліус фон Гааст у 1862 році зазначив, що «вона зустрічається у всіх річках і її легко вполювати»[17]. Під час обстеження Національного парку Нельсон-Лейкс у 1978—1985 роках блакитні качки були зареєстровані лише в долинах річок Траверс, Сабін, Гленрой та Матакітакі, причому найбільша їхня кількість була в долині Матакітакі. До 2009 року в Національному парку залишилося занадто мало птахів, особливо самок, щоб забезпечити продовження популяції виду без допомоги людини[17].

Куполастий гекон

[ред. | ред. код]

Куполастий гекон[en] — це різновид ендеміка Нової Зеландії лісового гекона (Mokopirirakau granulatus), який настільки рідкісний, що живих екземплярів офіційно було знайдено лише кілька особин. У 1968 році один екземпляр спостерігали поблизу хатини Купола, а ще один — у 2007 році. Ретельні пошуки у 2006 та 2019 роках не дали жодних подальших знахідок[22]. Потім, у 2021 році, чотири екземпляри було знайдено в долині річки Сабіна[23][24][25]. Куполастий гекон описується як схожий на інших лісових геконів, із сіро-коричневим забарвленням та темнішими або світлішими W- або V-подібними смугами на спині[26]. Знахідка 2021 року підтверджує, що вони живуть в альпійських регіонах[27].

Довгохвостий кажан

[ред. | ред. код]

Новозеландський довгохвостий кажан (Chalinolobus tuberculatus) Південного острова у 1900 році був «звичайним явищем» на території сучасного у національному парку. Місце за кілометр на схід від Сен-Арно було відоме як «вирубка кажанів». До 1930 року спостерігалося скорочення їхньої чисельності, хоча спостерігалася колонія з «більше ста кажанів». На початку 1990-х років вид був класифікований як «рідкісний» та «уразливий вид» (VU), і його чисельність ще більше зменшилася на початку 2000-х років у більшості долин національного парку[17][28]. Їх досі дуже рідко можна побачити мандрівникам[29][30].

Охорона природи та взаємодія з людиною

[ред. | ред. код]

Управління

[ред. | ред. код]

Екологічний острів Ротойті

[ред. | ред. код]

Екологічний острів Ротойті[en] складається з 5000 гектарів букового лісу навколо озера Ротойті. Існує проєкт, метою якого є знищення інтродукованих шкідників, таких як горностаї, опосуми, оси та гризуни, а також відновлення лісів та популяцій місцевої дикої природи[31].

Проєкт відновлення природи Ротойті успішно зменшив кількість хижаків на східному боці озера Ротойті. В результаті можна побачити сірих ківі (Apteryx haastii), вільшанок, новозеландських дзвіночків (Anthornis melanura), віялохвісток (Rhipidura), скельних гінців (Xenicus gilviventris), папуг кеа (Nestor notabilis) та райських качок (Tadorna variegata)[15].

Панорама озера Ротойті та хребта Сен-Арно[en] (вид з хребта Роберт)

Доступ

[ред. | ред. код]
Туристи наближаються до озера Ангелус у Національному парку Нельсон-Лейкс

Головна точка доступу до Національного парку Нельсон-Лейкс знаходиться на озері Ротойті та в селі Сен-Арно, на Державному шосе 63 (SH 63)[en], приблизно за 100 кілометрів від Нельсона та Бленгейма. Додаткова точка доступу знаходиться на озері Ротороа, повертаючи з Державного шосе 6 (SH 6)[en] у невеличкому поселенні Говенбрідж[32]. Між Сент-Арно, Нельсоном, Бленгеймом та Піктоном[en] курсують маршрутні перевезення.

Заходи

[ред. | ред. код]

Кемпінги

[ред. | ред. код]

Основні кемпінги розташовані на берегах озера Ротойті; менший кемпінг є на озері Ротороа.

Походи

[ред. | ред. код]
Озеро Ротойті та гора Роберт, засніжені гори хребта Сен-Арно вдалині

По всьому парку пролягає мережа туристичних стежок. Маршрути варіюються від коротких прогулянок на природі біля озер Ротойті та Ротороа до багатоденних піших походів бездоріжжям. Одноденні маршрути включають маршрут озера Ротойті, хребет Сен-Арно та гору Роберт. Найпопулярніші маршрути для тривалих прогулянок — це маршрут Траверс-Сабін[en] та та інші кільцеві маршрути через озеро Ангелус. Стежка Те Арароа також проходить парком через перевал Вайау.

Катання на лижах

[ред. | ред. код]

Гірськолижний курорт «Рейнбов» розташований на східній стороні хребта Сен-Арно, одразу за межами парку на схилах гори МакРей[13].

