Ненашев Михайло Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ненашев Михайло Федорович
Dmitry Medvedev with Mikhail Nenashev.jpg
Народився 10 листопада 1929(1929-11-10) (88 років)
Челябінська область
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність журналіст
Alma mater Magnitogorsk State University[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди
Заслужений працівник культури Російської Федерації Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів Орден «Знак Пошани»

Михайло Федорович Ненашев (рос. Михаил Фёдорович Ненашев, нар. 10 листопада 1929, с. Бородинівка Варненського району Челябінської області) — радянський, російський державний діяч, журналіст, публіцист, редактор, вчений-історик, педагог. Працював головою Державного комітету СРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі; головою Держтелерадіо СРСР; головним редактором газети «Радянська Росія»; з 1989 по 1991 був членом ЦК КПРС.

Заслужений працівник культури Російської Федерації, дійсний член Російської академії природничих наук, Російської академії політологічних наук і Академії російської словесності. Доктор історичних наук, професор, автор понад 30 книг. Живе в м. Москві, є завідувачем кафедри періодичної преси в Московському державному університеті друку. Займається громадською, просвітницькою і благодійною діяльністю, є головою правління Благодійного фонду «Майбутнє Вітчизни» ім. В. П. Поляничко.

Біографія[ред.ред. код]

1929 року, 10 листопада — народився в с. Бородинівка Варненського району Челябінської області. 1947—1952 — навчався на історико-філологічному факультеті Магнітогорського державного педагогічного інституту (нині — Магнітогорський державний університет). 1952—1955 — навчався в аспірантурі Ленінградського планово-економічного інституту. 1955 — захистив дисертацію на здобуття звання «кандидат історичних наук». 1956 — народилася донька Наталя. 1956—1963 — працював асистентом, доцентом, завідувачем кафедри марксизму-ленінізму Магнітогорського гірничо-металургійного інституту (нині — технічний університет). 1961 — нагороджений першим орденом «Знак Пошани». Народився син Костянтин. 1963—1967 — працював другим секретарем Магнітогорського міськкому КПРС. 1964 — нагороджений першим орденом Трудового Червоного Прапора. 1967 — нагороджений другим орденом Трудового Червоного Прапора. 1967—1975 — працював завідувачем відділом науки і навчальних закладів, потім секретарем Челябінського обкому КПРС. 1970 — нагороджений другим орденом «Знак Пошани». 1975—1978 — працював заступником завідуючого Відділом пропаганди ЦК КПРС. 1978—1986 — працював головним редактором газети «Радянська Росія». Володимир Сунгоркин згадує: «Чотири роки пропрацював в» Радянській Росії ", тоді керованої Михайлом Ненашевим і колишній, безумовно, найкращій і сміливій газеті країни. " 1979 — захистив дисертацію на здобуття звання «доктор історичних наук», нагороджений орденом Дружби народів. 1981 — удостоєний звання «професор». 1981—1989 — був кандидатом в члени ЦК КПРС. лютий 1986 — травень 1989 — голова Державного комітету СРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі. травень 1989 — листопад 1990 — голова Державного комітету СРСР по телебаченню і радіомовленню (Держтелерадіо СРСР). 1989—1991 — член ЦК КПРС. листопад 1990 — квітень 1991 — голова Державного комітету СРСР по друку. липень — листопад 1991 — міністр друку та інформації СРСР. 1993 — обраний дійсним членом Російської академії природничих наук. Випустив два томи мемуарів «Заручник часу» і «Останній уряд СРСР». 1994—2006 — очолював державне видавництво «Російська книга». 1995 — обраний дійсним членом Російської академії політологічних наук. 1998 — удостоєний звання «Заслужений працівник культури Російської Федерації», обраний дійсним членом Академії російської словесності. 2006 — створив кафедру періодичної преси в Московському державному університеті друку. з 2006 — завідувач кафедри періодичної преси в Московському державному університеті друку.

Суспільно-політична і творча діяльність[ред.ред. код]

Книги

1978 — Виховання особистості (ефективність ідейно-виховної роботи). — Москва, «Прогрес», 211 с. 1978 — Практичні завдання в роботі пропагандиста (в співавторстві з М. Мехонцевим і Н. Михайловим). — Москва, «Политиздат», 47 с. 1980 — Ідейно-виховна робота ЦК КПРС (особливості, досвід, проблеми). — Москва, «Политиздат», 272 с. 1983 — XXVI з'їзд КПРС (у співавторстві з К. Яцкевич). — Москва, «Политиздат», 112 с. 1987 — Газета, читач, час. — Москва, «Думка», 158 с. 1987 — Книга прискорює осмислення перебудови. — Москва, Видавництво АПН, 30 с. 1989 — Питання читача — відповіді видавця (відступу і коментарі А. Александрова). — Москва, «Книга», 109 с. 1993 — Заручник часу (замітки, роздуми, свідоцтва). — Москва, «Прогрес Культура», 364 с. 1993 — Останній уряд СРСР (особистості, свідоцтва, діалоги). — Москва, АТ «Кром», 221 с.

Звання[ред.ред. код]

  • доктор історичних наук (1979)
  • професор (1981)
  • Заслужений працівник культури Російської Федерації (1998)
  • Дійсний член Російської академії природничих наук (1993)
  • Дійсний член Російської академії політологічних наук (1995)
  • Дійсний член Академії російської словесності (1998)

Нагороди та премії[ред.ред. код]

  • 2 ордена Трудового Червоного Прапора (1964, 1967)
  • Орден Дружби народів (06.11.1979)
  • 2 ордена «Знак Пошани» (1961, 1970)
  • Премія Уряду Російської Федерації 2016 року в галузі засобів масової інформації (3 грудня 2016 року) — за персональний внесок в розвиток засобів масової інформації .

Посилання[ред.ред. код]