Немировська Ірен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Немировська Ірен
фр. Irène Némirovsky
Irene Nemirovsky 25yo.jpg
Псевдоніми Pierre Neyret, Charles Blancat
Народилася 24 лютого 1903(1903-02-24)
Київ, Російська імперія[1]
Померла 17 серпня 1942(1942-08-17)[1][2][3][4] (39 років)
Аушвіц, Третій Рейх[1] або концтабір Біркенау, Бжезінка, Ґміна Освенцим, Освенцимський повіт, Малопольське воєводство, Польща[5]
епідемічний висипний тиф
Громадянство Flag of France.svg Франція
Апатрид
Flag of Russia.svg Російська імперія
Псевдонім Pierre Neyret і Charles Blancat
Діяльність письменниця, романістка
Alma mater Паризький університет
Конфесія юдаїзм
Діти Élisabeth Gille[d]
Denise Epstein[d]
Нагороди

Немировськи Ірен (11 лютого 1903 року, Київ — серпень 1942, концтабір Аушвіц, Польща) — письменниця (Франція) — лауреатка однієї з найпрестижніших премій Франції — премії Ренодо (посмертно, 2005).

Ірен Немировські народилася в Україні, в єврейському кварталі («ідішланд») Києва, у дуже привілейованій родині: її батько, Лев Немировський, був одним із найвідоміших банкірів Росії, пов'язаним із оточенням царя. Мати — домогосподарка.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася майбутня письменниця в заможній київській родині, яка була вимушена емігрувати з України після більшовицького перевороту в Петербурзі.

У грудні 1918 більшовики оголосили премію за голову «російського білогвардійця» Льва Немировського. Родині довелося тікати до Фінляндії у селянському одязі. Там вони переховувалися рік. В цей період Ірен пише свої перші поеми в прозі, наслідуючи Оскара Уайльда.

Коли виникла небезпека наближення більшовиків — переїзжають до Швеції: 3 місяці живуть у Стокгольмі.

У липні 1919 на вантажному судні під час бурі, що тривала 10 днів (відгомін її знаходимо у драматичній останній сцені роману «Давид Гольдер») родина Немировських добирається до Руану.

Влаштовуються у Парижі. Лев Немировський відновлює своє багатство, керуючи відділом власного банку. До кінця 1930–х років Ірен Немировські жила спокійнішим життям: влаштовується на авеню Констан-Коклен № 10 з Мішелем Епштейном, уповноваженим Банк дю Нор, за якого вийшла заміж у 1926 і народила двох доньок: Деніз (1929) та Елізабет (1937). Час від часу вона відпочиває у Ніцці, в готелі Негреско, лікуючи астму.

1929 року побачив світ перший роман І. Немировської «Давид Голдуер», який приніс їй популярність. Письменниця видала ще близько 20 романів.

Навчалася в паризькій Сорбонні.

З початком Другої світової війни ситуація різко змінилася — друзі залишили письменницю, а видавництва перестали друкувати її. Родина І.Немировськи вимушена була прийняти католицизм, але це не врятувало її. З Парижа письменниця виїздить у провінцію — одне з сіл Бургундії. Про еміграцію вона не хотіла й слухати, сказавши, що одного разу вона вже залишила рідну домівку. У бургундському селі вона почала писати в записниках свій новий роман. 13 липня французька поліція арештувала письменницю. Звернення до тодішніх лідерів Франції Віші та Петена нічого не дали й І.Немировськи потрапила в Освенцім, де за 5 тижнів згасла (вмерла від тифу). Загинула й родина письменниці.

Три неопубліковані книжки Ірен Немировські з'являються одразу після війни: біографія «Життя Чехова» у вид. Альбен Мішель, 1947; «Багатства цього світу» у вид. Альбен Мішель, 1948; «Осінні вогні» у вид. Альбен Мішель, 1948, перевидано у 1957.

1992 року виходить «Стежовий пункт», дуже зворушлива книжка Елізабет Жіль, молодшої дочки Ірен, де вона описує «життя матері, що їй наснилося».

І лише через півстоліття після смерті Ірен знайшлися шкіряні блокноти з останнім романом І. Немировської «Французька сюїта» — розповідь про трагедію нацистської окупації Франції. Книга мала великий успіх у Франції та невдовзі була перекеладена багатьма мовами світу, зокрема і українською.

Твори[ред. | ред. код]

Прижиттєві публікації[ред. | ред. код]

  • Le Malentendu, 1923.
  • L'Enfant génial, Fayard, 1927. Le roman fut renommé Un Enfant prodige en 1992 par l'éditeur avec l'accord de ses filles3.
  • David Golder, Grasset, 1929.
  • Le Bal, Grasset, 1930.
  • Les Mouches d'automne, Grasset, 1931.
  • L'Affaire Courilof, Grasset, 1933.
  • Le Pion sur l'échiquer, Albin Michel, 1934.
  • Films parlés, NRF, 1934. Deux nouvelles de cette collection, Ida et La Comédie bourgeoise, seront publiées dans Ida (Folio2, Denoël, 2006).
  • Le Vin de solitude, Albin Michel, 1935.
  • Jézabel, Albin Michel, 1936.
  • La Proie, Albin Michel, 1938.
  • Deux, Albin Michel, 1939.
  • Les Chiens et les loups, Albin Michel, 1940.

Посмертні публікації[ред. | ред. код]

  • La Vie de Tchekhov, Albin Michel, 1946.
  • Les Biens de ce monde, Albin Michel, 1947.
  • Les Feux de l'automne, Albin Michel, 1957.
  • Dimanche (nouvelles), Stock, 2000.
  • Dimanche et autres nouvelles, 2000.
  • Destinées et autres nouvelles, 2004.
  • Suite française, 2004, prix Renaudot 2004.
  • Le Maître des âmes, Denoël, 2005.
  • Chaleur du sang, Denoël, 2007.
  • Les vierges et autres nouvelles, Denoël, 2009.

Українські переклади[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Примітки[ред. | ред. код]