Гірськолижний курорт на горі Роберт більше не функціонує. (Назву горі Роберт дав Юліус фон Гааст на честь свого сина)[33]. Гірськолижний курорт вперше розвідали на предмет його потенціалу в 1929 році, а між 1933 і 1934 роками було збудовано хатину «Кеа» та створено гірськолижний курорт. У 1944 році було засновано гірськолижний клуб «Нельсон». Спочатку доступ до гірськолижного курорту був складним завданням. Доводилося переплисти на човнах озеро Ротойті, а потім підніматися пішки на вершину гори Роберт, несучи все своє лижне спорядження. Гірськолижний курорт було закрито в 2003 році. Це було пов'язано з відсутністю постійного снігу та змінами в часі шкільних канікул протягом року[34].

Інші види активного відпочинку включають альпінізм, катання на човнах[en], риболовлю та катання на гірських велосипедах.

Хатини

[ред. | ред. код]
Хатина «Спірграсс» в Національному парку
Хатина «Сабіна» в Національному парку

У Національному парку Нельсон-Лейкс є 20 хатин Департаменту охорони природи, якість яких варіюється від «базової хатини/намету» до «хатини з обслуговуванням»[15].

Назва хатини Тип Координати
Анжелус Обслуговуваний будиночок -41.888246 172.748693
Блакитне озеро Обслуговуваний будиночок -42.057953 172.655727
Бобс Стандартна хатина -42.224767 172.486414
Берн-Крік Базова хатина/намет -42.156507 172.449249
Бушлайн Обслуговуваний будиночок -41.836731 172.823098
Колдвотер Стандартна хатина -41.870353 172.81704
Купол Стандартна хатина -41.971811 172.732832
Д'Юрвіль Стандартна хатина -41.905763 172.645719
Східна Матакітакі Стандартна хатина -42.194457 172.556883
Джордж Лайон
(раніше Елла) 		Стандартна хатина -42.046982 172.605047
Безнадійна Стандартна хатина -41.930388 172.756489
Джон Тейт Обслуговуваний будиночок -41.974654 172.768776
Лейкхед Обслуговуваний будиночок -41.875648 172.821978
Морган Стандартна хатина -41.982559 172.630071
Маунт-Мізері Базова хатина/намет -41.933089 172.669499
Нарду Базова хатина/намет -42.096966 172.429207
Сабіна Обслуговуваний будиночок -41.901372 172.680706
Верхня Д'Юрвіль Базова хатина/намет -42.108211 172.605865
Верхня Траверс Обслуговуваний будиночок -42.022114 172.748747
Західна Сабіна Обслуговуваний будиночок -42.007795 172.683954

Безпека в горах

[ред. | ред. код]
Зима. Хатина Ангелуса з озером Ангелус, за нею. Безіменна вершина (1860 м) за озером. Захід сонця. Національний парк Нельсон-Лейкс

Хатина Ангелуса, розташована в альпійському середовищі на висоті 1650 м над рівнем моря, є однією з найпопулярніших хатин у національному парку. Серед багатьох інших маршрутів, до хатини можна дістатися також маршрутом через хребет Роберта. Однак, за негоди, маршрут через хребет Роберта вважається одним з найнебезпечніших маршрутів парку. Між 2010 і 2019 роками пошуково-рятувальні групи врятували 45 туристів, і двоє людей загинули. Такі випадки становлять 1 пошуково-рятувальну групу на кожні 700 туристів, які здійснюють подорож[35][36][37]. Снігопад та негода можуть трапитися будь-коли протягом року, і поєднання легкого доступу до хребта Роберта з поселення Сен-Арно та мальовничого розташування хатини Ангелуса може змусити туристів недооцінити складність маршруту до хатини. У зимові місяці озеро Ангелус (поруч із хатиною Ангелуса) зазвичай замерзає, і кожен із чотирьох маршрутів до хатини як правило вкритий снігом і може бути дуже слизьким[38].

