Непарнокопитні
| Непарнопалі | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Grandorder: | Хижокопитні (Ferungulata) |
| Клада: | Унгуляти (Ungulata) |
| Клада: | Mesaxonia |
| Клада: | Panperissodactyla |
| Ряд: | Непарнопалі (Perissodactyla) Owen, 1848 |
| Родини | |
|
Hippomorpha
Tapiromorpha
Ceratomorpha
| |
 Вікісховище: Perissodactyla
| |
Непарнопалі[1][2], непарнокопитні (Perissodactyla), або конеподі́бні (Equiformes)[3][4] — ряд великих та дуже великих за розміром наземних ссавців. Центральною родиною цього ряду є Коневі (Equidae) з типовим родом Кінь (Equus). Етимологія описової назви «непарнопальцеві»: грец. περισσός — «непарний», грец. δάκτυλος — «палець». Серед представників цього ряду — зебри та носороги, а також свійські тварини: коні та віслюки. Сучасні тварини живуть в Африці, Південній та Центральній Азії, в південній частині Північної Америки і північній частині Південної Америки. Більшість видів травоїдні.
Місце в системі унгулят[ред. | ред. код]
Непарнопалі входять у надряд унгулят (Ungulata), у складі якого в обсязі фауни України входять також ряди оленеподібних (Cerviformes) та дельфіноподібних (Delphiniformes) (інші назви — парнопалі (Artiodactyla) та китоподібні (Cetacea)). До унгулят також належать слони, дамани тощо.
Історія таксона та його назви[ред. | ред. код]
Нерідко цей ряд унгулят позначають як «непарнопалі», проте ця стара назва не поширюється на всіх представників ряду, оскільки запропоновано тільки для відомих європейцям «копитних» форм (кінь — непарне копито, бик і кабан — парні копита і ратиці). Мова в оригінальній назві, запропонованій Річардом Оуеном (Perissodactyla), йде про непарнопалість, фактично про те, що центральна вісь кінцівки проходить через середній (3й) палець, включаючи і коней з редукованими 1-2 і 4-5 пальцями, і носорогів з розвиненими усіма 5-ма пальцями. Наукові назви рядів у тварин не регламентуються правилами, викладеними в Кодексі зоологічної номенклатури (МКЗН), а тому можуть вживатися на рівних, без урахування правил придатності й пріоритетності. Попри це, тепер в систематиці хребетних виразна тенденція до стандартизації й уніфікації назв. У цьому сенсі назва «конеподібні» (типовий рід «кінь» і типова родина «коневі») має очевидні переваги перед «непарнопалі» та ін.
З історії формування групи[ред. | ред. код]
Непарнопалі виникли від креодонтів в еоцені у Північній Америці. Коні та тапіри з'явилися саме там, а носороги виникли від тапіроподібних пращурів вже в Азії. На початку третинного періоду, це була панівна група, яка включала 14 родин і багато видів. Один вимерлий вид носорогів з Indricotherium (=Paraceratherium) був найбільшим наземним ссавцем, який будь-коли жив, розмірами близько 5,4 м в холці й вагою близько 30 000 кг (у 5 раз більше ніж вага сучасних слонів). Але у пліоцені більшість непарнопалих вимерла, не витримавши конкуренції з парнопалими, які, як уважається, були більш пристосованими до харчування травою. Оскільки серед непарнопалих не залишилося невеликих видів генералістів, в еволюційному плані, вони ймовірно, є групою без значних еволюційних потенцій.
Класифікація[ред. | ред. код]
Тільки три з близько 12 родин непарнопалих збереглися до наших днів. Нараховується 16 сучасних (раніше існувало до 500) видів у шести родах. Вони перераховані нижче. Переважна більшість видів має власні назви (наприклад, види зебра, квага, осел, кулан і тарпан з роду Кінь).
- Родина Коневі, Equidae
- Рід Кінь, Equus
- група підродів «зебра»
- Кінь квага, або зебра рівнинна, Equus quagga (раніше Equus burchelli)
- Кінь зебра, або зебра гірська, Equus zebra
- Кінь Греві, або зебра Ґреві, Equus grevyi
- Віслюк, або «африканський осел», Equinus asinus
- Кінь кулан, або «азійський осел», Equinus hemionus
- Кінь Пржевальського, Equus przewalskii
- Кінь тарпан, або дикий кінь, Equus gmelini — знищений людиною у XIX ст.
