Нелюбов Григорій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Григорович Нелюбов
Дата народження 31 березня 1934(1934-03-31)
Місце народження село Порфирівка, Сакського району, Кримської області, СРСР СРСР
Дата смерті 18 лютого 1966(1966-02-18) (31 рік)
Місце смерті
Країна: СРСР СРСР
Alma mater: Eĭsk Higher Military Aviation Instituted
Спеціальність: льотчик морської авіації
Місії: «Космонавт № 3» (після Юрія Гагаріна і Германа Титова)[1]
Нагороди: Орден Червоної Зірки

Григорій Григорович Нелюбов (нар. 31 березня 1934 — пом. 18 лютого 1966) — український радянський військовий льотчик, член першого загону радянських космонавтів.

Біографія[ред. | ред. код]

Нелюбов Григорій Григорович народився в родині кадрового військового, капітана НКВС Григорія Макаровича Нелюбова 31 березня 1934 року в селі Порфирівка Сакського району Кримської області. Втім, ім'я Григорія Нелюбова тісно пов'язане із Запоріжжям. В 1947 році його батька комісували і родина переїхала в Запоріжжя, придбавши хороший будинок з садом на березі Дніпра. Григорій Нелюбов продовжив навчання і формування, як людина саме в Запоріжжі, де закінчив запорізьку загально-освітню школу № 50. Після школи закінчив 12-те Військово-морське авіаційне училище ім. Й. В. Сталіна, яке дислоковувалося в місті Єйськ. Проходив службу в 966-му винищувальному авіаційному полку 127-ої винищувальної авіаційної дивізії ВПС Чорноморського флоту. До речі, освоювати небеса, які вабили його з дитинства, він почав ще до училища: будучи курсантом запорізького аероклубу, освоїв «Як-4», налітавши на ньому до закінчення клубу 50 годин.

У 1960 році був зарахований до першого загону радянських космонавтів. Пройшов підготовку для польоту на космічному кораблі «Восток». Був одним з претендентів на перший космічний політ. Входив до групи підготовки космонавтів до польоту кораблів «Восток-2», «Восток-3» і « Восток-4»[2]. У червні 1962 року був виведений з групи підготовки до польоту «Восток-3» і «Восток-4» за станом здоров'я.

17 квітня 1963 року, за порушення військової дисципліни (конфлікт з військовим патрулем в нетверезому вигляді), був відрахований разом з двома іншими (Анікеєв і Филатьєв) із загону космонавтів[3]. Згідно зі спогадами Каманіна, Юрій Гагарін висловлювався за відрахування одного Філатьєва, сам Каманін вважав, що відрахувати потрібно Валентина Філатьєва та Івана Анікєєва, а Нелюбову, з огляду на його прекрасні показники при підготовці і найменшу (на думку генерала Каманіна) вину в інциденті, дати можливість реабілітуватися[4]:

« ...На загальну думку майже всіх космонавтів, Нелюбов міг згодом виявитися в першій п'ятірці радянських космонавтів. Проте сталося інакше. Підвело Григорія якраз його «гусарство». Сталося це вже після польоту Титова. Сутичка з військовим патрулем, який затримав Нелюбова, Анікєєва і Філатьєва, ​​на залізничній платформі, зухвала гордовитість в комендатурі погрожували рапортом командуванню. Керівництво Центру упросило чергового по комендатурі не посилати рапорту. Той знехотя погодився, якщо Нелюбов вибачиться. Нелюбов вибачатися відмовився. Рапорт пішов нагору. Розгніваний Каманін віддав розпорядження відрахувати всіх трьох...Космонавти вважали, що Анікєєв і Філатьєв постраждали виключно з вини Нелюбова... »

Секретар парторганізації Павло Попович намагався вирішити ситуацію, скликавши партзбори, де Нелюбову було ще раз запропоновано вибачитися перед начальником патруля і покаятися перед товаришами, але його «замкнуло», тим самим він сам поставив хрест на своїй подальшій кар'єрі.

17 квітня 1963 року Григорія Нелюбова було відраховано із загону космонавтів.

Після відрахування із загону космонавтів Григорій Нелюбов продовжив службу у Військово-повітряних силах СРСР на Далекому Сході.

Нелюбов важко переживав зрив своєї космічної кар'єри і сподівався, що його незабаром повернуть в загін космонавтів, але надії на повернення не виправдалися. Павло Попович одного разу намагався звести його з «потрібними людьми» в ЦК ВЛКСМ, але розмови не вийшло, і це тільки посилило депресію, з якої він, здавалося, вже починав було виходити, освоюючи новітні МіГ-21. Намагався перейти на роботу льотчика-випробувача, але раптово йому без пояснення причин було відмовлено. Це був новий важкий удар. Починалися все більш серйозні проблеми з алкоголем. Друзі намагалися його захистити від цього, але марно. Він сідав в будь-який пасажирський потяг, показував випадковим попутників посвідчення «космонавта № 3» і фотографії друзів з автографами, і йому тут же наливали. У свій час він при найменшій можливості зривався в Москву, намагаючись відновитися в ВВІА імені М. Є. Жуковського і зустрітися з Каманіним. Остання надія народилася у нього в кінці 1965 року. Він зважився, нарешті, поговорити з Сергієм Корольовим, якого раніше ніколи ні про що не просив. Але поговорити не встиг. У січні 1966 року Сергій Павлович помер.

Григорій Нелюбов загинув 18 лютого 1966 року під колесами потягу[5]:

« ...У виписці з рапорту я прочитав (відтворюю дослівно): 18 лютого 1966 року в п'яному стані загинув під колесами потягу на залізничному мосту станції Іпполітовка Далекосхідної залізниці. Звинувачувати тут долю, мені здається, не можна. Доля була прихильна до Нелюбову. Просто не вистачило у людини сил зробити своє життя, так щасливо і цікаво що почалася... »

У 2007 році телестудією Роскосмоса був знятий документальний фільм про Григорія Нелюбова «Він міг бути першим. Драма космонавта Нелюбова». У цьому фільмі вдова космонавта Зінаїда Нелюбова майже прямим текстом говорить, що Григорій пішов з життя добровільно. Там само показана коротка записка, залишена ним у будинку в останній день, — вона звучить як прощання назавжди[6].

У Нелюбова дві могили. Одна — на кладовищі села Кремово Михайлівського району Приморського краю, але на місці його загибелі вдова зібрала залишившу запеклу кров, залишки та частину землі з могили і речі Нелюбова і поховала на Капустяному кладовищі в Запоріжжі[7]. На могилі в Кремово невірно вказана дата народження (8 квітня замість 31 березня). На могилі в Запоріжжі написано «льотчик-космонавт № 3» (у Нелюбова було дійсно посвідчення космонавта під номером 3, але третім льотчиком-космонавтом, який літав в Космос, був Ніколаєв). На цій могилі є також напис «загинув при виконанні службових обов'язків», яка не відповідає обставинам загибелі[8].

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Вже в роки Незалежності України на будівлі запорізької загально-освітньої школи № 50 з'явилася пам'ятна табличка на честь Григорія Григоровича Нелюбова, яку він закінчив.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Ракеты и люди — Черток Б. Е., М.: «Машиностроение», 1999, — ISBN 5-217-02942-0
  • «Испытание ракетно-космической техники — дело моей жизни» События и факты — Осташев, А. И., Королёв, 2001.
  • Бібліографія (рос.)
  • «Берег Вселенной» — під редакцією Болтенко О. С., Київ, 2014, «Фенікс», ISBN 978-966-136-169-9

Посилання[ред. | ред. код]