Неорококо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оперний театр, Одеса, неорококо

Неорококо (англ. neo-rococo) — стилістичний напрямок 19 століття в межах еклектики (стиль історизм).

Історичні умови[ред.ред. код]

На хвилі перевтоми від ампіру і спрощених, занадто поміркованих форм пізнього класицизму виникають споруди романтичного спрямування - з використанням незвичних форм і декору. На хвилі зацікавленого вивчення стилів минулого виникає декілька різновидів стилістики, що імітує чи копіює стилі минулого - неоготика, необароко тощо.

Форми та стилі споруд в эклектиці тісно пов'язані з їх призначенням та функціями. Так, в російській будівельній практиці, «руський стиль» архітектора К. А. Тона став офиційним стилем храмового будівництва, але він досить мало використовувався в приватних спорудах чи особняках. Еклектика була «багатостильовим» напрямком, і споруди одного періоду базуються на різних стильових школах у відповідності призначення споруди ( собор, офіційна споруда, фабрика, прибутковий дім, приватний особняк, палац, дачний будинок ). Вони також залежать від матеріального стану замовника ( є споруди розкішні з золоченим декором і включенням антикварних речей, а є бідна, економна «цегляна» архітектура фабрик, малих приватних осель).

У цьому принципова відміна еклектики від ампіру та пізнього класицизму, які силомиць нав'язували єдиний стиль для споруд будь-якого типу. Так, для будівлі університету чи офіційної споруди Присутніх місць використовувався усталений зразок палацової архітектури ( Московський університет, арх. Казаков Матвій Федорович, споруда Присутніх місць в Харкові, арх. Ярославський Петро Антонович, Червоний корпус Київського університету, арх. Беретті Вікентій Іванович, Спасо-Преображенський кафедральний собор (Дніпропетровськ),арх. Захаров Андріян Дмитрович ).

Хвилі неорококо[ред.ред. код]

Найбільш яскравими і досить цілісними були дві «маски» історизму - неоготика і неорококо. Саме в 19 столітті в різних країнах Європи узялися за добудови стародавніх готичних соборів, покинутих недобудованими ( Собор святого Віта (Прага), Кельнський собор, частина соборів Іспанії).

Неорококо стане відомим стилевим напрямком в декорі інтер'єрів досить заможних замовників та в створенні речей декоративно-ужиткового мистецтва. Особливо це відбилося в створенні меблів, порцеляни, бронзи, гобеленів. Оригінальний стиль середини 18 ст. виявився затребуваним після поміркованого класицизму і похмурого романтизму і став відомою ланкою салонного мистецтва. На відміну від недавнього класицизму, неорококо відмовлялось від ордерної системи. Феєричність і помпезність, перебільшення неорококо добре співіснували з добою сентиментальних віденських вальсів, легкого і безтурботного дозвілля богатих дворян, коронованих осіб, нуворішів і буржуазних ділків, що встигли швидко збагатитися і жадібно поглинали недоступні раніше роскоші привілейованих верств населення.

Неорококо 19 століття, на відміну від першого, рококо 18 ст., стало уособленням достатку і ознакою «красивого життя», це був буржуазний щабель норми багатої або привілейованої, шляхетної особи. Відомі зразки інтер'єрв неорококо - занадто пишні зали замку Ліндерхоф для баварського короля, низка інтер'єрів в Парижі, зали палацу Лінарес в Мадриді, Будуар в Зимовому палаці в Петербурзі.

Дизайн декора для порцеляни , Севр, Франція, 1892 р., неорококо

Яскравим зразом неорококо в місті Київ став Золотий кабінет палацу Ханенків. Стелю кабінету прикрасив плафон (живопис) іспанського жудожника Барбудо Санчеса « Двобій Дон Кіхота з вітряками » у скдадній, гнучкій рамі серед рококової сітки. Плафон на тему романа Сервантеса підтримують оригінальні гобелени з міста Брюссель за картонами художника Франції Шарля Куапеля (1694-1752) зі сценами з того ж роману в стилі рококо. Палац нині - Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

В стилі неорококо виконані інтер'єри палацу Гагаріних і оперний Театр( його інтер'єри ) в місті Одеса (архітектурне бюро Фельнера і Гельмера). Палац Гагаріних зараз використовується як Державний літературний музей (Одеса).

Неорококо мало чималий вплив на суспільну свідомість, на розвиток декоративно-ужиткового мистецтва, на живопис академізму і салонного мистецтва. Серед мистців, що розробляли безтурботні, маскарадні чи костюмовані сюжети неорококо -

Стилістика неорококо проникне в 20 століття і стане характерною рисою художньої манери француза Моріса Дені - декоративні панно «Історія Психеї».

Джерела[ред.ред. код]

  • Булгаков Ф.И. «Наши художники», СПб., 1890 ( переиздание )
  • Гусева Н. Русская мебель в стиле «второго» и «третьего» рококо. М., 2003.
  • Мамонтова Н.Н. «Вся красота миров подлунных…» : Декоративно-прикладное искусство эпохи историзма // Пленники красоты
  • Москва. Памятники архитектуры 1830-х — 1910-х годов. Москва: Искусство, 1975.
  • Стернин Г.Ю. Русская культура второй половины XIX — начала ХХ века. М., 1984.

Див. також[ред.ред. код]