- Кінь свійський, Equus caballus
- група підродів «зебра»
- Рід Кінь, Equus
- Родина Тапірові, Tapiridae
- Рід Тапір, Tapirus
- Тапір бразильський, Tapirus terrestris
- Тапір гірський, Tapirus pinchaque
- Тапір центральноамериканський, або тапір Бейрда, Tapirus bairdii
- Тапір чепрачний, або малайський тапір, Tapirus indicus
- Рід Тапір, Tapirus
- Родина Носорогові, Rhinocerotidae
- Рід Dicerorhinus
- Носоріг суматранський, Dicerorhinus sumatrensis
- Рід Носоріг, Rhinoceros
- Носоріг індійський, Rhinoceros unicornis
- Носоріг яванський, Rhinoceros sondaicus
- Рід Diceros
- Чорний носоріг, Diceros bicornis
- Рід Ceratotherium
- Білий носоріг, Ceratotherium simum
- Рід Dicerorhinus
До родин, що зникли, відносяться бронтотерієві (Brontotheriidae), халікотерієві (Chalicotheriidae) та палеотерієві (Palaeotheriidae).
Раніше квагу (знищена) та бурчелову зебру відокремлювали у самостійні види зебр. Тепер вони вважаються підвидами рівнинної зебри (Equus quagga quagga та Equus quagga burchelli відповідно).
Родини тапірових та носорогів іноді об'єднують у підряд Ceratomorpha.
Родинне дерево конеподібних[ред. | ред. код]
На основі дослідження Холбрука й Лаперґола[5]:
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 214.
- ↑ Харчук, С.; Загороднюк, І. Родини ссавців світу: огляд таксонів та їхні українські назви // Geo & Bio. — 2019. — Вип. 17. — С. 85–115. — DOI:.
- ↑ Гащак С.П., Вишневський Д.О., Заліський О.О. Фауна хребетних тварин Чорнобильської зони відчуження (Україна). — Славутич : Вид-во Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології, 2006. — 100 с. — ISBN 966-96632-1-0. Архівовано з джерела 3 лютого 2017
- ↑ Загороднюк І.В. Дика теріофауна Києва та його околиць і тенденції її урбанізації // Vestnik zoologii. — 2003. — Вип. 37. — № 6. — С. 29–38.
- ↑ Holbrook L. T. & Lapergola J. A new genus of perissodactyl (Mammalia) from the Bridgerian of Wyoming, with comments on basal perissodactyl phylogeny // Journal of Vertebrate Paleontology. — 2011. — Вип. 31. — № 4. — С. 895–901. — DOI:.
Посилання[ред. | ред. код]
- Биологический энциклопедический словарь под редакцией М. С. Гилярова и др., М., изд. Советская Энциклопедия, 1989.
- Martin S. Fischer: Mesaxonia (Perissodactyla), Unpaarhufer. In: Wilfried Westheide, Reinhard Rieger (Hrsg.): Spezielle Zoologie. Teil 2: Wirbel- oder Schädeltiere. Spektrum Akademischer Verlag, Heidelberg — Berlin 2004, S. 646–655, ISBN 3-8274-0307-3.
- Ronald M. Nowak: Walker's Mammals of the World. The Johns Hopkins University Press, Baltimore 1999, ISBN 0-8018-5789-9.
- Thomas S. Kemp: The Origin & Evolution of Mammals. Oxford University Press, Oxford 2005. ISBN 0-19-850761-5.
- A. H. Müller: Lehrbuch der Paläozoologie, Band III Vertebraten, Teil 3 Mammalia, 2. Auflage. Gustav Fischer Verlag, Jena — Stuttgart 1989. ISBN 3-334-00223-3.
- Don E. Wilson, DeeAnn M. Reeder (Hrsg.): Mammal Species of the World. 3. Ausgabe. The Johns Hopkins University Press, Baltimore 2005, ISBN 0-8018-8221-4.
- https://web.archive.org/web/20070317185309/http://www.fmnh.helsinki.fi/users/haaramo/metazoa/Deuterostoma/chordata/Synapsida/Eutheria/Perissodactyla/Perissodactyla_1.htm
- http://www.ultimateungulate.com/Perissodactyla.html
- Myers, P. 2001. "Perissodactyla" (On-line), Animal Diversity Web
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Конеподібні |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|