Після того, як у липні 2018 року один турист помер від переохолодження під час самостійної прогулянки поблизу хатини Ангелус, було вжито додаткових заходів для підвищення обізнаності туристів про суворі та мінливі умови в парку. Недосвідченим туристам рекомендується уникати самостійних поїздок в альпійських умовах або взимку, бути в курсі прогнозу погоди та брати з собою аварійне укриття, навігаційне обладнання та пристрій екстреного зв'язку[39].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Shaun Barnett, Chris MacLean (2014). Tramping A New Zealand History. Nelson, New Zealand: Craig Potton Publishing.
  2. ↑ а б Taonga, New Zealand Ministry for Culture and Heritage Te Manatu. Nelson lakes. teara.govt.nz (англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  3. ↑ Nelson Lakes National Park | Nelson, New Zealand. www.newzealand.com (англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  4. ↑ а б Nelson Lakes National Park. The Prow. Процитовано 11 серпня 2025.
  5. ↑ Love, Matene; Love, Tyron (11 березня 2010). Story: Ngā umanga – Māori business enterprise. Te Ara - the Encyclopedia of New Zealand.
  6. ↑ Ngāti Toa and the New Zealand Company. NZ History (новозел. англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  7. ↑ Our Journey to Settlement. Ngāti Apa ki te Rā Tō (новозел. англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  8. ↑ NGĀTI KUIA; TE RUNANGA O NGĀTI KUIA TRUST; THE CROWN (23 жовтня 2010). NGĀTI KUIA TE WHAKATAU / DEED OF SETTLEMENT OF HISTORICAL CLAIMS (PDF) (Звіт).
  9. ↑ Walrond, Carl (22 квітня 2015). Story: Nelson places. Te Ara - the Encyclopedia of New Zealand. Процитовано 11 серпня 2025.
  10. ↑ Walrond, Carl (22 квітня 2015). Story: Nelson places. Te Ara - the Encyclopedia of New Zealand. Процитовано 11 серпня 2025.
  11. ↑ Data Table – Protected Areas – LINZ Data Service. Land Information New Zealand. Процитовано 11 серпня 2025.
  12. ↑ а б в Nelson Lakes National Park Management Plan. Department of Conservation, Te Papa Atawhai, New Zealand Government (новозел. англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  13. ↑ а б в г Nelson Lakes Parkmap (scale1:100,000). New Zealand: Infomap. 1995.
  14. ↑ Nelson Lakes National Park | national park, New Zealand. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  15. ↑ а б в Nelson Lakes National Park. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  16. ↑ Beech forest. Department of Conservation, Te Papa Atawhai, New Zealand Government (новозел. англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  17. ↑ а б в г д е ж и к л Kate Steffens and Paul Gasson (September 2009). A history of threatened fauna in Nelson Lakes area (PDF). NIWA. Процитовано 11 серпня 2025.
  18. ↑ Boessenkool, Sanne; Taylor, Sabrina S.; Tepolt, Carolyn K.; Komdeur, Jan; Jamieson, Ian G. (2007). Large mainland populations of South Island robins retain greater genetic diversity than offshore island refuges (PDF). Conserv Genet. 8 (3): 705—714. Bibcode:2007ConG....8..705B. doi:10.1007/s10592-006-9219-5. S2CID 12732017.
  19. ↑ South Island robin Petroica australis australis. Rare Species (англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  20. ↑ South Island robin | New Zealand Birds Online. nzbirdsonline.org.nz. Процитовано 11 серпня 2025.
  21. ↑ May '17, Matthew Winter 18 May 201718 (17 травня 2017). South Island robin. Wilderness Magazine (брит.). Процитовано 11 серпня 2025.
  22. ↑ Atlas species information. www.doc.govt.nz. Процитовано 11 серпня 2025.
  23. ↑ 'Similar to having a baby, the euphoria': rediscovery of rare gecko delights experts. the Guardian. 31 березня 2021. Процитовано 11 серпня 2025.
  24. ↑ Critter of the Week: The Cupola Gecko. RNZ. 9 квітня 2021. Процитовано 11 серпня 2025.
  25. ↑ On the trail of a ghost: The history of the Cupola gecko. Stuff. 9 квітня 2021. Процитовано 11 серпня 2025.
  26. ↑ Mokopirirakau species complex | NZHS. www.reptiles.org.nz. Процитовано 11 серпня 2025.
  27. ↑ N.Z. scientists finally track down geckos so rare, it wasn't clear they still existed. 1 квітня 2021. Процитовано 11 серпня 2025.
  28. ↑ Lesser Short-Tailed Bat | Nelson Lakes National Park. nelsonlakesnationalpark.nz. Процитовано 11 серпня 2025.
  29. ↑ Rare encounters with long-tailed bats in Richmond Ranges. Stuff (англ.). 14 січня 2021. Процитовано 11 серпня 2025.
  30. ↑ Traps extended to protect Marlborough long-tailed bats. Stuff (англ.). 11 грудня 2019. Процитовано 11 серпня 2025.
  31. ↑ Department of Conservation (July 2020). Nelson Lakes National Park VISITOR INFORMATION (PDF). Department of Conservation. Процитовано 11 серпня 2025.
  32. ↑ Gowanbridge/Tasman [Архівовано 23 вкресня 2025 у Wayback Machine.] на сайті Topomap.co.nz [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.] 1:50,000 map, (англ.)
  33. ↑ Wild New Zealand. Surrey Hills, NSW: Reader's Digest. 1982. с. 136—145.
  34. ↑ Skiing at Mt. Robert. www.theprow.org.nz. Процитовано 11 серпня 2025.
  35. ↑ Mountain Safety Council New Zealand — Tramping – Robert Ridge and Angelus Hut. Mountain Safety Council New Zealand (амер.). Процитовано 11 серпня 2025.
  36. ↑ Safety, NZ Mountain (14 липня 2020). Do you want to contribute to improving tramper safety in Nelson Lakes National Park?. Medium (англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  37. ↑ Tramper who died at Nelson Lakes named. Stuff (англ.). 4 червня 2019. Процитовано 11 серпня 2025.
  38. ↑ Angelus Hut tracks and routes. www.doc.govt.nz (новозел. англ.). Процитовано 11 серпня 2025.
  39. ↑ Tourist died of hypothermia while tramping to Angelus Hut in Nelson Lakes. Stuff (англ.). 21 листопада 2020. Процитовано 11 серпня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нельсон-Лейкс_(національний_парк)&oldid=46409018